Серед тих реформ, що котяться Україною, можливо, найрезонанснішою і найнебезпечнішою з точки зору перспектив для вітчизняного аграрного комплексу є проголошена земельна реформа і її невід’ємна складова — впровадження ринку земель. Завдяки опору громадських організацій, просто небайдужих громадян вдалося принаймні на 2012 рік зупинити цей процес. Проте, зрозуміло, що він буде обов’язково відновленим.
Якщо прибрати міфи й недоречності, якими густо здобрені присвячені земельним питанням заяви та статті, то лишається всього кілька очікуваних здобутків: можливість вільної купівлі-продажу землі, додаткове надходження коштів у сільське господарство, збільшення виробництва продукції рослинництва та вирішення фінансових питань сільських територій.
У чому ж небезпека? За Конституцією України земля — народне багатство і належить всьому народові України. Натомість, «земельними реформаторами» передбачено продаж земель іноземцям. Більше того, іноземні особи матимуть право успадковувати українські землі!
Також, всупереч ст. 14 Конституції України, «реформою» заплановано позбавити права власності на землю юридичних осіб, тобто сільгосппідприємства та фермерські господарства. І, наприклад, фермер змушений буде як фізична особа викуповувати земельну ділянку, яку по закону отримував у довічне користування. За існуючих умов, більшість фермерських господарств не матимуть можливості викупити свої ж земельні наділи!
Громадяни ніби матимуть право за власною ініціативою вільно продавати і купувати земельні ділянки. Але ні процедури, ні попередження зловживань чи шахрайства, ні захисту інтересів того, хто обробляв цю земельну ділянку і вкладав у неї, не пропонується.
Насаджується думка, що за рахунок упровадження ринку земель (читай — продажу) можна отримати 300-400 млрд. грн. Сума чимала, але звідки вона може взятися і як такий обсяг коштів вплине на економіку? Тут криються численні ризики.
Отже, ризики фінансові. Орендар обов’язково захоче придбати землю, яку обробляє. Це основний засіб виробництва. Проте фінансові можливості, у тому числі й завдяки збиткам через недолуге державне адміністрування, сьогодні обмежені. Весь валовий продукт сільського господарства України складає 118-120 млрд. грн. Віднімаємо виробничі витрати, повернення запозичень, оплату праці, платежі до бюджетів усіх рівнів, і за рік ті, хто обробляє землю, зможуть «зарити» в неї додатково близько 25-30 млрд. грн.
На цю суму зросте собівартість продукції, а конкурентноздатність — знизиться.
З іншого боку, отримані далеко не заможними людьми, не підкріплені реальним продуктом, ці кошти більшою мірою надійдуть на споживчий ринок, що прискорить інфляцію.
Далі, ризики виробничі. «Зариті» в землю кошти обмежать виробничі можливості підприємств та обумовлять суттєві зміни в структурі посівів. Виробники намагатимуться повернути кошти якнайшвидше і сіяти більш рентабельні культури.
Одночасно, виділення земельних ділянок в натурі, прокладання польових доріг, встановлення меж — все це не піде на користь виробництву. Навпаки, ускладниться використання на одному полі широкозахватної техніки, внесення добрив, засобів захисту тощо.
Придбані з метою наступного перепродажу землі навряд чи будуть оброблятися. А оскільки обмеження перепродажу діє на 5 років, то, найімовірніше, землі на цей термін перейдуть у «пари». Знизиться також ефективність використання земельних ділянок, придбаних особами без досвіду, спеціалістів, техніки тощо.
Іншим негативом аспектом є штучне обмеження в 10% площ земель, що орендуються в районі. Виробництво, наприклад, цукру чи молока за таких умов значно ускладниться. Юридична особа для забезпечення сировинної зони змушена буде створювати декілька незалежних суб’єктів.
Беззаперечно, проблеми виникнуть у власників паїв, які не зможуть здати їх в оренду тому, хто вже «вичерпав ліміт». У той же час він може бути єдиним, хто сумлінно розраховується.
Отже, ризики суспільно-політичні. Українці завжди конфліктували за межу. Відсутність повноцінного земельного кадастру, неузгодженість взаємодії між підрозділами земельного агентства та державної реєстраційної служби, брак фахівців на місцях це реалії. Конфлікти через виділення ділянок в натурі, у тому числі із незавершеним виробництвом, спроби рейдерства будуть обов’язково. При цьому за «реформою» місцева влада не має повноважень вирішувати такі конфлікти. Шлях один — до суду. Суди отримають масу позовів, які не встигатимуть розглядати.
