Имя городу, или Елисаветофилы против елисаветофобов

На прошлой неделе в горсовете прошли общественные слушания под пафосным названием «Нове ім’я столиці степового краю».

Надо сразу объяснить, что сами по себе общественные слушания – процедура, скорее, номинальная. Суть мероприятия в том, что все желающие могут прийти и в рамках регламента высказать свою позицию.

Первый же выступающий – сотрудник краеведческого музея Николай Тупчиенко – сказал, что кировоградцы сегодня разделились на елисаветофилов и елисаветофобов. Очень меткое, на наш взгляд, определение. На слушаниях все эти «филии» и «фобии» ощущались почти физически. Создавалось впечатление, что каждый из нескольких сот человек, пришедших на слушания, пришел высказаться, и ни один не собирался слушать. Выделялись несколько десятков спокойных людей, которые пришли с иконами Святой Елисаветы, они не кричали «Ганьба!» и не рвались на трибуны, но и они пришли для того, чтобы выразить свою позицию, а не послушать чужую.

Были, конечно, и серьезные выступления священнослужителей, ученых (за два варианта – Елисаветград и Ингульск). Однако никаких новых аргументов на слушаниях не прозвучало. Повторяться не будем. Просто окунитесь вместе с нами в волшебный мир взаимных оскорблений, истеричных выкриков, угроз, ненависти и фантазий городских сумасшедших.

Николай Тупчиенко, научный сотрудник областного краеведческого музея (за вариант Елисаветград):

– Я можу лише поспівчувати тим своїм опонентам і друзям, які в імперському минулому вбачають лише негатив. У них земля йде з-під ніг в буквальному розумінні цього слова. Більшовики намагалися відкинути минуле: встановили нову абетку, новий календар, і цей гігант завалився, не протримавшись і ста років. Так історично склалося, що на території України не було власної державності з другої половини XIV століття і до початку ХХ. То чи потрібно відмовитися від козацтва, бо Січ була заснована литовським урядником Байдою Вишневецьким? Від Черкас, Кам’янки та інших назв міст, які виникли у литовсько-польський період? Тоді нам залишаться лише епізоди визвольних повстань і війн. (…)

Єлисаветофіли апелюють до історичності назви Єлисаветград, їх супротивники – до необхідності починати новий відлік історії. Ці підходи грунтуються на різному тлумаченні історії. Перший підхід передбачає сприйняття та осмислення власної історії у всій її повноті. Друга позиція призводить до звуження кількості історичних фактів, залишаючи тільки позитивні з точки зору політичного сьогодення. Саме таким підходом керувалися в основному радянські історики, фальсифікуючи історію, пишучи її під себе. Сучасні українські історики також взяли цей метод на озброєння.

Зупинюсь на тому, чому я вважаю, що нашому місту треба повернути першоназву. По-перше, згідно з документами, опублікованими Пивоваром, в басейні річки Інгул не було жодного поселення, вони були на Березівці, на Інгульці, на Сугоклеї. Всі домисли про те, що тут були Кущівки, Лелеківки не підтверджені документально. І Лелеківка, і Красносілля з’являються тут вже після появи Фортеці Святої Єлисавети. Фортеця – це пам’ятка не тільки російської фортифікаційної архітектури, але й нашої, української, тому що в її будівництві брали участь вісім козацьких полків.

Фортеця названа на честь Святої Єлисавети – це неспростовний факт, а назва Єлисаветград утворилася від назви фортеці природним чином.

Игорь Козуб, предприниматель (за вариант Златополь):

– Ми живемо в країні, де золоті поля, де голубе небо. Це є символічно. Тому що наш прапор – то є золоте поле й голубе небо. (…) Я, чесно кажучи, жахнувся тому, що відбувається. Я послухав вас, на рейтинги подивився, оці всі мальчики ходять, які пропонують нам імперську російську назву, граються на політику (на слушаниях за название Елисаветград выступали научный сотрудник краеведческого музея Николай Тупчиенко и историк Александр Черный. Кого из них имел в виду Козуб, неизвестно. – Авт.). Я цим мальчикам напомню, що в Донецьку теж грались. І догрались. Зараз там їхні міста горять. А де ті мальчики? В могилах. Я це хочу сказати нашим мальчикам. Просто це жах, коли люди відстоюють проросійську назву, коли люди за «руський мир», і наші священики працюють проти України. Хочете війну? Ми можемо її вам організувати!

Я знаю, що серед цих людей, які пропагають Єлисаветград, є агенти ФСБ, які отримують зарплату від ФСБ. Але, на жаль, більшості людей просто подобається гарна назва Єлисаветград. Люди! Це наукова конференція! З якого це дива цариця Єлизавета назвала місто на честь Святої Єлисавети? Не треба брехати нам. Містян дуже багато, у яких оця вата й на голові, й на вухах висить. Схаменіться!

Я закликаю, щоб взагалі з цього списку викинули цей Єлисаветград ганебний! І спокійно обґрунтовано обговорювали пропозиції: тут пропонували Інгульськ, я пропоную Златопіль. У нас іде конфлікт. Тому нам треба проголосувати, щоб взагалі не ставили у списку назву Єлисаветград, як російську, як путінську.

Хто за те, щоб у нас не було взагалі в списку Єлисаветграда? Давайте, піднімайте руки! Іван Іванович, рахуйте, будь ласка. Більшість!

