Як на шкільному насиллі заробити 5 000 гривень!

Не зважаючи на масштабність діяльності громадськості, щодо попередження насилля в школі, треба визнати, що ситуація наразі все ж таки сумна. І, одна справа, якщо діти потерпають від знущання однолітків, та зовсім інша, якщо кривду завдають вчителі. В такому випадку що робити дитині? Адже в стінах школи, саме працівники закладу є тими «рятівниками», до яких вона мала би звернутися. А виявляється, в певних випадках, саме в закладах освіти не просто порушуються права дитини, а і складаються такі обставини, вихід з яких дійсно знайти дуже важко. Але, така практика є неприпустимою.

Фахівці Дитячої екологічної організації «Флора» займаючись проблемою подолання насилля, нерідко зустрічаються із складними ситуаціями, в які потрапляють діти зазнавши насилля. Про одну із них маємо розповісти, тому що не можливо мовчати, і тим самим допускати вседозволеність та свавілля. Адже кожен, завтра може опинитися в подібній ситуації. І, що робити?
Хлопчика звати Микита (ім’я змінено). Навчався він у звичайній загальноосвітній школі Компаніївського району Кіровоградської області. Сім’я багатодітна. В школу пішов у 5-ть років, бо був здібним. Так сталося, що він став своєрідною мішенню у певної групи хлопців. Неодноразово однолітки зачепали його та ображали. Не виключенням став і той день, про який піде мова далі…
Один із учнів відібрав у Микити його особисту річ (то був брелок, чи щось на кшталт, хоча це вже не має ніякого значення). Щоб повернути своє, хлопець зайшов у клас, де директор розмовляла із учнями. Після недовгих словесних перепитій, пані директор потягла хлопця до свого кабінету. Та так потягла, що згодом, в акті про судово-медичне обстеження було підтверджено , що дитині завдано легких тілесних ушкоджень. Далі, класична схема: батьків терміново визвали у школу, та, не знайшовши спільної мови і не давши змоги хлопчику пояснити, що відбувається, сторони розійшлися. Здавалося б, ну усіляке трапляється, конфлікти бувають у всіх школах, але історія тільки-но починається.
Вдома дізнавшись у дитини що сталося насправді, Микиту везуть до суд-мед експерта та отримують висновки про факт наявності ушкоджень. Починається судовий процес. Здавалося б усе очевидно. Все дійство відбувалося на перерві, тож свідків достатньо (самі знаєте, що робиться на перерві у школі). Медичні висновки є. Права дитини порушено. Але відбувається неймовірне! Жоден свідок не став на захист хлопця у суді. Не дивлячись на те, що їх було вдосталь. Всі, до кого зверталися родичі хлопця відмовлялися свідчити. Більше того, як зазначають рідні потерпілого, працівники міліції, навіть не опитували нікого із свідків. Чому? Не зрозуміло.
Далі гірше. Характеристики, які отримали батьки дитини на руки після інциденту, були вражаюче — жахливими. Згідно їм, дитина має девіантну поведінку, перебуває на внутрішньо – шкільному обліку, є ініціатором порушення дисципліни та навіть здатна до суїциду. Незважаючи на те, що у школі немає психолога, така вичерпна характеристика, все ж була видана класним керівником. Але, за підписом того ж класного керівника трохи раніше хлопцю було вручено різні грамоти за активність та інші успіхи у навчальному процесі. Тож, питань виникає багато. Далі в цих самих характеристиках, мова йде про те, що батьки не опікуються дитиною, і доводиться це залізним аргументом «.. не беруть участі у ремонті класу…». Напевно, коментарі зайві, адже у професійності та фаховості людини, яка таким чином аргументує недбалість батьків до дитини вже можна починати сумніватися. Не говорячи про те, що ніхто із батьків не забов’язаний робити ремонти у школах. І таких деталей, які склали цю справу, дуже багато.
Та виявляється директор, не довго думаючи, теж подала до суду на батьків хлопця, вимагаючи моральної компенсації за псування репутації у 5 000 грн. Ну, то напевно, має право, закон дозволяє. І стається диво. Пані директорка виграє суд. І це незважаючи на те, що суд ще не виніс рішення по кримінальній справі, яка розглядалася паралельно, стосовно її вчинку.
