Інший Кропивницький

Про корифея українського театру Марка Лукича Кропивницького написано дуже багато. Проте навіть ми, мешканці міста, яке носить тепер його ім’я, майже нічого про нього не знаємо. Багато людей, навіть освічених, читаючих, які виросли в цьому місті, відвідували у шкільні роки музей Кропивницького й неодноразово бували у театрі Кропивницького, плутають Марка Лукича з Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенко-Карим). І в цьому немає нічого дивного.

Чого вартує саме словосполучення «корифеї українського театру», вигадане невідомим автором у 1901 році, що намертво прилипло до Кропивницького та братів Тобілевичів. Це слово «корифеї» не тільки робить їх неживими, застиглими в бронзі, але й наче зрощує в одне ціле. Пам’ятаєте анекдот про те, що Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, виявляється, не чоловік і дружина, а чотири різних людини? Такий самий анекдот можна розповідати про Кропивницького та Тобілевичів. Це і справді чотири різних чоловіки — і кожен з них по-своєму цікавий.

Особистість Марка Лукича зацікавила нас давно. У спогадах Євгена Чикаленка, який навчався в одному класі з Панасом Тобілевичем (Саксаганським) та Олександром Тарковським, ми прочитали, як насправді створювався «оазис у степу» — хутір «Надія». Старший з братів Тобілевичів Іван, отримавши у спадок «землю старого Тарковського», оселив там свого батька та возив туди своїх друзів наче на відпочинок, проте там вони відпочивали, саджаючи дерева, косячи траву і т. п. Приїздив туди й Кропивницький, який був старший за Чикаленка, Тарковського та Панаса Тобілевича майже на двадцять років, тож здавався їм, підліткам, глибоким старцем. Чикаленко згадував, що Кропивницький косити та саджати нічого не хотів, і йому єдиному вдавалося уникати роботи на хуторі. Такий Кропивницький, якій відпочиває у затінку, поки навколо нього метушиться усе сімейство Тобілевичів-Тарковських, мені сподобався. Було в ньому щось живе, «некорифейське». А в минулому році ми мали змогу подивитися моноспектакль Юрія Жеребцова «Щоденник актора на пенсії» за оповіданням Кропивницького «С хлеба на квас». Оповідання очевидно автобіографічне, хоча директора трупи звуть не Марко Лукич, а Карпо Ілліч. У Жеребцова вийшов дуже живий Кропивницький, нічим не схожий на пам’ятник, що стоїть біля театру, - трохи смішний, трохи нескладний, дуже талановитий і закоханий у свою справу, хоча керувати гастролюючою провінційною трупою йому дуже нелегко. А зовсім недавно на сайті Державного архіву Кіровоградської області ми натрапили на унікальні документи — рукописи Миколи Смоленчука, який збирав спогади сучасників Кропивницького у 1949-1951 роках. Здається, ці спогади не були опубліковані (принаймні, у такому вигляді), мабуть тому, що той живий Кропивницький, який цікавив Миколу Смоленчука, не був схожий на пам’ятник корифею.

Ми зробили спробу написати саме про такого Кропивницького — живого, цікавого, який закохувався, одружувався, виховував дітей, писав музику, співав, акомпануючи собі на фісгармонії, та грав так, що, побачивши його «Тараса Бульбу» один раз, сучасники згадували про це все життя та переповідали онукам, що бачили насправді великого актора.

Геніальний продюсер

Напишу крамольну річ: письменник Кропивницький, мабуть, дійсно не пройшов перевірку часом. За цю фразу працівницю бібліотеки Чижевського ледь не розіп’яли у міській раді. Проте, якщо замислитися… Ми знайшли тільки одну збірку творів Кропивницького, видану у пострадянські часи! Одну! Треба сказати, що в п’ятдесяті-шістдесяті і потім у вісімдесяті роки Кропивницького видавали, проте й тоді тільки вибрані твори, повного зібрання ми не маємо.

Навіть у нас, в театрі Кропивницького, не ставлять п’єси Кропивницького (є дві моновистави Юрія Жеребцова, але обидві — за оповіданнями). Чому?

Насправді Кропивницького й за життя не всі вважали геніальним письменником. Іван Франко про першу книгу Кропивницького писав: «Твори Кропивницького покажуться лиш слабонькими пробами, не доростаючими до поважної оцінки. Нам здається, що в деяких штуках, наприклад, в «Дай серцю волю — заведе в неволю», авторові не йшло навіть о написання драми, а попросту о показання в драматичній рамці кількох сцен з народного життя (…) З його драм ми не видобудемо ніякого суду о українській суспільності; його особи розпливаються, не мають крові і кості, а стоять тільки тими дотепами і концептами, котрі їм автор вложить у вуста, котрі не характеризують ніякої індивідуальності. Його парубки всі не то що подібні до себе, але становлять мовби одну особу; дівчата тим паче».

