То, что творческие союзы неумолимо себя изживают, – факт. Ни для кого не секрет, что лихорадит как союз художников, так и архитекторов, как писателей, так и журналистов. В адрес «спілок» звучат как робкие «давайте что-то менять», так и гневные «распустить и запретить».
Вероятнее всего, творческие союзы задержались в прошлом. Они не идут в ногу со временем, не отвечают требованиям современности. Может, причина в руководителях – государственного и местного уровня, десятилетиями возглавляющих «спілки», приспособившихся к размеренной жизни без потрясений и не желающих ничего менять. Может, отсутствие альтернативных объединений многим позволяет не замечать явных проблем. Кстати, профессиональные союзы в этом плане ничем от творческих не отличаются…
В адрес редакции «УЦ» обратился Александр Жовна с просьбой опубликовать его открытое письмо к членам Кировоградского и Всеукраинского союзов писателей. Что мы и делаем.
Відкритий лист до членів СПУ в Кіровограді,
а заодно й в Україні
Очевидно, в місцевій організації спілки письменників ні для кого не секрет моє недобросовісне й малошанобливе ставлення до СПУ. Насправді воно малошанобливе, тому що чесне. За багато років мого членства я свідомо уникав участі в житті організації, тобто де-факто перестав до неї належати, чи насправді ніколи не належав. Я тепер згадую й розумію, чому в далекі студентські роки мені так сподобалась думка Чехова: «В разного рода писательских объединениях царит кружковая партийная скука. Партийность же, особенно если она бездарна и суха, не любит свободы и широкого размаха».
Так, не втрачаючи щирої прихильності до подібної життєвої позиції, я незрозумілим чином опинився в цьому дивному до кумедності угрупуванні совєтського ідеологічного атавізму, що налічує більше тисячі членів, разом з тим не маючи власне письменників. Цікаво, чи є де ще в світі подібна організація? Уявіть собі сміхотворність ситуації – члени спілки письменників: Хемінгуей, Маркес, Дюрренматт, Чехов чи Достоєвський. Якщо ти письменник, до чого тобі якась спілка? Якщо ти не письменник, спілка не потрібна тим більше. Звичайно, якщо ти не чиновник від спілки і не паразитуєш на внесках її наївних членів, здебільшого пристарілих графоманів, неадекватних митців та самозакоханих поетів. Чомусь у більшості існує хибна думка, коли ти член СП – ти письменник. Я не письменник і завжди про це казав. Я людина, яка захоплюється. В тому числі творчістю. Зокрема й літературною. Але для чого мені бути в якійсь спілці? Чи задумувалась про це більшість її членів? Навряд чи. Самому не доводилось про це думати. Але нарешті це сталося.
Сподіваюсь, з вищесказаного стає зрозумілим, що я жодним чином не маю бути членом жодних письменницьких спілок. Чому ж я там? Незрозуміло й соромно. Протягом років сплачувати внески, утримуючи дивних людей дивної структури. Проте, здається, інших стосунків зі спілкою у її членів не існує. Вони і є головним та єдиним стратегічним чинником, як і всякої подібної паразитуючої соціальної омани. Тому знову й знову дивуюсь, яким підступним вітром занесло мене багато років тому до організації, в яку не дуже хотів, потім дуже не хотів, а сьогодні нестерпно не хочу. Протягом років я ніколи не їздив на спілчанські збори і не буду їздити, а головне – не буду платити внесків. Навіщо я такий поважній організації? Виженіть мене до бісової матері! Благаю. Я не можу себе так не поважати, щоб лишатися в подібному зібранні, і не хочу своєю присутністю ображати її членів та, з іншого боку, принижувати й ганьбити самого себе.