Логіка така, що батьки дитини, права якої порушила директор школи, завдавши психічної та фізичної кривди учню, мають заплатити 5 000 грн. за страждання своєї дитини. Абсурд. Я не знаю, що відчували батьки в той момент, як почули вирок суду. Чи задавалися вони питанням: та де ж тая справедливість? Та, на питання, чому так сталося, відповіді знайшлися.
Виявляється, школа-це практично єдиний роботодавець тієї місцевості. І, звісно, кожна тверезомисляча людина розуміє, що треба триматися за роботу, адже альтернативи немає. А директор-то є «цар», який і вирішує долю підлеглих. Тож, хто насмілиться, через якогось Микиту втратити місце роботи. Зрозуміло. Та ще не все. Виявляється, шановна пані директор, окрім педагогічної діяльності, має ще і власний бізнес — продуктовий магазин. Теж добре, нічого кримінального. Та, так сталося, що до районного центру далеченько, тож все необхідне жителі купують саме в неї. І маючи добре серце, пані господарка дає людям у борг, фіксуючи все на список. Дуже зручно, зараз грошей немає, записала на твій рахунок, і ти вже маєш кредит, який треба гасити. Така от залежність. Велика людина, виявляється та сама директорка. І хто наважиться свідчити проти «годувальниці»???
Цікаво ще й те, що до суду батьки надали психологічну характеристику на хлопця із іншої школи, в яку перевели сина ( в інший район). Вона була зовсім протилежною попередній. Дитина добре навчається, має друзів, поведінка є адекватною, та про схильність до суїциду навіть і згадки немає. То що це?
А адвокат, який взявся допомагати родині хлопчика, мало того, що мав за норму в суди не з’являтися, ще і зник, на той термін, який встановлено законом для подачі апеляційної скарги, і «знайшовся» за два дні до його завершення. І вже, як потім повідомили батькам хлопчика, і адвокат мав «приятельські» відносини із відповідаючою стороною. Незважаючи на гонорар, який отримав за свою роботу, він з успіхом провалив справу. А інший адвокат, який завзято взявся за апеляцію і був упевнений, що виграє справу, перед початком судового засідання відмовився вести справу. Мотивація така: його дружина працює в сфері освіти того самого району, і він не хоче проблем. Тож, якесь замкнуте коло виявляється??
Питань, як бачимо, дуже багато. Та жахливим є те,що страждає дитина. Впродовж декількох років, вчителі бачачи, що дитину ображають однолітки, не вживали ніяких заходів, щоб змінити ситуацію. Звісно, бо кожен у цій школі син, кум або сват один одному. Більше того, виявляється сама директор вбачає нормальним не лише словесно, а і фізично принижувати дитину. Суцільним жахом стали ці судові перипетії для усієї сім’ї. Адже чого тільки не було, і комісія із місцевими «освітянами» приїздила подивитися, як живуть, що мають? І свідчення, про те, що мати хлопчика помічена у нетверезому стані на вулицях селища (с чого б це, вперше за стільки років життя і праці у рідному селі), і тиск на рідних, і насміхи….. То, невже, у кого більше грошей, той і правий? Невже дійсно немає в нашій країні справедливості? Невже в наших школах насилля — це нормально, а якщо ти директор, то ще і покараєш батьків за спробу захистити свою дитину?
«Для нас же не гроші головне у цій справі. Нам треба виграти суд, щоб дитині показати, що є справедливість, що марно він зневірився..»- розповідає сестра Микити, того самого хлопчика.
Це історія лише одної дитини, однієї сім і, однієї школи із безлічі інших. Але, як яскраво вона показує, що насилля вчинене над дитиною здатне не лише завдати їй фізичної, а гірше того, психологічної травми, а і змусити страждати рідних та залишити слід на довгі роки. І, в таких випадках спрацьовує вислів «порятунок потопаючих, справа рук самих потопаючих..».