Знаете ли вы, что…

Самая восточная точка Украины (село Червона Зирка Луганской области) находится восточнее Москвы, Рязани и Ярославля, на долготе Архангельска и Владимира. Вот так-то 🙂

Всі на баскетбол

Сьогодні професійний баскетбол повертається у наше місто. Протягом трьох днів у Кіровограді  проходитиме перший тур ХХІ чемпіонату України з баскетболу серед чоловічих команд Першої ліги, участь у якому приймає наша команда БК «Кіровоград». Початок ігор сьогодні о 16 годині у спортивному залі факультету фізичного виховання КДПУ. Прийди і підтримай своїх!

В. Винниченко — гідний звання: «Великий Кіровоградець»

Сьогодні, на щастя, вже не потрібно пояснювати широкому загалу хто такий В.Винниченко.

Нині Винниченко широко і глибоко ввійшов у культурне сьогодення незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого великого таланту. Творчість його вивчається у школі , видаються твори про надзвичайно цікаву, оригінально мислячу людину — письменника і філософа, публіциста, політика — захищаються дисертації, пишуться наукові статті, на його честь встановлено єдиний в світі пам’ятник , його ім’я носить педагогічний інститут та проспект в Кіровограді, бібліотека в м. Києві, заснована міжнародна премія.Народився В. Винниченко 1880 року в м. Єлисаветград. Будинок стояв на вул.. Солдатській, неподалік Інгулу і старої фортеці святої Єлизавети, святили в церкві яка і досі стоїть в центрі міста, навчався в гімназії для хлопчиків ( сьогодні будинок МЧС) де встановлена меморіальна дошка.

Життя Винниченка — прорив українського мистецтва до європейського культурного простору. Цей письменник здобув за життя унікальної слави і популярності. Саме Винниченко зв’язав нашу літературу з європейськими напрямками. Він же збагатив українську літературу новим жанром — фантастичним утопічним романом. Письменник залишив нам у спадок 100 оповідань, 14 п’єс, 14 романів, 41 книжку, близько 100 робіт художника.

Після повалення царизму 1917 року разом з М.Грушевським стає на чолі уряду Української Народної Республіки, обіймає посаду заступника Голови Центральної Ради та Голови Генерального Секретаріату. У 1918-1919 роках очолює Директорію. Йому належить авторство чотирьох універсалів Української Народної Республіки.

1914-1919 роки – це період великої творчої активності Винниченка – письменника. Він пише романи, драматичні твори, що з успіхом ідуть на сценах театрів України і Європи. Велику популярність здобули психологічно тонкі, художньо-майстерні оповідання про дітей „Федько-халамидник”, „Кумедія з Костем”, які одразу стали хрестоматійною класикою.

До 130 річчя з дня народження письменника — відкрито зал Винниченко — художник у Кіровоградському художньому музеї, ця подія була фантастичною, особливо якщо на неї подивитись очима Винниченка. Малювати почав в Єлисаветграді, тому що тут були малювальні класи, які не пройшли повз нього . Отже перші навички малювання і живопису він здобув саме у рідному місті.

Завдяки зусиллям Володимира Панченка до краєзнавчого музею в м. Кіровоград було перевезено, з Франції, робочий кабінет та деякі архівні матеріали. До сьогоднішнього дня в Колумбійському університеті США зберігаються щоденники та рукописи великого письменника, які заповіла після смерті дружина Винниченка незалежній Україні, з перевезенням на Батьківщину ( Єлисаветград)

Сьогодні нашими зусиллями можливо всі цінності які залишив нам Великий земляк, сконцентрувати в нашому місті, а саме: відкрити музей Винниченка куди помістити художню галерею, яка до сьогодні немає своєї зали, також перевезти з Колумбійського університету залишки архіву. Заложити парк імені Винниченка, та встановити персонажі із його оповідань.

Все це якщо об’єднати в один туристичний маршрут можливо створити цікаву подорож по Кіровограду – Єлисаветграду, що в свою чергу дасть додаткові надходження до бюджетів , розвиток інфраструктури, культурних цінностей а саме головне патріотичного виховання молоді.

О настроениях царящих в молодежной среде

Как молодым людям перестать ощущать себя пассажирами  на корабле жизни и без финансовой поддержки встать у штурвала?

«Пасхальный случай»

«Вот, братцы мои, и праздник на носу — пасха православная.
Которые верующие, те, что бараны, потащат свои куличи святить. Пущай тащат! Я не потащу. Будет. Мне, братцы, в прошлую пасху на кулич ногой наступили!
Главное, что я замешкался и опоздал к началу. Прихожу к церковной ограде, а столы уже заняты. Я прошу православных граждан потесниться, а они не хотят. Ругаются.
— Опоздал,— говорят,— чёрт такой, так и станови свой кулич на землю. Нечего тут тискаться и пихаться — куличи посроняешь.
Ну, делать нечего, поставил свой кулич на землю. Которые опоздали, все наземь ставили.
И только поставил, звоны и перезвоны начались.
И вижу, сам батя с кисточкой прётся.
Макнёт кисточку в ведро и брызжет вокруг. Кому в рожу, кому в кулич — не разбирается.
А позади бати отец дьякон благородно выступает с блюдцем, собирает пожертвования.
— Не скупись,— говорит,— православная публика! Клади монету посередь блюдца.
Проходят они мимо меня, а отец дьякон зазевался на своё блюдо и — хлоп ножищей в мою тарелку.
У меня аж дух захватило.
— Ты что ж,— говорю,— длинногривый, на кулич-то наступаешь?.. В пасхальную ночь…
— Извините,— говорит,— нечаянно.
Я говорю:
— Мне с твоего извинения не шубу шить. Пущай мне теперь полную стоимость заплатят. Клади, говорю, отец дьякон, деньги на кон!
Прервали шествие. Батя с кисточкой заявился.
— Это,— говорит,— кому тут на кулич наступили?
— Мне,— говорю,— наступили. Дьякон, говорю, сукин кот, наступил.
Батя говорит:
— Я, говорит, сейчас кулич этот кисточкой покроплю. Можно будет его кушать. Всё-таки духовная особа наступила…
— Нету,— говорю,— батя. Хотя всё ведерко на его выливай, не согласен. Прошу деньги обратно.
Ну, пря поднялась. Кто за меня, кто против меня.
Звонарь Вавилыч с колокольни высовывается, спрашивает:
— Звонить, что ли, или пока перестать?
Я говорю:
— Обожди, Вавилыч, звонить. А то под звон они меня тут совсем объегорят.
А поп ходит вокруг меня, что больной, и руками разводит.
А дьякон, длинногривый дьявол, прислонился к забору и щепочкой мой кулич с сапога счищает.
После выдают мне небольшую сумму с блюда и просят уйти, потому, дескать, мешаю им криками.
Ну, вышел я за ограду, покричал оттеда на отца дьякона, посрамил его, а после пошёл.
А теперь куличи жру такие, несвячёные.
Вкус тот же, а неприятностей куда как меньше».

