Месяц: Ноябрь 2011

Роздумуючи про кандидатури видатних кіровоградців хочеться навести  приклад і розповісти про відому, але на жаль не достатньо «попсову», особистість середини-кінця ХІХ століття в нашому краї — Володимира Ястребова (1855-1898). Цей видатний історик (займався етнографією, археологією, топонімікою) не тільки виніс на світові вершини рівень наших історичних досліджень, а й являється засновником нашого краєзнавчого музею — візитівки нашого міста. Так сталося, що в певний період в наукових колах не Ястребова асоціювали з містом а власне місто асоціювали з Ястребовим. Саме з нього почалися серйозні етнографічні та археологічні дослідження в наших степах. Він перший дослідив звичаї, традиції, обряди місцевих жителів, записав величезну кількість переказів, легенд та казок, об`єктивно досліджував особливості місцевого менталітету. Його працями користуються усі серйозні історики, однак вони досі не перевидані! Він був справжнім патріотом, не на словах — на ділі! Мабуть він — єдиний етнічний росіянин (від того власне «варяг», родом з м. Криві Луки Самарської губернії),  якого поважають як національно-свідомі так і «імперські» історики-краєзнавці. Наше покоління увічнило цю особистість, створивши обласну краєзнавчу премію ім. Ястребова. Тепер справа за всеукранським та міжнародним визнанням!  Адже кандидатська дисертація його була присвячена відомому «Фрідріху ІІ Барбаросі», багато досліджував місцевих сербів і греків. Ці матеріали будуть надзвичайно цікавими у процесі налагодження міжнародних зв`язків.

Щоб не бути голослівним — процитую Ястребова (щоб зрозуміти масштаб особистості) під час його досліджень знахідок з компаніївських курганів:

«Можливо, тут ми маємо перші екземпляри, що належать загубленим, маловідомим племенам; можливо, вони кинуть промінь світла у темну передранкову пору давньої, рідної нам Русі; встануть із надр землі ці тисячолітні богатирі, свідки сивої давнини і самі дадуть нам відповідь, звідки вони прийшли, чи не родичі вони скіфам, покажуть нам свій чарівний меч, котрим нищили поганих, відкриють нам духовний скарб, цінніший від куп золота та срібла»

Підсумовуючи вище сказане, хочеться сподіватись, що нинішня еліта наслідуватиме приклад Ястребова і реалізується на цій славетній землі…

Как я уже писал в одном из своих постов, считаю, что в рамках проекта «Елисаветград – креативный город» в Кировограде стоит создать свободные wi-fi зоны. Ведь, бесплатные точки доступа к интернету уже давно стали визитной карточкой многих как отечественных, так и зарубежных муниципалитетов. Кировоград пока, к сожалению, в данном плане отстает. Но эту ситуацию можно и нужно менять.

Первый этап – кампания по определению публичных wi-fi-точек. А вот тут предлагаю вам подумать и обозначить их. В общем, озвучивайте свои мысли, делитесь соображениями и, наконец, верьте, что наш город можно преобразовать. Давайте начнем с малого.

Основной нашей задачей, является привлечение внимания к личности Ивана Тобилевича и в частности к музею – заповеднику «Хутір-Надія».

Что я предлагаю для популяризации:

рабочие поездки первых лиц государства должны включать в себя посещение таких исторических мест как «Хутір Надія», где проживал Каренко – Карый. Тем самым освещать исторические места региона. Над этим должны непосредственно работать отделы, которые занимаются подготовкой программы посещения высокопоставленных лиц.

установку должного количества указателей по городу в частности на «Хутір Надія»

проводить постоянную работу с ресторанно-гостиничными комплексами, в плане распространения материалов с указанием историческим мест, достопримечательностей региона среди постояльцев

проводить работу с музеями, галереями, которые так же должны распространять путеводители по региону для посетителей

необходимо внедрение специальной программы в школьных заведениям. Идея в том, что бы школьники на протяжении учебного года обязательно посещали классами одно из исторических мест области

запустить по маршруту приличный автобус (например такой, как 150) с наклеенной на нём рекламой Карпенко-Каого, «Хутір Надія». Таким образом, будет ездить приличный автобус не только для туристов, а и для жителей сёл до маршрута «Хутір Надія». Каждый желающий сможет практически в любой момент посетить это место.

Почему болеем?

