Рубрика: 24

У нас склалася така собі традиція – різні політичні сили, використовуючи на виборах популярність, приводять до парламенту українських зірок. Випадок Оксани Білозір є чи не унікальним – вона не тільки займалася у парламенті законо­творчою діяльністю, але їй вдалося зайняти крісло міністра культури й туризму в українському уряді. До нашого міста Оксана Володимирівна завітала вже як співачка зі своєю концертною програмою «Українкою я народилася!», і як результат – гостинна зала обласної філармонії, повна шанувальників, які протягом усього концерту разом з нею співали улюблені пісні.

– Оксана Володимирівна, ви нещодавно відсвяткували свій день народження. Як пройшло святкування?

– Цього разу я святкувала недалеко від того місця, де ми живемо біля Києва, в невеличкому такому ресторанчику, куди прийшли тільки мої близькі друзі. Взагалі я не планувала святкувати, думала просто бути дома. Але мені незручно було перед моїми друзями, тому що багато людей просто хотіли мене привітати, квіти передати, подарунки, а я не схотіла, щоб це сталося вдома.

– Ви пішли на якийсь час з естради у велику політику, тепер повернулися – й знову на сцені. Як вам дався перший перехід і наскільки важко було повернутися до творчості?

– Я б не сказала, що я кудись йшла, просто вважаю, і це правда, що українські виконавці за будь-яких часів – радянських, чи перших років незалежності, чи вони живуть і працюють зараз, в час оновлення незалежної України, – якщо вони є українськими по суті, то це вже є політики, тому що вони сповіду­ють ідеологію своєї культури, своїх традицій, своїх звичаїв – все це закладено в мові, з мови починається пісня, слово, відкривається душа, виникають емоції, ось це є первинне. Тому в мене не було і не має такої проблеми десь кудись перейти. Інша справа, що в кінці дев`яностих років я зрозуміла, що можу робити щось більше, тому що на той час я вже вичерпала все – була найпопулярнішою співачкою, отримала всі нагороди і звання, які можна було отримати, наприклад, найвище звання – народної артистки, більше вже не було куди. А я відчувала, що можу щось зробити більше, і тому вирішила вчитися у дипломатичній академії, закінчила її з червоним дипломом і отримала ще одну освіту – магістра зовнішньої політики і дипломатії. І якщо мене запитати, чому вибрала саме цей напрям, маючи вже за плечима консерваторію, – та тому що я всі роки, коли була артисткою (це я зараз про це можу говорити, раніше навіть не задумувалася над цим), я фактично виконувала роль народного дипломата. Я побувала на всіх континентах, які є на землі, тому що на всіх континентах живуть українці. Я була однією з перших співачок, яка приїздила на їх запрошення, тобто виконувала роль народного дипломата: з одного боку – стверджуючи дух українства в світі, а з другого боку – розповідаючи, наприклад, в Африці, що є така країна – Україна, з великою культурою, з традиціями, надзвичайно цікава в мистецтві, надзвичайно співуча країна, що не має в світі таких країн, як Україна: за даними Плачинди, який випустив збірники українських народних пісень, там більше 200 тисяч записаних ним народних пісень, що він почув. А скільки їх загубилося, бо вони ж не писалися на нотах, не зберігалися десь в архівах, а з уст в уста передавалися – це усна народна творчість, співана українська національна поезія, й вона сьогодні зберегла понад 200 тисяч пісень – жодна країна в світі не має стільки пісень. Уявляєте, яка питома вага в нашій культурі, в нашій історії відведена пісні?!

– Так вже сталося, що в нашій країні артисту довіряють більше, аніж політику. Чи часто вас питають про політику? Не відчуваєте асоціації вас глядачем з депутатом Верховної Ради?