Але насправді й сам Кропивницький, судячи з його автобіографій (а він писав їх постійно — за 35 років, за 65 років і т. п.), не вважав письменництво своєю основною місією. Він писав за потребою. Йому були потрібні нові українські «штуки», а як режисер він дуже тонко відчував, що саме потрібно публіці, тож і писав саме це для свого театру.

У часи Кропивницького не було кіно. Тож ми не можемо побачити його гру на сцені чи на власні очі переконатися, яким він був режисером. Але якщо літератора Кропивницького критикували, то актор Кропивницький, за спогадами сучасників, був генієм. Російський театральний критик і журналіст Олександр Суворін написав про трупу Кропивницького цілу книгу «Хохлы и хохлушки». Самого Марка Лукича він описував так: «Соединение тонкой наблюдательности с выразительностью и бесподобной гримировкой, рядом с разнообразием типов делают из Кропивницкого такого актёра, подобного которому нет ни на одной русской сцене» чи далі «В «Наймичке» Кропивницкий создал шедевр из отставного солдата, из намёков сделал типы и создал их с добросовестностью и пониманием изумительными».

Але й про акторську гру Кропивницького написано не так вже й багато. Просто тому, що переважна більшість театральних критиків, письменників і художників, які залишили нам спогади, - чоловіки. А в трупі Кропивницького була ще одна зірка — Марія Заньковецька — не тільки талановита акторка, а ще й гарна жінка. Антон Чехов, вперше побачивши трупу Кропивницького в Москві у 1887 році, писав брату: «Заньковецкая — страшная сила!» Лев Толстой просив Заньковецьку подарувати йому на пам’ять хустку. Художник Михайло Нестеров писав: «Зима 1884 года. «Малороссийская труппа» после бурных успехов в Петербурге, после неистовых восторгов старика Суворина переехала в Москву. (…) Нашей вдохновительницей была бесподобная артистка Заньковецкая. Однажды, когда, казалось, артистка превзошла себя, когда ее небольшой, в душу проникающий голос, ее дивные, печальные очи, пламенно дышавшие уста вызывали у зрителей слезы, когда, глядя на нее, душа изнывала от горя, от того, что «наймычка» переживала там, на сцене, и так хотелось быть ее избавителем». Їм усім, здається, просто не до Кропивницького було…

Проте театр Кропивницького сам по собі був явищем безпрецедентним. Доводилося навіть читати, що саме методику Кропивницького взяв за основу театральний педагог і режисер Михайло Чехов, який не тільки керував другим МХАТом, але й, переїхавши до США у 1939 році, створив там акторську школу, в якій навчалися Мерілін Монро, Клінт Іствуд і т. п. Кропивницький був геніальним режисером і геніальним управителем трупи — сьогодні ми б назвали його продюсером українського театру. І навіть саме створення українського театру було геніальним продюсерським ходом. Софія Тобілевич в книзі «Мої стежки і зустрічі» згадує: «Щасливий, виходить, то був рік для українців — 1881. То був рік, коли уряд скасував свій жорстокий наказ 1876 року. (…) Кропивницький, який не міг жити поза театральним мистецтвом з свого покликання, вирішив вступити до російської трупи антрепренера Ашкаренка. (…) Населення Кременчука не дуже-то поспішало до театру. То був не бойкот, а байдужість, тим більше, що хороших російських труп у провінції було дуже мало. Отже, за словами Ашкаренка, його театр горів, і він не знав, що діяти, щоб розрахуватися з акторами і сплатити борги за приміщення. Кропивницький із Садовським порадили йому звернутись до тодішнього міністра внутрішніх справ Лоріс-Мелікова і просити дати дозвіл на вистави українською мовою: українське населення, напевно, відгукнеться на ті вистави і таким чином дворянська честь Ашкаренка буде врятована. Такий дозвіл Ашкаренко одержав і за добру пораду та за розумно написану Кропивницьким і Садовським телеграму почастував їх пляшкою шампанського. Правда, що радість їхня була не зовсім повна, бо разом з українською п’єсою, в один вечір, вони мусили грати і російську. Але «якось-то воно буде», — думали Кропивницький і Садовський і почали, не гаючись, готувати виставу українською мовою. То була п’єса Котляревського «Наталка Полтавка».

