Теплий літній вечір. На голубому небі спалахує перша зірочка. Щодня до мене приходять діти. Дошкільники, першокласники, другокласники… Ми сідаємо під столітнім дубом. Замовкає село, засинає степ, із саду долинають таємничі звуки, спить озеро. Увесь світ навколо нас спить, лише зірочка в небі мерехтить та цвіркун співає.
Це і є наша Школа під Голубим Небом. Діти приходять у світ казки. У ці прекрасні літні вечори ми стаємо письменниками – складаємо казки. Все, що ми бачимо-здається нам у ці дивовижні години казкою.
Школа під Голубим Небом – це джерело живої думки і слова, до якого я щодня приводжу вас, щоб ви стали людьми великої душі, розумними, сердечними, мудрими мислителями.
Тридцять п’ять років я торкаюсь словом до вашої душі. Десятиріччя праці – нелегкої, але радісної – переконали мене: казка, творчість – це найтонший і найніжніший дотик. Казка – дитинство думки. Вона робить світ дитинства яскравим і цікавим.
Ми написали тисячі казок. Хто ж їх автор? Це чудова українська ніч, і декілька поколінь маленьких дітей, і я — всі ми творці казок Школи під Голубим Небом
Василь Сухомлинський
От Бога был Учитель!
Вот только его ученики дальше ПТУ не пошли…Наверное, сильно в землю родную были влюблены.
Почему только ПТУ? Павлышская школа за время директорства Сухомлинского воспитала руководителей, научных сотрудников и передовиков разных профессий больше, чем городская школа.
Як казав В.Сухомлинський: «Я твердо переконаний, що є якості душі, без
яких людина не може стати справжнім вихователем, і серед цих якостей на
першому місці — вміння проникнути в духовний світ дитини».
Ми завжди повинні пам’ятати, що «діти — це щастя, створене нашими
руками».
У школі під Голубим Небом намагалися оцінити не знання, а успіх, перемогу, подолання труднощів у навчанні. Тобто вчили вчитися.
Головне для педагога — любити дітей. І тільки тоді буде щаслива школа під Голубум Небом.