Волки в овечьей шкуре

СМОТРЕТЬ: «Сироты» («12 стульев»)

Одной из острых социально-экономических и психолого-педагогических проблем в нашей стране, является проблема социального сиротства – явления, при котором дети остаются без родительской опеки при живых родителях. Впервые о масштабах явления, которое вскоре получило название «социальное сиротство», было заявлено в октябре 1987 г. на учредительной конференции Советского детского фонда. В докладе его президента А. Лихановича прозвучали такие цифры: «Почти 95% нынешних детдомовцев – сироты при живых родителях».Данные эти в различных публикациях колебались в границах 80-90%, но даже самый низкий показатель был непомерно высок. Социальные сироты имеют ряд проблем связанных с функционированием в обществе после их совершеннолетия. Воспитанники школ — интернатов и других учреждений, во время пребывания в них, не получают необходимых навыков социализации, то впоследствии им сложно «вписаться» в окружающую действительность Многие из выпускников интернатов возвращаются в свои неблагополучные семьи, из которых были изъяты. А затем попадают в колонии. Они редко создают благополучные семьи, потому что нет навыков налаживания супружеских взаимоотношений, воспитания потомства. У выходцев из государственных интернатных заведений отмечается отсутствием коммуникативных навыков, умения строить отношения с окружающими. Для их поведения характерно: конфликтность, грубость, ябедничество, упрямство, недоверие, замкнутость, лживость, зависть, ревность по отношению к другим людям, агрессия.  Это что касается действительно несчастных в прямом смысле этого слова  детей. А теперь давайте немного подумаем, как «греют руки» родители, имея своего ребёнка под боком, и чтобы этот ребёнок (подросток) имел статус как лишённый родительского попечительства. Всё до гениальности просто. Родители сами заинтересованы в том, чтобы ребёнок (подросток) подал прошение в органы государственной власти или местного самоуправления о лишении родительских прав его родителей. После соответствующего решения суда этим подросткам назначается государственное пособие, которому может позавидовать многие пенсионеры (так как это пособие почти в два раза привышает минимальную трудовую пенсию). И затем это пособие пропивается, протрачивается либо родителями, либо самим ребёнком…и далеко не учебники или вещи… Мало того, что государство попросту «нагревают» на этом, так этому иногда способствуют госслужащие и должностные лица местного самоуправления. И самое главное, что зачастую это происходит далеко не по халатности, а за определённое вознаграждение. Есть ещё такой вариант, что юридически подкованные подростки сами подают прошение о том, чтобы их родителей лишили родительских прав, им дают такой статус, назначают пособие, и они сами начинают вести разгульный образ жизни. В случае жалоб со стороны соседей (если эти члены общества начинают беспредельничать, снимая жильё в наём) милиция практически  оказывается бесправной. Эти малолетние «бизнесмены» поднимают визг, что мол нельзя трогать…сирота мол, несовершеннолетний…нарушения прав человека и практически всё им сходит с рук. Ну разве что сами перегрызутся между собой. Касательно бюджетных расходов, то государством тратятся колоссальные деньги  на содержание таких псевдосирот. Исходя из сказанного выше, ситуацию можно исправить только следующим образом. В органах власти и местного самоуправления необходимо создать временные комиссии по проверке того, на сколько юридически правильно был предоставлен статус соответствующим детям и подросткам. Параллельно аналогичную проверку должны провести милиция, прокуратура, СБУ и КРУ. В случае обнаружения необоснованного предоставления такого статуса – виновных чиновников не только заставить вернуть все суммы потраченные государством впустую, а и подвергнуть уголовному наказанию в виде тюремного заключения (!), с последующим увольнением и запрещения занимать подобные должности до конца их жизни. Разрешить силовым структурам, в случае совершения псевдосиротами правонарушения или преступления, подвергать уголовному наказанию наравне с лицами, достигшими восемнадцатилетнего возраста. Другие методы быстрого эффекта восстановления  потерь   бюджета   и наведения порядка в этом вопросе попросту нет, ибо  человеческий  фактор у нас в стране остаётся доминирующим.

СМОТРЕТЬ: «Сироты» («12 стульев»)

Голос країни живе в Кіровограді!

Золотий голос Кіровоградщини.

Червінська Антоніна Миколаївна— художній керівник та солістка академічного театру музики, пісні і танцю «Зоряни», народна артистка України, кавалер Орденів княгині Ольги та Святого Володимира.

Одна з засновників академічного театру музики, пісні і танцю «Зоряни» невтомний пропагандист української народної пісні, яка у її виконанні набуває нових неповторних барв. Червінська А. М. глибоко вивчає фольклор, звичаї та обряди Кіровоградщини, збирає давні пісні степового краю. Всі творчі звіти майстрів мистецтв та художніх колективів Кіровоградщини різних років представлені її талановитим співом.

Про неї говорять, їй присвячують вірші. З неї малюють картини, а вона залишається простою українською жінкою з неперевершеним голосом. Її багатогранний талант збирає великі зали не тільки в Україні, а й далеко за її межами. На кращих сценах Німеччини, Угорщини, Франції, Кореї, Росії, Білорусії виступала Антоніна Миколаївна разом з художнім колективом «Зоряни». Публіка скрізь їх зустрічала бурхливими оплесками і великою вдячністю за їх талант .Антоніна Червінька прославила не тільки  Україну ,а й Кіровоград.Багато  городів Європи узнали про Україну та Кіровоград завдяки творчості  полісько –степівської співачки.