– Закономірним залишається сам факт наявності мене в публічній політиці. Я ж не була якимось проектом, я дуже довго працювала, вже тридцять п’ять років на сцені – це дало мені можливість вибратися на якусь вищу ступінь, і я свідомо, маючи ще додаткові знання, вирішила займатися політикою, тому що політика – це те, що формує наше життя. Я собі дозволила цим займатися, і мені це подобалося. І, звичайно, паралельно я несла відповідальність за все, що здійснювалося. В парламенті я пропрацювала десять років і якби захотіла зараз бути в парламенті, я в ньому була б, але я собі сказала: ти десять років віддала законодавчій діяльності і достатньо зробила, особливо у зовнішній політиці. Інша річ, що парламент не дає особистісного результату – там є колективна праця, а я все ж таки звикла до особистісного результату. Така моя професія по житті – працювати концерт, отримувати віддачу, бачити, які щасливі в цей момент люди. І тому, звичайно, мені в рамках парламенту було не просто. Мені більше подобається, скажімо, обіймати якісь посади, які дають результат країні.

– Зараз усе більше артистів беруть участь у різноманітних телешоу в якості журі, ведучих і т.п. Як ви до цього ставитесь?

– Хтось же повинен сидіти в журі, якщо сидять, то значить, мають час на це. Я не маю часу, і мені це зараз вже не цікаво, я це все вже пройшла. От подивіться, хто сидить в журі, скільки вони працюють на українській сцені? Я вже працюю тридцять п’ять років, якби я працювала 15-20, так само сиділа б в журі. Вже хай зміна поколінь іде, і це дуже гарно.

– У вас фундаментальна музична освіта – Львівська державна консерваторія, ви навчаєте студентів, як ви ставитеся до такого масового явища сьогодення, коли люди раптом потрапляють на сцену й починають співати?

– Мені їх шкода, тому що це не дає розвитку. Це мають бути дійсно такі самородки, що в подальшому зможуть реалізуватись. Сьогодні таке інтегроване суспільство, й ми бачимо, що професія естрадного артиста пов’язана ще з багатьма речами – повинен бути відповідний рівень знань. Тому, якщо людина займається мистецтвом і не намагається розвивати себе, знати і розуміти, що таке музична культура, світова музична культура, як формувалися музичні стилі, з яких витоків вони пішли, тоді мені шкода цих людей, бо вони деякий період часу будуть на голому ентузіазмі і на чиїхось грошах ґвалтувати свою долю, а потім все рівно щезнуть, бо не зможуть ніяк по-іншому реалізуватися. Тому я завжди кажу своїм студентам, що освіта – це життя, ти не просто вчишся, ти живеш, ти набираєшся мудрості, тому кожного дня треба для себе щось пізнавати і не лінуватися вчитися.

Ось, наприклад, я зараз закінчую писати дисертацію, буду кандидатом наук з міжнародного права, але ж це не заважає мені виїжджати і давати концерти, гастролювати та одночасно займатися міжнародною політикою, тому що я маю базові знання – їх я конвертувала в досвід, а досвід дав певні результати, і все це поєднується й тільки розширює можливості. В мене своє шоу, прекрасний балет, чудові музиканти – тож на гастролі я виїжджаю раз або три на місяць, а саме концертна діяльність дає змогу колективу комфортно себе почувати, мені ж вона в першу чергу забезпечує робочий стан і реалізацію. Тож базові знання – це просто обов’язково, але також важливо ще й набиратися досвіду в інших сферах. Сьогодні не можна в інформаційному суспільстві, в якому ми живемо, робити тільки щось одне, треба ставити собі за мету розвиватися.

– У вашому доробку співачки – десять музичних фільмів, а чи не пропонували вам зіграти у художньому кіно?

