О душе и по душам

Несмотря на анафему со стороны Русской Православной церкви и попытки оппонентов дискредитировать его и церковь, которую он возглавляет, патриарх Украинской Православной церкви Киевского Патриархата Филарет не сдает своих позиций и не прекращает работу по созданию Единой Поместной Украинской церкви. Усилия патриарха были оценены многими соотечественниками, и как результат: сейчас его церковь — вторая по численности епархий в Украине, а по влиятельности практически сравнялась с УПЦ Московского Патриарха. Филарет — не только влиятельный церковный и общественный деятель, знаток канонов и эрудит, но и опытный политик. В отличие от многих своих коллег, он ведет службы только на украинском языке. С его помощью предпочитает общаться и в миру. Поэтому наш разговор с Владыкой в канун Нового года и Рождества Христова мы постарались передать так, чтобы максимально сохранить его неповторимое своеобразие.

— Ваша святiсть, канун Нового року i Рiздва — це особливий радiсний час. У чому його унiкальнiсть, з вашої точки зору?

— Не треба змiшувати Новий рiк i Рiздво Христове. Я не ставлю цi подiї на один рiвень. Новий рiк — це громадянське, державне свято, а Рiздво Христове — це суто церковне свято. I сутнiсть цiєї подiї, яка вiдбулася бiльше двох тисяч рокiв тому, полягає в тiм, що Iiсус Христос прийшов в свiт, щоб оновити людську природу. А ще нагадати людям про вiчнi цiнностi, про те, що нiколи не минає. Бо ми живемо в умовах тимчасового, земного, а людина — iстота вiчна. Її буття не припиняється смертю, вона переходить в iнше життя. В чому полягає це оновлення? Спочатку Бог, який створив людину, побачив, що вона згрiшила i внесла в свою природу не тiльки грiх — зло, — а ще внесла й смерть. Потiм Син Божий, народившись вiд Пресвятої Дiви, оновив цю природу, визволив її вiд грiха i вiд смертi. I ось оце пришестя Сина Божого на землю i визначає церква кожного року пiд час святкування Рiздва Христового.

У чiм його унiкальнiсть саме для мене? Я нiчим не вiдрiзняюсь вiд простої людини, i тому, як i кожен християнин, я думаю про вiчне життя, не про тимчасове. Через призму Рiздва Христового я думаю, що буде зi мною, коли я помру, якою буде моя участь, в якому станi я буду знаходитись. Вiчне життя настане для всiх, визнає людина його чи нi. Вiд неї це не залежить. А ось яким воно буде — це вже iнша справа. Звершуючи богослужiння, я думаю, щоб моє вiчне життя було блаженним. Я думаю не тiльки про себе, а й про паству, щоб i вона туди йшла — у це вiчне блаженне життя. I для мене земне життя — це є лише знаряддя для вiчного. Тобто я своєю дiяльнiстю на землi повинен пiдготувати себе до вiчного блаженного життя.

— Говорячи зi священиком такого високого сану, завжди можна розгледiти в ньому звичайнi людськi рисочки. Скажiть, Владико, якi мирськi радощi дарує вам Новий рiк? Хто вас поздоровить i кого ви привiтаєте?

— Я обов’язково привiтаю Президента. Мiнiстрiв привiтаю, Верховну Раду, весь український народ… I побажаю, щоб Господь благословив наступний рiк. Я подякую Господу за тi благодiяння, якi вiн дав нам у минулому роцi. Ми — священики — не цураємось Нового року, а, як i всi громадяни, приймаємо в ньому участь. Але по-своєму. Подарунки ми робимо до Святителя Миколая i до Рiздва Христового, а не до Нового року.

— Скажiть, а чи iснує у вас традицiя вiтати зi святами, так би мовити, колег iз iнших конфесiй? Ось зараз святкують Рiздво католики, у iудеїв — Ханука… I, вiдповiдно, чи поздоровлять вас представники iнших конфесiй?

— Ми вiтаємо. Зокрема 25 грудня я вiтаю усiх єпископiв Римо-католицької церкви, а православних в цей день вiтаю з Рiздвом за старим стилем. Iудеїв я вiтаю з громадянським Новим роком, а з релiгiйними святами — нi, немає такої традицiї. Вони також нас не вiтають.

— Ваша святiсть, чим запам’ятається вам рiк минулий — якими подiями у свiтi, в країнi, в особистому життi?

