Украина Центр

Про перший чвертьфінал ЧС детально не буду писати (Юрій Ілючек Вас поінформував про розвиток подій в матчі Росія — США), а лише викладу статистику матчу та наведу коментарій наставника росіян (можливо, скоро, він буде екс-наставником!!!). Рахунок матчу 8:3 (2:1, 2:0, 4:2) на користь американців. Пол Шчясни оформив дубль, закинувши першу та останню шайби у ворота росіян (11:53, 50:07). Крім нього у складі збірної США голами відзначились Ті-Джей Оши (12:43), Нейт Томсон (25:45), Алекс Гальченюк (37:31), Раян Картер (42:55), Джейком Троуба (48:11) та Девід Мосс (49:56). У складі збірної Росії авторами закинутих шайб стали Олександр Світов (15:30), Олександр Овечкін (41:33) та Олександр Пережогін (43:40).
Російський спортивний сайт sovsport.ru опублікував коментарій головного тренера збірної Росії Зінетула Білялетдінов по матчу із американцями: «А ви думаєте мені не соромно за такий рахунок?! — Вибухнув після матчу Білялетнов. — Мені, напевно, більше за всіх соромно. Я і зараз не шкодую, що взяв на турнір саме цих хлопців. Збирав найсильніший склад. І ми сюди не перевіряти людей їхали, а вигравати золото. Але вони зіграли набагато гірше, ніж рік тому. Чому? Я не знаю». Що ж схоже скоро варто чекати зміни керманича російської збірної, адже поразка з рахунком 3:8 стала найбільшою в історії виступів на чемпіонаті світу не лише російської, але й радянської збірної.
У другому чвертьфінальному матчі швейцарці здобули перемогу над збірною Чехії з рахунком 2:1 (1:0, 1:0, 0:1). У складі переможців закинутими шайбами відзначились Деніс Голленштейн (05:45) та Роман Йоссі (33:08), чехи відповіли влучним кидком Зденека Кутлака (45:29).
Ця перемога для збірної Швейцарії стала вже восьмою поспіль на нинішній світовій першості. То ж швейцарці в друге у своїй історії вийшли до півфіналу, в якому 18 травня будуть протистояти збірній США.

Збірна Фінляндії у Хельсінкі в третьому чвертьфіналі зломила опір команди Словаччини — 4:3. Після першого періоду фіни мали комфортну перевагу в три шайби — відзначилися Петрі Контіола, який оформив дубль, і Оссі Вяянянен. Однак у другому ігровому відрізку словаки скоротили розрив до мінімуму, а на початку третього періоду відновили рівновагу — шайби закинули Міхел Міклік, Андрій Секера і Томаш Сурови. Перемогу ж фінам приніс Юхаматті Аалтонен — 4:3 (3:0, 0:2, 1:1).

Канадці і шведи провели чудовий напружений матч, який тримав любителів хокею досить довго — до опівночі. Основний час і овертайм не визначили переможця, а в серії булітів кращими були шведи: переможний буліт реалізував нападник «Донбасу» Петерсон. Зазначу, що в серії обидва брати Седіни не реалізували свої буліти.
Канада – Швеція – 2:3 Б (0:0, 1:0, 1:2, 0:0, 0:1)

Отже, в півфіналі ЧС з хокею 18 травня зійдуться господарі змагань Фінляндія — Швеція (початок матчу о 16.00) та Швейцарія — США (початок матчу о 20.00). Обидва матчі в прямій трансляції покаже телеканал «Хокей».

Немного опережу коллегу Виктора Слюсаренко, который подробно информирует вас о ходе чемпионата мира по хоккею. Но то, что произошло сегодня в первом четвертифинале достойно отдельного описания. Сборная США в извращенной форме разделалась со сборной России, которой не помог даже Александр Овечкин. И хотя лучший бомбардир регулярного чемпионата НХЛ забросил одну шайбу и сделал одну результативную передачу, но это было слабым утешением для всех поклонников российской команды. Молодая и задорная сборная США нещадно карала подопечных Билялетдинова за малейшие ошибки. Тем более, что голкиперы сборной России Брызгалов и Варламов сегодня больше исполняли роль манекенов, пропуская в сетку каждый третий бросок. Если в первом периоде еще было относительное равенство -2:1 в пользу американцев. То уже вторая десятиминутка, которую подопечные Джо Сако выиграли -2:0, заставила всех поклонников действующих чемпионов мира серьезно заволноваться. При этом в третьем периоде россиянам не помогли ни замена голкипера, ни быстрая шайба Овечкина, поскольку количество детских ошибок в обороне зашкаливало, а вратари, мягко говоря, не выручали. В итоге, все закончилось издевательскими для всего российского хоккея -8:3 и такого удара он не знал со времени поражения от канадцев на Олимпиаде в Ванкувере. Как мне показалось, Билялетдинов допустил много ошибок при формировании команды и это ему обязательно припомнят. Равноценной же замены Малкину и Дацюку у россиян просто нет.  А звезды КХЛ, кроме Радулова, на поверку оказались совсем не звездами. О вратарях лучше помолчим. Честно говоря, болел за россиян и желал им успеха, но, как сказал бы легендарный Николай Озеров : Такой хоккей нам не нужен.

