Не все спокойно в королевстве Юли, или Продолжение следует

В прошлом номере «УЦ» мы опубликовали резонансное выступление народного депутата Валерия Кальченко на сессии Кировоградского облсовета. Оно было частично посвящено участию депутатов от БЮТ в предновогодней сессии горсовета, одним махом раздавшей десятки (!) гектаров земли в городской черте.

Еще более резонансным событием той недели, также представленным в прошлом номере «УЦ», стала пресс-конференция трех депутатов облсовета — Виктора Андреева, Андрея Малыка и Светланы Орел, имеющих свою, особую точку зрения на ситуацию, сложившуюся в Кировоградском БЮТе. Собственно, и пресс-конференция главы городской парторганизации «Батькiвщини» Ивана Марковского тоже непосредственно стала частью обсуждения «земельной» сессии и вопроса участия в ней депутатов-бютовцев.

Продолжением дискуссии можно считать публикацию отчета о пресс-конференции нардепа
В.Яворивского, а также переданную в редакцию «УЦ» реплику нашей коллеги-журналиста, лаурета премии «Рыцарское перо» Светланы Орел. Поскольку материал нашей коллеги является ответом на статью одного из лидеров местного БЮТа Станислава Березкина, у нас есть все основания полагать, что серия «бютовских» публикаций продолжится. Наверняка найдутся и другие желающие поделиться своим мнением относительно событий, происходящих с участием политической силы, триумфально победившей на местных выборах, но в итоге отдавшей всю полноту власти своим оппонентам.

Редакция «УЦ».

Поза i позицiя

Минулий суботнiй номер «Народного слова» здивував вiдгуком депутата обласної ради Станiслава Березкiна «Кому заважає Кальченко?» на нашу прес-конференцiю. Здивував, по-перше, тим, що газета не повiдомила про неї читачiв, зiгнорувавши позицiю трьох депутатiв обласної ради. Навiть якби привiд нашої публiчної заяви був незрiвнянно дрiбнiший, нiж фактичне пограбування тисяч i тисяч кiровоградцiв шляхом таємного передавання у власнiсть обмеженому колу осiб паркiв, Мiського саду, десяткiв гектарiв зелених насаджень i навiть мiської набережної, видання, засноване радою, мусило б повiдомити про це.

Врештi, не вдаючись до формальностей, чисто по-людському, редактор «НС» у приватнiй розмовi зi мною обурювався передноворiчним рiшенням мiської ради, але не тiльки не пiдтримав нашу позицiю, але навiть не наважився повiдомити про неї! Мовчу про моральне роздвоєння (хоча це не остання рiч для цивiлiзованої країни, чи ми ждемо, поки нам її марсiяни спустять з небес?), але ж нiби минули часи кучмiвських темникiв. То за яку ж свободу слова ми з вами боролись, пане редакторе? Це на пiдтримку такої свободи видiляється в обласному бюджетi майже пiвмiльйона народних грошей? Для того, щоб цьому народовi якомога успiшнiше вiшати лапшу на вуха?

Бо ж будь-чий виступ на пiдтримку Кальченка я могла б сприйняти, тiльки не Станiслава Семеновича, права рука якого — голова фракцiї у мiськiй радi Юрiй Давидов, з моєї точки зору, власне, й був одним з органiзаторiв вiкопомного голосування. Є багато пiдстав вважати, що Березкiн став одним з тих «щасливчикiв», якi одержали такi щедрi новорiчнi подарунки.

Я, на жаль чи на щастя, належу до людей наївних, але не настiльки, щоб всерйоз вважати, нiби Валерiй Кальченко про це не знав. Можливо, вiн не хотiв би, аби так було. Сумно констатувати, але роль Валерiя Михайловича, якому так довiряли i члени партiї, i загалом кiровоградцi, зведена вже практично до функцiї ляльки, вiн не здатен впливати на бiзнесовi апетити тих, кому, як точно зауважив Вiктор Андрєєв, здав партiйну органiзацiю в оренду. Тому я абсолютно переконана (хоч, звiсно, це оцiночне судження), що його виступ на сесiї обласної ради — суцiльна брехня i цинiзм, зручна поза для тих, хто його тримає на гачку. Саме це, власне, й стало останньою краплею, яка переповнила чашу нашого терпiння.

Цю вiдверту, знущальну брехню намагаються розтиражувати (публiкують виступ за грошi у газетах!) i вбити у свiдомiсть кiровоградцiв, вiдвiвши стрiлки вiд БЮТу, який не один тиждень i мiсяць декларував, нiби є прихильником передачi землi виключно через аукцiони. А розповсюдження листiвок на площi Кiрова, в яких винним у всiх грiхах намагаються виставити мера мiста Пузакова? Його вина, очевидно, теж є, але того, що мала мiсце вiдверта цинiчна змова представникiв рiзних полiтичних сил ( у тому числi й БЮТу), нiякими листiвками чи заявами на кшталт Iвана Марковського — нiчого не чув, не бачив, не знаю, нас усiх обдурили — не анулювати.

Хоча поки що громадською думкою вдається сяк-так манiпулювати. Про нашу прес-конференцiю об’єктивний, на мiй погляд, матерiал подала тiльки «Україна-Центр»; «Народне слово», «Кiровоградка» та «Вечiрка» промовчали взагалi; «21 канал» та «100 округ» обмежились короткими повiдомленнями; «Ведомости», як завжди, продемонстрували «оригiнальнiсть», подавши це як скандал у БЮТi, повнiстю замовчавши причину. Навiть тi видання, якi все-таки повiдомили про прес-конференцiю, акцентують увагу на двох її учасниках — Андрєєву i Малику, повнiстю чи частково iгноруючи, що я теж брала в нiй участь на рiвних. Так само й Станiслав Березкiн, пишучи свiй «вiдгук» (поза сумнiвом, пiдготовлений штабом), навiть не згадує моє прiзвище. I справа тут далеко не в ображеному самолюбствi (я як журналiст давно публiчна людина i не страждаю через зайве згадування чи не згадування свого прiзвища у пресi). Андрєєву й Малику легше знайти, чим дорiкнути, — неповною бiзнесовою реалiзацiєю, фiнансовою залежнiстю, незадоволеними амбiцiями. I це хоч якимось чином буде схоже на правду. Щодо мене — треба вигадувати якусь нiсенiтницю i вiдверто брехати. Слава Богу, що не хочеться. Адже я завжди мала свою позицiю. I сьогоднi — також. На вiдмiну вiд тих, хто пускає пил людям у вiчi, чiтко знаючи, за що конкретно вони це роблять.

Щодо Кальченка, який нiбито комусь заважає, то вiн, на жаль, зруйнував сам себе, i так само, крiм нього самого йому нiхто не допоможе. То ж його формальне нелiдерство — справа недалекого майбутнього. I не тiльки у тому випадку, якщо в партiї знайдеться достатньо здорових сил, аби кардинально змiнити ситуацiю (оренда даром не проходить!), навiть в iншому — з’їдять тi, хто сьогоднi заглядає у вiчi i кланяється.