Чтобы установить мир на Донбассе, необходимо «начать слышать друг друга», заявила в эфире «5 канала» народный депутат Украины Надежда Савченко. «Нам придется прощать многое. И нам также придется, возможно, просить прощения. Не возможно, а точно. Надо научиться просить прощения и прощать. Иначе мира не будет», – сказала она. На уточняющий вопрос, «у кого нужно просить прощения?», депутат ответила: «У той матери, потерявшей последнего сына. Не важно, с какой стороны».
Слова Савченко активно обсуждаются в социальных сетях, в радио- и телеэфирах, на страницах газет, а также в очередях и во дворах на лавочках. Что думают по этому поводу наши респонденты?
Татьяна Бородина, волонтер:
— Єдиного сина матері з тієї сторони ніхто не примушував брати зброю і йти вбивати своїх же. Господи, наших найкращих хлопців розстрілюють на сході, як в тирі, а в цей час народний депутат, Герой України дозволяє такі слова… Та в голові у неї щось є? Чи тільки те, що ФСБ вклало, показуючи нам циркову виставу довжиною в кільканадцять місяців? Тьфу! Гірко і болить за хлопців.
Виктор Токарев, общественный деятель:
— Не стоит обсуждать, а тем более осуждать слова Савченко тем, кто не участвовал в АТО, кто никого не терял. Я не спекулирую словом «предательство». Для меня сдача Крыма крымчанами более болезненна, чем донецкий сепаратизм. Савченко была на войне, побывала в плену, видела все изнутри и имеет право говорить то, что думает, не в угоду кому-то.
Роман Колисниченко, председатель городской организации ВО «Батьківщина»:
— Це особиста позиція Надії Савченко. Якщо вона так заявила – вона має на це право.
Руслан Стадниченко, политический эксперт, кандидат политических наук:
— Оскільки Савченко вже ввійшла в політику, вона ширше бачить проблему, ніж просто військова людина. Вона, напевно, непогано розуміє, що треба зробити, щоб в країні був мир, які взагалі треба зробити кроки, щоб нормалізувати відносини. Звичайно, існують радикальні погляди на її слова: одні підтримують, інші категорично ні. Я вважаю, що на такі речі потрібно дивитися із здоровим глуздом і мірою. Мені здається, що вона намагається знайти серединний шлях, по якому можна вийти з патової, кризової ситуації, з якої насправді немає виходу, тому що війна, як ми бачимо, – це зовсім не вихід.
Коли людина стикається з життєвими, політичними проблемами, контактуючи з цими проблемами і людьми, які на них зав’язані, вона часто змінює свої початкові погляди, оскільки одна справа писати у «Фейсбук» або коментувати на телебаченні, а інша – коли ви реально бачите стан справ і як їх вирішити у найближчій перспективі. На мій погляд, це позитивна тенденція в Україні, коли все більше політиків розуміють, що будь-яка форма нарощування конфлікту, радикалізації, внесення в суспільство елементів ненависті один до одного до хорошого не призводить.
Подготовила Елена Никитина, «УЦ».