А может и хорошо, что такую оплеуху россияне получили сейчас,  а не на домашней Олимпиаде в Сочи, где поражение будет сродни катастрофе. Теперь то все спустятся с небес и будут строить другую команду, где атаковать и обороняться смогут все, а не Радулов, Ковальчук, Овечкин, Никулин, силы которых оказались не беспредельны. А об остальных четветьфиналах поговорим уже вечером. Но думаю, что на этой громкой сенсации все не ограничится.

Свобода, ПР и коммунисты таки собрались вместе. Говорили про фашистов. Есть они или нет? И кто, собственно фашист? Я бы эту программу назвал так: переписывание истории или адаптация для себя и текущего момента. Сложность блога в том, что программу желательно смотреть.

http://kodtrk.tv/index.php?option=com_k2&view=item&layout=item&id=16&Itemid=14

Первую запись в блоге я сделал о гаражах. И потом еще не раз о них писал. Было обидно, что кто-то с чужого дальнего дома пришел, забрал себе кусок земли под домом, спилил молодые деревья — такие редкие на этом участке — и внаглую выстроил гараж. Документы владелец двойного гаража никому не показывал, а только материл всех вокруг и продолжал строить.

Обращения в специнспекцию, в разные инстанции ничего не дали.

И после постройки гаража я писал в блоге — тишина. Обратился к Дануце, он пообещал помочь и… замолчал. Только Шаталов написал, что земля где-то под моим домом выделена в аренду. Но никаких подтверждений не было.

Позже Л.В. Шубина сказала, что может попытаться помочь, но нужно написать заявление с подписями всех или большинства жильцов.

И вот недавно дело сдвинулось — Павлу Топчию на свой запрос удалось раздобыть копии документов о том участке земли.

И вот само решение 9 июля 2009 года о передаче земельного участка Приймак Людмиле Ильиничне:

И это при том, что много лет до этого управдом узнавала о возможности на том участке или поставить гаражи для жителей дома, или построить детскую площадку. Но в горисполкоме ничего не разрешали, объясняя, что на этом участке что-то запланировано еще в 90-х годах. И когда деньги появятся, то то запланированное и построится. А тут, бац! И землю отдают чужому человеку.

К разрешению причастны 2 фамилии: Табалов С. и Пузаков В. И они же, я так понимаю, в том же 2009 году с другой стороны дома отдали огромный участок земли, на котором сейчас свалка. У меня о них сложилось свое мнение, а вы сами решите, кто из них *удак, а кто *андон.

А вот какой этот участок (где построили гараж) был раньше:

Мораль: бабло побеждает все. Но будем стараться доказать, что не все. Битва не окончена.

Не одними антифашистами міцний Кіровоград. Є у нас ще і міський виконавчий комітет, який денно і ношно дбає про нас, кіровоградців. Так от і прийняли вони, добродії наші, рішення про збільшення проїзду в автобусах загального користування, до 2-х гривень. Рішення було прийнято за поданням автобусного парку, який, вже традиційно посилається на нерентабельність перевезень. Їх, автоперевізників, підтримали і Заступник начальника управління — начальник відділу транспорту, промисловості та енергетики Віктор Зубченко і Заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Ігор Василенко.

Тож з червня 2013 року, відправляючись в дорогу, треба готувати зайві 50 копійок…

Цієї весни опозиція проїхалась Україною із закликом «вставати». Опозиційний тріумвірат Батьківщини, Свободи та УДАРу відвідав Вінницю, Ужгород, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Чернівці, Житомир, Київ, Луцьк, Рівне, Харків, Полтава, Черкаси, Чернігів, Суми.

Як видно з переліку, «повстання» чомусь виявилось дуже вибірковим. Опозиціонери повністю проігнорували Південь, Схід, і навіть частину Центральної України (Кіровоград і Хмельницький), що традиційно підтримувала опозиційні партії… До фінальної акції у Києві (18.05.2013) ця ситуація вже не зміниться.

