Олег Скрипка: «Війна танків є результат того, що ми програли війну культур»

В субботу наш город посетили редкие и долгожданные гости – группа «ВВ». Коллектив с бессменным лидером Олегом Скрипкой представил на суд публики новый проект «Электро», реализованный вместе с другом музыкантов ди-джеем Amarilyo.

Поскольку расписание у артиста было весьма плотным, интервью получилось кратким, но содержательным. Говорить со Скрипкой можно обо всем – о личной жизни, политике, искусстве и, конечно же, о музыке. В частности, по признанию самого Олега, в творческой жизни «ВВ» начался новый период:

– Сьогодні ми привезли до Кіровограда справжній експеримент – наш новий проект «Електро». Він розпочав новий етап нашої роботи, який я б назвав електричним. Цей експеримент ми представляємо на публіку вдруге – перший концерт був учора в Херсоні, и тепер – у Кіровограді. У програмі звучатимуть вже знайомі наші пісні, але в нових варіаціях. Я вже одним оком заглянув до зали з-за куліс і побачив, що публіка зібралася дуже різнопланова. Очікувалося, що найперше «Електро» зацікавить прихильників електронної музики, але й рокерів там достатньо. Це приємно.

– А що спонукало вас до створення такого проекту?

– Ідея електризувати «ВВ» належить нашому колезі й хорошому другу ді-джею Amarilyo, він же Олександр Жовтенко. Він запропонував освіжити нашу музику таким чином і проїхатися по клубах України. Ідея досить цікава, ми сприйняли її. До того ж гурту «ВВ» наступного року виповнюється 30 років, саме час для того, щоб спробувати щось нове.

– Багато українських виконавців зараз розробляють героїчну, воєнну тематику, створюють патріотичні пісні, чого раніше майже не було. Чи з’явиться у «ВВ» подібний тренд?

– Я намагаюся писати пісні, які були б актуальні в усі часи. Так, зараз йде війна, але рано чи пізно вона скінчиться, внутрішні протистояння теж вщухнуть, будуть нові етапи розвитку й становлення. Кожний етап породжуватиме свої тренди, але такі теми, як любов, дружба, милосердя, будуть завжди на часі, торкатимуть незалежно від того, коли про них заспівати.

– Досить часто висловлюється думка, що концерти та фестивалі у державі, що воює, – то є танці на кістках. Що ви можете відповісти тим, хто висловлює такі думки?

– Концерти й фестивалі – це прояви культури, й Україна має величезний нереалізований потенціал у цьому плані. А нереалізований він тому, що фактично у нас немає власного, українського інформаційного й культурного простору. Точніше, він тільки зараз починає формуватися. Культура – це душа країни, душа народу, якщо немає можливості реалізувати її, створюються зажими, душа починає хворіти, а слідом хворіє й тіло. Те, що відбувається в Україні зараз, є результат цієї хвороби, тіло нашої держави хворе, настільки хворе, що дійшло до відкритих виразок і навіть ампутацій. Війна танків є результат того, що ми програли війну культур. Зараз, щоб нам вижити як нації, потрібно створити власний інформаційний і культурний простір, і треба робити це якомога швидше. Нам потрібне власне, українське телебачення, потрібні власні, українські фестивалі й фестивальні традиції. Повторюся, робити це все треба якомога швидше.

– Що, на вашу думку, стало причиною такого стану української культури?

– Все дуже просто. Ми – унікальна держава, оскільки вже досить довгий час живемо з таким пережитком радянського минулого, як охлократія. Охлократія – це коли до влади приходять випадкові люди. Державою керували кухарки й трактористи, було знищено еліту. На жаль, у результаті всіх революцій, що відбувалися в Україні – від більшовицької й до революцій незалежності, – на чолі держави ставали проходимці. Власної еліти в нас немає, і немає підгрунтя, на якому вона могла б народитися. Цікавий у цьому плані досвід країн Балтії – вони, позбувшись ярма СРСР, запросили до керування державою європейських політиків, європейську еліту, за сприяння якої було створено вже національні еліти. А ми чекали невідомо чого й тепер маємо надолужувати згаяний час у надтяжких умовах. Але я вірю в те, що з цього випробування ми вийдемо достойно, бо, знов повторюся, ми маємо величезний потенціал.

Беседовала Виктория Барбанова, фото Елены Карпенко, «УЦ».