– А от на акторську майстерність в мене часу не було. Мені більше подобається публічна робота, спілкування з живими людьми, подобається формувати наше спільне життя, наші спільні думки, скажімо так, посилювати один одного. А актор – це закрита людина, яка грає чиюсь роль, мені ж моєї особистісної ролі в житті вистачає. Були в мене пропозиції, коли займала посаду міністра культури, хотіли зробити такий собі гарний жест – запропонували мені одну із головних ролей в доволі цікавому фільмі, він до речі вже вийшов на екрани, але я відмовилася. Це не для мене, я люблю бути самою собою. Я дуже чутлива до цього людина. У мене був якось один такий період – я співала певні пісні, і вони мені подобалися, але ті пісні не були частиною прожитого мною, мені треба було пройти через все і прожити їх – тоді мені це не сподобалося. Розумієте, я дуже чутлива до цього людина, я дуже добре все до себе притягую. І зрозуміло, намагаюся притягувати все хороше, а ролі не завжди позитивні…

– Ви не плануєте у найближчий час заспівати з кимось дуетом – зараз це модно? З ким саме хотілося б заспівати?

– Скажу чесно – я не люблю ні з ким співати дуетом. Я люблю співати сама, тому що у мене свій спеціальний репертуар. Але я свого часу співала з Ігорем Богданом, Маріаном Шаневичем, Михайлом Поплавським, з дуетом «Світязь». Тобто є багато виконавців, з якими я пробувала співати. Зараз готую один дуже цікавий проект – я планую зробити спільний концерт з нашим відомим скрипалем Василем Попадюком – половину концерту буде грати він, половину буду співати я, частину концерту ми будемо разом. Тож дует все ж таки буде – скрипка і я.

– Що ще нового нам усім чекати від співачки Білозір та чи будете ви у подальшому активно продов­жувати кар’єру політика?

– Нещодавно я випустила книжку про себе «Біла зірка України. Невигадані історії з життя Оксани Білозір», її записала Анжеліка Рудницька, в якій я розповіла дуже багато особистих речей. Тепер, щоб не з’являлися нові плітки, коли мене запитують якісь такі речі, я завжди говорю: звертайтеся до першоджерела.

Зараз я захищаю дисертацію, а вже після того планую зробити ще багато різних вдалих справ. А зі сфери політики я і не виходила. Коли я просто співаю, вже займаюсь політикою – це самостверд­ження і ще багато речей, з цим пов’язаних. Звичайно, я займалася великою публічною політикою, займала різні високі посади, десять останніх років я пропрацювала в міжнародній організації «Парламентська Асамблея Ради Європи» – представляла український парламент і активно займалася захистом прав наших трудових мігрантів – юридичних, правових, соціальних і доволі мало часу залишалося, щоб приділяти увагу музиці. Хоча музика, пісня – це моя місія, і що би я не робила, а я така людина, що завжди знайде, чим зайнятися, – все рівно завжди буду співати, поки буду потрібна своїм глядачам, доки сама зможу виходити на сцену, доти я буду працювати…

Ольга Смірнова, фото Олени Карпенко, «УЦ».

Концерт, состоявшийся в минувший четверг в клубе «Виктория», был благотворительным. Два кировоградских коллектива – «Кардио» и West Life Band – откликнулись на призыв о помощи. В дорогостоящем лечении нуждается пятнадцатилетний мальчик Гриша из Бобринца. Сейчас он находится в гематологическом отделении детской областной больницы и ждет чуда…

Общее название концерта – «Музыка дарит надежду». Группа «Кардио» исполняла свои композиции и песни Земфиры. West Life Band «рвал» зал блюзами. Высокий уровень исполнения, профессионализм, драйв и – море удовольствия. Музыканты сделали все возможное для поддержки Гриши. Кировоградский зритель – нет. В зале было много свободных мест. Слишком много для понятия «милосердие». Спасибо всем, кто пришел, а значит, попытался помочь ребенку. Но было очень горько осознавать, что в этот четверг сотни кировоградцев сидят в многочисленных барах и кафе, просаживают деньги на пиво и прочие «удовольствия», просто коротая вечер. В «Виктории» – все то же пиво, но плюс к этому великолепная музыка, дарящая надежду…

Желаем Грише выздоровления! Спасибо Эдуарду Геве и музыкантам, милосердным и неравнодушным. После концерта мы пообщались с некоторыми из них. Вокалист группы West Life Band Анатолий «Тоха» Антоненко тепло отозвался о зрителях: «Принимали очень хорошо, публика отличная. Впрочем, публика же своя, ведь ходят одни и те же. Признаюсь, мы надеялись, что будет больше народа, что откликнутся на призыв о помощи. Но спасибо всем, кто пришел».

