Украина Центр

Почему болеем?

Высокий уровень заболеваемости на онкологию уже в течение многих десятков лет висит дамокловым мечем над Кировоградщиной. Не секрет, что у нас болеют и пожилые, и молодые, и дети. Но почему? Многие связывают данное обстоятельство с экологией, в частности с высоким радиационным фоном, работой уранодобывающих шахт и радоном. Из-за этого в Кировограде и области «урановая» тема воспринимается населением слишком остро.

Не так давно мы добились того, что в Маловисковском районе состоится строительство завода по производству топлива для ядерных электростанций. К нам приезжали специалисты, рассказывали о работе подобного завода и перспективах для территории. И, казалось бы, местное население отнеслось к такой инвестиционной затее вполне спокойно. Однако спустя некоторое время появились основания считать, что настроение людей меняется. Я начал выяснять причины и понял, что все, к сожалению, сводится к политике. Откровенные профаны стали рассказывать о неимоверных последствиях от строительства предприятия, рисовать жуткие картины в сознании граждан на тему рака, обещать золотые горы в виде доплат за экологию и тому подобное. В общем, манипулировать сознанием и играть на нервах. Хотя производство ТВЭЛов – абсолютно чистое и не принесет вреда ни окружающей среде, ни жителям. Хорошо, что люди потом разобрались в ситуации и выразили поддержку в строительстве завода.

Но, признаюсь, тема возможной взаимосвязи онкологии и урана меня зацепила. Я подписал распоряжение о создании в области специальной комиссии, которая усе сейчас занимается ее изучением. Параллельно стал изучать данные предыдущих исследований: нашей ГРЭ-37, международного бюро «Veritas», ученых из Кривого рога (кстати, данные всех этих исследований необходимо объединить воедино и в рамках программы по защите населения Кировоградской области от влияния ионизированного излучения на 2009-2013 годы наработать комплекс практических действий, включая экспертов и общественность)…

И знаете что? Оказывается, информация, которую кировоградцам преподносили долгие годы, а они воспринимали ее за чистую монету, имеет альтернативу и, прежде всего, историческую.

Еще в 60-х года, когда добыча урана на территории Кировоградщины не осуществлялась, уровень онкозаболеваний на 20 процентов превышал среднестатистический по государству. И что самое интересное, ситуация не изменилась, даже после старта добычи. Это говорит о том, что не в шахтах и не в производстве дело.

Более того, я приобрел профессиональный дозиметр и регулярно проверяю уровень радиационного фона. Поэтому со стопроцентной уверенностью могу сказать, что ни у меня в кабинете, ни на главной площади Кировограда он не превышает нормы. А в ближайшее время проверять уровень радиационного фона возьмутся и городские депутаты. Они согласились приобрести дозиметры, и принять активное участие в экологическом рейде по разным микрорайонам областного центра совместно с прессой и другими профильными инстанциями.

Сейчас я вижу только одну проблему. Она крайне настораживает меня. Это равнодушие кировоградцев к собственному здоровью и нежелание своевременно проходить диагностику. Мы, ведь, взрослые люди и понимаем, что несвоевременное установление диагноза приводит либо к затяжному лечению, либо к летальному исходу.

Мы сейчас находимся в той ситуации, когда решение проблемы откладывать нельзя. И я рад, что нашел понимание в разрешении сложившейся ситуации у первого вице- премьера Сергея Тигипко, когда тот посетил Кировоград.

Мы долго говорили с ним на тему онкологии и пришли к тому, что наш регион может стать пилотным проектом, в рамках которого в области будут работать мобильные диагностические центры. Уверен, благодаря ранней тотальной диагностике, мы сможем переломить столь грустную статистику.

А если у кого-то есть сомнения по поводу радона – газа, который образуется в процессе природного радиоактивного распада урана — то даже на бытовом уровне можно и стоит предпринимать превентивные меры: проснулся утром – открой форточку и проветри помещение. Какие-то особые ухищрения, чтобы обезопасить себя, на самом деле не нужны.

