Коллаборационист или подвижник?

Фильм —  Поп (2010) — не обычный фильм.Он произвел на меня огромное впечатление,но оставил  какое-то смутное ощущение неопределенности в душе после просмотра…Я  не смог сразу для себя четко понять — какое же у меня отношение к главному герою.

С одной стороны,ну ведь «коллаборационист»,как ни крути…

«Коллаборациони́зм (фр. collaboration — сотрудничество) в юридической трактовке международного права — осознанное, добровольное и умышленное сотрудничество с врагом, в его интересах и в ущерб своему государству. Термин чаще применяется в более узком смысле — как сотрудничество с оккупантами.»

С другой стороны,абсолютный «подвижник».

«ПОДВИЖНИК — реальное или мифическое лицо, из религиозных побуждений совершавшее какие-либо подвиги или переносившее тяжелые испытания. С подвижниками связано много религиозных легенд. В переносном смысле — самоотверженный человек, целиком отдающий себя делу, преследующему высокие цели.»

Человек- оказавшийся меж двух огней,и оставшийся верным своим (и общеловеческим) моральным принципам и высоким идеалам…

Этот фильм нет смысла пересказывать перед обсуждением,его обязательно нужно посмотреть,чтобы понять,о чем речь!

Скажу только,что в главных ролях снимались Сергей Маковецкий и Нина Усатова.Артисты мирового уровня,по моему.

Там кроме главной линии — восстановления Православной Церкви и храмов на территории захваченой гитлеровской Германией и под покровительством фашистов — затронуты еще масса тем и вопросов.Главный герой,Поп — очень убедителен.Он мудрый философ,и неутомимый труженник.Он принял решение и его выполняет,при этом понимая всю противоречивость ситуации.Он бессилен перед обстоятельствами,но поступает так,как считает нужным.И в этом его сила.

Его жена — не менее яркий образ!Усатова, как всегда великолепна!!! В фильме,она не глава семьи,но именно та крепкая «шея» ,на которой и держится «глава».Внешне колючая и сварливая,внутри готова на подвиг ради близких.Батюшка,как настоящий философ,говорит о ней:  «сам её иной раз до того боюсь и недолюбливаю,от самого себя деваться некуда…а потом подумаю — она мой точильный камень,я о нее затачиваюсь.И если б она время от времени не была такая плохая,разве я стал бы такой хороший?…Я худой и стройный,она округла и полновата.Взглянуть  на нас со стороны — я единица,она ноль.Но вместе мы образуем — десяточку!Без меня,без единицы,она была бы «ноль»,но и я без нее остался бы,всего лишь,единичкою…» 🙂 Это же основы психологии для семейных пар! :good:

В этом фильме поднимается масса противоречивых вопросов.Например,еврейская девочка,страстно желающая креститься,очарованая красотой обрядов.И её отец,просящий  главного героя отговорить её. «…если Хавочка свершит свои нелепые мечты,то кто ж её возьмет замуж!Наши не возьмут,потому что она ваша,а ваши не возьмут,потому что она наша…» Поп обещает поговорить.Но объясняет ей ситуацию так,что она окончательно укрепляется в своем решении…А мог ли он иначе..?

Или попадья,решившаяся на один из самых страшных грехов — самоубийство,когда подумала,что заболела тифом и заразит родных…В последний  момент она осознает,что  ТАК нельзя…Тоже,один из самых трагических моментов фильма.

А Поп, размышляющий — «я от немцев-то не бегал,неужто от своих побегу?»

И на допросе в НКВД,под дулом пистолета,спокойно отвечающий — «Я отвозил нашим военнопленным в лагерь продукты и вещи.И не моя вина,что половину забирали немцы… я помогал нашим,как мог». И ведь и вправду,помогал…

Посмотрите фильм,если еще не смотрели.Будет о чем подумать…

PS> «Патриарх Московский и всея Руси Кирилл наградил режиссера Владимира Хотиненко знаком патриаршей премии в области киноискусства за фильм «Поп».

Торжественная церемония состоялась на Всемирном русском народном соборе в зале церковных соборов храма Христа Спасителя.

Сергей Маковецкий, исполнитель главной роли картины «Поп», удостоен благодарности патриарха. По его словам, Маковецкий «изобразил священника таким, на какого очень хотели бы походить многие современные батюшки». »

X||| звітно-виборча конференція Кіровоградської обласної організації Національної спілки журналістів України

На звітно-виборчій конференції Кіровоградської  обласної організації Національної спілки журналістів України переобирали голову організації. Старим-новим головою став заслужений журналіст України Юрій Сердюченко.


