Культ карго і українська політика

Культ карго, або релігія літакопоклонників, відомий людству з кінця ХІХ століття, найбільшого явного поширення набув під час Другої Світової війни,  коли американські військові освоюючи забуті Богом острови в Тихому океані, активно контактували з тубільним населенням, що на той час перебувало на рівні первісно-общинного ладу. Дикуни настільки були шоковані благами цивілізації, що після того, як американські військові покинули острів вирішили відтворити повністю умови за яких «з небес величезні птахи знов скидатимуть їжу та інші корисні речі».
Через багато років коли білі люди знов повернулися на архіпелаг Вануату вони побачили дивну картину: по ретельно доглянутому плацу марширували тубільці на тілах яких фарбою була намальована військова форма, в радіорубці сидів «радист» з навушниками з половинок кокосу, на аеродромі стояв  зроблений із соломи у повну величину літак Б-29. В іншому випадку деякі напівдикі племена Південно-східної Азії після В’єтнамської війни вірили, що до них прийде Христос у військовій формі і забере з собою на гелікоптері у Царство небесне.
Час іде. В думках населення на пострадянському просторі  з’явилися свої прояви Культу карго. З початку 90х нам активно нав’язували одну і ту саму думку, якщо хочемо жити так само добре, як «на заході» обов’язково повинні прийняти цінності західної демократії і власне капіталізму (останній подівається нам під більш толерантною назвою «ринкові відносини). І тубільне населення України, так само, як свого часу дикуни з островів Нові Гебриди, всіма силами відтворює свій новий міф про безтурботне життя. З часом власні традиції та цінності стають анахронізмом. На зміну старим, «неправильним» ідеям приходять нові «прогресивні», що заперечують історичний культурний досвід багатьох поколінь, зображуючи його, як дикунський заради знань «цивілізованого культу щастя і загального добробуту». Поступово власні здобутки применшуються і взагалі втрачають вагомість перед «технологією майбутнього».
Час іде. Утопія «загального благоденства і цілковитого добробуту , так і залишається утопією. Під впливом цивілізаційних технологій створюється нова форма візуалізації реальності тубільною свідомістю. Суть не змінюється. Так само, як до дикунів з острова Вануату всупереч їх безглуздим зусиллям витраченим на відтворення культу не прилітає літак, так само не настає всезагальне благо і для українців (і  це незважаючи на свободу слова, плюралізм, демократію і ринкову економіку).
Постає логічне питання. Може годі вже бездумно копіювати закордонний велосипед? Може настав час усвідомити реалії власного буття і почати будувати державу по-своєму, з урахуванням власного культурно-історичного, цивілізаційного досвіду, не цураючись при цьому власних традицій.