Якби раптом сьогодні мені зателефонував голова Верховної Ради В.Гройсман і запитав, ось ти, корінний містянин, яку назву міста вважаєш особисто для себе найбільш прийнятною на перейменування Кіровограду. Не вагаючись я би назвав Єлисавет.На жаль, спікер ВР мені не подзвонить. Але якби така розмова і відбулася, перше, що він би мені закинув, це відсутність назви Єлисавет навіть(!) у списку отого опитування кіровоградців наприкінці минулого року. Так про що тоді мова? Ви там самі спочатку визначіться, додав би Володимир Борисович. І таки ж так. Єдине, що я зауважив би у відповідь — ловлю Вас на слові, якщо самі, то залиште ІНГУЛЬСЬК інституту національної пам’яті.
В цій вибухонебезпечній ситуації, що склалася, я не маю ніякого бажання підкидати в багаття конфлікту ще одну тріску. Тому рішуче відмовляюся надалі обстоювати назву Єлисавет. Закликаю до цього і всіх своїх однодумців. Окремо хочу звернутися до «єлисаветградців».Я вас добре розумію. Адже колись сам був палким прихильником цієї назви. Та історична справедливість, саме та(!), до якої ви апелювали і апелюєте зараз, здужала ту мою романтичну прихильність. Так от, чи не здається вам, що гідрономічний «прівєт» із столиці, це серйозне попередження, так би мовити, і вашим і нашим. Якщо кіровоградці різної «віри» найближчим часом не згуртуються навколо якоїсь однієї КОМПРОМІСНОЇ для всіх назви, то Київ залише за собою верховне право самому прийняти це рішення. Маю підозру, що а ні «єлисаветців», а ні «єлисаветградців», як і багатьох інших містян воно навряд чи задовольнить і примирить. Це теж, до речі, стосується і «інгульчан»(Ігоре Козуб, друже, почуй мене!). Саме даний факт і всі пов’язані з ним побоювання спонукали мене узятися, як кажуть, за перо…
Такою компромісною назвою міста, яка може(повинна!) нарешті примирити і потому об’єднати всі протиборчі сили «війни імен» є, на мій погляд,назва КРОПИВНИЦЬКИЙ. Не поспішайте скептично посміхатися і відкидати її з порогу. Колись подібним чином на неї відреагував і я. Про назву Кропивницький, або Кропивницьк, як нову назву для міста, я вперше почув від заслуженого художника України Ігора Смичека. Знову ж таки, які у випадку з С.І.Шевченком, ще на початку нульових, коли разом з Ігорем Володимировичем працювали над виданням книги-альбому «Театр Марка Кропивницького — минуле і сучасне».
То були часи першої хвилі, т.м., інтелектуальних змагань за перейменування міста. Як відомо, національно свідома, патріотично налаштована частина його мешканців вщент тоді їх програла «кіровоградцям». І над містом ще на півтора десятка років залишився витати привид одного з організаторів кривавого червоного терору Кострікова. Причин поразки, як на мене, було дві. Перша — проукраїнсько налаштовані ініціатори перейменування обл. центру не змогли дійти консенсусу щодо однієї, прийнятної для всіх назви. І друга — вже на той час, відверта, неприхована антиросійська риторика противників назви комуністичної. Показово, що «Єлисаветград» тоді, взагалі пас задніх. Думаю, легко можна зрозуміти, чому сьогодні все так кардинально змінилося, коли Кіровоград було знято з «перегонів».
Не важко здогадатися, чому я так докладно зупинився на тій колишній історії цього питання — зміни назви «Кіровоград». Правильно, тому що ІСТОРІЯ знову повторюється. І, здається, нічому не вчить.
Тепер, власне, про головне. На користь «КРОПИВНИЦЬКОГО» я, за багато років потому як вперше почув про цю назву, маю на сьогодні достатньо широке коло різних аргументів. Але, щоб «не растекаться мыслью по древу» назву лише три з них. На мій погляд, найсуттєвіших.
ПЕРШИЙ. В історії України вже були прецеденти, коли історичну назву змінювали на назву-ім’я видатної людини котра принесла місту славу.Найяскравішим прикладом може слугувати Івано-Франківськ (історична назва — Станиславів, потім змінено на Станіслав в імперії.), названий в честь видатного українського письменника. Між іншим, це сталося через 23 роки після того, як місто повернулося з Польщі в Україну. Майже ті ж 23 роки пройшли саме з того часу, коли і Кіровоград, як і Станіслав, теж почав «жити» в іншій країні. Цікавий збіг. Чи часом не знаковий?!