Звіт про роботу обласної Спілки журналістів Ю.Сердюченко

У конференції взяло участь 67 делегатів, а також секретар  НСЖУ  . Журналісти позитивно оцінили звіт керівника своєї обласної організації Юрія Сердюченка. Більшість (51 делегат) підтримувало саме його кандидатуру.

ВІДЕО-звіт про Х111 конференція обласної спілки журналістів можна дивитись тут –

http://www.youtube.com/playlist?list=PLAE3F6E5E8E48114A

Новый дизайн Novosti.kr.ua

Можно считать это небольшим бесплатным анализом-подарком.

1. Блок с актуальными новостями. Постоянно ездит туда-сюда и только отвлекает: сам блок прочитать не всегда успеваешь, как он уезжает; а при чтении текста вокруг «мозолит» глаза.

Да и сам дизайн блока как-то плохо различимый. Неудобно его читать.

2. Аналитика. Это конечно хорошо, что популярные аналитические статьи видно на первом экране. Но не слишком много места они занимают? Ну прочитаю я их раз, а потом захожу — а они висят все те же, и занимают половину нижней центральной колонки. После беглого просмотра блоков возвращаться взглядом к ним вообще не хочется.

3. Новости. Я, как и наверное большинство, приходит на сайт за новостями. А в итоге лента новостей в самом дальнем углу. Мы привыкли читать слева направо. Потому неудобно через весь сайт скользить взглядом (и через баннер) к новостям. Наверное баннер будет более читаем, чем сам новости. Да и их однотонный заголовок приводит в уныние. Ни фотографий, ни кратких описаний новости нет. Такой сплошняк сливается и плохо различается. Если я отвлекусь, то потом заново тяжело взглядом найти потерянное место.

Тут есть еще очень много недочетов по юзабилити. Не знаю, кто вам придумал такой дизайн… Но я бы ему не заплатил за это. Предыдущая версия была более удобная (только комментарии огорчали).

P.S. Все написанное, надеюсь, поможет улучшить сайт, так как раньше я туда приходил за неплохо написанными и практически непредвзятыми новостями.

P.S.S. А этот раздел — это вообще жесть! Это тоже дизайнер придумал?

На Аскольдовій могилі поховали їх…

Леонід Перфецький. Бій під Крутами. Акварель

Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в половині грудня 1917 року, а з проголошенням Четвертим універсалом незалежності України Центральною Радою УНР, 22 січня 1918 року країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. 12 грудня 1917 року Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в половині грудня надходила військова й інша допомога більшовицьким силам в Україні. Під командуванням Антонова-Овсієнка 20-тисячний більшовицький загін прямував на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова. Наприкінці грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Загальне командування операцією захоплення столиці здійснював Михайло Муравйов; більшовицьке угрупування під його особистим керівництвом нараховувало до 6 тис. чоловік, мало кулемети і артилерію.

Тим часом із майже 300 тисяч війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще влітку 1917 до січня 1918 кількість військ вірних УНР зменшилася до близько 15 тисяч людей в усій країні.  За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України.

Найкраще цю ситуацію описав Володимир Винниченко у своїй книзі «Відродження нації»:

«…Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків.

Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»…

У Четвертому Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами — а вже 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. Незабаром з’явилося у київських газетах звернення до українського студентства.

Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач із середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі чотирьох сотень 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького. 26 січня прийшло повідомлення від командира цього загону Аверкія Гончаренка з-під Бахмача, що негайно потрібно допомоги проти більшовицьких загонів, що нападають. А вже 27 січня прибуло підкріплення: перша сотня новоствореного Студентського куреня. Переважна більшість студентів була без жодної військової підготовки, дві швидкосформовані сотні мали недостатньо боєприпасів та були погано озброєні: мали лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. На додаток, уже під час самого бою, приєдналося ще й 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва.

Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону.

29 січня 1918 року, близько 9 години ранку розпочався наступ.

Утрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їхня гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь на українських позиціях. Бій тривав більше ніж 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат.

Тим часом, за свідченням очевидців у студентів та юнкерів закінчувалися набої і скінчилися снаряди для гармати. Загони більшовиків почали обходити позиції захисників з лівого флангу — настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід у напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який на них чекав.

Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, з’ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум’ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько 30 осіб).

Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що втрати становили не менше 300 осіб. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, з 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів.

Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання.

Вічна пам`ять і слава загиблим за волю України!

Слава Україні! Героям Слава!

Святкова феєрія в день усіх

У день усіх закоханих на головній площі міста (площа Кірова) відбудеться святкова шоу-програма:
— Концерт. Виступи талановитих музичних гуртів та вокалістів міста;
— Інтерактивна гра. Бажаючі (хлопці та дівчата) можуть подати відповдні заявки і  взяти участь у грі й, можливо, знайти своє кохання, яке знаходиться зовсім поруч;
— Маcштабний танцювальний флеш-моб. Учасники продемонструють дивовижну композицію на головній площі міста у музичному супроводі.

Захід відбудеться за ініціативою учасників проекту кадрового резерву області «Статський Радник»: Михайла Лобова, Анни Колевої, Павла Федчишина, за підтримкою першого заступника голови Кіровоградської обласної ради Олександра Шаталова та за сприянням районного управління культури, обласного управління сім’ї та молоді, ДЮЦ, Кіровоградської обласної ТРК, міськвиконкому, міського управління культури та обласного і міського управління освіти.

Щоб взяти участь в інтерактивній грі або у флеш-мобі, реєструйтесь у офіційній группі заходу http://vk.com/club34559540 та надсилайте відповідні данні за вказаними адресами.

*Бажаючі взяти участь в організації проведення свята, надсилайте листи зі своїми пропозиціями  на електронну адресу mishutka1985@rambler.ru

Адміністрація буде вдячна за позитивні пропозиції в організації заходу.

Чечетівщина по-кіровоградськи.

Сьогодні на черговій сесії Кіровоградської міської ради, деякі депутати від Партії регіонів, підтвердили, що «яблучко від яблуньки…». Багато кому з кіровоградців відомі кадри з Верховної ради України, на яких у пів-порожній залі, за змахом депутата від Партії регіонів Чечетова, його колеги похапцем починають тиснути кнопки «за себе і за того парня». Це відбувається не дивлячись на активний громадський осуд, образливі прізвиська на кшталт «кнопкодавів» і навіть на супереч Закону України, який чітко наголошує на тому, що депутат має голосувати – особисто!

Надивившись на старших колег, кіровоградські регіонали і собі взялись «допомагати» колегам, які через зайнятість не мають змогу опікуватись проблемами кіровоградської громади. Ми, депутати фракції «Батьківщина» звернули увагу на те, що кількість депутатів від Партії регіонів що знаходяться в сесійній залі не співпадає з цифрами що висвічуються на табло за результатами голосування. Наша колега перелічила наявних в залі депутатів і виявилось, що приймати участь в голосуванні можуть приблизно 49 депутатів, хоча на табло для голосування вперто висвічувалось 63 зареєстровані. Треба розуміти, що система для голосування «Рада» ідентифікує депутата по його картці для голосування вставленій в зчитувач на робочому місці. Тож невідповідність фактичної кількості депутатів і результатів на табло змушувало задуматись…

Депутат від фракції «Батьківщина» Олена Шворак заявила у своєму виступі про цю невідповідність, звернувши увагу міського голови на незрозумілій ситуації, яка склалась в сесійній залі. Особливої реакції на її виступ з боку Олександра Дмитровича не відбулось. Тоді депутат від фракції «Батьківщина» Павло Топчій запропонував зробити поіменну перереєстрацію депутатів, які знаходились на той час в сесійній залі. Ми почали активно вимагати встановлення істини, адже кожне з рішень, що приймається з можливим порушенням закону може потім бути оскаржене в суді. А всі без виключенні представники діючої влади дуже люблять наголошувати на своїй відданості «букві закону». Міський голова не оголосив про поіменну перереєстрацію, натомість він оголосив перерву в засіданні.

Ситуація яка сьогодні мала місце дуже неприємна. І в країнах розвиненої демократії парламентарів які передають свої картки для голосуванні так само як і тих хто цими картками користується суворо карають – звісно політично, позбавляючи депутатського мандату. Свіжі приклади це Японія і Балканські країни. Головне, що б ця ситуація вже ніколи не повторювалась в Кіровоградській сесійній залі. Порушення закону не можна виправдати ніякими благими намірами!

Не так страшна «Барселона»?..