— Якщо говорити про церкву, то рiк минулий був для нас важливий тим, що Мiнiстерство освiти прийняло постанову, яка дозволяє викладати християнську етику в школах на бажання дiтей. Тобто предмет «етика» є обов’язковим, а християнська чи нерелiгiйна — це вже справа вибору учня. Ми давно за це боролись, на цьому наполягали, тому що без виховання дiтей у добрi ми не маємо майбутнього. Тому що людина, яка не має в основi свого життя i дiяльностi духовних цiнностей, деградує, i, як наслiдок, деградує i суспiльство. Адже зараз ми бачимо, як вiдбувається падiння в християнському середовищi, як все нижче i нижче опускається мораль європейської цивiлiзацiї. А для того, щоб зупинити цей процес, треба виховувати дiтей в дусi добра, в дусi вiри в Бога, страху Божого… Минулий рiк визначний для нас тим, що ми зрушили у цьому напрямку. Зрушили завдяки Президенту. Саме вiн наполягав на тому, щоб вiдповiдне мiнiстерство розглянуло це питання i вирiшило на користь дiтей i молодi. Якщо ще говорити про минулий рiк у громадянському вiдношеннi, то, думаю, дуже важливим було прийняття Верховною Радою закону про Голодомор як геноцид проти українського народу. Ми ще не всi усвiдомлюємо, яке це має значення. А це значить, що зло ми назвали злом.

— А як же християнське всепрощення?

— Не треба думати, що Бог прощає усiх пiдряд. Вiн прощає тiльки тих, хто кається. Ось вiзьмiть хоча б такий яскравий приклад: на Голгофi було розiп’ято два розбiйника. Але одному з них Христос сказав, що вiн опиниться в раю, а другому не простив. Чому? Тому що перший покаявся у своїх злочинах, а другий — нi. Отже, коли ми говоримо про всепрощення, то це означає, що Бог прощає будь-який грiх, будь-яку провину, але тiльки тiй людинi, яка в нiй кається. I якщо говорити про геноцид, то тим, хто його чинив, насамперед треба було визнати свiй тяжкий грiх проти народу. А той, хто говорить, що Голодомор — це не геноцид, той є грiшником. Бог не простить цього.

— А що стосується подiй у свiтi?

— Говорячи про подiї у свiтi, то таких гарячих, яскравих подiй я не вiдзначив би. Звичайно, багато проблем у свiтi — у Iраку, на Близькому Сходi, в iнших мiсцях… Але якогось надзвичайного явища в минулому роцi не було. Та й, звичайно, своє болить бiльше. I те протистояння, що зараз вiдбувається мiж урядом i Президентом, також зачiпає усiх громадян, в тому числi й церковних. Я вважаю, не треба протидiяти Президенту, якого обрав народ. Не треба розпалювати ворожнечу, чим зараз займаються окремi представники уряду, вона нiколи до добра не приводила. Треба бути розумними, культурними, толерантними. Куди то годиться, що мiнiстра закордонних справ на очах у всього народу не пускають в уряд? Це не робить похвали правителям.

Вкрай дратує штучний подiл України на схiд i захiд. В дiйсностi нiякого роздiлення України на схiдну i захiдну немає i не може бути. Особисто я належу до Схiдної України, бо моя мала батькiвщина — Донбас. Але я не вважаю себе не українцем! Дехто навмисне пiдкреслює окремi рiзницi в менталiтетi українцiв зi сходу i заходу, але це не означає, що наш народ роздiлений. Ось вiзьмiть Росiю — рязанцi, наприклад, також вiдрiзняються вiд вологодцiв дiалектом. I при бажаннi можна було б теж подiлити цю країну. Але ж нiхто цього не робить.

I тiльки церква — Єдина Помiсна Православна церква — здатна об’єднати всю Україну. Не полiтичнi партiї, якi тiльки роздiляють суспiльство на рiзнi угрупування. Вiра сама по собi консолiдуюча, але жодна з конфесiй, представлених в Українi, не має таких можливостей. Чому? Тому що бiльше 60% населення країни сповiдують православ’я. Отже Президент i виступає за те, щоб була створена Єдина Помiсна Православна церква. Сьогоднi у нас є Помiсна Православна церква — це Київський Патрiархат. Але iснують ще i Московський Патрiархат, i Автокефальна церква. А ми хочемо, щоб була одна.

