Минулого тижня кіровоградську медіа-спільноту сколихнула заява першого заступника голови ОДА Сергія Коваленка про те, що в області припиниться фінансування шкіл, кількість учнів у яких менша за 25 дітей. У Кіровоградській області таких шкіл аж 33.
Електронні сторінки місцевих інтернет-видань зарясніли заголовками на кшталт «Через децентралізацію в Кіровоградській області закриють 33 школи». Ми звернулися до першого заступника голови ОДА з проханням роз’яснити ситуацію й розібратися, чи насправді мова йде про закриття шкіл.
– Сергію Петровичу, як ви особисто ставитеся до того факту, що в області припиниться фінансування ряду шкіл, адже ви маєте досвід керування навчальним закладом і знаєте, як болісно закривати школу?
– Особисто я ставлюся до перспективи закриття будь-якої школи негативно. А мова йде не про закриття чи скорочення посад педагогів – вибачте, немає куди вже далі скорочувати. Мова йде про реорганізацію шкільної освіти відповідно до принципів децентралізації й рівного доступу всіх дітей до якісної освіти, незалежно від місця їхнього проживання. За даними минулого року, на навчання однієї дитини в різних школах Кіровоградщини було витрачено від 8 до 40 тис. грн. Це надто велика різниця. А в якості знань може бути така ж сама прірва, як і між цими цифрами. Нові правила мають усунути цю нерівність.
– І які це правила?
– Початкова, середня, старша школи фінансуються з коштів субвенції з державного бюджету. Початкова школа має бути близькою до дому, цей принцип залишається у силі. А от до старшої ланки висуваються нові вимоги. Для вступу у вуз старшокласник має здати ЗНО поглибленого рівня з профільних предметів. На жаль, у малокомплектних школах – будемо відверті й чесно подивимося правді у вічі – забезпечити належний рівень профільної підготовки старшокласників, як правило, неможливо. Тому на державному рівні було прийнято рішення про припинення фінансування середньої та старшої ланок малокомплектних шкіл, де менше 25 учнів. На бажання громади фінансування цих ланок може здійснюватися за рахунок місцевого бюджету. Але це рішення має приймати сама громада.
– Які наслідки може мати рішення про переведення частини учнів у інші школи в довгостроковій перспективі? Молодь активно покидає села, чи не прискориться цей процес?
– Навряд чи ми сповільнимо процес вимирання сіл, залишивши там старшокласників без перспективи подальшого навчання й отримання бажаної професії. Щоб у село прийшли молоді люди, які розвиватимуть його, потрібні насамперед робочі місця й інфраструктура.
– В Інтернеті зараз активно обговорюють історію про японську дівчинку, заради якої на віддалену станцію їде потяг. Чи можливий у нас такий індивідуальний підхід до дитини?
– Якщо чесно, я не бачу в цій історії нічого незвичайного. Незвичайно було б, якби заради однієї дівчинки у маленькому містечку побудували школу. Японія – багата країна, але й вона не може собі дозволити по школі на кожну дитину. До того ж приклади такого індивідуального підходу є й у нас, далеко не треба ходити. У Долинському районі голова однієї з сільрад виділив для перевезення трьох школярів машину, що належить сільській раді, – це простіше й дешевше, ніж змінювати маршрут шкільного автобусу. Хто сказав, що машина сільради – то лише щоб возити голову?
– Чи не вплине перерозподіл фінансування на культурний розвиток територій? Адже у багатьох селах школа – єдиний осередок культури.
– Тут я б з вами посперечався. Село, на мою думку, починається як зі школи, так і з клубу. А от про те, як фінансувалася до недавнього часу культура, думаю, вам пояснювати не треба. У багатьох селах клуби треба відновлювати чи не з нуля. Зараз фінансування культури покладене на плечі громад, і вони мають на це фінансовий ресурс, а основні потреби освіти й медицини фінансуються державою. Тобто вперше громади мають пряму можливість впливати на розвиток культури.
– До речі, про культуру й школи: яка доля в нових умовах відведена позашкільній і дошкільній освіті?
– Заспокою скептиків: жоден із позашкільних і дошкільних закладів закриватися не буде. Більше того, зростуть можливості для позакласної роботи в малокомплектних школах. За рішенням громади будь-яку школу можна перетворити на НВО чи НВК – у першій половині дня заклад працює як школа, а у другій – як дитячо-юнацький та просвітницький центр, у якому діють різноманітні гуртки. Нам треба відходити від радянської практики уніфікованих, однакових шкіл. Школа повинна мати обличчя, а не номер.
– Сьогоднішній рівень розвитку техніки дозволяє організувати дистанційне навчання…
– Це дуже цікавий метод роботи, який відкриває багато нових можливостей. Застосовувати його можна для підвищення кваліфікації педагогів, для навчання дітей. Але для цього потрібні технічні можливості, які є не в усіх школах. Є програма комп’ютеризації шкіл, яка стосується саме сільських закладів. Але є певні фактори, на які ми не можемо вплинути. І найперший з них – це бажання вчителя вдосконалюватися й застосовувати нові методи у своїй роботі. Ще одне твердження – якість освіти залежить не лише від кількості витрачених на неї грошей. Освіта – це процес, у якому взаємодіють три сторони: учень, педагог і батьки учня. Можна начинити школу найсучаснішою технікою, вливати в неї мільярди, але якщо у цій взаємодії сторін є проблеми, їх не вирішить жоден комп’ютер.
Вікторія Барбанова, «УЦ».