Державний інтерес ціною людського життя

За конституцією України  Людина, її життя та здоров’я являються найбільшою цінністю для держави.
Аналізуючи сучасні реалії постає справедливе питання: держава для людини, чи людина для держави? Навіщо потрібна держава яка не виконує своїх соціальних функцій? – як інститут насилля над людиною, чи просто атрибут побуту, така-собі традиція?
В кінці 90х років хх століття населення України складало 52 мільйони чоловік. Сьогодні ця  цифра значно меша. Ціною квазі-демократії і поступового самоствердження сучасної української еліти стали мільйони наших співвітчизників.
Як відомо, в  політиці як і в природі, нічого ні звідки не береться і нікуди не зникає. Різниця полягає лише в тому, що коли ми говоримо про політику – розуміються певні соціальні взаємовідносини і комунікація між людьми. Більшість визначень поняття «держава», що ґрунтуються на функціональному потенціалі, наче навмисно не стосуються людей. Складається враження, що «держава» — це якесь  чи то створіння («Левіафан»), чи якась субстанція як живе окремо. А де ж люди? Насправді так само як немає ніякого історичного прогресу, так само немає і тої субстанції яку ми називаємо державою. Є суспільство. Певне коло людей в якому одні створюють правила гри, а інші їм підкорюються. При цьому навряд чи той хто підкорюється повністю усвідомлює смисл цього процесу. Споглядаючи на діяльність вітчизняної «політичної еліти» іноді складається враження, що і ті, хто встановлюють правила гри, не завжди розуміють, що відбувається. Виходить парадокс – держава, де відсутня комунікація між владою і народом. Наче еліта існує окремо, а народ окремо. Дійсно існує управлінський, соціальний і каральний апарат, який в той же час теж складається з людей – з того ж народу. Цей апарат виконує по-суті всі соціальні функції держави. Виходить, що люди управляють людьми. Навіщо, тоді, потрібна політична еліта?  Для зовнішнього представництва?, чи для прийняття доленосних рішень? – а від їхніх рішень залежать наші з вами життя.
Що має бути цінністю для тих, хто стоїть на чолі держави?   Відповідь проста – це державний інтерес. А з огляду на те, що держава складається виключно з людей і без них вона існувати не може – то головною цінністю має бути людина. Отримавши владу політик отримує право розпоряджатися людськими життями. Створюються закони, гуманні, чи не гуманні. Забезпечується життєво-необхідний мінімум фінансування державою кожного людського життя, яке не може, а часто просто не хоче саме себе годувати. Створюються соціальні інститути освіти  медицини, які формально є народними і загально-доступними, але реально перетворені на бізнес. При цьому влада теж є бізнесом, бо бізнес приходить до влади.
Постає справедливе питання, а може сутність політики не у владі а в управлінні? Може керувати державою має не володар, а найманий менеджер. Але менеджеру теж доведеться вирішувати доленосні для країни питання. І у будь-якому випадку рано чи пізно виникне конфлікт між цінностями і цілями.  Бо рано чи пізно навіть здібному і самовідданому управлінцеві доведеться обирати між цінністю людських життів. Злочинна бездіяльність може призвести до трагічних наслідків.
Повертаючись до українських реалій варто зазначити, що питання легітимності влади може залежати від двох речей: від Пі-ару і від соціальної політики. Нажаль доводиться констатувати той факт – що основним стовпом, на якому тримається держава Україна – є агресивна інформаційна війна проти власного народу. Ілюзія демократії і в той же час неможливість реально вирішити нагальні питання. Безправне місцеве самоврядування і централізація бюджетних надходжень. Управління відсунуте на другий план – сутністю політики в Україні є влада і боротьба за владу. Але не слід забувати, що у  будь-якому випадку, ціною політики так чи інакше є людські життя.