Поэтому, уважаемые блоггеры, обращаюсь к вам, как к экспертному сообществу с призывом присоединиться к проверке уровня радиационного фона, когда депутаты горсовета его будут проводить, а также начать интернет-кампанию по двум направлениям: первое, побудить жителей области и, особенно Кировограда, незамедлительно обследоваться, а второе, прошу вас стать первыми активистами в кампании, как обезопасить себя от влияния радона.

Часто встречается такой вариант. Человек, прожив достаточно долго, достаточно удачливо, наслаждается результатами победы и на определенном этапе вдруг обнаруживает, что не очень-то счастлив в данный период. И это тоже не есть плохо . Это явный знак того, что нужно менять свой личный курс, чтобы достич чего-то большего чем сейчас.  Эта ситуация предназначена не для того, чтобы сломить нас. Это шанс придумать, сделать что-то новое, а самое главное полезное не только для себя…

не поверите какая романтика вчера вечером ожидала меня в этом  супермаркете, делая покупки дойдя до бакалеи я увидела милых созданий пару мишек которые успешно употребляли в пищу сахар… каким было моё удивление после когда я обратилась к кассиру и охраннику  со словами » А у Вас там мишки бегают…» касирша улыбнулась и пошла удовлетворять свой интерес… Охраннику тоже стало очень интересно что же там за «чудо-мышки» завелись…..

после вчерашнего мне перехотелось ходить в этот «чудесный» супермаркет

Гетьманець Григорій Васильович 1931 року народження

народився в сім’ї колгоспника в селі Березівка Маловиськівського району, де прожив все життя до дня смерті.

Видатною людина визначається не по кількості нагород, титулів, звань і тому подібне, а по кількості видатних справ, які вона зробила на користь суспільству і саме люди це цінують, поважають і пам’ятають.

Унікальністю є те що люди не народжуються талановитими, вони такими стають. Звання, титули, відзнаки – це ні що порівняно зі справжньою оцінкою в серцях і відгуках людей.

Завдяки любові до техніки, майстрування та вдосконалення, наполегливої праці, душевної доброти, Григорій Васильович зробив дуже багато різноманітних корисних речей, ставши дійсно «золотим» майстром.

А все почалося з того, що в тяжкі повоєнні роки повної розрухи, особливо в селі, саме завдяки прихильності до техніки, вмінню її робити, ремонтувати, вдосконалювати і так би мовити відчувати, коли інші механіки були безсилі перед проблемами, колгоспна сільськогосподарська техніка була роботоздатною. В його руках металобрухт перетворювався на трактор, сівалку, культиватор, причеп та інші механічні пристрої для полегшення щоденної праці. В Березівці технічний прогрес розпочинався з подвір’я Гетьманців. Коли все село користувалося керосиновими лампами і чекало на електрифікацію, то в Гетьманцівській хаті була електрика від саморобного генератора і всі сусіди збиралися дивитися телевізор із саморобною телескопічною десятиметровою антеною з механічним регулюванням, який також появився один із перших в селі. Де б не працював і щоб не робив Григорій Васильович, на водокачці, на пилорамі в майстерні, в гаражі, завжди забезпечував виробничий процес необхідними інструментами, пристосуваннями виготовленим власноруч, що забезпечувало зручне і продуктивне виконання даних робіт. Коли в будь-кого із трактористів, механіків, інженерів траплялася складна технічна проблема, то зверталися саме до Григорія Васильовича за допомогою, через що калітка на подвір’я Гетьманців ніколи не зачинялась, на подвір’ї завжди було людно, його діяльність та невідмовність в допомозі була відома на всю округу і до нього приїздили звідусіль. В особі Гетьманця люди вбачали досвідченого фахівця з механіки, але цього рівня досягнув маючи лише 4 класи середньої освіти та завдяки самостійному отриманню знань із технічної літератури і невтомного бажання працювати, робити, творити і вдосконалювати. Доброта в серці, блиск в очах даної людини, успішне вирішення проблем будь-якої складності, ініціативність, безкорисність заслуговувала велику вдячність та пошану з боку не тільки людей, чим саме завоював авторитет та визнання серед односельців і всіх тих хто його знав, підтвердженням є те, що коли на 60-му році життя пішов із життя, то люди понад три кілометри від хати до кладовища несли домовину на руках, відмовляючись від транспортування на автомобілі як це буває зазвичай.

