Ні не на Кіровоградщині, а в цілому, «середньопарламентський» так би мовити… Наочно ілюструє матеріал з «Української правди» під назвою «Портрет депутата – 47 річний чоловік з кількома мільйонами доходу» http://www.pravda.com.ua/news/2013/02/8/6983140/
Одразу з назви стає зрозумілим, що «бідні там не ходять…», а з цього і випливає, всі побрехеньки про відділення влади від бізнесу, чи навпаки – локшина на електоральні вуха! Місця в парламентських списках або купляються, або рівномірно розподіляються між своїми, тими, що «потрібні». Немає їм, богообраним, діла до наших маленьких проблем і сподівань. Вони мислять про високе і широке, про своє…
З тої ж статті стає зрозумілим, чому така біда з комунальними проблемами в Україні. Адже з нового складу Верховної ради України, в місцевому самоврядуванні працювали лише 4,7 % осіб (21 в поголовних одиницях). Про те величезна кількість тих, хто вже є професійними нардепами 37,4 % осіб (166 народні обранці попередніх скликань)… От вам і дороги і дахи і все інше…
То ж, не така вже вона і погана, «складна доля народного обранця», наочно видно з наведеної статистики. Забезпечений, вкритий пільгами і привілеями, вилікуваний і отримавший відпочинок (звісно за державні кошти), маючий індульгенцію на всі випадки поточного скликання (хіба що Президента не варто чіпати – той ще крутіший бонус має) – живе і радується весь склад народних обранців. От тільки коли ми чуємо – за державні кошти, уявляється щось таке абстрактне, не чітке. Зрозуміліше звучить – за кошти платників податків, за наші з вами кревні…