Фінансові справи Ашкаренка настільки покращали, що він почав радо ставити українські вистави. Кінчився сезон, і Кропивницький попрощався з ним, вирішивши заснувати свою власну трупу».

Жінки і діти

Про дитинство Кропивницького написано дуже багато — і ним самим, і дослідниками його життя та творчості. Дуже вже незвичні для того часу стосунки були в родині Кропивницьких. Мати — музикантка, яка кинула старших дітей з батьком, забрала молодшого сина Володю й просто поїхала з дому серед білого дня. Колишня нянька Явдоха, яку батько викупив з кріпацтва та взяв до себе за дружину і яка «стала постепенно забирать власть» та регулярно напиватися. Життя по різних людях, які на деякий час брали хлопця до себе. Дитячі спогади Кропивницького вражають своєю щирістю та яскравістю («Автобіографію за 65 років» сьогодні можна прочитати на сайті бібліотеки Чижевського, в розділі «Персони українського театру»). І саме дитячим рокам Марко Лукич приділяє найбільшу увагу, про себе дорослого пише, навпаки, дуже стисло й коротко:

«З Єлисаветграда поїхав я на різдво грать спектаклі з аматорами поміщиками в Бобринець і там закохався у О. К. Вукотич, котра опісля була моєю першою дружиною. Це була істота надзвичайна, їй цілком личило прізвище, дане попечителем Одеського Учебного Округу, котрий, видаючи їй атестата по скінченні Маріїнської гімназії, назвав скороспілкою. І справді це була скороспілка. В 15 років вона скінчила гімназію, через рік похопилась продать свою землю бувшим кріпакам її батька на найвигідніших умовах».

Саме в будинку тітки Олександри Вукотич Марфи Петрівни Заньковської знаходиться зараз меморіальний музей Кропивницького. Тут Кропивницький жив з першою дружиною. Тут виросли двоє його старших дітей — Костянтин і Марія.

Співробітниця музею Кропивницького Ніна Черняк розповідає, що Олександра померла дуже рано, у 28 років. Другий шлюб Кропивницького — з актрисою Лідою Квіткою — не був офіційно зареєстрований, проте вона народила йому сина Павла.

Але були і інші кохані, і інші історії, які не входять до офіційної біографії. Доводилося читати, що він збирався взяти шлюб зі ще однією актрисою своєї трупи Антоніною Маркович. У спогадах сучасників, зібраних Смоленчуком, читаємо свідчення Є. М. Глімбовської: «Моя бабушка М. Ф. Меер вскоре после раннего замужества стала вдовой и жила в Бобринце. Она была первая красавица на весь уезд. М.Л. увлекся ней и сделал ей предложение. На что она ответила: «Я против кочующей жизни, люблю оседлую». Она отказала артисту, ибо он бросить сцену, конечно, не захотел. Затем она вышла замуж за Безрукова — товарища Кропивницкого по училищу.

В 1898 году мы ехали на извозчике в Елисаветград. Вдруг какой-то господин в котелке бежит от фотографии Харлаба на Дворцовой:

— Стойте…

Он поцеловал ей руку и спросил:

— Где же ваша красота девалась?

Бабушке, видимо, было неудобно, и она перевела на иное:

— Где это вы были?

— Знімав свою пику, — ответил тот.

Она попросила у него фото.

— О, нет, не дам. Оригиналом пренебрегли, а копии не дам.

Когда в 1909 году он был в Бобринце, Федот Михайлович Безруков приглашал его на обед, но он отказался».

Втретє Кропивницький одружився у 1887 році, коли йому було вже 47, на лікарці Надії Гладущенко. Від цього шлюбу народилося троє дітей: Володимир, Олександра та Ольга. Цікаво, що всі вони стали музикантами. Мати Марка Лукича, яка кинула його в п’ятилітньому віці, просто приїхала на хутір Затишок під Куп’янськом, який Кропивницький придбав у 1889 році, і оселилася у сина. В музеї Кропивницького розповідають, що вона не тільки навчила музиці своїх молодших онуків, але й віддала їм усю ту любов, якої не дала власним дітям.