Визнання видатної людини полягає не в тому що вона зробила, чого досягла, а в тому як це вона робила і яке відношення в результаті вона отримала з боку інших людей.

Такий життєвий шлях може слугувати прикладом і вектором для виходу з складної ситуації — яка склалася на даному етапі в нашій державі, для кожного з нас. Потрібно жити і творити в тій сфері де ти сильніший.

А теперь честно!!! Бренд – не бренд. Все личности, предложенные конкурсантами – великие люди. Но… не легенды. А бренд – это легенда… Биография всех – и Пашутина, и Самсонова, и остальных – уникальна. Но она нужна ДУМАЮЩИМ кировоградцам. А нам нужно создать легенду для ДОВЕРЧИВЫХ ГОСТЕЙ И ИНОСТРАНЦЕВ. Они поверят в то, что именно здесь, в Кировограде, и была создана и опробована Катюша, если им красиво, с пафосом и дрожью в голосе это донести. Они хотят верить. Это как принцип третьего спектакля в «Гекльберри Финне». Мы должны ТВОРИТЬ ЛЕГЕНДЫ, создавать их и доносить. Правда никому не нужна, так как она прозаична. Никому не интересна жизнь соседа, но всем интересна Няня Вика из сериала. Поэтому призываю всех – и конкурсантов, и блоггеров – давайте ПРИДУМЫВАТЬ легенду… Не найдем инвестиций в наш город, так издадим нашу книгу легенд… И отобьем хоть какие деньги за длительное клацанье пальцами по клавиатуре. Спасибо, други. Жду реакции!!!

Сміх крізь сльози….

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/10/31/59752/

Заповідник-музей «Хутір Надія» є однією з найвизначніших історико-культурних пам’яток України.

Більше ста років тому на місці, де тепер шумлять могутні дуби і стрункі тополі, плодоносить фруктовий сад, блищить широкий став був голий степ.

Садибу було засновано визначним українським драматургом, актором, театральним та громадським діячем Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим) на 11 гектарах землі, що дісталася у спадщину його дружині, Надії Карлівні Тарковській. Саме на спомин про неї Іван Карпович дав назву хутору.

Спочатку сім’я Тобілевичів вела тут скромне власне господарство. З того часу і збереглися «Батькова хата» та стара чумацька криниця.

Після повернення з трирічного політичного заслання навесні 1887 року Іван Карпович оселяється на хуторі й вирішує перетворити його на мальовничий куточок рідної природи — за його власним висловом «оазис в степу».

Садиба потопає в зелені крислатих дубів, струнких осокорів, ясенів, гледичії, тополь, більшість з яких нагадують про перебування тут, на гостині у драматурга, корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського і Марії Садовської-Барілотті.

Хутір Надія став творчою лабораторією Івана Тобілевича. Спостерігаючи навколишнє життя, він створив галерею типових образів у комедіях «Сто тисяч», «Хазяїн», тут же були написані історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя» — всього 11 творів.

1956 року Хутір Надія оголошено державним заповідником-музеєм.

1970 року, під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка Карого), за участі найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», яке з 1990 року стало всеукраїнським.

У 1982 році, до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, відновлено будинок драматурга, що був зруйнований 1944 року. Напередодні відзначення 150-річного ювілею драматурга в ньому відкрито нові театрально-літературну і меморіальну експозиції.

