Ліра Гіппократа 2012. ГАНЬБА!

8-9 грудня в стольному граді Києві проходив VII фестиваль медиків та працівників лікувальних установ України… «Ліра Гіппократа 2012».

Спочатку розповім про гарне: дякую Сергію Дьячуку (Борменталю) за запрошення та допомогу з орг. питаннями, голові Кіровоградської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я — Ларисі Григорівні Козловій — за внесення реєстраційного внеску. Володимиру Самойленку, Анні Сарміній (обласна лікарня) та Олексію Козачинському — за компанію, суперову музику та моральну підтримку (думаю, що ми підтримували а інколи й підколювали один одного весь час, коли проходив фестиваль). А ще — нашим сусідам по «палаті» — делегації Черкаського медичного коледжу та лікареві з Ужгороду — Володимиру Григоровичу. І за талант, і за спілкування.

А тепер… Тепер я поділюся враженнями від організації фестивалю.

Настільки витримано в одному стилі — стилі, вибачте, лайна, що аж думка з’являється: може люди навмисно так хотіли та все це було продумано? Мені є з чим порівнювати: в 2007 році в Тернополі проходив той самий фестиваль. Також було поганенько, але зараз я розумію, що це ще й нічого було. А от до сьогодні згадується фестиваль Авторської пісні, який в 2011 році в Черкасах проводили профспілки… Тепло та по-доброму згадується… З конкурсантів не бралося ані копійки, розселили по-людські, забезпечили дуже пристойним харчуванням, організували екскурсії ледь не по всіх видатних місцях Черкас та Черкащини… Ех, тільки згадувати залишається. Браво, профспілки!!!

А тут (на «Лірі Гіппократа») за кожного учасника треба було внести 800 гривень. Якщо їде (як було з Одеси) декілька десятків людей — от і рахуйте, скільки за їхню участь відвалив Одеський мед. університет…

Як нас зустрічав автобус не буду описувати для стислості (якої і так не буде…).

Автобус довіз нас в якусь конюшню, яку за іронією долі хтось назвав «дитячий санаторій «Ялинка»»… Це десь в Пущі-Водиці у них знаходиться… Не знаю, як вони там тримають дітей, і як це можна назвати санаторієм, але приїхавши ми побачили таку картину: нас розселюють в «палати», де 10 ліжок, жодної тумбочки, в шафі навіть перекладини для вішаків немає, не кажучи про вішаки… У «палатах» жодної розетки, розетки є на коридорі, але вони не працюють, але в іншій стороні на поверсі є працюючі розетки… Там учасники фестивалю до стіни лейкопластиром приклеїли мобільні телефони, щоб зарядити акумулятор… Двері в палати не замикаються, замки не передбачені…

Навіть туалети улаштовані за принципом відкритості, демократичності та прозорості… Ну, тобто там вони також не мали жодного способу замкнутися… Ані замка, ані клямки… Умовне розділення на «дівчата» та «хлопчики» на дверях входу в туалет було, але поселили жінок по-ближче до туалету «хлопчики», а чоловіків — навпаки… У почутті гумору нашим організаторам не відмовиш…

Кажуть, на першому поверсі був душ… Але двері там також… Ну ви розумієте, навіщо закривати двері в душ? Хтось спробував ним скористатися, то почув: «Ну, ви, якщо підете — скажіть, я хоч підлогу там трохи помию»… Бажання раптово зникло…

Про якість харчування в дієтичній столовій дитячого санаторію краще скромно промовчу… Конкурсний день влаштували так, що він закінчився набагато пізніше за запланований час, а в їдальні «конкурсантів» не дочекалися… Враховуючи те, що в меню значилася «молочна вермішель» (а гарячими там блюда не подаються), то ми всією Кіровоградською делегацією вирішили не йти на вечерю… А інші пішли… Та були трохи принижені тим, що їм сказали, що вже злили все назад в каструлю… Якщо в когось є велике бажання — йому можуть знову відсипати звідти… Ну, словом, даремно вони пішли на вечерю, все одно не поїли…

Добре, що хоч і з великим трудом, але вийшло вмовити заїхати по дорозі від якоїсь школи мистецтв (зупинки дві від метро «Сирець»), де проходив «фестиваль» до нашого «готелю» — в магазин… Люди хоч змогли взяти собі води, якоїсь їжі… Ми ж бо Києва не знаємо так класно, щоб о 20-й годині пертися в якомусь лісі пішки та відшукувати дорогу до бодай якогось транспорту…

Чесно скажу, класна штука, що існує алкоголь. 🙂 Нормальні люди зможуть влаштувати собі свято навіть тоді, коли всі обставини проти цього. На диво все було достатньо інтелігентно: ані п’яних бійок, ані скандалів, ані забльованих підлог, сходів… Лунали пісні, які по ходу розкладалися на декілька голосів, сміх…