ДРУГИЙ. Чому саме на честь М.Л. Кропивницького. Адже місто пишається і багатьма іншими, не менш видатними, відомими і знаними людьми. Тамм, Винниченко,Осмьоркін, Яновський, Нейгауз, Оссовський…. Різниця в тому, що всі перелічені і багато ще не перелічених тут історичних постатей, залишили по собі для міста лише… запис в своїх біографіях про таке, дуже приємне нам місце свого народження. Багато з них, виїхавши звідси молодими, не те що більше не поверталися, але потому і не згадували ніколи про свою малу батьківщину. Натомість видатний український письменник і драматург Марко Лукич Кропивницький залишив назавжди нашому місту почесне право носити назву «Колиска першого українського професійного театру!»
І ТРЕТІЙ.Спочатку невеличкий пролог. На новорічні свята спілкувався з давнім приятелем з Києва. Те-се… І раптом питання — що там у вас за народні бунти відбуваються. Розмова була вже після мітингу 27-го грудня, про який гомоніли по всій країні. Я пояснив. Ну а ти, знову питає, за яку назву? Кажу — Кропивницький. Пауза… Після неї — не зрозумів, а при чому тут Кропивницький, а-а-а, він народився в Кіровограді? Відповідаю — ні. Знову пауза…Після цього розмова тривала ще хвилин двадцять. Після неї в столиці(і в країні) з’явився ще один киянин, який тепер знає історію зародження українського театру, і те, де саме воно відбулося. Я вже не став «добивати» здивованого співрозмовника розповіддю Анатолія Кривохижі ще й про зародження українського танцю і його столицю. Але читачам процитую метра:
«Лещенко сделал постановку, и вдруг Кировоград объявили столицей танца. На следующий год столицей стал Кривой Рог. Это несолидно. Борис Шарварко после одного из концертов сказал, что он не удивлен тому, что “Ятрань” так здорово выступил, потому что он из столицы танца. У него спросили, а как же Киев? Он сказал, что туда все это пришло из Елисаветграда, когда Садовский перешел в киевский театр»./А.Кривохижа/
Нагадаю, Микола Садовський один з братів акторів Тобілевічів, які грали в театрі Марка Кропивницького. Відомо, що в українських театральних постановках широко використовувася танок. Саме в цих виставах зберігалися і розвивалися найкращі традиції української народної хореограії.Саме з цим багажем М.Садовський і відїздив до Києва. Саме ці традиції використовував в своїх хореографічних постановках А.Кривохижа. Саме ними дивує чи не весь світ і донині Анатолій Коротков. Тобто все це теж тісно пов’язане з ім’ям нашого славетного земляка, корифея українського театру.
Я а ні на мить зараз не сумніваюся, що якби члени отієї комісії ВР, знали хоча би частину з усього цього, а це історія їх(!) країни, то не було б і ніякого Інгульську. Але не знають. Як не знають і мільйони наших співгромадян. І не знатимуть! Доти, поки ми самі їм про неї (цю славну історію нашого міста) не нагадаємо… назвою КРОПИВНИЦЬКИЙ.
І НАРЕШТІ! Гадаю, не всі ще забули візити до Кіровограда «заморських» креативників, і те як вони малювали нам обриси нового бренду міста.Чим все закінчилося? Вірно — «не всі(!) ще забули». Я жодним чином не хочу (не спец) аналізувати причини їхньої невдачі. Можу лише припустити,що запропонований бренд, а з ним і весь брендінг виявилися продуктами штучними. Природні, які б трималися на підвалинах з місцевого культурного грунту, історичних традиціях тощо, не зникли б так швидко і безслідно навіть зі зміною влади.