Новацією «реформи» є додатковий податок в 1 % від нормативної грошової оцінки з усіх орендарів та власників земель, що не надані в оренду, на користь бюджету.
Це суперечить законодавству та здоровому глузду. Сьогодні 100 % орендної плати за землі запасу і резерву надходять до місцевого бюджету. Не треба забирати право розпоряджатися землями у територій, створюючи в Києві «земельні банки», а, навпаки, слід врегулювати розпорядження землями на користь місцевих громад. Якби сільрада мала 1,5-2 тисячі га земель, вона б тільки на оренді заробляла близько мільйона гривень на рік.
Таким чином очікувані здобутки від «реформи» є надзвичайно ризикованими і значною мірою лише уявними. Скоріше за все вона обернеться суцільними конфліктами, падінням виробництва, втратою ринків і гіперінфляцією.
Реформувати земельні відносини треба інакше: торгувати не землями, а правом їх використання. Треба удосконалити орендні відносини, захистити права добросовісного орендаря та передбачити використання права власності та оренди як застави. Не можна починати ринок без інвентаризації та розроблених проектів землеустрою територій. Розпоряджатися землями треба не в Києві, а на місцях, накопичуючи площі у державній та комунальній власності для збільшення доходів місцевих бюджетів.
Без виконання хоча б цих вимог земельна реформа в Україні приречена на довічну приставку «псевдо».
Якщо прибрати міфи й недоречності, якими густо здобрені присвячені земельним питанням заяви та статті, то лишається всього кілька очікуваних здобутків: можливість вільної купівлі-продажу землі, додаткове надходження коштів у сільське господарство, збільшення виробництва продукції рослинництва та вирішення фінансових питань сільських територій.
У чому ж небезпека? За Конституцією України земля — народне багатство і належить всьому народові України. Натомість, «земельними реформаторами» передбачено продаж земель іноземцям. Більше того, іноземні особи матимуть право успадковувати українські землі!
Також, всупереч ст. 14 Конституції України, «реформою» заплановано позбавити права власності на землю юридичних осіб, тобто сільгосппідприємства та фермерські господарства. І, наприклад, фермер змушений буде як фізична особа викуповувати земельну ділянку, яку по закону отримував у довічне користування. За існуючих умов, більшість фермерських господарств не матимуть можливості викупити свої ж земельні наділи!
Громадяни ніби матимуть право за власною ініціативою вільно продавати і купувати земельні ділянки. Але ні процедури, ні попередження зловживань чи шахрайства, ні захисту інтересів того, хто обробляв цю земельну ділянку і вкладав у неї, не пропонується.
Насаджується думка, що за рахунок упровадження ринку земель (читай — продажу) можна отримати 300-400 млрд. грн. Сума чимала, але звідки вона може взятися і як такий обсяг коштів вплине на економіку? Тут криються численні ризики.
Отже, ризики фінансові. Орендар обов’язково захоче придбати землю, яку обробляє. Це основний засіб виробництва. Проте фінансові можливості, у тому числі й завдяки збиткам через недолуге державне адміністрування, сьогодні обмежені. Весь валовий продукт сільського господарства України складає 118-120 млрд. грн. Віднімаємо виробничі витрати, повернення запозичень, оплату праці, платежі до бюджетів усіх рівнів, і за рік ті, хто обробляє землю, зможуть «зарити» в неї додатково близько 25-30 млрд. грн.
На цю суму зросте собівартість продукції, а конкурентноздатність — знизиться.
З іншого боку, отримані далеко не заможними людьми, не підкріплені реальним продуктом, ці кошти більшою мірою надійдуть на споживчий ринок, що прискорить інфляцію.
Далі, ризики виробничі. «Зариті» в землю кошти обмежать виробничі можливості підприємств та обумовлять суттєві зміни в структурі посівів. Виробники намагатимуться повернути кошти якнайшвидше і сіяти більш рентабельні культури.
Одночасно, виділення земельних ділянок в натурі, прокладання польових доріг, встановлення меж — все це не піде на користь виробництву. Навпаки, ускладниться використання на одному полі широкозахватної техніки, внесення добрив, засобів захисту тощо.
