Законодавство сприяння хабарництву?

Наприкінці 2012 року я взяв участь у двох ефірах кіровоградського ток-шоу «МИ» на каналі «Кіровоград». Перша передача присвячувалась закону про обмеження тютюнопаління, друга – життєвій історії мешканців сіл Кіровоградської області, яким їхній роботодавець відмовляється виплачувати зарплату.

Не  зважаючи на різні на перший погляд теми, я дійшов одного загального висновку. Але про все по порядку.

Отже, анти тютюнове законодавство. На державному рівні ми почали його впроваджувати із заборони реклами тютюнових виробів, збільшення акцизів та заборони тютюнопаління в громадських місцях. Останній закон збільшує кількість територій, вільних від тютюнового диму.

Наразі курити повністю заборонено:

1) у ліфтах і таксофонах;

2) у приміщеннях та на території закладів охорони здоров’я;

3) у приміщеннях та на території навчальних закладів;

4) на дитячих майданчиках;

5) у приміщеннях та на території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту;

6) у під’їздах житлових будинків;

7) у підземних переходах;

8) у транспорті загального користування, що використовується для перевезення пасажирів;

9) у приміщеннях закладів ресторанного господарства;

10) у приміщеннях об’єктів культурного призначення;

11) у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ;

12) на стаціонарно обладнаних зупинках маршрутних транспортних засобів.

Місця для паління створюються тільки:

1) у приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності;

2) у приміщеннях готелів та аналогічних засобів розміщення громадян;

3) у приміщеннях гуртожитків;

4) в аеропортах та на вокзалах.

Практика інших країн показує, що саме такі кроки є найефективнішими у боротьбі з даною згубною звичкою. А проведені в Україні дослідження підтверджують правильність обраного курсу. Він зменшує кількість курців, одночасно суттєво збільшуючи надходження до бюджету.

Опоненти ж даного закону заявляють, що він… стимулює хабарництво. Корупційна складова, на їхню думку, полягає  у тому, що розміри штрафів прописані нечітко, а отже контролюючі органи зменшуватимуть розмір штрафу лише за відповідну «винагороду». А відсутність спеціально відведених «місць для куріння», на думку «захисників» курців, стимулюватиме куріння у непризначених для цього місцях за відповідний хабар правоохоронцям. А тому закон не працюватиме.

З даною тезою, звісно, можна погодитись. Але, в той же час варто зауважити, що вигідніше буде все ж не курити взагалі. Тоді не потрібно жодних хабарів.

Другою темою стала невиплата заробітних плат неоформленим працівникам невеличкого підприємства у сільській місцевості. Працівники скаржились на свою нелегку долю, на свого роботодавця, якому вони постійно допомагали обдурити контролюючі органи, ховаючись від перевірок в роздягальнях. Представники цих самих органів звинувачували працівників у безвідповідальності. Але дзвінки телеглядачів чомусь звинувачували всю нашу систему державної влади.

Перевірки контролюючих органів чомусь навідувались до нечесного бізнесмена дуже рідко. Натомість до присутньої у студії підприємниці вони заявлялись постійно, не зважаючи на те, що у неї не було жодних порушень. Чому? Це ж очевидно. У нашій країні перевіряють не тих, хто має порушення, а тих, хто не відкупився. Така  система.

Що об’єднує ці дві теми? Висновок. Корупційну складову можна знайти у будь-якому законі. Однак те, чи буде цей закон працювати, залежить виключно від побудованої системи.

Система нашої державної влади і суспільного устрою загалом не сприяє виконанню законів. Закони пишуться і приймаються таким чином, аби підвести громадянина до бажання їх обійти або порушити. Адже виконувати їх невигідно.

Система-паразит не має жодної іншої мети існування, аніж засвоєння ресурсів свого донора. І корупція є її невід’ємною складовою. Тому боротись треба не із законами і навіть не з корупцією. Просто систему треба будувати так, аби корупціонером було б не вигідно бути.

Нам потрібно збудувати систему відкритості та відповідальності.

Дмитро Сінченко, для інтернет-видання «Українська Правда»