Высокий уровень заболеваемости на онкологию уже в течение многих десятков лет висит дамокловым мечем над Кировоградщиной. Не секрет, что у нас болеют и пожилые, и молодые, и дети. Но почему? Многие связывают данное обстоятельство с экологией, в частности с высоким радиационным фоном, работой уранодобывающих шахт и радоном. Из-за этого в Кировограде и области «урановая» тема воспринимается населением слишком остро.

Не так давно мы добились того, что в Маловисковском районе состоится строительство завода по производству топлива для ядерных электростанций. К нам приезжали специалисты, рассказывали о работе подобного завода и перспективах для территории. И, казалось бы, местное население отнеслось к такой инвестиционной затее вполне спокойно. Однако спустя некоторое время появились основания считать, что настроение людей меняется. Я начал выяснять причины и понял, что все, к сожалению, сводится к политике. Откровенные профаны стали рассказывать о неимоверных последствиях от строительства предприятия, рисовать жуткие картины в сознании граждан на тему рака, обещать золотые горы в виде доплат за экологию и тому подобное. В общем, манипулировать сознанием и играть на нервах. Хотя производство ТВЭЛов – абсолютно чистое и не принесет вреда ни окружающей среде, ни жителям. Хорошо, что люди потом разобрались в ситуации и выразили поддержку в строительстве завода.

Но, признаюсь, тема возможной взаимосвязи онкологии и урана меня зацепила. Я подписал распоряжение о создании в области специальной комиссии, которая усе сейчас занимается ее изучением. Параллельно стал изучать данные предыдущих исследований: нашей ГРЭ-37, международного бюро «Veritas», ученых из Кривого рога (кстати, данные всех этих исследований необходимо объединить воедино и в рамках программы по защите населения Кировоградской области от влияния ионизированного излучения на 2009-2013 годы наработать комплекс практических действий, включая экспертов и общественность)…

И знаете что? Оказывается, информация, которую кировоградцам преподносили долгие годы, а они воспринимали ее за чистую монету, имеет альтернативу и, прежде всего, историческую.

Еще в 60-х года, когда добыча урана на территории Кировоградщины не осуществлялась, уровень онкозаболеваний на 20 процентов превышал среднестатистический по государству. И что самое интересное, ситуация не изменилась, даже после старта добычи. Это говорит о том, что не в шахтах и не в производстве дело.

Более того, я приобрел профессиональный дозиметр и регулярно проверяю уровень радиационного фона. Поэтому со стопроцентной уверенностью могу сказать, что ни у меня в кабинете, ни на главной площади Кировограда он не превышает нормы. А в ближайшее время проверять уровень радиационного фона возьмутся и городские депутаты. Они согласились приобрести дозиметры, и принять активное участие в экологическом рейде по разным микрорайонам областного центра совместно с прессой и другими профильными инстанциями.

Сейчас я вижу только одну проблему. Она крайне настораживает меня. Это равнодушие кировоградцев к собственному здоровью и нежелание своевременно проходить диагностику. Мы, ведь, взрослые люди и понимаем, что несвоевременное установление диагноза приводит либо к затяжному лечению, либо к летальному исходу.

Мы сейчас находимся в той ситуации, когда решение проблемы откладывать нельзя. И я рад, что нашел понимание в разрешении сложившейся ситуации у первого вице- премьера Сергея Тигипко, когда тот посетил Кировоград.

Мы долго говорили с ним на тему онкологии и пришли к тому, что наш регион может стать пилотным проектом, в рамках которого в области будут работать мобильные диагностические центры. Уверен, благодаря ранней тотальной диагностике, мы сможем переломить столь грустную статистику.

А если у кого-то есть сомнения по поводу радона – газа, который образуется в процессе природного радиоактивного распада урана — то даже на бытовом уровне можно и стоит предпринимать превентивные меры: проснулся утром – открой форточку и проветри помещение. Какие-то особые ухищрения, чтобы обезопасить себя, на самом деле не нужны.

Поэтому, уважаемые блоггеры, обращаюсь к вам, как к экспертному сообществу с призывом присоединиться к проверке уровня радиационного фона, когда депутаты горсовета его будут проводить, а также начать интернет-кампанию по двум направлениям: первое, побудить жителей области и, особенно Кировограда, незамедлительно обследоваться, а второе, прошу вас стать первыми активистами в кампании, как обезопасить себя от влияния радона.