Руслан Федосеев (на фото), взрывавший зал потрясающей игрой на гитаре, рассказал, почему для программы были выбраны именно блюзы. «Почему блюзы? Я на них учился и воспитывался как музыкант. Но будет неправильным утверждать, что я прирожденный блюзмен. Скорее всего, я рок-н-ролльщик, которому нравится исполнять и рок, и блюз, и баллады», – заметил Руслан.

Относительно благотворительности музыкант сказал: «Оставаться равнодушным к горю других непозволительно. Поди знай, что ждет тебя завтра. Вдруг придется обратиться к людям за помощью. Подрастающее поколение воспитывается не должным образом. Нельзя жить только на сценах из боевиков. Как сделать человечество милосерднее, я не знаю. Одного рок-концерта для этого мало. Я думаю, что процентов восемьдесят кировоградцев сами нуждаются в помощи, ждут ее от кого-то».

Роман Тарасов, барабанщик, участвовал практически во всех проектах, которые были в Кировограде за последние несколько лет. Он работал и с Максом Величко, и с Дорошем, и с Доном, играл в «Гучных думках» и в «Кардио». Сегодня его можно услышать в областной филармонии, в коллективе «Елисавет-ретро», а также в камерном оркестре Натальи Хилобоковой. Кроме этого, Рома преподает в музыкальной школе Нейгауза. А недавно его пригласили в кировоградский коллегиум, в котором создан ансамбль юных барабанщиц. Музыканта хватает на все, и на благотворительность в том числе.

«Печально, что большинство людей заботится только о себе. Если бы каждый согласился помочь ближнему, мир стал бы ярче», – уверен музыкант.

Елена Никитина, «УЦ», фото Алины Ярославской.

В августе 2010 года частный предприниматель из Ольшанки оказался под подозрением в похищении чужого имущества. В этом противозаконном деле ему якобы помогал сын, на тот момент — оперуполномоченный Ольшанского райотдела милиции. Да и сам подозреваемый имел самое непосредственное отношение к правоохранительным органам: вышел на пенсию по выслуге лет подполковником милиции с должности начальника отделения участковых инспекторов милиции. Вот уже три года с переменным успехом длится рассмотрение этого дела.

Сам подозреваемый вынужден был отказаться от предпринимательской деятельности и живёт от суда до суда в ожидании окончательного решения. В январе 2012 года Прокуратурой Ольшанского района данное дело было закрыто в связи с отсутствием в деянии состава преступления (ст.6 п.2 УПК Украины). Казалось бы, всё ясно, однако в мае того же года, тот же суд принял новое решение о проведении дополнительного расследования. Когда терпение закончилось, бывший милиционер через всемирную сеть Интернет начал обращаться за помощью во всевозможные инстанции: Администрацию Президента Украины, местные и всеукраинские СМИ, выкладывал информацию в социальных сетях. На эти просьбы о помощи отозвались журналисты телеканала НТН, сотрудники программы «Агенти впливу».