Чим же викликана така вибірковість? Може, опозиціонери вважають, що «несвідомий електорат» не варто закликати до повстань і в чомусь переконувати? Чи, може, навпаки, області, до яких не завітали «повстанці», не потребують жодних закликів, і повстануть без жодних умовлянь? Щось не віриться…

На справді ж, причин може бути одразу декілька. По-перше, опозиція виявляє свою організаційну неспроможність. На прикладі Кіровограда ми можемо спостерігати за повністю деморалізованою опозицією:

1. ВО «Батьківщина», на додачу до «зрадника кіровоградців» Валерія Кальченка (який у 2006 році відмовився від посади міського голови на користь депутатства у ВРУ), отримала аж 2-х «тушок-Табалових». Вона вже майже повністю втратила джерела фінансування і, внаслідок внутрішньопартійних конфліктів – людський ресурс. Партія не бере участі в масових заходах, адже може забезпечити участь у них виключно своїх штатних співробітників.
2. ПП «УДАР Віталія Кличка», на додачу до постійних внутрішньопартійних конфліктів (там чи не щотижня когось виключають з партії або знімають з посад), отримала репутацію партії «кидал». Майже всі, хто працював на партію під час парламентських виборів 2012, в один голос заявляють про відсутність розрахунку з ними за жовтень (в окремих випадках мова йде і про всі інші місяці виборчої і передвиборчої кампанії). До фінансових зловживань додаються обґрунтовані звинувачення у зливі кампанії та діях на користь Партії регіонів. Партійну організацію лихорадить від постійних протестів колишніх співробітників і війни компроматів.
3. ВО «Свобода», хоч і не має видимих внутрішніх проблем і скандалів, завдяки чому почувається найбільш впевненою у мобілізаційному плані і не припиняє своєї активності, але має ряд інших негараздів. Партія хоч і стала парламентською, але на місцевому рівні продовжує бути маргінальною. Вона єдина з поміж опозиції, хто може у будь-який момент вивести на вулицю від 30 до 50 своїх відданих прихильників. Однак на цьому її людський ресурс обмежується. Вона має відверто слабких місцевих очільників і не має стабільного фінансування.

Отже, кого зможе зібрати опозиційна трійка на свій мітинг у Кіровограді? 50-60 чоловік? Мабуть, замало…

Чи прийдуть звичайні люди поспілкуватись з опозиційними лідерами? Думаю, що так. Але не для того, щоб висловити їм свою підтримку, а щоб поставити незручні питання, або і взагалі роздерти на шматки… коротше, малоприємна перспектива.

По-друге, з переліку вже відвіданих міст видно, що опозиціонери підіймають виключно свій традиційний електорат (Харків став виключенням лише через розташування Качанівської колонії). І не лізуть у вотчину регіоналів. Ба більше – вони свідомо здають позиції (Кіровоградську і Хмельницьку області). Це може свідчити про існування певних домовленостей із владою.

І, на решті, по-третє — не зовсім зрозумілі самі мотиви і цілі цієї акції. Підготовка справжнього повстання? У це не вірять навіть самі «винуватці урочистостей». Мобілізація електорату? Вибори ще не скоро. Спроба злякати владу? У ПР до такого вже виробився імунітет. Спосіб «випустити пару»? Можливо, але вірять їм все менше, тому і ефективність механізму падає…

Опозиції (якби вона дійсно прагнула домогтися змін у державі) варто було бити на сполох, використати всі можливі засоби масової інформації, щоб виставити більшість в ролі заколотників, котрі наплювали на Конституцію. Переходити від звинувачень до дій. В багатьох українців залишились негативні асоціації зі словом Путч, на чому опозиція змогла б вигідно зіграти. Втім, ПР і КПУ знали про абсолютну неготовність своїх суперників до радикального перебігу подій, тому повели себе нахабно і відчуття безкарності остаточно розв’яже їм руки. В опозиції лише два непродуктивних інструменти: грізний погляд і рішучі заяви. Рухатися далі вони бояться, певно є що втрачати, тому і переходять від радикальної риторики, до… радикальної риторики.

Для мене міф про «Повстань, Україно!» остаточно розвіявся коли переляканий Сєня почав торочити про покарання власних же активістів за славнозвісні сніжки.

Але між злом і боягузами обирати не доводиться. Якщо ситуація із псевдо повстанням продовжуватиметься, для мене їх прапори будуть однаково ворожі з регіоналівськими. Далі тягнути нікуди. Або з народом, або не заважайте.

Бездіяльність — зрада!

Дмитро Сінченко

Португальская «Бенфика» вот уже пятьдесят лет не может избавиться от  проклятия Белы Гутмана.

Венгерский тренер Бела Гутман известен как создатель классической схемы 4-2-4, которую впервые применил, возглавляя бразильский «Сан-Паулу». Схему у него перенял Висенте Феола, под руководством которого в 1958-м Бразилия стала чемпионом мира. У «Бенфики» с Гутманом связаны самые радостные и самые печальные моменты. Он руководил лиссабонцами, когда те прервали гегемонию мадридского «Реала» в Кубке европейских чемпионов, завоевав его по итогам сезонов 1960/61 и 1961/62.