Часто встречается такой вариант. Человек, прожив достаточно долго, достаточно удачливо, наслаждается результатами победы и на определенном этапе вдруг обнаруживает, что не очень-то счастлив в данный период. И это тоже не есть плохо . Это явный знак того, что нужно менять свой личный курс, чтобы достич чего-то большего чем сейчас.  Эта ситуация предназначена не для того, чтобы сломить нас. Это шанс придумать, сделать что-то новое, а самое главное полезное не только для себя…

не поверите какая романтика вчера вечером ожидала меня в этом  супермаркете, делая покупки дойдя до бакалеи я увидела милых созданий пару мишек которые успешно употребляли в пищу сахар… каким было моё удивление после когда я обратилась к кассиру и охраннику  со словами » А у Вас там мишки бегают…» касирша улыбнулась и пошла удовлетворять свой интерес… Охраннику тоже стало очень интересно что же там за «чудо-мышки» завелись…..

после вчерашнего мне перехотелось ходить в этот «чудесный» супермаркет

Гетьманець Григорій Васильович 1931 року народження

народився в сім’ї колгоспника в селі Березівка Маловиськівського району, де прожив все життя до дня смерті.

Видатною людина визначається не по кількості нагород, титулів, звань і тому подібне, а по кількості видатних справ, які вона зробила на користь суспільству і саме люди це цінують, поважають і пам’ятають.

Унікальністю є те що люди не народжуються талановитими, вони такими стають. Звання, титули, відзнаки – це ні що порівняно зі справжньою оцінкою в серцях і відгуках людей.

Завдяки любові до техніки, майстрування та вдосконалення, наполегливої праці, душевної доброти, Григорій Васильович зробив дуже багато різноманітних корисних речей, ставши дійсно «золотим» майстром.

А все почалося з того, що в тяжкі повоєнні роки повної розрухи, особливо в селі, саме завдяки прихильності до техніки, вмінню її робити, ремонтувати, вдосконалювати і так би мовити відчувати, коли інші механіки були безсилі перед проблемами, колгоспна сільськогосподарська техніка була роботоздатною. В його руках металобрухт перетворювався на трактор, сівалку, культиватор, причеп та інші механічні пристрої для полегшення щоденної праці. В Березівці технічний прогрес розпочинався з подвір’я Гетьманців. Коли все село користувалося керосиновими лампами і чекало на електрифікацію, то в Гетьманцівській хаті була електрика від саморобного генератора і всі сусіди збиралися дивитися телевізор із саморобною телескопічною десятиметровою антеною з механічним регулюванням, який також появився один із перших в селі. Де б не працював і щоб не робив Григорій Васильович, на водокачці, на пилорамі в майстерні, в гаражі, завжди забезпечував виробничий процес необхідними інструментами, пристосуваннями виготовленим власноруч, що забезпечувало зручне і продуктивне виконання даних робіт. Коли в будь-кого із трактористів, механіків, інженерів траплялася складна технічна проблема, то зверталися саме до Григорія Васильовича за допомогою, через що калітка на подвір’я Гетьманців ніколи не зачинялась, на подвір’ї завжди було людно, його діяльність та невідмовність в допомозі була відома на всю округу і до нього приїздили звідусіль. В особі Гетьманця люди вбачали досвідченого фахівця з механіки, але цього рівня досягнув маючи лише 4 класи середньої освіти та завдяки самостійному отриманню знань із технічної літератури і невтомного бажання працювати, робити, творити і вдосконалювати. Доброта в серці, блиск в очах даної людини, успішне вирішення проблем будь-якої складності, ініціативність, безкорисність заслуговувала велику вдячність та пошану з боку не тільки людей, чим саме завоював авторитет та визнання серед односельців і всіх тих хто його знав, підтвердженням є те, що коли на 60-му році життя пішов із життя, то люди понад три кілометри від хати до кладовища несли домовину на руках, відмовляючись від транспортування на автомобілі як це буває зазвичай.

Визнання видатної людини полягає не в тому що вона зробила, чого досягла, а в тому як це вона робила і яке відношення в результаті вона отримала з боку інших людей.

Такий життєвий шлях може слугувати прикладом і вектором для виходу з складної ситуації — яка склалася на даному етапі в нашій державі, для кожного з нас. Потрібно жити і творити в тій сфері де ти сильніший.