Богданове: iсторiя з несподiваним продовженням

Стаття в нашій газеті від 26 лютого «За що Бог образив Богданове?» викликала неабиякий резонанс в Ульяновському районі. Картинки з життя звичайного села, де звичайний керівник відчув себе справжнім паном з дев’ятнадцятого століття, бурхливо обговорювалися в окрузі. Але те, що зараз коїться у самому місці дії, в селі Богданове, перевершило усі наші уявлення про те, як зазвичай реагують на критичні виступи у пресі. Дійшло до криміналу і погроз як людям з самого Богданового, що насмілилися говорити про справжні діла місцевого керівника, так і на адресу журналіста «УЦ»… Та про все по порядку.

Про що взагалі йде мова? У Богдановому вже тринадцятий рік існує сільськогосподарський кооператив. Його було утворено місцевими селянами, які ще пам’ятали заможне колгоспне буття вісімдесятих років. Сподівалися, що за нових капіталістичних часів гуртом господарювати буде краще, вигідніше для усієї громади. Утворили кооператив з капіталом у 6 мільйонів, СВК «Мир», і довірили керувати їм Валерію Кравченку, агроному. Він і досі керує «Миром». Але вже дуже мало залишилося у Богдановому людей, які раді з того, що є членами колгоспу новітнього часу. Бо, на відміну від колгоспного ладу, зиск та вигоду від існування кооперативу має, здається, одна людина. Голова правління Валерій Борисович Кравченко. Ні, стоп. Ще є кілька таких людей — дружина Кравченка, вона ж бухгалтер підприємства. А також донька Настя. Вона навчається в Умані в аграрному виші і чесно пише на своїй сторінці в соціальній мережі в Інтернеті — «я живу, як в раю, в мене все є». Люди з Ульяновського району, які читають це, їй вірять.

У Кравченків кращий дім у селі, тільки біля нього покладено асфальт на їхній вулиці. Голова родини більше двох років на одній машині не їздить, кажуть сусіди, купує собі новий величезний позашляховик. Нічого поганого у цьому всьому немає. Людина працює, агроном він фаховий, нехай собі заробляє. Та є кілька «але». Він очолює кооператив, у статуті якого записано, що наприкінці кожного року прибутки від діяльності кооперативу розподіляються між його членами. Та ніхто з простих пайовиків СВК «Мир» ще жодного разу з 2000-го, року заснування кооперативу, не бачив жодної копійки дивідендів, прибутку, чи як хочете його називайте…

Керівник Кравченко у селі — поміщик, цар і бог. Це, мабуть, він сам так вирішив. Багато хто пам’ятає, як Кравченко тільки з’явився у Богдановому у вісімдесятих роках. «В одних холошах» — є тут такий поширений вислів про незаможних людей. Дали йому хату, дали стати на ноги, обрали головою кооперативу, і все — людину не впізнати. Сьогодні Кравченки наймають працівників на будь-які роботи біля своєї хати. Не тільки, скажімо, картоплю саджати. Усю зиму сніг з подвір’я Валерія Борисовича відкидає чолов’яга, який нібито заборгував кооперативу, — колишній охоронець, під час чергування якого вкрали бочку дизпалива. Влітку мете двір інший батрак…

Але найгірше жити у Богдановому тим, хто наважується відділитися, вийти з кооперативу, стати одноосібником чи піти до іншого фермера. Такі люди враз та назавжди стають особистими ворогами голови кооперативу.

Їх з десяток у селі. Дехто вже одинадцять — дванадцять років не має стосунку до кооперативу. Це по землі. Але, коли ділили колгоспне добро, окрім земельного, кожній людині мав бути виділений і майновий пай. По всій Україні це відбувалося. Кому на майновий пай сівалка доставалася, кому — пара корів, кому — й трактор, кому — приміщення чи частина приміщення. Так у нормальних селах відбувалось. Але не тут.

Десяток років люди, що вийшли, вимагають у голови свою долю майнового паю. Люди не вимагають віддати якогось трактора. Більшості вистачило би можливості користуватися складами, коморами кооперативу. Одноосібник вирощує зерно, але зберігати його не має де. У кооперативу є пристосовані приміщення складів, саме там Кравченко зберігає своє, ой, вибачте, кооперативне зерно. Люди просять — вирахуйте як майновий пай кілька десятків метрів того складу. Ніхто його забирати чи розбирати по камінчику не збирається. Навпаки, люди готові сплачувати за це — за електроенергію, охорону, прибирання. Тільки б мати можливість зберігати зерно. Не варто пояснювати, що без свого сховища та току людям доводиться продавати зерно прямо з комбайну, з поля, а під час літніх жнив ціна зерна найменша. Через кілька місяців вона зростає в рази. Селяни втрачають чималі кошти тільки через те, що пан Кравченко на них образився і багато років не виділяє колишнім членам кооперативу майнові паї.

