Я хохотал до слез. Как и пол-Украины, наверное. Нестор Шуфрич — министр! По чрезвычайным ситуациям!!!
Хотя, казалось бы, чему удивляться? У нас экономист-организатор сельского хозяйства по образованию, делопроизводитель и бухгалтер райсовета плюс руководитель драмкружка районного Дома культуры из житомирской глубинки руководит всем государственным имуществом. Это Валентина Семенюк. Геолог и маркшейдер правит всеми украинскими финансами и налогами. Это Николай Азаров. Многолетний директор винодельческого совхоза вмиг становится главным милиционером. Это Василий Цушко. Автослесарь из Макеевки становится главным экологом страны. Это Василий Джарты.
В этом ряду историк, переводчик торгово-бытового предприятия Ужгорода, впоследствии директор мясокомбината, автор диссертации «Развитие и трансформация аграрного производства в Венгрии» Нестор Шуфрич смотрится вполне органично на посту главного по борьбе с пожарами и наводнениями.
Помните вопли и стоны начала 2005-го о «кричащем, поразительном непрофессионализме» новоназначенных «оранжевых» руководителей? Мол, милицию возглавил профессиональный революционер. Да не так это! Юрий Луценко, хоть он это как-то стыдливо утаивает, настоящий карьерный чиновник. Руководил экономикой Ровенской области. Потом был заместителем министра по делам науки и технологий. Далее служил помощником премьер-министра Пустовойтенко. Так что хотя бы в бюрократических вопросах Юрий Витальевич разбирался хорошо.
Да и не в этом дело. Тот же Луценко имел и имеет авторитет. А вот касательно Шуфрича… Спросите мнение о нем простых украинцев — и девять из десяти вспомнят название почетной цирковой специальности или того хуже — заговорят о специфических заболеваниях, характеризующихся врождённым или приобретённым в раннем детстве психическим недоразвитием.
Может у них наверху там вообще соображалка не работает и так они оторвались от реальности, но идти на такую сознательную самодискредитацию своей же власти…
Там и так сомнительных персонажей предостаточно — и дважды не судимых, и ни разу не укравших, и тончайших знатоков украинского языка. К ним в компанию теперь еще и человека, запомнившегося многим бегающим голым по Центризбиркому в 2004-м, и единственного в украинской политике депутата, избиратели из округа которого собрали почти 70 тысяч голосов за его отзыв…
Хотя, говорят, по жизни Шуфрич очень даже нормальный человек. Но, как видит телекамеру, с ним происходят дивные метаморфозы. И летит слюна, и оранжевые крысы бегают по углам, и газовая воровка идет под руку с объевшимся суши бухгалтером…
Чего ждать дальше? Что еще сделать для окончательного убийства хоть какого-нибудь уважения к власти? Назначить Тараса Чорновила министром иностранных дел? Бабу Параску — главой СБУ? Руслану Писанку — губернатором Житомирской области?
Не знаю. Никакая бурная журналистская фантазия не сравнится с мазохистской изобретательностью наших власть предержащих.
МЕДІА-ІНІЦІАТИВА: «ЗАБУДЬ ПРО ШУФРИЧА!»