Придбані з метою наступного перепродажу землі навряд чи будуть оброблятися. А оскільки обмеження перепродажу діє на 5 років, то, найімовірніше, землі на цей термін перейдуть у «пари». Знизиться також ефективність використання земельних ділянок, придбаних особами без досвіду, спеціалістів, техніки тощо.
Іншим негативом аспектом є штучне обмеження в 10% площ земель, що орендуються в районі. Виробництво, наприклад, цукру чи молока за таких умов значно ускладниться. Юридична особа для забезпечення сировинної зони змушена буде створювати декілька незалежних суб’єктів.
Беззаперечно, проблеми виникнуть у власників паїв, які не зможуть здати їх в оренду тому, хто вже «вичерпав ліміт». У той же час він може бути єдиним, хто сумлінно розраховується.
Отже, ризики суспільно-політичні. Українці завжди конфліктували за межу. Відсутність повноцінного земельного кадастру, неузгодженість взаємодії між підрозділами земельного агентства та державної реєстраційної служби, брак фахівців на місцях це реалії. Конфлікти через виділення ділянок в натурі, у тому числі із незавершеним виробництвом, спроби рейдерства будуть обов’язково. При цьому за «реформою» місцева влада не має повноважень вирішувати такі конфлікти. Шлях один — до суду. Суди отримають масу позовів, які не встигатимуть розглядати.
Новацією «реформи» є додатковий податок в 1 % від нормативної грошової оцінки з усіх орендарів та власників земель, що не надані в оренду, на користь бюджету.
Це суперечить законодавству та здоровому глузду. Сьогодні 100 % орендної плати за землі запасу і резерву надходять до місцевого бюджету. Не треба забирати право розпоряджатися землями у територій, створюючи в Києві «земельні банки», а, навпаки, слід врегулювати розпорядження землями на користь місцевих громад. Якби сільрада мала 1,5-2 тисячі га земель, вона б тільки на оренді заробляла близько мільйона гривень на рік.
Таким чином очікувані здобутки від «реформи» є надзвичайно ризикованими і значною мірою лише уявними. Скоріше за все вона обернеться суцільними конфліктами, падінням виробництва, втратою ринків і гіперінфляцією.
Реформувати земельні відносини треба інакше: торгувати не землями, а правом їх використання. Треба удосконалити орендні відносини, захистити права добросовісного орендаря та передбачити використання права власності та оренди як застави. Не можна починати ринок без інвентаризації та розроблених проектів землеустрою територій. Розпоряджатися землями треба не в Києві, а на місцях, накопичуючи площі у державній та комунальній власності для збільшення доходів місцевих бюджетів.
Без виконання хоча б цих вимог земельна реформа в Україні приречена на довічну приставку «псевдо».
То саме за ці погляди Вас, пане Богдане, звільнили з ОДА?
Не тільки, шановний, не тільки 🙂
Це найрезонансніша проблема, яку таки вдалося призупинити.
А ще в мене принципово інша позиція по адміністративній, аграрній, медичній «реформам» 🙂 та й бути за посадою співучасником того, що в країні коїться, присяга держслужбовця не дозволила.
Респект, Богдане Вікторовичу!)
Чесно, викликало повагу!
Дякую на доброму слові 🙂
А можна питання?
де КОЧІН?
він мені не вірив, що в селі дурниці робляться, може, вам повірить…
Тільки якщо Ви дійсно хочете отримати відповідь 🙂
Просто у моєму виконанні вони далеко не всім подобаються 🙂
Не подписали же пока, авось вообще не примут.
То нехай підтягується, переконаємо його разом.
Там не тільки дурниці, там гірше.
Не авось, а если те, кому не все равно не позволят!
Отож моє питання: Чим Ви зараз займаєтесь? Я — про роботу
Какие могут быть действия со стороны далеких от этой сферы людей? Общественный протест? Новый Майдан?
ну, я не такий професіонал, як ви…
аграрний комплекс як бізнес знаю куди менше…
але трошки й це зачепила в темі: «село — не люди?»
Офіційно — не працюю ніде. Трудова в кишені.
Громадське навантаження — депутат облради, а також співпраця із рядом громадських організацій.
Ось ще блог почав вести 🙂
Дякую за відповідь! Цікаво, що це за громадські організації?
колега з трудовою в кишені))))))))))
у нас багато спільного)))))))
Реформувати земельні відносини треба інакше: торгувати не землями, а правом їх використання.-Неполная реализация права частной собственности не противоречит ли тому,что мы живем в обществе с рыночной экономикой?