Результатом их посещения Ольшанки стало заявление пресс-службы прокуратуры области, в котором, в частности, говорилось: «Журналисты под стенами прокуратуры пытались снять, с нашей точки зрения, откровенно провокационный материал. А именно: как обвиняемый по делу якобы пытался под прокуратурой устроить самосожжение, бегая с канистрой бензина (как потом выяснилось, канистра была наполнена не бензином, а обычной водой). По нашему мнению, целью такого фиктивного протеста стало желание обвиняемого привлечь внимание к возбужденному против него и его сына уголовному делу… Пресс-служба прокуратуры области, учитывая наличие откровенно провокационных вопросов к прокурору района, вынуждена заявить, что любые обвинения в адрес прокурора, в том числе о якобы вымогательстве им взятки, не соответствуют действительности и являются провокацией. Стоит отметить, что за все время проведения следствия каких-либо обвинений в адрес прокурора района в органы прокуратуры не поступало. Кроме того, информируем, что, поскольку обвиняемые ранее работали в правоохранительных органах, с целью объективного и беспристрастного рассмотрения этого дела обвинительный акт направлен в апелляционный суд области для определения подсудности его рассмотрения. Сейчас судьбу бывших правоохранителей будет решать суд, который и предоставит правовую оценку собранным в ходе досудебного следствия доказательствам и степени вины каждого из обвиняемых. Стоит отметить, что бывшие правоохранители своей вины не признают и с целью давления на следствие и суд прибегают к различного рода провокациям, привлекая при этом представителей отдельных СМИ».

Дабы не участвовать в «провокации», но желая соблюсти принцип паритетности, мы связались с главным героем этих событий и попросили поведать свою точку зрения на происходящие события.

— Звуть мене Волошин Віктор Васильович, саме зі мною сталася така прикра подія, коли мене, підполковника міліції у відставці, який нагороджений нагрудними знаками «За відзнаку в службі» І та ІІ ступенів, який під час затримання злочинців отримав поранення, в результаті якого маю групу інвалідності, звинувачують у грабежі. В тому, з чим усе життя боровся. А почалося все майже три роки тому. Вийшовши на пенсію, без діла сидіти не міг, тому, коли районна рада запропонувала мені очолити Вільшанський автопарк, я прий­няв це господарство. За короткий період зумів налагодити виробництво, вкладаючи у його розвиток вміння, сили, а нерідко й власні кошти. Головний офіс компанії знаходився у Голованівську, а я керував вільшанським відділенням. Одночасно створив приватну фірму, офіс якої розташований був на території цього ж автопарку, у занедбаному приміщенні. За власні кошти зробив там ремонт, привів до ладу та почав працювати. Коли я пішов з посади директора — передав справи, а моє підприємство так і залишалося на місці. Потроху підшукував нове приміщення, бо знав, що скоро мене виселять. Якось влітку 2010 року зателефонував мені новий директор автопарку та запросив на розмову. Як був, так і поїхав до нього. А він каже, що б я забирав речі з офісу. Ключів з собою не було, повернувся до дому за ними. По дорозі до офісу зустрів сина, який йшов на обід, та попросив його про допомогу. Як ми приїхали до автопарку, то чомусь двері відчинити не змогли. От я і згадав, що не закрив вікно у своєму офісі. Син в нього заліз, відкрив зсередини, та ми забрали разом свої речі. Найдорожчими там були документи моєї фірми, комп’ютер, маленький телевізор та модем для Інтернету. Телевізор мені подарував друг на день народження, модем я купив сам, от їх я і забрав разом з документами, та ще якісь особисті речі. Все інше було на балансі підприємства, тому і залишилося на місці. Були там і новий директор підприємства, і сторож, все це бачили, тому повною несподіванкою для мене стала заява у прокуратурі про начебто скоєний грабіж.