А от за що, безумовно, їм потрібно подякувати, так це за уроки з теорії брендінгу. Вчили: вдала назва міста є однїєю з важливих складових його успішного бренду. Хоча на практиці помилилися і з «Кі-Кі-Кі…» і з «майдансовою» столицею танцю (див.цит.від Кривохижі). Ще теза: «Одно из условий «правильного» бренда – это его позитивное восприятие не только изнутри, но и извне«(с) /Денис Визгалов/. Мені здається, що тільки назва «Кропивницький» може відповідати всім параметрам цієї умови. В першу чергу, що стосується зовні. Тут вона знаходиться абсолютно поза усякою конкуренцією з іншими кандидатурами. Будь-яке місто, в будь-якій країні з такими(!) унікальними фактами своєї історії загальнонаціонального масштабу, завжди буде викликати позитив і підвищений інтерес не тільки у себе на батьківщині, але і далеко за її межами. Потрібно лише привернути до нього увагу. Як? Звичайно ж промовистою назвою.
Що ж до внутрішнього, то тут, зрозуміло, доведеться багато ще попрацювати. Адже » Брендинг любого города подразумевает создание визуального стиля. То есть того, что можно увидеть, и благодаря чему можно идентифицировать тот или иной город. Это поможет привлечь внимание туристов и повысить привлекательность для инвесторов»(с)/Денис Визгалов/. Та хіба ж воно того не варте, щоб попрацювати. Так, звичайно це на майбутнє. А от спокій, порузуміння і примирення ми можемо досягти вже сьогодні, об’єднавшись навколо нової, можливо навіть запізнілої, брендової назви міста — «КРОПИВНИЦЬКИЙ». Її ніколи не буде стидатися жоден містянин. Ні сьогодні, не через сто років. І лише пишатиметься нею.
Вау!!!Как приятно читать.
Не поверите,но я голосовал за это название(собственно,я где-то уже это писал в своих постах).
И на слух привлекательно выглядет.
Как исторический тренд «Кропивницкий» очень даже
удачный выбор в названии города. Согласен 100%.
На этом действительно можно построить довольно солидный культурно-туристический город всеукраинского масштаба.
Это не мифическая крепость. Есть театр, есть реальные исторические артефакты, которые можно потрогать руками и сделать селфи ( что очень важно, кстати, для среднестатистического туриста). С это точки зрения, Кировоград-Кропивницкий можно превратить в такой себе «Андріївський узвіз» в масштабах города. Где на каждом шагу можно оборудовать. как ни историческое кафе, так мини-музей, где проживал тот или иной театральный корифей. А этномузеи и музеи заповедники в стиле «Хутора Надії» можно вообще открывать в каждом селе. Это реальный клондайк!
Ну от і чудово. Приємно, що ви мене зрозуміли і підтримуєте. Сподіваюся, що до такої назви у Гройсмана і Ко теж ніяких запитань не буде. 🙂
Тепер слово лише за «єлисаветградцями» і «інгульчанами».
Поддерживаю, потому-что понимаю, что доживать век мне придется не в Калифорнии, а в нашем городе.
И с ужасом думаю, нужен ли я буду компании, когда мне стукнет 50…
Будучи в Европейских странах, в провинциальных городках, обращал внимание, как и за счет чего живут пенсионеры. В основном это сдача жилья туристам, если квартира в центре или квартиры оборудывают под миниатюрные забегаловки или какие-то пекарни.
И если город станет интересен туристам…то пример для подражания у меня есть.
Но я не вижу туристического интереса, если наш город станет брендировать себя с эпохой Елисаветграда.
А вот если с театральным прошлым, то тут 100% попадание!
Про що ж і мова!!!
:good:
Кропивницкий не интересен никому за пределами Украины. В свое время только В Санкт-Петербурге немного погремела труппа. Так что для брендирования известные в городе имена нужно разделить на несколько уровней: область, страна, весь мир. И по отраслям. Однозначно, Кропивницкий — уровень страны. Никого в Европе, а тем более в мире, не интересует украинская культура (кроме немного, трепильской и советской Украины, например, Довженко): они имеют свою, базирующуюся на древнеримской. Поэтому как бренд Кропивницкий не тянет. А вот период Елисаветграда связан с кропостью — она в хорошем состоянии и имеет большие туристические перспективы. Такие имена, как Шимановский, Нейгауз, Арсений Тарковский — уже привлекают зарубежных гостей.
Конечно, самым знаменитым земляком является Троцкий. Музей необходим. Самое знаменитое время связано с Елисаветградом.
С нестабильным курсом гривны, выбор туристических маршрутов и местом отдыха, однозначно для наших сограждан будет Украина.
