Музыкальные уроки избавления от комплексов

Еще свежи в памяти александрийцев предвыборные звездные “солянки”, а уже в прошлые выходные, минуя областной центр, этот город порадовала своим визитом целая когорта представителей современного отечественного рока — группы “Тартак”, “Мотор’ролла”, “Гайдамаки”, “Флайза”, “От вінта”. “Гурти”, как оказалось, тоже приехали не просто так, их лидеры призвали народ навсегда избавить Украину от комплексов “меншовартості” и “малоросійства”. Именно под таким соусом здесь прошла десятая по счету акция в рамках общественного движения “Не будь байдужим!”.

Акция, которая стартовала еще в сентябре минувшего года в Костополе Ровенской области, по сценарию условно была поделена на два отделения. С обеда и до вечера проходила выставка тематического детского рисунка — на бумаге и на асфальте; мастер-класс демонстрировали прибывшие по случаю праздника народные умельцы из Решетиловки и Петриковки; выступили местные и приезжие коллективы этнической музыки. Главная — вечерняя часть концерта — проходила уже с участием представителей серьезного украинского рока — Сашка Положинского (“Тартак”), Сергея Присяжнюка (“Мотор’ролла”), Александра Яремы (“Гайдамаки”), Андрея Тимчука (“Флайза”), Юрка Журавля (“От вінта”). Незадолго до выхода на сцену музыканты встретились с представителями масс-медиа, чтобы рассказать об идее нынешней акции. К слову, вслед за исполнителями в провинциальную Александрию прибыли и несколько столичных журналистов.

Традиционно свою акцию ребята проводят в небольших городах — Лубнах, Смеле, Фастове, Бердичеве, Яготине… — объясняя свой выбор тем, что держава, как говорится, прирастает провинцией. Мероприятие посвящается “свідомим” украинцам, которые хотят и знают, как сделать нашу страну сильной и авторитетной в мировом масштабе. Тема, несомненно, важная и животрепещущая. И подобные акции — дело, конечно же, нужное. Но только если это не способ лишний раз попиарить самих себя, а хорошо спланированное и продуманное мероприятие. Но, увы, вместо конкретных и дельных предложений большей частью из уст музыкантов звучали избито-пафосные “Від громадянської активності кожного залежить те, на що ми, власне, всі і сподіваємось”, “Зміни житя в Україні на краще, перетворення на справжню українську державу!”, “Ні — Малоросії! Зробимо країну Україною!” и т.д., и т.п.

Откровенно надуманным мне показалось заявление ребят о том, что украинцы “не мають можливості слухати справжню українську музику”, в то время как тот же “Океан Эльзы”, приезжая в Кировоград, регулярно собирает полные залы своих поклонников, а люди, говорящие на русском языке, знают наизусть все слова их песен. А может быть, дело вовсе не в “можливості”, а в качестве предлагаемого продукта? Ведь все чаще диски наших успешных исполнителей становятся золотыми и даже платиновыми, и это тоже подтверждает факт: в последнее время украинская музыка, будь то поп или рок, как никогда популярна.

Мы отнюдь не умаляем достоинств и творческих способностей заглянувших в Александрию музыкантов, но нам так и не удалось услышать ответы на многие волнующие журналистов вопросы по заявленной теме. Например, можно ли насильственно насаждать “мову” там, где исторически нет ее истоков, например, в Крыму? И согласны ли они с тем, что настоящие рокеры всегда аполитичны? Разумеется, бывают пиковые ситуации, когда их участие в политической жизни страны вполне оправдано. Но выборы-то уже прошли… Хотя, по словам Сашка Положинского, их мероприятие — неполитическое, не носит рекламного характера и к нему не имеет отношения ни одна партия или фонд.

По просьбе Сашка наш разговор во время пресс-конференции публикуем на украинском языке. Так как в интервью, которые затем переводятся на русский язык, по признанию музыканта, он выглядит чужим и ненастоящим. Ну что ж, желание собеседника для нас закон. Тем более что читатели “УЦ” владеют украинским в достаточной мере и смогут оценить точку зрения лидера группы “Тартак”.

— Сашко, ви асоціюєте державність лише з українською мовою, а чи можливо, з вашої точки зору, відстоювати її російською мовою? Чи ви відмовляєте у цьому праві?

— Можна відстоювати державність російською мовою — російську! Ніхто не забороняє росіянам мати свою культуру, розмовляти рідною мовою, дивитись свої фільми і слухати свою музику, ми ж абсолютно не проти цього. Біда в тому, що українці в Україні не мають такої можливості. Ось які проблеми ми піднімаємо.

Для більшості українців, навіть для тих, хто спілкується російською, рідною є все ж таки українська мова. Це підтверджують соціологічні опитування, статистичні дані. І якщо порівняти цей відсоток з відсотком україномовної друкованої продукції, то цифри абсолютно неспівставні. Их співвідношення — 70 до 10, в кращому випадку.