МИХАИЛ ЗОЩЕНКО.
1926 год

«Варяг» у нашому краї…

Роздумуючи про кандидатури видатних кіровоградців хочеться навести  приклад і розповісти про відому, але на жаль не достатньо «попсову», особистість середини-кінця ХІХ століття в нашому краї — Володимира Ястребова (1855-1898). Цей видатний історик (займався етнографією, археологією, топонімікою) не тільки виніс на світові вершини рівень наших історичних досліджень, а й являється засновником нашого краєзнавчого музею — візитівки нашого міста. Так сталося, що в певний період в наукових колах не Ястребова асоціювали з містом а власне місто асоціювали з Ястребовим. Саме з нього почалися серйозні етнографічні та археологічні дослідження в наших степах. Він перший дослідив звичаї, традиції, обряди місцевих жителів, записав величезну кількість переказів, легенд та казок, об`єктивно досліджував особливості місцевого менталітету. Його працями користуються усі серйозні історики, однак вони досі не перевидані! Він був справжнім патріотом, не на словах — на ділі! Мабуть він — єдиний етнічний росіянин (від того власне «варяг», родом з м. Криві Луки Самарської губернії),  якого поважають як національно-свідомі так і «імперські» історики-краєзнавці. Наше покоління увічнило цю особистість, створивши обласну краєзнавчу премію ім. Ястребова. Тепер справа за всеукранським та міжнародним визнанням!  Адже кандидатська дисертація його була присвячена відомому «Фрідріху ІІ Барбаросі», багато досліджував місцевих сербів і греків. Ці матеріали будуть надзвичайно цікавими у процесі налагодження міжнародних зв`язків.

Щоб не бути голослівним — процитую Ястребова (щоб зрозуміти масштаб особистості) під час його досліджень знахідок з компаніївських курганів:

«Можливо, тут ми маємо перші екземпляри, що належать загубленим, маловідомим племенам; можливо, вони кинуть промінь світла у темну передранкову пору давньої, рідної нам Русі; встануть із надр землі ці тисячолітні богатирі, свідки сивої давнини і самі дадуть нам відповідь, звідки вони прийшли, чи не родичі вони скіфам, покажуть нам свій чарівний меч, котрим нищили поганих, відкриють нам духовний скарб, цінніший від куп золота та срібла»

Підсумовуючи вище сказане, хочеться сподіватись, що нинішня еліта наслідуватиме приклад Ястребова і реалізується на цій славетній землі…

Свободная wi-fi зона

Как я уже писал в одном из своих постов, считаю, что в рамках проекта «Елисаветград – креативный город» в Кировограде стоит создать свободные wi-fi зоны. Ведь, бесплатные точки доступа к интернету уже давно стали визитной карточкой многих как отечественных, так и зарубежных муниципалитетов. Кировоград пока, к сожалению, в данном плане отстает. Но эту ситуацию можно и нужно менять.

Первый этап – кампания по определению публичных wi-fi-точек. А вот тут предлагаю вам подумать и обозначить их. В общем, озвучивайте свои мысли, делитесь соображениями и, наконец, верьте, что наш город можно преобразовать. Давайте начнем с малого.

Привлечение внимания к личности Ивана Тобилевича и в частности к музею – заповеднику «Хутір-Надія»

Основной нашей задачей, является привлечение внимания к личности Ивана Тобилевича и в частности к музею – заповеднику «Хутір-Надія».

Что я предлагаю для популяризации:

рабочие поездки первых лиц государства должны включать в себя посещение таких исторических мест как «Хутір Надія», где проживал Каренко – Карый. Тем самым освещать исторические места региона. Над этим должны непосредственно работать отделы, которые занимаются подготовкой программы посещения высокопоставленных лиц.

установку должного количества указателей по городу в частности на «Хутір Надія»

проводить постоянную работу с ресторанно-гостиничными комплексами, в плане распространения материалов с указанием историческим мест, достопримечательностей региона среди постояльцев

проводить работу с музеями, галереями, которые так же должны распространять путеводители по региону для посетителей

необходимо внедрение специальной программы в школьных заведениям. Идея в том, что бы школьники на протяжении учебного года обязательно посещали классами одно из исторических мест области

запустить по маршруту приличный автобус (например такой, как 150) с наклеенной на нём рекламой Карпенко-Каого, «Хутір Надія». Таким образом, будет ездить приличный автобус не только для туристов, а и для жителей сёл до маршрута «Хутір Надія». Каждый желающий сможет практически в любой момент посетить это место.