Перший день фестивалю, так званий «конкурсний»… Важко було відрізнити від першої репитиції… Оголошують учасника, той виходить на сцену та від 30 секунд до 2-3 хвилин чекає, поки залунає його «мінусовка» (музичний супровід). Звукорежисер кричить на учасників. А там же і лікарі (наш колега мав вік 70 років), і студенти… У стоденточок — сльози на очах… Вони й так перелякані — як вони можуть драйвово заспівати? Мікрофон починає працювати в кого з 3-го слова (їх вимикає та вмикає звукооператор), а в кого — з третього рядка…

На другий день за законами чорного гумору дійство мало назву «Гала-концерт». Якісь дві камери фіксували це, камери стаціонарні, може цю ганьбу якось змонтують та ще десь покажуть? Мікрофони так і вмикалися звукооператором явно не на початку пісні. Львівських студенток поставили наприкінці «концерту», не зважаючи на те, що вони не мали шансу в такому разі встигнути на поїзд… Коли вони підішли запитати, чи не можна це змінити (а з ними ніхто не обговорював, коли вони співатимуть), на них просто накричали… Цього не витримав я, та також трохи накричав на режисера… Не знаю, чи це пов’язані події, але дівчатам таки «дозволили» проспівати раніше та потрапити додому (а їм їхати біля 1.5 доби, наскільки мені казали…).

Періодично все це супроводжувалося приниженням учасників концерту з боку ведучої (вона ще в 2007 році вела цей фестиваль та є чи то заслуженою, чи то народною, тільки якось я її прізвище не пам’ятаю). «Ты посмотри, 5 микрофонов им нужно, звезды нашлись» (Це реакція на те, що дівчатам дали мікрофон, що не працював, у дівчат пісня на 5 голосів розписана та важко їм без репетицій заспівати тепер це на 2 або на 1 мікрофон…). Одна жіночка не витримала та посеред концерту прокричала «Позор организаторам!» та покинула це «дійство»… І треба сказати, я її не засуджую…

Льошка Козачинський, молодець — він зупинив пісню, та потребував, щоб включили мікрофон та дали нормальний звук на монітори. Що Льоха може витворяти з голосом, ви б тільки чули!..

Перед своєю піснею (дякувати Богові, мені мінусовки не треба було чекати, я з гітарою, від мінусовок не залежу) — я поговорив біля 2-3 хвилин з двома мікрофонами (один під голос, інший — під гітару), поки вони нарешті не запрацювали… Ми (Кіровоградська делегація) завершували цей «концерт». І в залі були 2 з організаторів, 2 оператори з камерами, 1 звукооператор, наша Анна Сарміна, і людей 4-5 з тих, хто виступав перед нами… Практично порожній зал.

Це не мало сенсу, але я не відмовив собі у задоволенні сказати наступні слова:

«Цей «аншлаг» яскраво ілюструє рівень фестивалю… Я дуже вдячний організаторам фестивалю, бо мені… дуже цікаво було спостерігати за контрастом між тим, які талановиті люди приїхали сюди ділитися своїм мистецтвом та тим, як паскудно організований цей фестиваль…»

Якщо не точна цитата, то близько до тексту… Після мене фінальною піснею виступав Володя Самойленко, якому довелося чекати хвилин 4, доки запустять його мінус… Ще й сказали, що треба раніше давати диск… А диск вони отримали на самому початку концерту, раніше просто ніхто ті диски не приймав…

Я багато чого й не розповів… Але і так оповіданнячко моє вийшло явно немаленьким… Були й позитивні емоції: я просто вражений талантом нашого земляка — Льошки Козачинського, вражений тим концертом, який влаштував Одеський медичний університет — наче побував на дорогому концерті (якщо б не очікування початку номера та не непрацюючі через примхи звукооператора мікрофони — взагалі не відрізниш, настільки професійно люди творять)… Тому я все ж таки задоволений, що потрапив туди. Хто нагрів руки на тих 800 гривень з людини — це вже хай буде на їхній совісті.

З іншого боку, думаю, що коли назва фестивалю буде «Ліра Гіппократа«, в організаторах буде заслужений діяч мистецтв України В.В. Герасимов — мене туди вже не затягнеш і безкоштовно, і навіть заплативши мені 800 гривень. І всім би, хто має відношення до творчості в сфері охорони здоров’я (навчальні, лікувальні заклади, відділи при обласних та міських радах, тощо) — порадив би нікого не відправляти на такого роду «фестивалі». Просто соромно за організаторів та за Київ, бо я ніколи не міг припустити, що в столиці так може це пройти… Згадується добрим словом «Дика Груша» та Паша Федчишин. Ці хлопці змогли зробити круто, а в столиці таке…

Наприкінці наведу скан-копію свого «Диплому». Ось ця смуга чорна праворуч наводить на думку, що це неякісна кольорова ксеро-копія. Думаю, що так ці «дипломи» й виготовлялися. Цифра «І» в надпису «лауреат І премії» написана без особливого старання (дрібниця, але характеризує ставлення до своєї справи). Ну а нагорі «диплому» почесний перелік організаторів… цієї ганьби…

Вибачте за багатослівність, але трохи накипіло… Може комусь цікаво буде ознайомитись, як у нас можуть влаштовувати пародії на фестивалі…