Велику увагу Антоніна Червінська приділяє підростаючому поколінню. За допомогою пісні та художнього слова виховує в молоді почуття патріотизму, любов до рідного краю, до своє родини.

Зверніть увагу, скільки на телебаченні проектів, які націлені на відродження пісні, танцю, театральної майстерності. Як ви думаєте, чому? Тому що хочеться бачити дійсно майстерність та талановитість, а у нас, на Кіровоградщині, цим являється творчість Антоніни Червінської. Недарма, вона є народною артисткою України та кавалером Орденів Княгині Ольги та Святого Володимира. Талант артистки  визнано Європейською мистецькою спільнотою, тому саме її  кіровоградці мають нагородити званням «Видатної людини Кіровоградщини».

И опять гаражи

Похоже, после открытия дела против Иванова, теперь на гаражи вообще всем наплевать.

В последних земельных решениях сессии нет ни одного разрешения на постройку гаражей по ул. Конева или ул. Пацаева.

Но капитальные 2 гаража из прошлого поста уже практически достроили. Штрафы, конечно, они не платили ни за гаражи, ни за спиленные деревья. Мнение жителей окрестных домов их не интересует. И никакая служба не хочет с этим возиться.

А сейчас уже там размечено место под постройку нового гаража. (Фото будут позже).

ПОЧЕМУ у нас никто из городских служб не хочет этим заниматься???

Знаете ли вы, что…

Самая восточная точка Украины (село Червона Зирка Луганской области) находится восточнее Москвы, Рязани и Ярославля, на долготе Архангельска и Владимира. Вот так-то 🙂

Всі на баскетбол

Сьогодні професійний баскетбол повертається у наше місто. Протягом трьох днів у Кіровограді  проходитиме перший тур ХХІ чемпіонату України з баскетболу серед чоловічих команд Першої ліги, участь у якому приймає наша команда БК «Кіровоград». Початок ігор сьогодні о 16 годині у спортивному залі факультету фізичного виховання КДПУ. Прийди і підтримай своїх!

В. Винниченко — гідний звання: «Великий Кіровоградець»

Сьогодні, на щастя, вже не потрібно пояснювати широкому загалу хто такий В.Винниченко.

Нині Винниченко широко і глибоко ввійшов у культурне сьогодення незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого великого таланту. Творчість його вивчається у школі , видаються твори про надзвичайно цікаву, оригінально мислячу людину — письменника і філософа, публіциста, політика — захищаються дисертації, пишуться наукові статті, на його честь встановлено єдиний в світі пам’ятник , його ім’я носить педагогічний інститут та проспект в Кіровограді, бібліотека в м. Києві, заснована міжнародна премія.Народився В. Винниченко 1880 року в м. Єлисаветград. Будинок стояв на вул.. Солдатській, неподалік Інгулу і старої фортеці святої Єлизавети, святили в церкві яка і досі стоїть в центрі міста, навчався в гімназії для хлопчиків ( сьогодні будинок МЧС) де встановлена меморіальна дошка.

Життя Винниченка — прорив українського мистецтва до європейського культурного простору. Цей письменник здобув за життя унікальної слави і популярності. Саме Винниченко зв’язав нашу літературу з європейськими напрямками. Він же збагатив українську літературу новим жанром — фантастичним утопічним романом. Письменник залишив нам у спадок 100 оповідань, 14 п’єс, 14 романів, 41 книжку, близько 100 робіт художника.

Після повалення царизму 1917 року разом з М.Грушевським стає на чолі уряду Української Народної Республіки, обіймає посаду заступника Голови Центральної Ради та Голови Генерального Секретаріату. У 1918-1919 роках очолює Директорію. Йому належить авторство чотирьох універсалів Української Народної Республіки.

1914-1919 роки – це період великої творчої активності Винниченка – письменника. Він пише романи, драматичні твори, що з успіхом ідуть на сценах театрів України і Європи. Велику популярність здобули психологічно тонкі, художньо-майстерні оповідання про дітей „Федько-халамидник”, „Кумедія з Костем”, які одразу стали хрестоматійною класикою.

До 130 річчя з дня народження письменника — відкрито зал Винниченко — художник у Кіровоградському художньому музеї, ця подія була фантастичною, особливо якщо на неї подивитись очима Винниченка. Малювати почав в Єлисаветграді, тому що тут були малювальні класи, які не пройшли повз нього . Отже перші навички малювання і живопису він здобув саме у рідному місті.

Завдяки зусиллям Володимира Панченка до краєзнавчого музею в м. Кіровоград було перевезено, з Франції, робочий кабінет та деякі архівні матеріали. До сьогоднішнього дня в Колумбійському університеті США зберігаються щоденники та рукописи великого письменника, які заповіла після смерті дружина Винниченка незалежній Україні, з перевезенням на Батьківщину ( Єлисаветград)

Сьогодні нашими зусиллями можливо всі цінності які залишив нам Великий земляк, сконцентрувати в нашому місті, а саме: відкрити музей Винниченка куди помістити художню галерею, яка до сьогодні немає своєї зали, також перевезти з Колумбійського університету залишки архіву. Заложити парк імені Винниченка, та встановити персонажі із його оповідань.

Все це якщо об’єднати в один туристичний маршрут можливо створити цікаву подорож по Кіровограду – Єлисаветграду, що в свою чергу дасть додаткові надходження до бюджетів , розвиток інфраструктури, культурних цінностей а саме головне патріотичного виховання молоді.

О настроениях царящих в молодежной среде

Как молодым людям перестать ощущать себя пассажирами  на корабле жизни и без финансовой поддержки встать у штурвала?