А далі почалися чудеса: під час проведення слідчих дій слідчий вільшанської прокуратури примушував свідків підписувати фіктивні протоколи допиту, про що свідки неодноразово заявляли і пояснювали в судових засіданнях. Саме це стало причиною того, що суддя Вільшанського районного суду виніс ухвалу про направлення даної кримінальної справи на додаткове розслідування, вказавши у ній, які слідчі дії по даній справі необхідно виконати. Наприклад, людину, яка подарувала мені той клятий телевізор, змушували підписати покази, що він подарував його підприємству, а не мені. Він на суді повідомив про це. Інших свідків намагалися змусити казати на мене, що я комусь погрожував, лаявся чи бився. Вони теж на суді про це розповідали. От суд і припинив тяганину, прийнявши рішення про відсутність складу злочину. Але нашій місцевій прокуратурі це було непотрібно. Ось справа тягнеться і по сей день. Мені вже втрачати нема чого, я і так залишився без власного підприємства, син вже три роки без роботи, довгий час ми з ним були на підписці про невиїзд. Та й моє чесне ім’я постраждало. Тому і звернувся до ЗМІ, до Президента, та усюди де зміг. Хоча всі мене підтримують, люди мені вірять.

Вот такая неоднозначная ситуация сложилась в Ольшанке. Кто прав, а кто виноват, должен решать суд, а наша газета будет следить за дальнейшим развитием событий.

Алексей Гора, «УЦ».

В минувшую субботу финишировал ХХІІ чемпионат Украины по футболу среди команд первой и второй лиги. Для болельщиков Кировоградщины этот сезон выдался неоднозначным и противоречивым. А его итогом стало то, что в следующем первенстве в первой украинской лиге будут играть сразу три наших представителя — ПФК «Александрия», кировоградская «Зирка» и повысившийся в классе головковский «УкрАгроКом». Впрочем, есть вариант, при котором ПФК «Александрия» может начать следующий чемпионат в премьер-лиге.

На протяжении всего сезона два наших клуба практически постоянно входили в группу лидеров первой лиги. Правда, в сражение за выход в элиту александрийцам, как, впрочем, и кировоградцам, вмешаться не удалось. Да и, по большому счету, такие задачи перед нашими командами не стояли. А главные вопросы сезона были сняты досрочно. ФК «Севастополь» оформил повышение в классе за четыре тура до финиша, а алчевская «Сталь» — за три. Заранее все определилось и в группе аутсайдеров. Снявшаяся с турнира еще зимой «Оболонь» была смещена в зону непосредственного вылета после 30 тура, когда «Динамо-2» в Ахтырке обыграло «Нефтяник-Укрнефть», а «Одесса» в Белой Церкви — «Арсенал». «Канониры», кстати, так и не сумели за 13 весенних туров обогнать оболонцев, хотя отставали от них всего-то на семь очков. Поэтому «Арсенал» и стал второй командой, понизившейся в классе. Путевки же в первую лигу завоевали победители своих групп третьего украинского дивизиона — черниговская «Десна» и головковский «УкрАгроКом», которые в двух матчах между собой (12 июня — в Чернигове и 16 июня — в Головковке или в Александрии) определят победителя второй лиги.

Что касается севастопольцев, то здесь вообще нет никаких вопросов. Крымчане, ведомые опытнейшими экс-«горняками» Мариушем Левандовским и Игорем Дуляем, укрепившие свои ряды бывшим и нынешним сборниками Украины Денисом Кожановым и Александром Ковпаком, а также сыгравшими немало классных матчей в элите Саулюсом Миколюнасом, Сергеем Ткачевым и Сергеем Симоненко, имевшие в своих рядах лучшего бомбардира этого сезона в первой лиге Сергея Кузнецова (18 голов в 17 матчах) и молодых перспективных исполнителей (Танчик, Карноза, Караваев, Махновский и другие) под руководством великолепного наставника Олега Кононова, — провели действительно выдающийся сезон. Ко всем своим успехам в чемпионате севастопольцы и в Кубке Украины первыми среди представителей низших дивизионов добрались до полуфинала, где уступили только донецкому «Шахтеру».

Что касается «Стали», то алчевцы, по моему мнению, просто оказались лучшими среди худших. Подопечные маститого Анатолия Волобуева просто правильно распределили силы и потеряли очков меньше, чем основные конкуренты. По составу же, уровню игры и клубной инфраструктуре есть очень много вопросов. В лице «сталеваров» элита может получить очередного аутсайдера, который будет не играть, а мучиться. Хотя с учетом опыта и знаний нынешнего наставника «Стали», если удастся решить все организационные проблемы, возможно, все будет не так уж печально.