После двойного успеха Бела справедливо рассчитывал на повышение зарплаты. Не дождавшись, покинул клуб. А когда руководство обвинило его в рвачестве, заявил: «Без меня «Бенфика» больше ничего в Европе не выиграет!» С тех пор лиссабонцы пять раз проигрывали в финалах Кубка чемпионов и один раз – в финале Кубка УЕФА.

В 1990-м перед финальным матчем «Бенфика» — «Милан», проходившем в Вене, где Гутман умер и был похоронен,  легендарный Эйсебио приходил на могилу своего великого наставника молиться, чтобы тот снял своё проклятие. Но это не помогло ни тогда, когда Райкаард принёс «Милану» победу — 1:0, ни сегодня, когда проклятие сработало в очередной раз.

Кстати, свой последний европейский трофей «Бенфика» завоевала в Амстердаме и была надежда, что здесь злополучное предсказание обиженного Гутмана, наконец-то, не сбудется. Но и сегодня «орлы» оказались не на высоте.

Вы скажете, что «Челси» опять повезло, как в прошлогоднем финале Лиги чемпионов.  Но это были разные матчи. На «Алянс-Арене» лондонцы в игре с «Баварией» действительно отскочили. А сейчас «Челси» был фаворитом.

И как опытный и мастеровитый боксер лондонцы терпеливо выносили достаточно опасные выпады настырного соперника и ждали пока зарвавшийся конкурент окончательно потеряет бдительность. И ведь дождались. От первого нокдауна визави отошли и заставили нарушить «аристократов» правила, а вот второй нокаутирующий выпад пришелся на последние секунды, когда времени подняться у «орлов» уже практически не осталось.

А вообще финал получился классным и футбол мы увидели потрясающий, где соперники были достойны друг друга, но опыт «Челси» взял верх над чрезмерным желанием  победить «Бенфики».

Да, португальцы нагнетали, шли вперед, заставляли работать на полную мощь защитников и хавбеков «Челси», но ударов-то по воротам было раз, два и обчелся. Вспомните, сколько раз Петер Чех реально выручал команду? Навскидку вспоминается только удар Кардозу во втором тайме и это все !!! Вся беда команды Жозе Жезуша в том, что они никак не могли поставить решающую точку. А реальных голевых моментов у подопечных замечательного тренера-победителя Рафы Бенитеса было, как это ни странно выглядит по такой игре, БОЛЬШЕ.  Удар Лемпарда в первом тайме, который чудом отбил голкипер, два гола и выстрел Лемпарда в перекладину еще до победной точки Бранислава Ивановича. Если вы насчитаете больше возможностей у португальцев — пожалуйста.

Может, «Бенфика» выглядела и симпатичнее, действовала первым номером, но для победы этого оказалось недостаточно. В футболе  главное — забитые мячи, а их «Челси» забил целых два, а Кардосо и партнеры ответили одним точным выстрелом, да и то с пенальти. Гол Торреса — это образец действий центрофорварда, а удар Ивановича — это высший класс исполнения при полной расхлябанности защитников на последних секундах. Такие матчи не терпят потери концентрации и требуют бережного отношения к голевым возможностям. В этом плане класс футболистов «Челси» оказался на несколько порядков выше и поэтому их победа абсолютно заслуженная.

В итоге, «аристократы» стали первыми, кто выиграл вначале Лигу чемпионов, а следом и Лигу Европу, а также четвертыми, вслед за «Аяксом», «Ювентусом» и «Баварией», кто стал обладателем всех трех европейских клубных трофеев(Кубка чемпионов, Кубка УЕФА и уже несуществующего Кубка обладателей кубков).

Шёл сегодня с работы домой  и проходя мимо площади попал на митинг, организованный, я так понимаю, Партией регионов.

Скажу сразу – коммунистов не люблю давно, но думаю,  вопрос, поднятый на митинге вполне назрел.

Мне кажется, достаточно уже топтаться по знамени Победы. Сколько можно  плевать в душу ветеранам и бесконечно пытаться переписывать историю? Лично я, уважаю Праздник Победы и считаю его святым праздником для народа.

І вже не пройде! Ну в Кіровограді, точно не пройде! Спеціально подивився випуск новин на КОДТРК. Ведуча сказала, що в Кіровограді зібралось близько 5000 антифашистів з усієї області (вільний переказ). Тож можемо спати спокійно, коли наш мирний сон пильнує така кількість не працюючих антифашистів, ворог не зможе і кроку ступити. А чому не працюючих? Тому що мітинг розпочався о 16.00, тобто всі працюючі були на роботах! Дякую вам, свідомі і безкорисливі антифашисти, які добровільно вийшли на площу імені Кірова!

З нетерпінням чекатиму на випуск новин о 22.00. Адже обіцяли показати відео з заходу.