Что Вы можете сказать о формировании сейчас земельных монополистах?
Запрет протажи земли иностранцам-закрыть дорогу иностранным инвестициям?Думаю,такая политика вызовет критику ЕС,куда мы стремимся.
Общественный протест мы под стенами ВР уже организовывали. И Кировоградская делегация была одной из самых многочисленных. Результат — процесс остановлен. Но протест хорош только на короткий промежуток. Он не дает ответа, что дальше. А мы от Кировоградщины по земле предложили, по сути, альтернативный проект.
И, простите великодушно, но в этой сфере мы все очень близки. Нам жить здесь, а значит и решать, и действовать. Начать можно было бы с образования территориальной общины, как предполагает Конституция. Есть ведь правление прямое, а есть делегирование полномочий, как когда Вы отдаете свой голос 🙂
Питання ширше. Мова треба вести не лише про сільгоспземлі, а про землю в цілому, як територію незалежної і суверенної держави.
Асоціація фермерів та приватних землевласників, Українська аграрна конфедерація та деякі інші
Начать можно было бы с образования территориальной общины
=============================
Это такой вопрос, которыми могут заниматься только подкованные юридически люди. Многие от этого далеки. Не от земли, а именно от сфер, в которых принимают решения.
Соцопросы свидетельствуют о том, что около 80% населения против продажи земли. Но для того, чтобы начать действовать, необходимо, чтобы кто-то организовал это самое противодействие. Хорошо, что вы освещаете данную проблему, но этого мало — простые люди не читают ни «Вестник», ни блоги УЦ. Многие вообще не знают, что, где, зачем, так — краем уха слышали. Делегирование полномочий — вот как могут сознательные люди воспользоваться данным правом в сложившейся ситуации?
такс…. потихеньку і зроблю інтерв»ю)))) :mail: 😉
Надо воссоздавать колхозы, вернее государственные агрохолдинги, чтобы был контрольне не только в вопросе собственника земли.
Сейчас фермеры и прочие губят землю. Нет удобрений, нормального севооборота, качество наших чернозёмов необратимо ухудшается, полезащитные лесополосы либо вырубываются либо потихоньку распахиваются. А Китай между прочим до 2025 года реализует госпрограмму по созданию полезащитных лесополос.
В конце-концов, только в таком «колхозе» крестьянин получит гарантии предусмотренные трудовым, социальным законодательствами.
Наступне питання…. Ви також маєте всій погляд і на проблему бродячих тварин. На одній із нарад в ОДА ви якось висловилися, якщо не помиляюся, що бродячих тварин в Європі також відстрілюють. У різних її країнах по-різному вирішують проблему, я так думаю… Справді стріляють?
1. Возвращаемся к Конституции «земля — собственность народа» отсюда, примат частной собственности имеет ограничение, связанное с необходимостью учитывать интерес общины. Приватизация в Украине была проведена бездарно. Причем не только земли. Но, земля это не только специфический товар, не только сложный биоценоз, не только средство производства. Это территория независимого госудорства. Раньше за контроль над ними велись войны, а теперь?
2. Земельные монополисты это кто, простите? Если речь идет о тех, кто расширяет сырьевую базу для производства сельхозпродукции путем перекупки корпоративнх прав и увеличения АРЕНДОВАНЫХ площадей, то это нормальный бизнес.
3. Встречный вопрос — а что такое иностранные инвестиции? У меня стойкое ощущение что это фетиш, которым любят баловаться некоторые граждане 🙂 не понимая природу этого явления.
Однако процесс реального инвестирования не требует перехода права собственности, потому, что тогда это не инвестирование, а купля-продажа. Те немногие, кто хочет зарабатывать в Украине, ищут гарантий и наивно полагают, что право собственности их дает. Пока в Украине главный инвестор Кипр, это просто возврат украинских же денег по другим названием. Все остальное — миф.
ЕС — это Европейский Союз из трех десятков стран. В каждой свое отношение к вопросам собственности на землю и ее распоряжения. Причем у них эти отношения формировались веками. Поэтому давайте конкретизируем, кому это может не понравиться. Особенно когда за нами признано право САМОСТОЯТЕЛЬНО строить отношения.
Bogdan, очень приятно сознавать, что в этой стране еще есть такие люди как вы.
Удачи вам!
Бродячі тварини — це небезпека для людей. І я тоді казав, що бродячих тварин і в Європі знищують 🙂 Відстріл це теж спосіб знищення.