Вмовляти пана Кравченка декому набридло. Люди почали писати заяви в прокуратуру як районну, так і Кіровоградської області. Люди запросили кореспондента з обласного центру. З точки зору деяких місцевих господарів життя, які вважають, що ухопили бога за бороду, люди «абарзелі». І почалося.

Одного з найактивніших борців за свої права, за свій законний майновий пай «запросили на бесіду» у кафе на трасі Київ-Одеса хлопці з Умані — не полінувалися в Ульяновку приїхати. Прямим текстом людині було сказано — «ми знаємо, де твій дім, яка в тебе машина, якими дорогами ходять твої дружина та діти… Так що ти Валєру не трогай!»

Цих з Умані в окрузі знають ще з початку дев’яностих років. І знають не за їх добрі діла чи досягнення. А знають їх ті, хто тоді починав якийсь бізнес, за специфічні «послуги», які вони переконливо пропонували… Кримінал, одним словом.

Зустріччю у кафе справа не обмежилась, хоча чоловік прямо звідти зателефонував до міліції, і у справу втрутився начальник райвідділу УМВС Сергій Сірак. До прокуратури району подана заява. Але й зараз через день-два людині телефонують з погрозами. А ще, розказали кореспонденту «УЦ» інші мешканці Богданового, не криючись, Валерій Кравченко пообіцяв «і з журналістом розібратися». Тобто з автором цих рядків. Особисто я такого не чув, бо з Кравченком поспілкуватися знову не вийшло. Так що, може, люди щось не так розчули, я на це дуже сподіваюсь…

Останні дні життя в селі пожвавилось. Кажуть, що Валерій Кравченко зі своїм ближнім колом готують збори членів кооперативу, мабуть, щоб знову організувати перевибори себе на посаді. Хай буде так — якщо люди проголосують, то все буде законно, це буде чесне волевиявлення пайовиків. Керуйте й надалі, пане Валерію Кравченко. Але ж віддайте людям належне!

У попередній статті ми писали, що СВК «Мир» майже ніяким чином не приймає участі у житті села. Допомоги не бачать ні школа, ні садочок, про те, що хоча б дорогу відсівом підсипати, мова не йде. Зорати город, допомогти з транспортом у разі потреби — тільки за гроші, не дивлячись на те, є ти членом кооперативу чи ні. Одноосібників, своїх заклятих сусідів, Кравченко не пускає на свою ремонтну базу ремонтувати техніку, трактори, сівалки. Люди їдуть за такою технічною допомогою до сусідніх сіл…

Найабсурдніша ситуація склалася з водою. Є в Богдановому водонапірна башта, старенька, вода з неї тече просто в землю круглий рік. Але не дай Боже набирати там воду простим людям! Заборонено під загрозою звільнення.

Кравченка бояться. Дуже. У цей приїзд кореспондента прямо у селі люди відмовилися спілкуватися. Довелося зробити зустріч біля автостанції Ульяновка, подалі від очей Кравченка та наближених. Прізвищ не хочуть називати, ми й не називаємо, — журналіст поїхав, а людям і надалі тут жити. До того ж велика частина села взагалі намагається відмовчуватися. І наводять такий аргумент — «А хто знає, замінять Кравченка, а новий керівник може ще гірше бути».

Ситуація у Богдановому складна. Не дивлячись на те, що є позови до прокуратури, особливого криміналу, такого, за який швидко та боляче карають, тут немає. Справа має більше моральний бік, про що вже писалося. Але, люди добрі, так далі жити не можна! Треба щось робити.

Найголовнішою проблемою цього села, як на суб’єктивне міське око, є, вибачте, забитість люду. Селяни не розуміють, що давно інші часи на дворі, вже не має кріпацького права. Епоха, коли голова колгоспу був уособленням усієї безмежної влади, минула. Свої законні права мало мати, їх треба відстоювати, виборювати. Але люди бояться… Хоча не всі. Останнім часом боятися стали менше, люди з Богданового хочуть змінити своє життя на кращє.

Геннадій Рибченков, «УЦ», Ульяновка — Кіровоград.