Только, что завершилось очередное испанское Эль-Классико, в котором «Барселона» обеспечила себе путевку в полуфинал Кубка Испании. Но именно после этого поединка поклонникам каталонцев стоит серьезно обеспокоиться. Напомним, что в первом четвертьфинальном матче подопечные Гвардиолы выиграли в гостях у «Реала» -2:1. Казалось, уж на родном «Камп Ноу» они  в очередной раз докажут свое неоспоримое превосходство над самым главным конкурентом. А уж, когда «Барса» после первого тайма еще и вела -2:0, казалось, от очередного поражения мадридцев уже не спасет ничто.

Впрочем, «Реал» и в первом тайме не только не заслуживал такого фиаско, но и минут 30 откровенно выглядел предпочтительней, не использовав ряд выгоднейших моментов. Жозе Мауриньо в очередной раз удивил, предложив грозным соперникам атакующий вариант состава с Кака, Роналду, Игуаином и Озилом. Забей Игуаин и Роналду в дебюте и «Барса» занервиничала бы гораздо раньше. Однако на выручку каталонцам, в очередной раз, пришел Месси, который вытянул на себя защитников так, что Педро(он заменил минуте на 20-й Иньесту) осталось только не промахнуться в пустой угол. А через две минуты хозяева забили еще один мяч в раздевалку после потрясающего по красоте и точности удара Алвеша метров с 17-ти по диагонали в правую от Касильяса девятку.

По тому, как вышли на второй тайм парни Мауриньо было видно, что они сдаваться не намерены. И «Барса» минут десять еще покуражилась без особых угроз, а затем нити игры целиком и полностью перешли к «Реалу». Мауриньо снял Кака и Игуаина, бросив в бой Гранеро и Кальехона, которые здорово вошли в игру. Давление мадридцев привело к тому, что начали ошибаться не только защитники каталонцев, но и арбитр, трактовавший правила больше в пользу хозяев поля. Рефери в спорном эпизоде отменил гол Серхио Рамоса, что еще больше накалило ситуацию на поле. А тут еще Криштиану Роналду убежал от защитников и буквально поиздевался над кубковым голкипером «Барсы» Пинто. Куда после этого подевалась уверенность и хладнокровие «Барселоны» трудно сказать, но «Реал» продолжал гнуть свою линию. Второй гол, забитый вышедшим двумя минутами ранее Бензема, только подтвердил, что «Реал» уже не испытывает барселонского комплекса и готов предложить свою атакующую контригру на игру Месси и кампании. Удивительно, но именно «Барса», которую от катастрофы отделял один пропущенный мяч, стала играть с опаской, отвечая на наступление «галактикос» редкими, иногда опасными выпадами. И здесь каталонцам снова помог арбитр, удаливший Рамоса( ну как же без удаления у «Реала» в классико?) в очень спорной ситуации. Тем не менее, «Реал» шел вперед и финальный свисток все болельщики «Барсы» восприняли с облегчением.

Но, как бы эта победа не оказалась для подопечных Гвардиолы пирровой. Ведь Мауриньо не скрывал, что Кубок Короля он уже выиграл в прошлом сезоне и поражение не будет для него трагедией. Особенного критиковали за качество игры в матчах с «Барселоной», но сегодня «Реал» Реально Был Лучше, и с этим спорить могут только те, кто не видел этой встречи. Это говорит о том, что мадридцы «Барсу» уже не опасаются, если способны отыграть у каталонцев два мяча за тайм и быть эффективнее, быстрее и настойчивей. Мауриньо подобрал ключики к каталонскому механизму и может заставить его работать не столь впечатляюще и угрожающе, как все привыкли.

С учетом того, что сейчас «Реал» опережает «Барсу» на 5 очков в чемпионате, то, с учетом сегодняшней битвы, рискну предположить, что Мауриньо вернет чемпионский титул в Мадрид. Да и противоборство в Лиге чемпионов, где двум сильнейшим командам Европы свидания, похоже, не избежать, может закончится далеко не в пользу ребят Гвардиолы. А ведь «Барса» сама виновата. Соперникам надоело бегать без мяча и мучится, и не только «Реал» стал отвечать игрой на игру. И здесь всплывают проблемы каталонцев в обороне. Если так пойдет и дальше, то эра «Барселоны» может подойти к концу и прекратить эту гегемонию пока в состоянии только «Реал» Жозе Мауриньо. Если сбудутся мои предположения, то ответят на этот вопрос еще два или трио классико.  Феноменальные испанские команды еще точно встретятся на «Камп Ноу» в чемпионате, а в Лиге чемпионов все будет зависеть от капризов жребия. Но очень интересно было бы взглянуть на сражение 19 мая в финале на мюнхенской «Альянс Арене». Это была бы самая справедливая и достойная развязка еврокубкового сезона.