«Ти уявлешь, Шарапов, що це означає? Тут в нього любов з інтересом. Тут в нього – лежбище!» (З телефільму «Місце зустрічі змінити не можна»)
Виявляється окрім партійної квоти при розподілі міністерських портфелів відтепер ще й регіональний чинник враховують. Мабуть тільки так можна пояснити той фактор, що на зміну уродженцю Закарпаття Віктору Балозі на посаді Міністра з Надзвичайних ситуацій прийшов його земляк Нестор Шуфрич, що раптом забув про проблеми кримчан, де був депутатом парламенту автономії. «Кинули щуку в річку!»- такою була перша реакція колег на подібне призначення. І річ не тільки у тім, що непередбачена Тиса, що протікає на Закарпатті вздовж нашого кордону, завжди прагне викинути якесь колінце, яке потім потребує колосальних державних коштів, витрачання яких важко проконтролювати, а СДПУ(О), до якої має честь належати Шуфрич, через олігархічну репутацію не прийняли до Соцінтерну…В решті решт, людям притаманно змінюватися і не завжди в гірший бік…Та й масове зведення церков і храмів під егідою об’єднаних есдеків, що не кажи, облагоражує. І все ж подібне призначення — демонстративний ляпас не тільки Главі держави, а й всім тим, хто не забув про вибори мера у Мукачевому, про роль колишньої президентської адміністрації на чолі з її очильником у спробі фальсифікації президентських же виборів 2004 року. Раніше потрібно було думати,- скаже хтось,- реванш вчорашніх повний! І буде правий, але не зовсім. Все ж таки перемога Партії регіонів на парламентських виборах у березні року, що минає, — цілком легітимна, а у світі запровадженої політреформи право Віктора Януковича добирати собі міністрів у кабінет теж не підлягає сумніву. Але все ж таки згадаємо, під якими гаслами йшли партії на вибори. Основний мотив поведінки Регіоналів (якщо не рахувати кон’юнктурних моментів, щодо статусу російської мови та деякої промосковської геополітичної орієнтації) був побудований на професіоналізмі бюрократів, яких вони повитягували скрізь, де погано лежало, а його лідери навіть наголошували на тому, що після Майдану народ змінився і для країни потрібна певна еволюційна діалектика, що врахувала б і позитив попередників. Напроти, СДПУ(о), як локомотив блоку «Не так!» позиціюнувала себе, виключно як реваншистська сила, заперечуючи хоч якісь здобутки нової влади. Вона (ця влада), дійсно, встигла чимало дров наламати, але були в неї і успіхи, хоча б на терені свободи слова та демократизації суспільного життя. Скориставшись цим фактором всю свою агітацію об’єднані соціал-демократи на парламентських виборах збудували на агресивному несприйняті нової України, мабуть ще й тому й не пройшли до Верховної Ради. Отже, абстрагуючись від суто персональних чеснот або недоліків Нестора Шуфрича, варто зазначити, що він став одним із символом подібного реваншизму, а це загрожує остаточній ревізії здобутків останніх років. До того ж, важко повірити, що у кріслі міністра епатажний Нестор Іванович буде лише міністерськими справами займатися (цивільною обороною, ліквідацією надзвичайних ситуацій, чорнобильськими справами, тощо), а не стане, скажімо, як міністр-політик свої п’ять копійок вставляти по кожному політичному шороху опонентів. А чи є якісь дієвий засіб проти демагогії, — може хтось запитати? Звичайно, є: не транслювати і не поширювати її. На Заході іноді застосовується практика інформаційного бойкоту окремих чиновників або політиків. А чому б її не перенести на вітчизняний грунт? Отже, пропонується представникам серйозних засобів масової інформації всіляко ігнорувати заходи, де братимемо участь Шуфрич і хай про його здобутки розповідає соціал-демократична «Наша газета плюс» або дівчата з глянцевих журналів. Звісно, роботу рятувального міністерства потрібно висвітлювати, проте це не означає, що усю її можна персоніфіковувати виключно до особи міністра. Тим паче, в МНС зосереджена значна кількість справжніх професіоналів, які специфіку відомства знають краще, ніж колишній президент «Черкаської м’ясної компанії». Сподіваємось, дана ініціатива, як своєрідний тест на журналістську солідарність, знайде підтримку у колег. «Капля камінь точить»- полюбляв повторювати Нестор Іванович. Не Шуфрич, звичайно, а Махно…
Автору БРАВО!БИСС! ПРАВ 100%! Сам смеялся до упаду. Чучело оно и есть чучело.Одно вырвжение лица клоуна-Шуфрича,вызывает смех и у молодых и у старых.пусть хоть повеселит,изменить же ничего не можем.Послушаем его выступления.
Цитата: "Никакая бурная журналистская фантазия не сравнится с мазохистской изобретательностью наших власть предержащих".
Фантазировать — неплохо. Плохо, когда фантазии журналиста на газетных полосах печатаются. Впрочем, можно эту ахинею и не читать. Выбор есть, что радует.
Значит так. С бабой Параской разобрались. Министром культуры назначаем Верку Сердючку.
Кого еще забыли?
Это напоминает фильм "Вспомнить все"(в главной роли Шварценегер).Сейчас Нестор им припомнит мамины сотки земли и "хатынки". Янек дал ему шанс отыграться на помаранчевых.
а чего удивляться?
после Ющенка — президентам, и Тимошенко — примьер-министрам, Шуфрич єто мелочь не достойная отдельного обсуждения.