9 вересня 1907 року на карлюженському кладовищі поховано І.Тобілевича (Карпенка-Карого). На могилі драматурга тривалий час стояли простий дубовий хрест та лита чавунна плита, на якій викарбовано слова М. Садовського:

«Люди вмирають — ідеї вічні. Серце твоє, налите правдою і любов’ю до рідного темного люду, полягло поміж ним, а дух величний твій витатиме над ним вовіки. Коли ж незрячі тепер прозріють — тебе в сім’ї своїй вольній, новій спом’януть».

У 1958 році на могилі було встановлено надгробний пам’ятник — лабрадоритову стелу з бронзовим барельєфом і датами життя І.Тобілевича (Карпенка-Карого).

Поруч — могили батька, Карпа Адамовича Тобілевича, матері, Євдокії Зіновіївни, сестри, Марії Карпівни Садовської-Барілотті, молодшого сина, Юрія Івановича, та ін.

У мальовничому куточку Кіровоградщини, що поблизу села Миколаївки Кіровоградського району, є унікальна степова оаза – хутір Надія.

Геніальна родина Тобілевичів багато в чому визначила шляхи розвитку українського театру, доклала зусиль до національного самоусвідомлення українського народу. Прикро, що поїздка на хуторі Надія не стала й досі популярним туристичним маршрутом. Тому запрошуємо всіх подорожуючих завітати до цього світлого куточку українськї землі!

Про програму Кіровоградської обласної ради «Центральний Регіон – 2015» чув, мабуть, кожен мешканець Кіровограда. Хто про неї не знає, то  може ознайомитись із нею за адресою: http://cr2015.kr-admin.gov.ua/. Представники Партії регіонів у області  весь час рапортують про вдале її виконання. Та чи насправді це так у місті Кіровограді? Давайте спробуємо в цьому розібратись.

І так, перелік соціальних заходів, реалізація яких передбачається у 2011 році в рамках програми соціально-економічного розвитку області по  м. Кіровограду складається з 25 позицій, а загальний обсяг фінансування на цей рік складає 62 857 000 гривень. На перший погляд все дуже добре і таких грошей місто не бачило за всі роки незалежності. Але, є одне але. Вже сьогодні я можу перелічити, які з цих заходів не будуть виконані у нинішньому 2011 році:

1. Будівництво резервуару чистої води насосної станції «Зона ІІ-А», обсяг фінансування, якого передбачався: 6 600 000 гривень;

2. Реконструкція системи теплопостачання смт. Нове                (ІІ черга), обсяг фінансування — 7 500 000 гривень

3. Реконструкція теплових мереж смт. Нове, обсяг фінансування —   1 197 000 гривень;

4. Капітальний ремонт будівлі Кіровоградської дитячої школи мистецтв, с. Нове, вул. Металургів, 18, обсяг фінансування — 100 000 гривень;

5. Будівництво зливової каналізації по вул. Андріївській, обсяг фінансування — 1 462 000 гривень;

6. Будівництво котельні ЗОШ № 17 та ДНЗ № 65,                     вул. Комарова, 54,   обсяг фінансування — 2 240 000 гривень;

7. Будівництво котельні ДНЗ № 73, 31 пров. Кінний,3 обсяг фінансування — 1 700 000 гривень;

8. Будівництво житлового будинку по вул. Генерала Жадова (поз. 35), обсяг фінансування — 6 050 000 гривень;

9. Будівництво 84 кв. житлового будинку мкр. 102 поз. вул. Генерала Жадова, 22 к. 1 обсяг фінансування — 4 570 000 гривень.

 Тепер рахуємо, і у нас виходить, що як мінімум 9 заходів на суму 31 419 000 гривень, що є ПОЛОВИНОЮ від запланованого, НЕ БУДУТЬ ВИКОНАНІ, оскільки відсутнє фінансування.

З приводу інших заходів, то справи тут не набагато кращі, але про їх реальний стан виконання ми зможемо поговорити лише після 1 січня 2012 року.