На полке буккроссинга в институте «Украина»

Александр Шаталов выполнил свое обещание и передал на полку «Елисаветградского книговорота» в институте «Украина» серию книг про Гарри Поттера, авторства Джоан Роулинг.


Як на шкільному насиллі заробити 5 000 гривень!

Не зважаючи на масштабність діяльності громадськості, щодо попередження насилля в школі, треба визнати, що ситуація наразі все ж таки сумна. І, одна справа, якщо діти потерпають від знущання однолітків, та зовсім інша, якщо кривду завдають вчителі. В такому випадку що робити дитині? Адже в стінах школи, саме працівники закладу є тими «рятівниками», до яких вона мала би звернутися. А виявляється, в певних випадках, саме в закладах освіти не просто порушуються права дитини, а і складаються такі обставини, вихід з яких дійсно знайти дуже важко. Але, така практика є неприпустимою.

Фахівці Дитячої екологічної організації «Флора» займаючись проблемою подолання насилля, нерідко зустрічаються із складними ситуаціями, в які потрапляють діти зазнавши насилля. Про одну із них маємо розповісти, тому що не можливо мовчати, і тим самим допускати вседозволеність та свавілля. Адже кожен, завтра може опинитися в подібній ситуації. І, що робити?
Хлопчика звати Микита (ім’я змінено). Навчався він у звичайній загальноосвітній школі Компаніївського району Кіровоградської області. Сім’я багатодітна. В школу пішов у 5-ть років, бо був здібним. Так сталося, що він став своєрідною мішенню у певної групи хлопців. Неодноразово однолітки зачепали його та ображали. Не виключенням став і той день, про який піде мова далі…
Один із учнів відібрав у Микити його особисту річ (то був брелок, чи щось на кшталт, хоча це вже не має ніякого значення). Щоб повернути своє, хлопець зайшов у клас, де директор розмовляла із учнями. Після недовгих словесних перепитій, пані директор потягла хлопця до свого кабінету. Та так потягла, що згодом, в акті про судово-медичне обстеження було підтверджено , що дитині завдано легких тілесних ушкоджень. Далі, класична схема: батьків терміново визвали у школу, та, не знайшовши спільної мови і не давши змоги хлопчику пояснити, що відбувається, сторони розійшлися. Здавалося б, ну усіляке трапляється, конфлікти бувають у всіх школах, але історія тільки-но починається.
Вдома дізнавшись у дитини що сталося насправді, Микиту везуть до суд-мед експерта та отримують висновки про факт наявності ушкоджень. Починається судовий процес. Здавалося б усе очевидно. Все дійство відбувалося на перерві, тож свідків достатньо (самі знаєте, що робиться на перерві у школі). Медичні висновки є. Права дитини порушено. Але відбувається неймовірне! Жоден свідок не став на захист хлопця у суді. Не дивлячись на те, що їх було вдосталь. Всі, до кого зверталися родичі хлопця відмовлялися свідчити. Більше того, як зазначають рідні потерпілого, працівники міліції, навіть не опитували нікого із свідків. Чому? Не зрозуміло.
Далі гірше. Характеристики, які отримали батьки дитини на руки після інциденту, були вражаюче — жахливими. Згідно їм, дитина має девіантну поведінку, перебуває на внутрішньо – шкільному обліку, є ініціатором порушення дисципліни та навіть здатна до суїциду. Незважаючи на те, що у школі немає психолога, така вичерпна характеристика, все ж була видана класним керівником. Але, за підписом того ж класного керівника трохи раніше хлопцю було вручено різні грамоти за активність та інші успіхи у навчальному процесі. Тож, питань виникає багато. Далі в цих самих характеристиках, мова йде про те, що батьки не опікуються дитиною, і доводиться це залізним аргументом «.. не беруть участі у ремонті класу…». Напевно, коментарі зайві, адже у професійності та фаховості людини, яка таким чином аргументує недбалість батьків до дитини вже можна починати сумніватися. Не говорячи про те, що ніхто із батьків не забов’язаний робити ремонти у школах. І таких деталей, які склали цю справу, дуже багато.