— Буквально напередоднi нашої зустрiчi з’явилось повiдомлення про те, що святiйший синод УПЦ КП вкрай категорично засудив те, з чим уже намагався боротися Михайло Сергiйович Горбачов. Я маю на увазi пияцтво. Чи не наступаєте ви знов на тi ж самi граблi, адже дуже важко боротися з традицiями?

— Ви що — називаєте грiх традицiєю? Традицiєю називаються позитивнi явища в суспiльствi. Справа в тому, що церква повинна боротись за здоровий спосiб життя. А алкоголiзм i наркоманiя не належать до його супутникiв. I саме тому наш синод благословив створити Товариство тверезостi. Тобто той, хто хоче вступити в це товариство i вiдстоювати здоровий спосiб життя, будь ласка. Бо алкоголiзм i наркоманiя наносять суспiльству велику шкоду. Таку саму, як i вiдсутнiсть мiцної сiм’ї. Немає мiцної сiм’ї — немає достатньої народжуваностi. Адже сiм’я, насамперед, повинна виконувати закон Божий про продовження людського роду. А коли мiж чоловiком i жiнкою, мiж батьками i дiтьми нема любовi, то це приводить не до щастя, а до скорботи.

У нас iснує Всеукраїнська Церковна Рада, яка вирiшує рiзнi питання. Ця рада загальна для всiх конфесiй i релiгiй, представлених в країнi. Нещодавно ми обговорювали на нiй питання абортiв, питання реклами алкоголю, тютюну, звертались до українського народу не йти цим порочнiм шляхом…

— Зараз православний пiст. Подiлiться таємницею, що складає меню ваше та ваших близьких.

— Мiй особистий рацiон — це овочi, фрукти, риба, рослинна олiя. Але треба знати, що пiст — це не тiльки втримання вiд скоромної їжi. Це є тiльки перший крок. А головне призначення посту — духовне утримання вiд грiха, вiд усяких порочних схильностей: вiд гнiву, осудження, ненавистi, заздрощiв… Стримання вiд їжi тiльки допомагає побороти в собi грiховнi нахили.

— Яким ви бачите мiсце релiгiї в ХХI сторiччi?

— Таке ж мiсце, яке вона мала протягом усiєї iсторiї людства. Бо релiгiя — це духовнiсть. Без духовностi людини немає як людини. Тому релiгiя була, є i буде до кiнця iсторiї. I знищити її неможливо. Пам’ятаєте, як атеїсти намагалися це зробити? I нiчого не вийшло — комунiзм загинув, а церква iснує. Бо релiгiя — це спiлкування з Богом, якого людина завжди прагне. Особливо коли iй тяжко, коли вона в скорботi. Спочатку людина випробовує можливостi свої земнi, а потiм, коли вже нiчого не допомагає, то звертається до Бога.

— Згадалась така приказка: як до горя — то й до Бога…

— А до Бога треба звертатись з самого початку. Зараз багато людей зi сторiнок газет обiцяють, що можуть допомогти iншим людям позбавитись вiд хвороб, усiляких негараздiв, навiть приписують собi силу вiд Бога, прикриваються його iм’ям. Хоча в дiйсностi чаклуни, ворожiї, знахарi i тому подiбне — це слуги диявола i користуються його силою, а не божественною. Такi люди самi не бувають щасливими i, якщо ви помiтили, часто страждають їх рiднi та близькi. Це явище не сьогоднiшнього дня, воно iснувало три-чотири тисячi рокiв тому. Але iснувало як зло. I навiть були перiоди, коли таких чорнокнижникiв знищували. Не має значення, яка це магiя — бiла чи чорна, — вся вона iде вiд диявола. Тiльки Бог може зцiлити, полегшити в скорботах, бо вiн всемогутнiй.

— Читачi i журналiсти «УЦ» в канун Рiздва чекають вiд вас добрих слiв, благословення…

— По-перше, всiх читачiв вашого тижневика поздоровляю з Рiздвом Христовим, з Новим роком! Бажаю, щоб люди пам’ятали про вiчнi цiнностi, про вiчне життя, чинили добро не тiльки собi, а й своїм ближнiм, i в цьому вони будуть мати насолоду. І бажаю, щоб Господь благословив весь український народ i нашу українську державу в наступному роцi!