Об’єкт, у якому немає потреби

Між Сходом і Заходом

Цей черговий об’єкт, що вже не дивує новомиргородців, не так давно був, так би мовити, центром культурного спілкування та єдиним кіоском преси, де можна було придбати газети, журнали, навіть художні книги. Тоді він був як індикатор рівня культури районного центру. Є біля кіоску купка людей, значить, у місті ще не зовсім померли освіченість, духовність, культура, зрештою інтелігентність. Тепер їх нема, нема біля чого збиратися.

Сьогодні в кіоску з розбитими вікнами й пошматованими стінами гуляють вітри та знайшли притулок недопалки, пляшки та шприці – ознака процесу еволюції та сучасної цивілізації. Малого культурного центру Новомиргорода не стало. Попередньо кіоск закрили як «об’єкт, у якому немає потреби» (офіційна мотивація). Тепер це видно цілком переконливо. Вже більше двох років, як він поповнив численну колекцію безгосподарних новомиргородських розвалин. Як символічний знак питання, стоїть він сьогодні в самісінькому центрі міста. Хто ми й куди нам іти, запитує він. На Захід, на Схід, до цивілізованої Європи чи в минуле «совка»? Тоді він, до речі, функціонував та й назву мав горду «Союзпечать». Тепер без будь-якої назви, що визначала б його приналежність, як своєрідний безіменний символ виказує він сьогоднішній статус позаблоковості, самостійності чи незалежності від того ж Сходу чи Заходу. На перший погляд, це явно не Європа. Але ж це навіть і не Митний союз. Невже це державна незалежність? Невже???

Що ж потрібно зробити, щоб нарешті скінчився цей тривалий багаторічний державний бардак? Я не випадково запитую про це тепер. Адже саме сьогодні в України з’явився реальний шанс розпрощатися як з розваленими культурними осередками, так і з обмеженими керівниками, що до цього призводять.

Адже, як стверджував М. Булгаков, «разруха не в клозетах, а в головах».

Олександр Жовна, м.Новомиргород.