Минулого тижня відбулись дві малопомітні, але важливі для України події, що змусили мене насторожитись і замислитись.
Першою став круглий стіл щодо свободи мирних зібрань в Україні, який відбувся 22 травня в офісі Уповноваженого Верховної Радою з прав людини. Я був у списку запрошених, але за день до проведення отримав лист від організаторів, що «офіс Уповноваженого не зможе мене прийняти». Таким же макаром зі списку запрошених в останній момент були виключені представники таких громадських організацій, як «Відсіч», «Простір свободи», «Фундація Регіональних Ініціатив»… Аргументували нібито невеликою площею залу, який не зможе всіх вмістити. Як виявилось, під час заходу було чимало вільних місць…
Другою – раптове засідання робочої групи профільного комітету ВРУ щодо законопроекту про протести. Я також був у складі цієї робочої групи, і моє прізвище, разом з декількома іншими, дивним чином «зникло».
Чому мене «забанили»? Що об’єднувало тих, кого викреслили зі списків? Всі ми відкрито критикували законопроект, який влада сьогодні намагається будь-якими способами терміново ухвалити. А критики вони бояться.
Торпедують ухвалення законопроекту міністр внутрішніх справ Захарченко, радник президента Ставнійчук, Уповноважена з прав людини … Ще більше непокоїть той факт, що прискоренню процесу ухвалення даного закону сприяють опозиційні депутати профільного комітету Пацкан (УДАР) і Шевченко (Батьківщина). Чому такий поспіх?
Ухвалення «закону Захарченка-Ставнійчук» про протести в Україні призведе до різкого збільшення неправосудних судових заборон мирних протестів та масових випадків кримінального переслідування протестувальників. Проте якщо недостатньо цього лаконічного резюме, але водночас важко розібратися в довгих порівняльних таблицях та описах небезпек, то пояснюю, як то кажуть, «на пальцях».
ВАРІАНТ 1: Уяви себе людиною, яка готує мирне зібрання, яке влада в політичному чи економічному плані вважає для себе небезпечним. Проте ти сам цій владі, чомусь, довіряєш попри в т.ч. невтішну судову статистику (торік суди обмежили право на свободу зібрань у 84,3% від загальної кількості таких справ).
Далі ти, звісно, повідомиш владу про проведення акції за сорок вісім годин до її початку (ч.1 ст.7 проекту). І… отримаєш судову заборону на підставі того, що твоє мирне зібрання (виявляється!) загрожує інтересам національної безпеки чи громадського порядку, і особисто ти там чомусь збираєшся застосовувати фізичну силу, зброю та інші небезпечні засоби для заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну інших осіб (ст.16 проекту). Подібні формулювання вже зараз використовуються в судах першої інстанції. Більше того — у суддів вони шаблонні. Причому як ст.16 не переписуй, але шаблони в залежної після судової реформи Портнова гілки влади все одно виникатимуть.
Отже, після того, як ти в суді дізнаєшся про себе багато нового, ти, відповідно, або йдеш в суд з апеляційною скаргою. Або не йдеш. В апеляції, якщо твоє мирне зібрання дійсно загрожує владі в політичному чи економічному плані, ти також програєш. Далі саме час або відмовитись від проведення мирного зібрання (бо інакше є опція трьох років тюрми за невиконання рішення суду — ч.1 ст.382 Кримінального кодексу), або перейти до 2-го варіанту
ВАРІАНТ 2: Тепер уяви, що влада досі уявляє, що твоє мирне зібрання загрожує їй в політичному чи економічному плані. А ти, відповідно, все одно не відмовляєшся його проводити.
Припустимо, тоді ти вирішуєш проводити справжнє спонтанне зібрання — вирішуєш не повідомляти владу взагалі.
Так от — якщо твоє зібрання дійсно серйозне, дійсно масове, і справді небезпечне для влади політично чи економічно, то влада про нього дізнається з «оперативних даних» міліції, соцмереж, ЗМІ. І… влаштує судову заборону також заздалегідь (ст.16), якщо до цього не влаштувала у вищеописаному варіанті 1. Між іншим, «спонтанні зібрання» з «закону Захарченка-Ставнійчук» не є справжніми спонтанними, бо щодо них у ч.1 ст.14 проекту прописаний обов’язок повідомити владу.
Власне, якщо ти вирішуєш повідомити владу, але не за сорок вісім годин, — тобто вирішуєш провести «квазіспонтанне» зібрання з «закону Захарченка-Ставнійчук» — але його влада все одно вважає для себе настільки небезпечним, що слідкує за соцмережами, ЗМІ і «оперативними даними», то на підставі ст.16 проекту зібрання твоє суд все одно заборонить.