Проблема в іншому. У нас прописали, що знищувати треба «гуманними методами» а якими саме, досі тиша.
Да ладно Вам. Я просто чуть больше успел пройти за свои 37, имею позицию и делюсь тем, что знаю. А еще меня пока никто не убедил, что предлагаемое мной — плохо 🙂 и то, что уже сделано и работает тоже доказательство.
И нам всем здесь жить. Я хочу чтоб мы жили лучше 🙂
Ага, ми, так би мовити, представники вільних професій
А кто сказал, что для начала процесса нужны многие? Многие нужны для поддержки 🙂
Принятие решений — это мы все вместе. Причем ежедневно. И Вы сами говорите о том, что простые не читают, а 80% против. Значит тут даже не доступ к печатным изданиям важен. Люди уже не согласны с происходящим. Значит предлагаем иные варианты, пока не найдем такой, который будет поддержан большинством.
У меня есть ряд наработок, об этом в другой раз, ведь эта тема была о другом 🙂
Государственные агрохолдинги? Нереально. А главное и не нужно. Мы уже живем в иной стране. То, что землю губят, я бы так огульно не обвинял. Как раз землепользователи в этом не заинтересованы, это их хлеб.
Наши лесополосы, это еще наработки времен Докучаева. Их надо сохранять и поддерживать, вот только когда «реформировали» про них забыли. По сути, сейчас за них отвечают райгосадминистрации, не имея для этого ни полномочий, ни средств 🙁
По гарантиям, вопрос спорный. Можем вспомнить и о роли профсоюзов, коллективных договорах и прочем. Но решает-то человеческий фактор. И руководителей, и ИТР, и среднего звена, и простого наемного рабочего.
К тому же, Украину, к сожалению, не считают правовым государством те, кто ею управляют.
Вопрос: как именно выстроить отношения в трудовой сфере? У меня пока ответа нет.
Согласен. Нереально.
Но! Отдав в частные руки государство сохранило контроль и рычаги влияния на пользователей земли в части технологии использования земли? У нас в области однозначно нет. Главное востребованность на рынке и цена. Подсолнечник например в разумных пределах сеем?
Земельные монополисты.О них.
300 агрохолдингов сосредоточили в своих руках более 10% пахотных земель Украины.
Компания — Ukrlandfarming, -в обработке 150 тыс. га пашни, купила активы двух агрохолдингов «Райз» и «Дакор Агро Холдинг» с земельными угодьями соответственно 180 и 106 тыс. га. Общий земельный банк компании сейчас составляет 436 тыс. га.
» Возвращаемся к Конституции «земля – собственность народа» отсюда, примат частной собственности имеет ограничение, связанное с необходимостью учитывать интерес общины.»-Это юридически
Это юридический аспект проблемы.Тем более,что Конституция 1996 носила компромиссный характер из-за примерного равенства левых сил и либеральных,националистических ВР..Там указаны три формы собственности ,а не две,как в других странах.А вот экономический -рыночная экономика основана на частной собственности,отсюда-потребность в рынке земли.Все остальные вопросы-защита экосистемы,национальная безопасность должны сопутствовать решению формирования рынка.Нет?Ведь не случайно в рейтинге экономических свобод Украине где-то на 164 месте?
Тааак, по госконтролю это «любимый мозоль» сделаю отдельную тему 🙂
Технология землепользования это вопрос правильный, но повторюсь, ни один землепользователь не заитересован в ухудшении свойств почвы. Если у него не хватает образованности, это другое. В этом ему нужно помогать.
Рычаг влияния это что? Создаем мотивацию и экономические условия для работы — вот задача госменеджмента.
Например я был и остаюсь сторонником пошлин, это нормальный рыночный инструмент, если его правильно применять. Но в прошлом году дискредитировали.
Цена зависит от качества и товарности, без технологии невозможно получить эти показатели. Урожайность по культурам растет? Растет. Значит технологии есть, ведь новых площадей не распахивали.
А подсолнечник действительно востребован. Украина на 1 месте по экспорту подсолнечного масла. Тормозить надо, это факт, увлеклись. Вот тут кстати пошлина могла бы помочь.
Уважаемый, еще раз, эти земельные площади не собственность, а аренда. Поскольку у купленных предприятий были заключены договора с пайщиками.
Причем надо понимать, что это сырьевая база для производства комбикорма, который идет на производства яиц внутри этого же холдинга.
