Сьогодні вишиванка є в гардеробі будь-якої модниці, для школярів – це обов’язковий предмет одягу, така собі парадна форма, крихітні сорочечки, льолі, продаються навіть в магазинах для немовлят. Проте сучасні вишиванки суттєво відрізняються від традиційного українського одягу. Про те, якою має бути класична, традиційна вишиванка, ми попросили розповісти члена Спілки майстрів народного мистецтва України, старшого викладача кафедри образотворчого мистецтва та дизайну КДПУ Ларису Гарбузенко.
З Ларисою ми зустрілися у відділі мистецтв бібліотеки Чижевського, де якраз проходить виставка предметів українського побуту – є й кілька вишиванок позаминулого століття, тож кожен тезис науковець ілюструвала наочним матеріалом. Багато з того, що розповіла Лариса, стало для нас одкровенням. Виявилося, вишивка хрестиком не є традиційною для України, маки – недобрий символ, «чорні нитки», якими вишивала мати поета Дмитра Павличка, насправді сірі, а чорного полотна у наших предків взагалі не було.
– Вишиванка зараз дійсно в тренді, – каже Лариса. – Не тільки у вітчизняних дизайнерів, але й у світовій культурі. Нещодавно в Домі моди в Парижі була представлена колекція Valentino, в основу якої був покладений орнаментальний декор. Зараз ведуться спірки: чи українські, чи білоруські, чи сербські ті узори, але тим не менш.
Для мене особисто в Україні є дві авторитетні людини, які пропагують і доносять інформацію про побутування народного вбрання в цілому та вишитих сорочок зокрема до пошановувачів. Це заступник директора музею Івана Гончара Юрій Мельничук і науковий співробітник Інституту народознавства НАНУ Оксана Косміна. Юрій Мельничук займається тим, про що ви питаєте: символами, знаками, сакральністю, де що треба вишивати, як носити і т. п. У Оксани Косміної науковий підхід до справи. Зараз вона, з огляду на популяризацію української вишивки, влаштовує вишиваний «лікбез» з тем українського вбрання.
Щодо сорочок, то у нас їх шили з конопляного полотна, з матірки та плоскінь. Полотно з матірки (жіночих конопель) більш тендітне, з нього робили святкові сорочки, льолі для маленьких дітей. З плоскінь – грубіше полотно для повсякденної носки. Сорочки не кроїли – використовували тільки квадрати та прямокутники за шириною полотна. От подивіться, – показує Лариса одну з виставкових сорочок, – тут використано три полотна, якщо б жінка була ширша, використали б чотири, для дитини – два полотна і т. п. Їх не зшивали, а змережували. На Київщині жіночі сорочки традиційно шили додільні, тобто до підлоги, а зверху сорочки одягалася спідниця та фартух. На Київщині, на Херсонщині, тобто у нашому регіоні, дуже поширені були широкі рукави, подивіться, от тут аж два полотна по 40 см, а біля уставки та в манжеті рукав призібраний.
– Але ж такі рукави постійно були брудними?
– Ні, такі рукави робили тільки для святкових сорочок, а для повсякденних, звичайно, вужчі.
Для наших предків вишиванка була не тільки одягом, але й оберегом. Існує давня українська традиція протистояти злу красою. Тому обов’язково вишивали пазуху, щоб нечиста сила не проникла в душу (орнаменти тут були досить скромними, часто одноколірними), низ сорочки та манжети – рукава робили тільки довгі. Також на жіночих сорочках обов’язково вишитий рукав між ліктем та плечем – вважалося, що це найслабше місце в жінки і його треба захистити. Візьміть будь-яку сорочку: там може бути бігунок завширшки в сантиметр чи повністю вишитий рукав, але вишивка на цьому місці є обов’язковою.
– А що вишивали й як?
– Вишивка хрестиком нехарактерна для української культури. У нас використовувалася лиштва, пряма, коса, двостороння, низ, занизування, виколювання, вирізування. Але з 1861 року француз Генріх Брокар у Москві започаткував парфумерний бізнес. Його дружина мала дизайнерський хист і була чудовим менеджером. Вона розрахувала, що українці – це естетично розвинена нація і мило тут будуть купувати навіть у селах. І саме вона повезла свою продукцію в Україну, а для того, щоб заохотити покупців мила, в кожен пакетик вкладали схему вишивки, розбиту на квадрати, які асоціювались з технікою хрестикування. У тих схемах було багато елементів стилю модерн – латаття, павичів, лілеї і т. п. І це все привносилося в орнаментацію традиційної української сорочки. А така проста й зрозуміла техніка вишиття вмить витіснила традиційну лиштву, набирування, верхоплут.
От що взагалі не використовувалося, так це художня гладь, яка дуже популярна в сучасних вишиванках, Сьогодні сорочки вишивають у цій техніці, тому що насправді це машинна вишивка, хоча її називають ручною роботою. Це кітч, я б навіть сказала, шароварщина.
– А щодо кольорів?
– Наші предки були обмежені природними барвниками: білий, червоний, чорний (але він умовно чорний, скоріше це синій чи сизий колір), вохристий. Більш барвистою була колірна палітра західних областей України, Поділля.
– А які узори характерні?
– Будь-які геометричні та рослинні орнаменти. Сигми, ромби, зірки, хрести, лінії, зигзаги. Не варто вишивати маки: сорочки з маками носили в давнину вдови та дівчата, які втратили батька. Взагалі в народі маки – це символ крові, війни. Коли була маленькою, жила в селі, і ми з батьками їздили до Кіровограда. Повертаємось додому, я з захопленням розповідаю бабусі: «Ціле поле маків – так гарно!» Бабуся журиться: не до добра, не до миру. Тоді все літо квітли маки, а потім почалася війна в Афганістані. А три роки тому я помітила, що на околицях міста почали квітнуть маки, рясно-рясно. Їх там ніколи не було. Згадались слова бабусі… А ще вишивають соняшники. Це надуманий символ, його ніколи не було в українській вишивці. Наші символи – це лілейки, троянди, зірочки, хміль.
Рецепта правильної вишиванки, звичайно, не існує. У полтавському краєзнавчому музеї я бачила сорочку гетьмана Павла Полуботка. Там така збірка орнаментів! Намішано різних символів, узорів, технік. Якщо казати про силу символів, що вишивалися, то варто пригадати біографію Полуботка… Може, сорочка теж впливає на людину? Чи людина на сорочку?
Якщо ви хочете традиційну вишиванку, то треба пам’ятати: жінка сідала вишивати, коли вже всі справи зроблені, у гарному настрої, після молитви. У кожен стіжок вона вкладала свої думки, бажання, мрії. Вона медитувала таким чином. І саме тому сорочка була оберегом – для неї, для її дітей, чоловіка. Та сорочка, яку ви купуєте в магазині, за якістю може бути не гірша, але в неї вкладено думки та мрії чужої, незнайомої вам людини, тож оберегом для вас вона не стане. Я знаю, про що кажу: у мене штук шість сорочок, але я їх носити не можу, бо їх вишивали не для мене.
Розмовляла Ольга Степанова, фото Олени Карпенко, «УЦ».
