Один з найстаріших та найбільш популярних акапельних гуртів України, «Піккардійська Терція», минулого тижня дав концерт у Кіровоградській обласній філармонії. Завітали дорогою на схід та південь країни – за цей рік це вже другий тур колективу зі Львова по неспокійних та сусідніх з ними регіонах. Ті, хто побував на концерті, отримали потужний заряд позитиву, легких та світлих естетичних вражень, а журналіст «УЦ» до того ще й записав цікаву розмову з лідером «Терції» Володимиром Якімцем.
Розмовляли про творчість та заробітчанство, місце та місію артиста в цей надзвичайно складний для нашої країни час, про очищення та ротацію культурних кіл – яка, на думку Якімця, є не менш важливою, ніж очищення влади, про культуру відносин між митцем та поціновувачами його творчості в Україні. Розмовляли українською, яку було вирішено не перекладати. Бо як на сцені, так і в житті Якімець та його партнери дуже самобутні та відверті. За словами лідера «Терції», гурт робить те, що хоче робити, те, що подобається самим членам колективу.
– Ми через то, мабуть, вже 22 роки на сцені, що не кривили душею, робили на сцені те, що нам подобається. Бо, якщо ти виходиш на сцену й співаєш не те, що ти хочеш співати, це автоматично вже заробітчанство, а не творчість, – каже Володимир.
Якихось змін у репертуарі в зв’язку з останніми подіями в країні, за його словами, не відбулося, а концертів стало навіть більше.
– Ми для себе вирішили, що все-такі їхати треба, бо люди чекають, люди хочуть спілкування, – каже Якімець. – Людям дуже важко дивитися постійно новини – а там 20 хвилин з півгодини негативного плану інформація, і тільки під кінець 10 хвилин, можливо, позитиву. І то ще невідомо, якого позитиву. Мені дуже приємно, що спілкування відбувається поза межами, поза бар’єрами, поза різними кордонами, які були штучно нав’язані. Українці згуртувалися – від Криму й до заходу. Незважаючи на те, що Крим в нас зараз тимчасово окупована територія, в Луганську й Донецьку є бойовики-сепаратисти та солдати іншої держави, все одно там ще є люди, які борються за те, щоб надалі залишатися Україною.
В травні – останній раз, коли ми змогли побувати в Донецьку та Луганську, єдиний концерт, який був відмінений, – в Маріуполі, бо там уже дійсно ніхто не гарантував безпеки людям, які прийдуть на концерт. Але вже на той момент у Донецьку й Луганську були жертви, були блокпости, були підвали СБУ, тобто можна було будь-чого очікувати. І я вважаю, що люди, які прийшли на наш концерт у вишиванках, з жовто-блакитними прапорами, вони є героями. Не меншими героями, ніж ті, що зараз несуть службу з автоматами в зоні АТО. Мав бути повний зал, але було десь 70 процентів і там, і там, тому що багато хто все-таки вирішив не ризикувати й не йти. Дехто хотів приїхати з інших ближніх міст і містечок, і вони сказали, що концерт закінчується близько дев’ятої години, з блокпостами дуже важко…
Як і більшість небайдужих людей в Україні, артисти з «Піккардійської Терції» займають активну громадянську позицію, але афішувати свою «позатворчу дільність» не прагнуть.
– Я вважаю, що це є справа кожного, і якщо це занадто пафосно робиться, занадто рекламно, то це робиться не від душі, – впевнений лідер гурту. – Якщо нас просять десь виступити в госпіталі перед пораненими – ми з великим задоволенням, ніяких заперечень не може виникати. Вийти й виступити перед нашими солдатами – це обов’язок, це подяка, це головне, що ми можемо для них зробити. Ясно, що частину коштів ми перераховуємо на потреби армії. Але, знову ж таки, це не є самоціллю, я зараз не буду про це говорити, бо це не є справа для самореклами. Зверніть увагу: тих, хто був постійно на телебаченні, їх вже й на телебаченні не дуже видно, про них не чутно в концертному плані. Тому що з сольними концертами наживо їздили ті, кого, як правило, не показували по телебаченню, – «Гайдамаки», Тарас Чубай, Марія Бурмака, інші колективи. Всі ті – умовно «Нікіти», «Неангели», – взагалі про їхні сольні концерти я не чув.
Володимир Якімець впевнений, що в Україні має пройти «люстрація» не тільки політична, а й культурна – причому не тільки серед публічних митців, а й серед тих, хто стоїть за кулісами.
– Зараз час, який ставить все на свої місця й зриває маски, – зазначає він. – Всім видно, хто є хто. Те, що, наприклад, в Одесі під час концерту Ані Лорак пришли люди висловити свою думку – звичайно, це не було в тому форматі, в якому це мало би відбутися, це мало би відбутися культурніше, але що зробиш? Значить, попередні дії викликали таку от реакцію. Я, чесно кажучи, вважаю, що кожен має отримати по своїх заслугах. І ті вчинки, ті думки, які виникли в людей після тих вчинків, вони на це заслужили. Вони мають це вислухати, пережити, якщо хочуть у подальшому співати, мають зробити певні висновки.
Кожен робить свою кар’єру як він хоче. Якщо він цю кар’єру хоче зробити на зраді Батьківщини, то нехай так воно й буде – він або має продовжити кар’єру за кордоном, або нехай тоді приймає життя таким, як воно змінилося на даний момент тут. В нас «люстрація» має пройти. Так само серед культури, музикантів. В першу чергу треба відсіяти, треба якось жорстко працювати з «фанєрщиками». Це ті ж самі хабарники, ті самі чиновники, нечисті на руку. Це абсолютно те саме, це річ, яку треба вирізувати хірургічним шляхом. Треба це показувати – звукорежисери є, вони знають, які є файні співаки та які не файні. Хтось один колись виклав в Інтернет, як співає Філіп Кіркоров під фонограму. Нашим так само треба робити цю «люстрацію»…
Записав Андрій Трубачов, фото Олени Карпенко, «УЦ».
