«Пiсня – це моя мiсiя»

У нас склалася така собі традиція – різні політичні сили, використовуючи на виборах популярність, приводять до парламенту українських зірок. Випадок Оксани Білозір є чи не унікальним – вона не тільки займалася у парламенті законо­творчою діяльністю, але їй вдалося зайняти крісло міністра культури й туризму в українському уряді. До нашого міста Оксана Володимирівна завітала вже як співачка зі своєю концертною програмою «Українкою я народилася!», і як результат – гостинна зала обласної філармонії, повна шанувальників, які протягом усього концерту разом з нею співали улюблені пісні.

– Оксана Володимирівна, ви нещодавно відсвяткували свій день народження. Як пройшло святкування?

– Цього разу я святкувала недалеко від того місця, де ми живемо біля Києва, в невеличкому такому ресторанчику, куди прийшли тільки мої близькі друзі. Взагалі я не планувала святкувати, думала просто бути дома. Але мені незручно було перед моїми друзями, тому що багато людей просто хотіли мене привітати, квіти передати, подарунки, а я не схотіла, щоб це сталося вдома.

– Ви пішли на якийсь час з естради у велику політику, тепер повернулися – й знову на сцені. Як вам дався перший перехід і наскільки важко було повернутися до творчості?

– Я б не сказала, що я кудись йшла, просто вважаю, і це правда, що українські виконавці за будь-яких часів – радянських, чи перших років незалежності, чи вони живуть і працюють зараз, в час оновлення незалежної України, – якщо вони є українськими по суті, то це вже є політики, тому що вони сповіду­ють ідеологію своєї культури, своїх традицій, своїх звичаїв – все це закладено в мові, з мови починається пісня, слово, відкривається душа, виникають емоції, ось це є первинне. Тому в мене не було і не має такої проблеми десь кудись перейти. Інша справа, що в кінці дев`яностих років я зрозуміла, що можу робити щось більше, тому що на той час я вже вичерпала все – була найпопулярнішою співачкою, отримала всі нагороди і звання, які можна було отримати, наприклад, найвище звання – народної артистки, більше вже не було куди. А я відчувала, що можу щось зробити більше, і тому вирішила вчитися у дипломатичній академії, закінчила її з червоним дипломом і отримала ще одну освіту – магістра зовнішньої політики і дипломатії. І якщо мене запитати, чому вибрала саме цей напрям, маючи вже за плечима консерваторію, – та тому що я всі роки, коли була артисткою (це я зараз про це можу говорити, раніше навіть не задумувалася над цим), я фактично виконувала роль народного дипломата. Я побувала на всіх континентах, які є на землі, тому що на всіх континентах живуть українці. Я була однією з перших співачок, яка приїздила на їх запрошення, тобто виконувала роль народного дипломата: з одного боку – стверджуючи дух українства в світі, а з другого боку – розповідаючи, наприклад, в Африці, що є така країна – Україна, з великою культурою, з традиціями, надзвичайно цікава в мистецтві, надзвичайно співуча країна, що не має в світі таких країн, як Україна: за даними Плачинди, який випустив збірники українських народних пісень, там більше 200 тисяч записаних ним народних пісень, що він почув. А скільки їх загубилося, бо вони ж не писалися на нотах, не зберігалися десь в архівах, а з уст в уста передавалися – це усна народна творчість, співана українська національна поезія, й вона сьогодні зберегла понад 200 тисяч пісень – жодна країна в світі не має стільки пісень. Уявляєте, яка питома вага в нашій культурі, в нашій історії відведена пісні?!

– Так вже сталося, що в нашій країні артисту довіряють більше, аніж політику. Чи часто вас питають про політику? Не відчуваєте асоціації вас глядачем з депутатом Верховної Ради?

– Закономірним залишається сам факт наявності мене в публічній політиці. Я ж не була якимось проектом, я дуже довго працювала, вже тридцять п’ять років на сцені – це дало мені можливість вибратися на якусь вищу ступінь, і я свідомо, маючи ще додаткові знання, вирішила займатися політикою, тому що політика – це те, що формує наше життя. Я собі дозволила цим займатися, і мені це подобалося. І, звичайно, паралельно я несла відповідальність за все, що здійснювалося. В парламенті я пропрацювала десять років і якби захотіла зараз бути в парламенті, я в ньому була б, але я собі сказала: ти десять років віддала законодавчій діяльності і достатньо зробила, особливо у зовнішній політиці. Інша річ, що парламент не дає особистісного результату – там є колективна праця, а я все ж таки звикла до особистісного результату. Така моя професія по житті – працювати концерт, отримувати віддачу, бачити, які щасливі в цей момент люди. І тому, звичайно, мені в рамках парламенту було не просто. Мені більше подобається, скажімо, обіймати якісь посади, які дають результат країні.

– Зараз усе більше артистів беруть участь у різноманітних телешоу в якості журі, ведучих і т.п. Як ви до цього ставитесь?

– Хтось же повинен сидіти в журі, якщо сидять, то значить, мають час на це. Я не маю часу, і мені це зараз вже не цікаво, я це все вже пройшла. От подивіться, хто сидить в журі, скільки вони працюють на українській сцені? Я вже працюю тридцять п’ять років, якби я працювала 15-20, так само сиділа б в журі. Вже хай зміна поколінь іде, і це дуже гарно.