Фішка «закону Захарченка-Ставнійчук» насправді в іншому — прийшовши на свій спонтанний чи «квазіспонтанний» мітинг, ти зустрічаєш там судового виконавця (ст.4 Закону “Про державну виконавчу службу”) і міліцію (п.11 та п.30 ст.10, п.5 ст.11 Закону “Про міліцію”). Чому ти їх там побачиш? Повторюю – в наш час про дійсно масові чи політично небажані мітинги влада дізнається з соцмереж, ЗМІ та “оперативних даних“ міліції. А оскільки популярнуранішу опцію затримувати протестувальників за порушення статті 185-1 з Кодексу про адмінправопорушення «закон Захарченка-Ставнійчук» прибере, а влада дійсно вважає твоє зібрання саме небезпечним для себе, то тепер «з чистою совістю» застосовуватиме щодо тебе ст.382 Кримінального кодексу з відповідним «пакуванням» в автозак (п.5 ст.11 Закону “Про міліцію”) і подальшою загрозою позбавлення волі на строк до трьох років (ч.1 ст.382 Кримінального кодексу).
Перед самим «паковаловом» в автозак в тебе з цим шановним панством почнеться коротка, але творча «дискусія». Проте довести їм, що твоє зібрання є спонтанним, ти судовим виконавцям і «беркуту» навряд чи зможеш. Бо п.5 ч.1 ст.1 «закону Захарченка-Ставнійчук» каже, що «спонтанне зібрання» за визначенням проекту має відповідати трьом критеріям – бути «невідкладним», бути реакцією «на певну подію», та бути таким, про яке «неможливо було повідомити у» 48 годин. Уявляєш таку інтелектуальну філософську розмову з «беркутом», в якого вже є команда не допустити «злочин проти правосуддя» (невиконання рішення суду)? Особисто я — ні. Мені, чомусь, здається, що вони вважатимуть, що ти міг чи могла про своє зібрання і за 48 годин повідомити, та й взагалі його відкласти. До кращих часів.
Потім дискусія про те, було твоє зібрання спонтанним, чи ж то було саме умисне невиконання суду, з вулиці і автозаку плавно перетече в суд. Там суддя вирішуватиме, чи карати тебе демотивуючим штрафом розміром від 8500 до 17000 гривень, чи позбавляти волі на строк до трьох років (ч.1 ст.382 Кримінального кодексу). Ти ж окрім того, щоб спробувати довести йому вищезгадані «три критерії спонтанності» твого зібрання (п.5 ч.1 ст.1), мусиш ще й спробувати довести, що про твій протест влада була попереджена хоча б усно (ч.1 ст.14 проекту). В цій країні. щоб виграти в такій філософській дискусії, ти можеш ще й, наприклад, заплативши «кому треба» хабаря. Але й суми хабарів будуть відповідні ситуації…
Чи означає це, що ст.185-1 треба залишати в Кодексу про адмінправопорушення? Ні, цю антиконституційну статтю треба вже давно прибирати з законодавства. Фішка в тому, що, як показує вітчизняна судова практика, навіть 48 годин достатньо, щоб суд під будь-яким приводом заборонив проводити мирні зібрання. А ст.382 Кримінального кодексу, яка досі дуже рідко використовувалась щодо мирних зібрань, за таких умов прекрасно підходить для того, щоб вдатись до справжніх «недитячих» репресій. А ти потім від них відкуповуйся. Або в тюрмі сиди…
ВАРІАНТ 3: А тепер уяви, що ти проводиш зовсім невеличке мирне зібрання, про яке, можливо, навіть ЗМІ не повідомляєш, і яке, можливо, влада зовсім не вважає небезпечним для себе.
Так, на судові репресії ризик нарватися — мінімальний. Так, опції затримувати протестувальників за порушення статті 185-1 з Кодексу про адмінправопорушення в міліції вже не буде.
Проте, чи означає це, що під час протестів не буде репресій з боку влади?
Ні.
За даними моніторингу Центру дослідження суспільства — організації-учасниці Всеукраїнської ініціативи «За мирний протест!» — торік відбулося мінімум 425 негативних реакцій на протести за участю правоохоронних органів. В той час, як, за інформацією Міністерства внутрішніх справ, до адміністративної відповідальності в 2012 році за статтею 185-1 було притягнуто 124 особи.
Тобто міліцейські репресії будуть. Як не в рамках українського законодавства («по бєспрєдєлу»), так і в його рамках. Тим більше, що Кодекс про адміністративні правопорушення і Кримінальний кодекс містять цілий арсненал того, за що можна затримати. Ст.185 КУпАП («злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції») та ст.173 («дрібне хуліганство») вже зараз використовуються для міліцейських затримань під час мирних зібрань. Використовуватимуться і в майбутньому в стилі «затримали, а потім розберемось за що», тим більше, якщо міліція матиме команду «розібратися» з протестувальниками.
Тож чи врятує «закон Захарченка-Ставнійчук» від міліцейських репресій?
Ні.
Чи врятує «закон Захарченка-Ставнійчук» від «братків»-провокаторів?
Ні. Достатньо чинних Кримінального кодексу, Кодексу про адмінпровопорушення і Закону «Про міліцію». І якщо вони не виконуються, значить міліція була команда їх не виконувати.
Чи призведе «закон Захарченка-Ставнійчук» до різкого збільшення неправосудних судових заборон мирних протестів та масових випадків кримінального переслідування протестувальників?
ТАК.
Дмитро Сінченко, Михайло Лебедь, Всеукраїнська ініціатива «За мирний протест!»