А пока алчевцы внесли интригу в бронзовую битву, когда в предпоследнем туре отобрали очки у амбициозной черновицкой «Буковины». В то же время александрийцы достаточно неожиданно разгромили в гостях земляков из «Зирки», сделав свои шансы на бронзу более чем весомыми. В последних матчах «Буковина» принимала крепкий армянский» «Титан», а находящимся на необычайном подъеме александрийцам противостоял ФК «Одесса», который уже готовился к матчам плей-офф. В итоге все закончилось предсказуемыми уверенными победами претендентов на бронзу, которую в пятый раз в своей истории примерили александрийцы. И нужно отдать должное подопечным Виталия Первака, которые смогли собраться на решающие матчи (здесь нужно упомянуть и выездную победу над алчевской «Сталью»), пережить отставку Андрея Купцова и завершить чемпионат на мажорной ноте.

И такой финиш сезона для ПФК «Александрия» очень важен. Ведь, согласно регламенту ПФЛ, от первой лиги в элиту будут делегированы два клуба. Но, если один из них не пройдет аттестацию (у алчевской «Стали» с этим есть громадные проблемы) — тогда уж бронзовый призер займет место в премьер-лиге. С учетом того, что к инфраструктуре ПФК «Александрия» претензий никогда не было, то такое развитие событий совсем не исключено. В этом плане знаковым выглядит возвращение на пост главного тренера александрийской команды Владимира Шарана, о чем можно говорить как о свершившемся факте. Этот ход руководства клуба выглядит логичным, поскольку Владимир Богданович уже возглавлял команду в премьер-лиге два сезона назад. При этом до своей непредвиденной отставки тренерский штаб во главе с Шараном успешно справлялся с поставленными задачами. Но не будем бежать впереди паровоза, а дождемся официальных решений ФФУ о дальнейшей судьбе алчевской «Стали».

Также из неофициальных источников, заслуживающих доверия, удалось получить подтверждение того, что «УкрАгроКом», скорее всего, будет играть в первой лиге на александрийском КСК «Ника». Причем, не исключено, что именно здесь 16 июня пройдет золотой матч второй лиги с черниговской «Десной». Ведь при всем уважении к спорткомплексу в Головковке, удовлетворить требования ФФУ к проведению соревнований в первой лиге здесь будет крайне сложно. А так и зрителей у подопечных Юрия Гуры прибавится, и атмосфера на матчах будет еще более праздничной. Что до календаря, то две александрийские команды вполне можно развести так, что одна будет играть в гостях, а другая — на своем поле. И ведь так уже было когда-то, когда в Александрии, правда, недолго существовал еще и муниципальный футбольный клуб. Что до вопроса одного собственника, ведь «Александрию» и «УкрАгроКом» связывают с фигурой народного депутата Украины Сергея Кузьменко, то в ближайшее время мы постараемся прояснить эту ситуацию у самого Сергея Анатольевича.

Теперь о кировоградской «Зирке», которая еще за три тура до окончания чемпионата также претендовала на третье место. Но три поражения подряд (с севастопольцами в гостях фиаско (0:2) еще можно объяснить, но разгромы от александрийцев в родных стенах (1:4) и донецкого «Олимпика» на выезде (0:4) выглядели просто катастрофичными) отбросили кировоградскую команду аж на 8-е место. Кстати, на заключительный матч чемпионата с донецким «Олимпиком» кировоградцев выводил в качестве исполняющего обязанности главного тренера Самир Гасанов. Поэтому в ряде средств массовой информации появилось сообщение о том, что Илья Близнюк после провальной игры с ПФК «Александрия» был отправлен в отставку. Для того, чтобы разъяснить сложившуюся ситуацию, мы обратились за комментарием к президенту ФК «Зирка» Максиму Березкину.