– У вас фундаментальна музична освіта – Львівська державна консерваторія, ви навчаєте студентів, як ви ставитеся до такого масового явища сьогодення, коли люди раптом потрапляють на сцену й починають співати?

– Мені їх шкода, тому що це не дає розвитку. Це мають бути дійсно такі самородки, що в подальшому зможуть реалізуватись. Сьогодні таке інтегроване суспільство, й ми бачимо, що професія естрадного артиста пов’язана ще з багатьма речами – повинен бути відповідний рівень знань. Тому, якщо людина займається мистецтвом і не намагається розвивати себе, знати і розуміти, що таке музична культура, світова музична культура, як формувалися музичні стилі, з яких витоків вони пішли, тоді мені шкода цих людей, бо вони деякий період часу будуть на голому ентузіазмі і на чиїхось грошах ґвалтувати свою долю, а потім все рівно щезнуть, бо не зможуть ніяк по-іншому реалізуватися. Тому я завжди кажу своїм студентам, що освіта – це життя, ти не просто вчишся, ти живеш, ти набираєшся мудрості, тому кожного дня треба для себе щось пізнавати і не лінуватися вчитися.

Ось, наприклад, я зараз закінчую писати дисертацію, буду кандидатом наук з міжнародного права, але ж це не заважає мені виїжджати і давати концерти, гастролювати та одночасно займатися міжнародною політикою, тому що я маю базові знання – їх я конвертувала в досвід, а досвід дав певні результати, і все це поєднується й тільки розширює можливості. В мене своє шоу, прекрасний балет, чудові музиканти – тож на гастролі я виїжджаю раз або три на місяць, а саме концертна діяльність дає змогу колективу комфортно себе почувати, мені ж вона в першу чергу забезпечує робочий стан і реалізацію. Тож базові знання – це просто обов’язково, але також важливо ще й набиратися досвіду в інших сферах. Сьогодні не можна в інформаційному суспільстві, в якому ми живемо, робити тільки щось одне, треба ставити собі за мету розвиватися.

– У вашому доробку співачки – десять музичних фільмів, а чи не пропонували вам зіграти у художньому кіно?

– А от на акторську майстерність в мене часу не було. Мені більше подобається публічна робота, спілкування з живими людьми, подобається формувати наше спільне життя, наші спільні думки, скажімо так, посилювати один одного. А актор – це закрита людина, яка грає чиюсь роль, мені ж моєї особистісної ролі в житті вистачає. Були в мене пропозиції, коли займала посаду міністра культури, хотіли зробити такий собі гарний жест – запропонували мені одну із головних ролей в доволі цікавому фільмі, він до речі вже вийшов на екрани, але я відмовилася. Це не для мене, я люблю бути самою собою. Я дуже чутлива до цього людина. У мене був якось один такий період – я співала певні пісні, і вони мені подобалися, але ті пісні не були частиною прожитого мною, мені треба було пройти через все і прожити їх – тоді мені це не сподобалося. Розумієте, я дуже чутлива до цього людина, я дуже добре все до себе притягую. І зрозуміло, намагаюся притягувати все хороше, а ролі не завжди позитивні…

– Ви не плануєте у найближчий час заспівати з кимось дуетом – зараз це модно? З ким саме хотілося б заспівати?

– Скажу чесно – я не люблю ні з ким співати дуетом. Я люблю співати сама, тому що у мене свій спеціальний репертуар. Але я свого часу співала з Ігорем Богданом, Маріаном Шаневичем, Михайлом Поплавським, з дуетом «Світязь». Тобто є багато виконавців, з якими я пробувала співати. Зараз готую один дуже цікавий проект – я планую зробити спільний концерт з нашим відомим скрипалем Василем Попадюком – половину концерту буде грати він, половину буду співати я, частину концерту ми будемо разом. Тож дует все ж таки буде – скрипка і я.

– Що ще нового нам усім чекати від співачки Білозір та чи будете ви у подальшому активно продов­жувати кар’єру політика?

– Нещодавно я випустила книжку про себе «Біла зірка України. Невигадані історії з життя Оксани Білозір», її записала Анжеліка Рудницька, в якій я розповіла дуже багато особистих речей. Тепер, щоб не з’являлися нові плітки, коли мене запитують якісь такі речі, я завжди говорю: звертайтеся до першоджерела.

Зараз я захищаю дисертацію, а вже після того планую зробити ще багато різних вдалих справ. А зі сфери політики я і не виходила. Коли я просто співаю, вже займаюсь політикою – це самостверд­ження і ще багато речей, з цим пов’язаних. Звичайно, я займалася великою публічною політикою, займала різні високі посади, десять останніх років я пропрацювала в міжнародній організації «Парламентська Асамблея Ради Європи» – представляла український парламент і активно займалася захистом прав наших трудових мігрантів – юридичних, правових, соціальних і доволі мало часу залишалося, щоб приділяти увагу музиці. Хоча музика, пісня – це моя місія, і що би я не робила, а я така людина, що завжди знайде, чим зайнятися, – все рівно завжди буду співати, поки буду потрібна своїм глядачам, доки сама зможу виходити на сцену, доти я буду працювати…

Ольга Смірнова, фото Олени Карпенко, «УЦ».