Це говорить про те, що книжковий ринок, ринок преси, телерадіоефір та Інтернет перенасичені російською продукцією. З огляду на це можна стверджувати, що Росія має величезні важелі впливу не тільки на керівництво країни, яке часто “здає” національні інтереси, але і на свідомість пересічних громадян. Це ставить під сумнів питання національної безпеки.

— Хто фінансує вашу акцію і чому в ній приймають участь саме ці гурти? А де інші, більш відомі виконавці? Не пристають на вашу пропозицію?

— Я, Сєня (авт.- Сергій Присяжнюк), Валера Умріхін (авт.- головний організатор акції) і ще кілька чоловік сиділи якось у кав’ярні, пили каву-чай, їли тістечка і спілкувались, що ми можемо зробити для України. Це було влітку минулого року, коли ми зрозуміли, що всі волання на Майдані нікого ні до чого не привели. Ось так і вирішили поїхати у турне по невеличких містах України.

Пропонувати ми нікому просто так не пропонуємо, лише після того, як дізнаємось, що у людей самих виникає бажання бути солідарними з нами. Наприклад, якось ми випадково дізналися, що десь у вузькому колі “Гайдамаки” обговорювали нашу акцію, перемивали нам кісточки, і хтось із них припустив, що було б непогано до нас приєднатися. Ось ми і приїхали разом до вашого міста. Величезна кількість молодих виконавців хочуть взяти участь у нашій акції. Але зараз немає можливості запропонувати сцену всім бажаючим. Щодо фінансування, то нас не фінансує жодна політична сила, жоден представник бізнесу. Отже, очевидно, що ми фінансуємо концерти з власної кишені. Звичайно, в це важко повірити в наш час, але в українській історії є приклади, на які ми рівняємось. Колись Евген Чикаленко сказав: “Дуже легко любити Україну до глибини серця, набагато складніше її полюбити до глибини власної кишені”. Акція триватиме до тих пір, поки вистачить сил, натхнення і коштів.

— Серед багатьох українців панує думка, що справжня Україна знаходиться все ж таки у Західній Україні. А чому музиканти із заходу прагнуть переїхати поближче до Києва?

— Музиканти групи “Тартак” народилися в різних місцях — один в Луцьку, один в Червонограді Львівської області, ще один на Буковині. Серед нас є колега з Черкас, представник Горлівки Донецької області і навіть з Камчатки. Ми просто зійшлися всі в столиці. І це пов’язано лише з тим, що займатися професійно тією справою, якою займаємося ми, найлегше в Києві. В принципі музикою на високому рівні можна займатись в будь-якому місті чи містечку України, але в тому випадку, якщо ти маєш достатньо для цього коштів — щоб збудувати приватну студію, найняти власних фахівців. Не маючи коштів, ти змушений переїжджати до Києва, де зосереджена професійна музична еліта. А звідти вже можна рухатись у будь-якому напрямку.

— А чому ви все-таки почали свій тур з Західної України? Чи не з огляду на те, що на сході вас можуть не сприйняти?

— Ні. Просто дійшло вже до того, що молодь на заході розмовляє російською, тамтешні дівчата і хлопці читають модні глянцеві журнали, слухають російські пісні, дивляться російськомовні фільми. І в них уже на рівні підсвідомості складається стереотип: якщо приїхав хлопець зі столиці, то з ним обов’язково треба розмовляти російською, щоб не виглядати “лохом” чи ще ким-небудь. Ще одне-два покоління — і про українську мову як живу можна буде забути. Вона залишиться тільки для того, щоб погиготіти.

— За підсумками акції ви готуєте лист-звернення. Кому, в першу чергу, він буде адресований і наскільки конкретними будуть ваші пропозиції?

— Наше попереднє звернення лишилось без належної уваги тих, кому було адресоване. Воно прозвучало напередодні виборів до всіх політичних партій, що збирались пройти в парламент. Сьогодні ми звернемось тільки до тих людей, від яких щось залежить — до Секретаріату Президента, до Кабінету Міністрів і до Верховної Ради.

— А щодо конкретних пропозицій, чи буде в листі щось на зразок того, щоб відібрати ліцензію у “Русского радио”, яке ігнорує поправку до закону про телебачення і радіомовлення, що вийшла ще в березні, про 50% україномовного продукту? Чи тільки популістські заяви “Давайте захистимо Україну!”?

— Можливо, конкретно, по радіостанціям і не буде подібних пропозицій. Але ми хочемо, щоб хоч ті законодавчі рішення, які вже є, виконувались в реальному житті.

— Чи готові ви до конфлікту з владою, якщо цього буде вимагати ідея акції?

— Покажіть мені хоч одного дурного радикала, який перед тим, як влаштувати акцію, повідомить про це владі. Але ми хочемо, щоб влада приймала не ті рішення, які вона там вирішила “с кондачка”, а ті, які від неї вимагає її народ. Ми бачимо, що нова Верховна Рада нічим не краща за попередню, адже два місяці вже не може вирішити, хто біля якої годівниці сидітиме. Влада — це сьогодні дуже прибутковий бізнес.

— Чи матиме продовження ваш симпатичний дует з кіровоградською групою “Гуляй-город”?

— Ні, не матиме…