Україна держава? ч.3

Завершую тему 🙂

Той хто уважно дивився на адміністративну карту України, бачив, що населені пункти не межують безпосередньо один з одним, а кожен з них має навколо территорію, межі якої досить чітки. По суті, це залишок адмінподілу ще із радянських часів, і ця територія включає в себе сам населений пункт та землі колишніх колективних господарств. Ось із цього і треба починати зміцнення фундаменту адміністративної системи. Із визначення меж, на які розповсюджується вплив і відповідальність сільскої, селишної чи міської ради.

Наявна система правовідносин дозволяє це зробити. Згідно Земельного кодексу межі населених пунктів встановлюються і змінюються на підставі проектів землеустрою. Відповідна сільська або селищна рада подає пропозиції районній раді, а вже вона – на затвердження цих меж – до обласної (оскільки встановленя меж міст це повноваження Верховної Ради, пропонується їх на даному етапі не чіпати, тим більше, що їхня межа визначиться автоматично після затвердження меж навколишніх сіл та селищ). Звідси необхідно розробити проект землеустою таким чином, щоб територія населеного пункту включила в себе и навколишню.

Провівши таке встановлення меж ми отримуємо район, як сукупність населенних пунктів, без території за їх межами. Які основні наслідки цього? Перерозподіл повноважень з використання матеріальних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо), а відповідно і фінансових від місцевих адміністрацій на користь територіальної громади та органів місцевого саморядування. При цьому ряд повноважень, наприклад вирішення земельних спорів, поводження з відходами та ін., набувають реального значення.

Звичайно, що цей процес не відбудеться миттєво. Підготовка відповідних проектів, проведення громадських обговорень, розгляд на сесіях різних рівнів, все це вимагає часу і коштів. Проте беззаперечно, для перспектив розвитку громади і території, ці затрати окупляться багатократно.

Одночасно, звуження повноважень місцевих адміністрацій змінює їх роль в системі адміністративних відносин. Вони повинні перетворитися на відповідні виконкоми районних та обласних рад. Які наслідки тут? По-перше, спрощуються стосунки на рівні кожної території. По-друге, усуваються ряд протиріч у відносинах між двома гілками. По-третє, можна буде реально оптимізувати управління та служби. Наприклад, мало кому відомо, що нинішні адміністрації користуються приміщеннями, що належать відповідним радам на умовах оренди. Виникає маса договірних відносин, бухгалтерських питань і т.п. Всього цього можна уникнути. Одночасно можна усунути ряд дублів. Наприклад у виконавчому апараті ради є юридична служба і у апараті адміністрації є юридична служба. Для потреб виконкому достатньо однієї.

Але тут вже необхідно змінювати правове поле. Проте, оскільки вже було зазначено, що процес встановлення меж населенних пунктів вимагає часу, це дозволяє підготувати необхідні зміни зважено і не поспішаючи. Концептуально ці зміни обов’язково повинні бути спрямовані на виправлення недоліків викладених раніше, насамперед забезпечити вертикальні зв’зки між рівнями піраміди по кожній з гілок. Тобто має виникнути певна підпорядкованість як між радами, так і між виконкомами. Як цього досягти?

В населеному пункті окремо обирається рада, окремо голова, який вносить раді пропозиції щодо утворення виконкому. Рада обирає секретаря, який входить до складу виконкому і може виконувати обов’язки голови (це зручно коли роками не призначаються вибори голів). По суті, ніщо не заважає ввести такий самий принцип і для району, і для області. Тобто одночасно із виборами ради району чи області громада обиратиме і голову території. Разом з тим треба надати право раді вищого рівня розглядати відповідність рішень ради нижчого рівня законам України та своїм рішенням, а голові вищої ради – відповідність рішень голови нижчого рівня. Також доцільно надати обласній раді право призначати вибори на рівні населенного пункту, за виключенням міст обласного значення. Це зокрема збільшить відповідальність обласного рівня, а з іншого зменшить періоди „безвладдя” на місцях.

Державний рівень. По суті тут зараз працює той самий принцип: громадяни обирають Верховну Раду і обирають Президента. Останній, це той самий голова і повинен очолити виконком – Кабінет Міністрів, взявши на себе відповідальність за всю виконавчу гілку. Одночасно і Верховну Раду, і Президента треба так само, згідно згаданих вище змін у правовому полі, забезпечити і наділити повноваженнями розглядати відповідність рішень, прийнятих на обласному рівні.

Звичайно, запропонована схема адміністративної піраміди свідомо спрощена для покращення сприйняття загального принципу. Не розкритими лишаються теми фукціонування міністерств і відомств, переформатування системи бюджетування та оподаткування, системи соціального захисту і багато іншого. Ці теми для дискусій із фахівцями, але в рамках пропонованої системи відносин вони вимагають чіткого, зрозумілого розмежування компетенцій і відповідальності на всіх рівнях піраміди. При цьому кожен з рівнів повинен отримати певну самоврядність, аби мати можливість в рамках рішень прийнятих вищим органом, самостійно встановлювати свої особливості і правила для території виходячі із її потреб, традицій та можливостей.

Підсумовую: адміністративна система України може стати міцнішою, керованішою і менш конфліктною за рахунок збільшення повноважень місцевого самоврядування, надання йому реальних ресурсів і повноважень, і надання саме для забезпечення інтересів територіальної громади. І що дуже важливо, кожна громада в пропонованій системі координат не повинна з протягнутою рукою чекати поки „зверху розподілять”, а опиниться в ситуації: скільки заробиш – стільки маєш.

Звичайно це робота не на один рік, але її реально зробити і тоді питання винесене у заголовок отримає ствердну відповідь.

Дякую тим, хто дочитав до кінця 🙂