Касательно Конституции. Я не оспариваю частнособственические аспекты. Я убежден, что распродавать страну — НЕЛЬЗЯ. Предприятие можно построить заново. А территорию прирастить невозможно. Торговать нужно не землей, а тем, что на ней произрастает.
Рынок понятие намного более широкое чем купля-продажа. Если Вы потрудитесь прочитать проект закона, то увидите, что он посвящен только распродаже земель госсобственности и созданию проблем для прозводителя.
А «зарывание денег» в землю никак не поспособствует росту экономических свобод.
Богдан- прекрасный пример конструктивной оппозиции в отличие от нынешней. Кстати, почему еще ни в одной партии? 😉
Богдан.Відмінна стаття. Правильні думки і правильні слова.Саме цікаве, що в блогах ніхто не виступає проти вас, ви обеззброюєте кажучи просто і дохідливо. Напевно і проблема вся в цьому, тому ви і не припали до смаку владі.
А свої погляди і думки ви, як намагаєтеся відстоювати?
Все разумно и логично. Интересно, а чем могла бы ответить другая сторона? Есть же у них какие-то аргументы!
А за статью спасибо, :good: многое услышал впервые. :yes:
у них прагнення землю привласнити. або просто продати. щось та прилипне до рук.
і не треба забувати, що при великій владі зараз представники промисловості, які слабко уявляють, що таке село які реальні наслідки тих чи інших кроків.
кожна галузь — вельми специфічна.
скажімо, металурги знають, як важко й дорого запустити доменну піч.
а комбайн у сільському господарстві без проблем може рік в ангарі простояти і виїхати на поле.
але в «простому» сільському господарстві є маса своїх нюансів!
Идеологически не вписываюсь ни в один проект 🙂 А себя ломать не хочу. Может создать партию «Конструктива и здравого смысла»? Вступишь?
Ответила тем, что остановила пока процесс 🙂 а самые интересные для себя позиции «вырезала» из текста и подает сейчас отдельными проектами. Отслеживаем пока.
Люди, які входять до влади, на жаль не бажають визнавати, що країна вже давно переросла ту систему нещирих цінностей і відвертої брехні, яку намагаються підтримувати тимчасові займанці посад 🙂
наприклад брехливо заграючи із малоосвідченими нашими співгромадянами або спекулюючи на їх проблемах, кидаючи подачки.
Я ж ветеринарний лікар за фахом і не розумію навіщо брехати собі, коли ставиш діагноз, чи власнику тварини, призначаючи лікування.
До речі далеко не всі ліки смачні 😉
А погляди і думки відстоюватиму так само як і раніше 🙂 пропагуючи і втягуючи якомога більше людей, пропонуючи їм включати мізки. І коли вони приходять до таких саме висновків, що і я, виникає синергічний ефект.
А коли тих хто думає стане більше, будемо жити в іншій країні 🙂
Так, все саме так.Але конформізм громадян, який став частиною ментальності дуже важко перемогти. Повсюдно у нас вибирають між правильним і вигідно-останнє. Зміниться все лише тоді, коли у нас правильні вчинки будуть вигідні! Але як змусити людей це робити, коли істеблішмент демонструє зворотне?
Демонструвати, як правильно, у відповідь 🙂 а вподоблюватися тим хто порушує.
Коли Ви переходите дорогу, ви йдете як вчили в школі чи наслідуєте тому, хто мчить на червоний?
Поки ми неповажаємо себе, то й обиратимемо до істеблішменту тих, хто не поважає нас.
А взагалі є дві системи координат, стосовно вчинків, умовно кажучи «західна» і «східна».
За першою кожен слідкує за кожним і здає його. За другою кожен боїться втратити «лице» і слідкує за собою сам.
Органи державного нагляду є підтримуючим елементом і забезпечують невідворотність покарання та/або заохочення.
Ми, на жаль в переважній більшості, поки що першу підзабули, а до другої мабуть не доросли ще 🙂
І ось як приклад
http://lb.ua/news/2012/04/12/145980_vlast_trusov.html
Ну, мы ж с тобой иногда проводим партконференции вдвоем :yes:
Тут в оппонентах не одна сторона, а практически все стороны
Ага, и что показательно: голосующих против и воздерживающихся нет 😉
Борменталь, помните миниатюру — «Аргументируйте. Аргументирую. Чем? АргУментом!»