Поэтому готовить почву нужно именно для соотечественников, хотя я бы не исключал и поляков, они очень активно интересуются историей Украины. Так что вполне ко времени было бы превращение нашего города в театральную мекку.
Что до музея Троцкого, ну это бред и идиотизм.
Это все равно, что в Браунау-ам-Инн открыть музей Гитлеру.
Мне как то пофигу интересы «запредельщиков» Украины.Бренд Кирова или Елизаветы им так интересен!?
А все остальное(крепость,Троцкий и тд и тп) нужно развивать и преподносить гостям города — что украинским,что зарубежным.Одно другого не отменяет.
Знаете , есть выражение «Вы товарищ Абрамович или крестик снимите или шириньку застегните».
Одной рукой вы город переименовываете в связи с декоммунизацией, а другой Троцкого отца красного террора развивать собрались.
Прикольно.
Я не еврей и не верующий — так что мне ваши советы,иноходец,пофиг(могу и крестик носить и по бабам гулять).
В миру чего только прикольного не бывает(например верующие коммунисты).
1. у каждого свои недостатки
2. В отличии от верующих в бога коммунисты верили в его отсутствие. так что никаких приколов коммунисты тоже были верующими.
В пределах УкраиныКропивницкий тоже всем пофиг. Чего то я не наблюдал за многие годы повального паломничества театралов на хутор Надия.
Театр Кропивницкого и первая проффесиональная труппа это не Ла Скала, МХАТ или Венская опера, это интересно незначительному числу т.н. творческой интеллегенции, и то по большей части в пределах города, даже не области.
Ну и отлично.Раз всем пофиг — решаем только мы,не будем оглядываться на мировых звезд.
90% стран как-то живут без этого.
2.Ладно — уточню:верующие в бога коммунисты.
to Jesuit
Даруйте, але ви мене не переконали. Хоча Ви і проФФєсіонал (жартую):) До того ж в контексті КОМПРОМІСУ, а саме він є головною темою посту, який примирив би протиборчі сторони, Ви нічого тут не запропонували.
П.С.
Якщо я з Вами не погоджуюся, це абсолютно не значить, що мені не цікава Ваша думка.))
Среднестатистический турист, это человек до 40 лет.
Любит активный отдых, узнавать новое и малоизвестное. Не любит догм и заезженных штампов. Любит европейский комфорт и национальную кухню, а также небольшие уютные, трендовые ресторанчики. Очень важно собственное фото на фоне артифактов. Музеи любит не большие , но с наличием индивидуальности и обязательно с возможностью приобретения чегоо нибудь уникального . Зеленый туризм это вообще отдельная тема, которая 100% выигрышная. Городской житель выложит любые деньги, чтобы окунуться в быт своих прабабок и прадедов.К сожалению отечественные операторы туризма не могут обеспечить в полной мере подобным,а спрос есть.
Жизнь театралов и людей искусства всегда полна драм, интриг, приключений и тайн.И это заводит любого туриста. Поэтому с этой точки зрения можно вытянуть массу историй из архива и построить на этом туристическую империю.
Если правильно подойти к этому проекту, то поверьте мне, найдется масса инвесторов, которые захотят вложить деньги в наш город. У нас появятся и дороги, и красивые дома, и европейские кафе, и стильные скверики, и ухоженные мини-отели. Но начинать нужно с названия.
И оно должно быть как взрыв на карте Украины.
Поэтому «Кропивницкий», довольно удачный будет выбор, с точки зрения тренда. Это будет толчек, который сможет запустить реактивные мощности по раскрутки революционной эры туризма в нашей области. :mail:
А як вам використовуваний в доменах «kr.» Який залишається(!) у разі назви «Кропивницький».
До речі, а ось тут цікаві думки вченого, письменника, колишнього народного депутата Володимира Панченка(на початку 90-х Євгенович обома руками був за Єл-д):
http://persha.kr.ua/video/64621-panchenko-tserkovniki-yaki-vidstoyuyut-pid-praporom-svyatoyi-yelisaveti-nazvu-yelisavetgrad-lukavlyat.html
на «persha.kr(!).ua» між іншим 🙂
http://obozrevatel.com/blogs/34250-sindrom-eksampeya-blagomira-ili-pochemu-v-ukraine-ne-rabotaet-dekommunizatsiya.htm