— Хочу развеять всю негативную информацию, которая в последнее время витала вокруг нашего клуба. Начну с того, что Илью Близнюка никто от должности не отстранял. Действительно, после поединка с александрийцами у нас с Ильей Владиславовичем состоялся нелицеприятный разговор. Но, почему главный тренер по собственной инициативе покинул расположение команды, непонятно. Возможно, у него произошел эмоциональный срыв. В этом еще предстоит разобраться. Ясно, что оставаться без наставника футболисты не могли, поэтому в Донецке игрой руководил ассистент главного тренера Самир Гасанов. Ну а, поскольку задача на сезон-быть в пятерке лучших не выполнена, продлевать сотрудничество с Ильей Близнюком мы не заинтересованы. Конечно, положительные моменты были. Но,честно скажу, что меня не только как президента клуба, но и как простого болельщика не могла удовлетворить игра команды в большинстве матчей второй половины чемпионата. Уверен, что кировоградские любители футбола со мной согласятся. В целом же результат «Зирки» в завершившемся чемпионате нельзя признать удовлетворительным. Значит, нужны определенные перемены.

Поэтому буквально с понедельника мы начали консультации по кандидатуре нового главного тренера «Зирки». Думаю, нового наставника представим всем на специальной пресс-конференции на следующей неделе. И еще, пользуясь случаем, хотел бы развеять слухи о том, что игрокам и тренерам вовремя не выплачивались зарплата и что в менеджменте клуба произошли увольнения. Подчеркиваю, что на данный момент все выполняют свои обязанности, а остальное — это домыслы наших недоброжелателей. Хочу заверить всех болельщиков «Зирки», что мы сделаем соответствующие выводы из относительных неудач. Исходя из этого, будут предприняты шаги, которые позволят нам всем вместе двигаться вперед и в следующем сезоне решать серьезные задачи.

И в заключение о тех, кто обошел кировоградцев на финише. Финишировавший пятым ахтырский «Нефтяник» смело можно назвать одной из самых опытных и сбалансированных по составу, но непредсказуемых команд первой лиги. В начале сезона ахтырчане были возле зоны вылета, но затем затяжная удачная серия помогла им подняться на четвертое место. А во второй части чемпионата подопечные олимпийского чемпиона 1988 года Евгения Яровенко, перед которыми не ставились сверхзадачи, все-таки смогли замкнуть пятерку лучших, что можно расценивать как безусловный успех.

А в плане командного духа и желания побеждать — всем можно было бы поучиться у футболистов и тренеров МФК «Николаев», финишировавших шестыми. А ведь еще в середине чемпионата были даже разговоры о снятии николаевцев, выезжавших на игры за деньги своего наставника, с чемпионата. Но подопечные Руслана Забранского, несмотря на все проблемы организационного и финансового характера, с которыми столкнулась команда по ходу текущего сезона, остались единым коллективом, набирая очки не благодаря, а вопреки. Несомненно, заслуживает уважение и 7-е место дебютанта первой лиги — краматорского «Авангарда», который прослыл «грозой авторитетов». Хотя, поговаривают, что по условиям краматорцы чуть ли не лучшие в лиге, а на следующий сезон у них очень амбициозные планы.

Остальные представители первой лиги играли с переменным успехом и яркого впечатления не произвели. «Удивило» разве что «Динамо-2», которое все больше становится обузой для столичного гранда и может оказаться во второй лиге. А белоцерковский «Арсенал», похоже, «приказал долго жить», что лишило мощную Киевскую область последнего представителя в первой лиге. Впрочем, в свете проблем клубов элитного дивизиона потеря «Арсенала» выглядит незначительной. Но тенденция с «Оболонью», а затем и с «канонирами» очень неприятная. Остается надеяться, что в следующем чемпионате таких неприятностей удастся избежать, а борьба в первой лиге будет более интересной.

Юрий Илючек, «УЦ».