Про тебе…

Про тебе…

Я знаю, ти сердитимешся, але я хочу сьогодні написати ці слова. Слова, які горять у моєму серці, нестерпним вогнем невисловлених почуттів і не зроблених вчинків. Слова, які я так часто хочу сказати тобі, але чомусь завжди відкладаю на потім. Слова, які я не дозволю собі, через свою нестерпну гордість, сказати тобі в обличчя. Ти сердитимешся, але сьогодні я порівнював тебе з іншими. Я дивився на них, і уявляв собі як би ти повела себе в цій ситуації. Я знаю, що ти би повела себе по іншому. Ти би ніколи і нікому нічого не доводила, тому що тобі не треба нічого доводи. Тому що ти знаєш: ти найкраща. І я знаю: кращої за тебе ніколи не було і не буде. Та, напевно, й не треба кращих. Ти, як те сяйво святої зірки у різдвяному Вертепі, що дарує віру і надію на майбутнє. Ти, немов сонце, яке дарує життя і тепло. Ти, мов місяць, який освічує шлях у темряві безпроглядної ночі. ТИ. Ти наповнюєш моє життя змістом. Ти даруєш наснагу. З тобою  — живу. Без тебе… я не той хто має бути коло тебе, але я дуже хочу бути таким… Так, у мене не завжди виходить, але я намагаюся… Намагаюся ставати кращим… І я знаю, що колись у мене це обов’язково вийде. Аби тільки ти дочекалася… Люблю тебе… Кохаю тебе… Вірю тобі…