Геннадий Орешков, житель города (за вариант Благомир):

– Вот документы еще 2009 года, когда были слушания. Здесь информация следующего плана: назовите город Благомир, иначе всем будет плохо. И кому сейчас хорошо? Содом и Гоморра будут цветочками, по сравнению с тем, что вас ожидает. Можете смеяться, я привык к смеху, но я обязан донести до вас эту информацию, а вы сами решайте, чего вы хотите: или ели, или золота, или блага и мира. Назвали город Чернобыль – произошла черная быль. Назвали город Беслан – бес погулял. Иловайск: ил – это муляка, которая наших бойцов затянула. Дебальцево – уберите букву «Д», и вы поймете, о чем это слово.

Елисавета переводится как почитающая Бога – это правда, но ель – это вдовье дерево. Муж Елисаветы, первосвященник Захарий умер, Елизавета Петровна всю жизнь была одинока. Фамилия Елицын вам что-то говорит? Златополь – это поле зла. «Ингул» – это тюркское слово, означает ленивый, тихий. Хотите быть ленивыми? Ваше дело. Но я еще раз повторю: назовите город Благомир, иначе всем будет плохо.

Следующий выступающий – Станислав Пересыпко (за вариант Казацкий) – начал с того, что прикрепил на трибуну плакат «Смерть російським окупантам», который провисел там до конца слушаний, снять его никто не решился:

– Наш Кіровоград історично має багато проросійських елементів ще з часів колонізації, і їхні нащадки школять Україні. Створення сприятливого грунту для агресора – це стаття 27 Кримінального кодексу – участь у злочині шляхом пособнічества. Наприклад, Єлисаветград, Златопіль – назви, які дані правителями агресора, а й в цей час використовуються новим поколінням агресора для оправдання війни. Ці назви було надано після колонізації України, коли насильно було виселене місцеве козацьке населення. Це історичний факт.

Моя пропозиція – не служити агресору, а, навпаки, стверджувати свою правду. Назва міста повинна бути українська, нести сакральне значення не лише для громади міста, але й для всього краю. Тобто назва Козацький. Катерина ІІ хотіла стерти назву Козацький з історії, так вона й говорила. А ми повинні її відновити, бо в гімні співаємо «І покажем, що ми браття козацького роду». Згідно статті 3 Конституції України, наруга над державним гімном тягне над собою відповідальність, передбачену законом, конкретно статтею 8 Кримінального кодексу. Хто сміється над нашою історичною суттю – той кримінальний злочинець!

Евгений Мыценко, преподаватель, представитель «Правого сектора» (за вариант Эксампей):

– Ексампей – це була місцевість на межі Кіровоградської і Миколаївської областей, яка була культурним центром Скіфії. (…) Будь-які дискусії про різні варіанти назв втрачають сенс на тлі такого протистояння з проросійськими силами. І доки варіант Єлисаветград не буде прибраний із списку можливих, до тих пір неможливо розкрити свою позицію ані прихильникам Кропивницького, ані прихільникам Єксампею, ані прихільникам інших нормальних назв.

Хочу нагадати, що, закладаючи причину конфлікту заполітизованою назвою нашого міста, дехто може спровокувати конфлікт – справжній конфлікт. І тоді кожному виступаючому, хто підтримував цю назву, за законами революційного часу ще раз нададуть ці десять хвилин, але вже для останнього слова. Це так, в якості попередження.

На початку 2014 року найбільш типовим типом поранення смертельного було перебиття сонної артерії. Характерною особливістю цього поранення є те, що людина до останньої секунди прибуває при тямі й майже неушкодженою. І людина, розуміючи, що вона загине через три з половиною хвилини, має три з половиною хвилини для того, щоб попрощатися. І якщо, не дай Бог, через заполітизовані назви, які тут пропонуються, спалахне конфлікт, цей час буде для того, щоб пояснити людині, чому ми тут з вами не могли домовитись і вибрати назву, яка не несе політичного навантаження. Я хотів би вас закликати до компромісу, оскільки ми живемо в демократичному суспільстві, де людське життя є найбільшою цінністю.

Бо ми готові. Наша політична сила «Правий сектор» і решта свідомих молодих людей готові до протистояння.

Поскольку на слушаниях неоднократно звучали призывы просто проигнорировать мнение кировоградцев и не включать в опрос вариант Елисаветград, после слушаний мы спросили заместителя городского головы, главу топонимической комиссии горсовета Сергея Колодяжного, кто и как будет утверждать список вариантов, которые будут предложены горожанам.

– Топонимическая комиссия на следующей сессии представит список вариантов, депкорпус его утвердит, – объясняет он. – Возможно ли исключить вариант Елисаветград? Нет. Опросы показывают, что 40% жителей города выступают за этот вариант. Если один процент против того, чтобы он рассматривался, это не является основанием для его исключения.

Секретарь горсовета Иван Марковский в процессе слушаний не раз напоминал, что решение будут принимать не несколько сот человек, собравшихся в зале, а все горожане, и уговаривал выступающих не угрожать расправой, а идти по дворам и агитировать за свои варианты. Однако на агитацию «за» оказались способны только сторонники Елисаветграда и Кропивницкого (ну еще, пожалуй, Благомира). Все остальные о своих вариантах говорили мало – все больше о «пятой колонне» (Сергей Михаленок), вате, агентах ФСБ (Игорь Козуб) и перебитых сонных артериях (Евгений Мыценко).

На слушаниях много смеялись. И, конечно, замечательно, что мы все еще способны воспринимать происходящее с юмором. Но на самом деле это не так уж смешно. Когда в зале горсовета на официальном мероприятии звучат откровенные угрозы типа «Мы можемо вам організувати війну!» и «Ще раз нададуть ці десять хвилин, але вже для останнього слова» – это очень нехороший симптом. Неужели люди, обвиняющие пол-Кировограда чуть ли не в государственном преступлении, не осознают это?

Ольга Степанова, фото Елены Карпенко, «УЦ».