Та виявляється директор, не довго думаючи, теж подала до суду на батьків хлопця, вимагаючи моральної компенсації за псування репутації у 5 000 грн. Ну, то напевно, має право, закон дозволяє. І стається диво. Пані директорка виграє суд. І це незважаючи на те, що суд ще не виніс рішення по кримінальній справі, яка розглядалася паралельно, стосовно її вчинку.
Логіка така, що батьки дитини, права якої порушила директор школи, завдавши психічної та фізичної кривди учню, мають заплатити 5 000 грн. за страждання своєї дитини. Абсурд. Я не знаю, що відчували батьки в той момент, як почули вирок суду. Чи задавалися вони питанням: та де ж тая справедливість? Та, на питання, чому так сталося, відповіді знайшлися.
Виявляється, школа-це практично єдиний роботодавець тієї місцевості. І, звісно, кожна тверезомисляча людина розуміє, що треба триматися за роботу, адже альтернативи немає. А директор-то є «цар», який і вирішує долю підлеглих. Тож, хто насмілиться, через якогось Микиту втратити місце роботи. Зрозуміло. Та ще не все. Виявляється, шановна пані директор, окрім педагогічної діяльності, має ще і власний бізнес — продуктовий магазин. Теж добре, нічого кримінального. Та, так сталося, що до районного центру далеченько, тож все необхідне жителі купують саме в неї. І маючи добре серце, пані господарка дає людям у борг, фіксуючи все на список. Дуже зручно, зараз грошей немає, записала на твій рахунок, і ти вже маєш кредит, який треба гасити. Така от залежність. Велика людина, виявляється та сама директорка. І хто наважиться свідчити проти «годувальниці»???
Цікаво ще й те, що до суду батьки надали психологічну характеристику на хлопця із іншої школи, в яку перевели сина ( в інший район). Вона була зовсім протилежною попередній. Дитина добре навчається, має друзів, поведінка є адекватною, та про схильність до суїциду навіть і згадки немає. То що це?
А адвокат, який взявся допомагати родині хлопчика, мало того, що мав за норму в суди не з’являтися, ще і зник, на той термін, який встановлено законом для подачі апеляційної скарги, і «знайшовся» за два дні до його завершення. І вже, як потім повідомили батькам хлопчика, і адвокат мав «приятельські» відносини із відповідаючою стороною. Незважаючи на гонорар, який отримав за свою роботу, він з успіхом провалив справу. А інший адвокат, який завзято взявся за апеляцію і був упевнений, що виграє справу, перед початком судового засідання відмовився вести справу. Мотивація така: його дружина працює в сфері освіти того самого району, і він не хоче проблем. Тож, якесь замкнуте коло виявляється??
Питань, як бачимо, дуже багато. Та жахливим є те,що страждає дитина. Впродовж декількох років, вчителі бачачи, що дитину ображають однолітки, не вживали ніяких заходів, щоб змінити ситуацію. Звісно, бо кожен у цій школі син, кум або сват один одному. Більше того, виявляється сама директор вбачає нормальним не лише словесно, а і фізично принижувати дитину. Суцільним жахом стали ці судові перипетії для усієї сім’ї. Адже чого тільки не було, і комісія із місцевими «освітянами» приїздила подивитися, як живуть, що мають? І свідчення, про те, що мати хлопчика помічена у нетверезому стані на вулицях селища (с чого б це, вперше за стільки років життя і праці у рідному селі), і тиск на рідних, і насміхи….. То, невже, у кого більше грошей, той і правий? Невже дійсно немає в нашій країні справедливості? Невже в наших школах насилля — це нормально, а якщо ти директор, то ще і покараєш батьків за спробу захистити свою дитину?
«Для нас же не гроші головне у цій справі. Нам треба виграти суд, щоб дитині показати, що є справедливість, що марно він зневірився..»- розповідає сестра Микити, того самого хлопчика.
Це історія лише одної дитини, однієї сім і, однієї школи із безлічі інших. Але, як яскраво вона показує, що насилля вчинене над дитиною здатне не лише завдати їй фізичної, а гірше того, психологічної травми, а і змусити страждати рідних та залишити слід на довгі роки. І, в таких випадках спрацьовує вислів «порятунок потопаючих, справа рук самих потопаючих..».