Стиль та стриманість в усьому – саме так можна коротко охарактеризувати персону та творчість Аресена Мірзояна. Мабуть, мало хто з сучасних українських артистів має настільки багатоманітний творчий доробок: участь у команді КВК, резидентство у «Камеді Клаб», відзнака російського проекту «Смех без правил», фінал «Голосу України» 2011 року, а нині – кар’єра ліричного співака з досить складними текстами пісень.
У п’ятницю, 6 лютого, прихильники творчості Мірзояна зібралися у клубі «Провокатор» на його сольний концерт. Арсен не розчарував своїх глядачів. Жива музика, незвичайний голос, харизматичність самого співака, тон пісень створили затишну й одночасно ліричну атмосферу, що дуже пасувала до роздумів над темами, які розкривалися в піснях, та й над життям і його примхами в цілому.
Перед концертом Арсен люб’язно погодився дати інтерв’ю «УЦ». Співак виявився досить відкритим, комунікабельним, готовим до обговорення будь-яких питань.
– Арсене, ваш творчий шлях почався з команди КВК. Який вплив справила участь у КВК на вашу подальшу діяльність?
– Вплив був насправді дуже великим, я б навіть сказав, визначальним. У команді я працював над віршами й піснями, всі пісенні композиції, з якими команда виходила на сцену, – мого авторства. А враховуючи те, що у мене не було ані музичної освіти, ані взагалі досвіду роботи на сцені, можу сказати, що КВК навчив мене творити. Десь так. Але мушу відзначити ось що: КВК – це далеко не завжди смішно. Звісно, гумор – це продукт, який, мабуть, має найбільший попит в аудиторії, але насправді КВК – це дещо більше, ніж просто гумор. Моїм улюбленим жанром КВК був і залишається СТЕМ – мініатюра за участі двох-трьох осіб. У таких сценках розігрується ситуаційна складова, вони справляють миттєве й сильне враження на глядача.
– А який номер КВК ваш улюблений?
– Найбільше мені подобається «Гамлет». Він заснований, знову ж, на ситуаційній складовій. Суть номера полягає у тому, що під час п’єси у театрі вимикається світло. Актори втрачають контакт з глядачем, один з одним і так далі. Наприклад, Лаерт, користуючись ситуацією, починає загравання з Офелією. Вона здогадується про це: «Лаэрт, да как ты мог, ведь ты же брат мой!» — «Сестра ты мне, лишь по сценарию!» І далі в такому ж дусі. Завершується номер виходом Смерті, вона плутає персонажів, звертаючись до Гамлета, як до Ромео. «Ты кто?» — «Я Смерть, я от Шекспира! Какая разница: в конце вы все умрете». Ще мені дуже подобався номер про щирого українця Тото Кутуненка, який вправно маскувався під італійця. Я, коли писав текст до пісень у цьому номері, спеціально підбирав слова так, щоб було схоже на італійську. Цікаво було дивитися реакцію глядачів на цей номер. Особливо весело було, коли одного разу в глядацькому залі були росіяни, українці й італійці. У всіх була своя реакція: українці здогадалися першими й зразу почали реготати, росіяни спочатку вслуховувалися в слова, розуміючи, що це італійська, а італійці досить довго не могли зрозуміти, якою ж мовою співається пісня.
– Після успіху в КВК ви обрали досить несподівану роботу – на «Запоріжсталі».
– А до цього три роки пропрацював на заводі «Мотор-Січ». Насправді для мене це досить логічно, я нерідко називаю сам себе музикантом-механіком. У мене технічний склад мислення. Тому мені подобалося працювати і на «Мотор-Січі», і потім на «Запоріжсталі». На «Мотор-Січі» я взагалі отримав безцінний досвід, на власні очі бачив, як створюється складний механізм, наприклад, двигун для літака, від виплавки деталей до збірки. А на «Запоріжсталь» мене взяли вже тоді, коли я отримав досвід роботи. Працювати подобалось, я любив копирсатися у металах, вирішувати завдання, які давало керівництво. До того ж на «Запоріжсталі» у мене була змога продовжувати свій творчий шлях, підприємство фінансувало команду КВК, у мене були додаткові вихідні.
– Коли ж почалися ліричні вірші?
– Вірші почалися давно, ще у 90-х, коли я отримував перший досвід роботи з музичними групами. Я їх писав і складав у шухлядку. Коли працював на «Запоріжсталі», взагалі припинив писати. А потім так вийшло, що одного разу я в ту шухлядку зазирнув, прочитав написане й вирішив щось із цим робити. Більшість тих віршів досі лежить у шухлядці — перші кроки будь-якого поета чи письменника досить неоднозначні, у мене теж. Деякі поклав на музику. Почав знову писати вірші. Мене цікавить тема прихованих сторін людських відносин. Знаєте, це як у тому ж театрі чи кіно: ми бачимо одну картинку, один сюжет, а за ним стоїть зовсім інше життя. Ось, наприклад, пісня «Вінні-Пух» — вона про те, як складається життя Вінні-Пуха як актора, що грає у дитячому мультфільмі, про те, що лишилося за кадром: найліпший рожевий друг не зовсім і друг, режисер задовбав своїми дурними завданнями і так далі.
– Де берете теми для поезій?
– У ситуаціях, життєвих обставинах. Побачу якусь незвичну ситуацію, або таку, що вразить. Потім воно не дає мені спокою, я, наприклад, до трьох годин ночі не сплю, щось муляє. Беру олівець, листок паперу, щось починаю писати, через годину починається вірш. Значить, ось вона, муза. Можна, звичайно, махнути рукою, сказати, що завтра вставати рано, але, якщо муза вже прийшла, її треба прийняти, запросити, напоїти чаєм. А то прийде раз – її не впустили, прийде вдруге, а втретє вже не прийде.
– Зараз ви все ще працюєте як гуморист?
– Я досить довго пропрацював у цьому напрямку й мушу відзначити, що гумор – це справа молодих. У них це все виходить природно, неначе саме по собі. А якщо вчасно не вийти з теми, то твій гумор поступово стає схожим на програму «Аншлаг».
– Ви брали участь у Євромайдані. Якби знали, які події відбудуться потім, все одно вийшли б на Майдан?
– Я не мав жодних ілюзій щодо Майдану. До речі, ніяк не второпаю, чого його всі називають саме Євромайданом. Ніякий він не євро, це просто Майдан. Він не повинен був нести якихось ідей, це не інструмент зміни суспільства. Майдан — це спосіб зняття влади, що набридла й не справляється зі своїми обов’язками. Ось і все. Тож я ні тоді не покладав на нього зайвих надій, ні тим більше зараз. Щодо подій, які сталися потім… Вони все одно сталися б. Росія не стала б іншою, вірно ж?
– Каверзне питання наостанок: вас коли-небудь порівнювали зі Стінгом?
– Зі Стінгом?
– У вас схожий стиль, схожі проблеми – вада слуху, всупереч якій створюються чудові, дуже мелодійні пісні.
– Зі Стінгом мене поки не порівнювали, але якщо порівняють, це буде для мене дуже високою хвалою. Мені імпонує його підхід до творчості: щоб творити красиву музику, не обов’язково мати видатний голос, віртуозно грати на гітарі чи закінчувати консерваторії. Для цього треба відчувати мелодію, гармонію і вміти вправно використовувати те, що в тебе є. Не треба робити надто складних речей – правильно користуйся тим талантом, який маєш.
Спілкувалася Вікторія Барбанова, фото Олени Карпенко, «УЦ».
