Україна держава?

Колеги, на ваш розсуд починаю викладати роздуми про адмінустрій нашої багатостраждальної держави, як головне джерело внутрішніх конфліктів. Чекаю на конструктивну критику 🙂

Щоб не було коментарів «багато буков» 🙂 розділив текст, попередньо, на три частини.

Отже, частина перша

Як устроєна Україна?

Пошук шляху вирішення внутрішнього конфлікту.

Сучасна українська держава це нагромадження протиріч та недоречностей, окремі з яких набрали силу норм прямої дії.

Протиріччя перше. Україна – унітарна держава. Так визначено ст. 2 Конституції. Одночасно Україна має в складі Автономну республіку Крим із власною Верховною Радою Автономії, Радою Міністрів, Конституцією та законами. Тобто в унітарній Україні одночасно діють дві Верховні Ради, дві Конституції і т.д.

Протиріччя друге. Конституцією визначено, що носієм влади є народ. На місцевому рівні – територіальна громада відповідного населенного пункту. При цьому, як суб’єктів, теритріальних громад в Україні не існує. Формально до неї входять всі жителі населеного пункту.

Одночасно територіальна громада має право безпосередньо, без утворення органів місцевого самоврядування, здійснювати управління комунальним майном, встановлювати податки і збори, затверджувати програми розвитку, бюджет тощо. Звідси орган місцевого самоврядування – має бути утворений територіальною громадою, яка повинна була організуватися для цього і прийняти відповідне рішення. Такого в Україні не було.

Протиріччя третє. В Україні визначені три гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Також, згідно ст. 6 Конституції, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Відповідно кожна з них має свій вищий орган: Кабінет Міністрів, Верховну Раду, Верховний суд. Кожен з цих органів має відповідний закон та підзаконні нормати-правові акти, здійснює свої повноваження через систему підпорядкованих, підзвітних та підконтрольних органів і підрозділів.

Одночасно в Україні є суб’єкт владних повноважень, який не відноситься до жодної гілки влади – Президент. Проте цей суб’єкт має право відміняти рішення органів законодавчої та виконавчої гілок влади (на центральному, а деякі і на місцевому рівні), призначати абсолютну більшість керівників органів виконавчої влади центрального рівня та місцевих адміністрацій, які відповідальні перед ним при здійсненні повноважень.

При цьому загальні норми, які стосуються діяльності органів влади на Президента не розповсюджуються. Таким чином останній позбавлений необхідності діяти на підставі Конституції (окрім спеціальних норм, що стосуються його безпосередньо) та законів України (закону про Президента не існує), а значить і відповідальності за дії.

Протиріччя четверте. Не зважаючи на те, що місцеві адміністрації знаходяться в системі органів виконавчої влади, їх рішення можуть скасовувати лише Президент та місцеві адміністрації вищого рівня. Кабінет міністрів, як вищий орган виконавчої влади не має таких повноважень згідно ст. 118 Конституції.

Протиріччя п’яте. Відповідальність за території в межах населенного пункту несе відповідний орган місцевого самоврядування (сільська, селищна, міська рада). Районна чи обласна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Тобто фактично тільки населених пунктів відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

За межами населених пунктів всім розпоряджаються місцеві адміністрації, вони також наділені правом певною мірою втручатися у дії місцевого самоврядування.

Таким чином виникає розрив повноважень та неузгодженість дій між місцевими органами самоврядування та виконавчої влади.

Цей перелік можна продовжувати, але подальший пошук протиріч лише поглибить розуміння, що система управління в Україні далека від визнання її досконалою чи дієвою. При цьому в країні постійно провокуються конфлікти, які пов’язані саме із цією, побудованою на числених протиріччях, системою здійснення повноважень органами влади та місцвого самоврядування. Це і питання тарифів та зборів, і взаємовідносини адміністрація – населений пункт, і дискредитація влади на місцях: від недовіри громади до скидання на місця всього негативу „з гори”.

Що треба зробити? Для початку визначитися, що ми все-таки будуємо?

Якщо дійсно унітарну державу, то слід ліквідувати автономію в Криму. Уряд Криму перетворити на ще одну адміністрацію. При цьому логічно було б, щоб Президент нарешті де юре очолив вже виконавчу гілку влади та ніс відповідальність за прийняті рішення. Потім ліквідувати районні та обласні ради. До речі це добре вписується в нинішнє прагнення до „оптимізації”. Ввести подвійне підпорядкування виконкомів сільських, селищних та міських рад районним та обласним адміністраціям (в залежності від рівня населеного пункту). При цьому місцевому саморядуванню залишиться тільки вирішення питань куди звозити сміття та скільки вдасться випросити грошей на потреби населенного пункту. Останнє і так сумні реаліїї сьогодення. Фактично на рівні населеного пункту доходи власного бюджету це в основному від землі, податку на прибуток фізичних осіб і трохи від оренди.

Якщо республіка Україна прагне розвиватися як демократична та самоврядна держава, тоді треба йти іншим шляхом. (Далі буде)