На той час Кропивницький вже був досить заможною людиною. Чехов у листі до свого друга письменника Іваненка писав: «Будьте счастливы и здоровы, как Мова (мається на увазі актор Денис Мова — Авт.), и богаты, как Кропивницкий». До речі, цікава деталь: коли я запитала у завідувача музею Кропивницького Миколи Галицького, як розповісти про Марка Лукича дітям (сьогодні у зв’язку з перейменуванням міста це важливе питання, мабуть, для всіх батьків), він розказав, що там, на хуторі Затишок, Кропивницький створив перший дитячий театр, аналогів якому не було ані в Україні, ані в Європі. Акторами були діти з сусідніх сіл і хуторів, а віршовані п’єси за народними казками «Івасик-Телесик», «По щучому велінню» писав сам Марко Лукич.

В останні роки Кропивницький, завжди схильний до філософії, захоплювався Шопенгауером і продовжував їздити на гастролі. Власне, й помер він у потязі, коли повертався з гастролей в Аккермані (зараз Білгород- Дністровський).

Про Марка Лукича можна писати ще дуже багато (і ми обов’язково напишемо!), тому що насправді він був надзвичайно цікавою та різноплановою людиною. Ви знали, наприклад, що він є автором романсу «Соловейко»? Або що він дружив з Іллєю Репіним і позував йому для другого варіанту картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану»? Напівоголений козак-картяр на передньому плані — це Кропивницький!..

Ольга Степанова, «УЦ».

Автор

Админ

Site admin

Інший Кропивницький: 87 комментариев

  1. Мда, судя из данной статьи , если перевести деятельность Кропивницкого на нынешнее мерки, то он был попросту успешным шоуменом, который придумывал как и чем можно удивить публику. И это икона личности на честь которой нужно было переименовывать город — областной центр?

  2. Мда, судя по вашему комменту, фраза о том, что Кропивницкий был гениальным актером, прошла мимо вашего внимания.

  3. Ну тогда еще лучше шоумен+гениальный актёр.

  5. Таки незрозуміло. За які заслуги ім`ям людини, про яку «майже нічого не знаємо», названо обласний центр? До речі, стаття гарна, цікава (Оля як завжди на висоті), але де там боротьба з царизмом за українство? Навіть навпаки. Жив я сир у маслі катався.

  7. Во-первых, спасибо.
    На мой взгляд, вопрос «за какие заслуги?» очень несправедлив по отношению к Кропивницкому. Он ничего не собирался заслуживать — жил, работал, делал то, что ему нравится. Хотя, судя по его воспоминаниям, жизнь бродячей труппы позапрошлого века трудно назвать «как сыр в масле». Но ему, по-моему, нравилось.

    А «борьба з царизмом»… В советские времена писали, что его отец был очень беден и тяжко трудился… А сегодня уже предполагают, что он был представителем древнего дворянского рода, просто документы потерял.

    И, кстати, Кропивницкий и правда очень много сделал для сохранения украинского языка, хотя вне сцены говорил чаще по-русски.

  8. Напевно Рильський теж нічого не розумів в мистецтві…
    «Давно життя минуло старосвітське
    І зник з землі Глитай, або ж Павук,
    Та знов, мов крила, міліони рук
    Стрічають плеском ім’я — Кропивницький.»

    (М. Рильський, Пам’яті М. Л. Кропивницького).

  9. это удивительно! там что-то плохое написано о Кропивницком? ну, хоть слово? или вам просто пиетета недостаточно?

  10. А этот вопрос ни в коем разе не к Кропивницкому. Он жил как жил. Прожил долгую, насыщенную событиями, интересную жизнь. Занимался любимым делом, никто ему не мешал, даже условия благоприятные создавались. Вопрос к нашим современникам.

  11. Ольга, моя эскапада обращена не к вам. За сдержанную статью спасибо. Это довольно благородно с вашей стороны.

  12. А вот о том, как при строительстве крепости «притесняли запорожцев»: » Для ее строительства были присланы крестьяне из центральных районов Российской империи, солдаты Пермского карабинерного полка и добровольцы с близлежащих земель. Охрану строительства несли 200 запорожских казаков.» Получается, строили крепость для «защиты от запорожцев», а строительство они же и охраняли. Парадокс? Не думаю!!! Так что вопить об «имперском» наименовании города, мне кажется, не стоит.

  13. И о Кропивницком — человеке: » Оно конечно, Александр Македонский герой, но зачем же стулья ломать?»

  15. Вам хочется считать незаконное и противоестественное решение Рады «свершившимся фактом»? Удачи! Только с определением «свершившийся» немного подождем.

  16. Пане докторе, а могли б ви оголосити список критеріїв, згідно яким можна чи ні називати чиїмсь ім’ям місто? Ви ж, певна річ, маєте такий документ?

    Ну щось на кшталт:
    1)посадив 17 дерев
    2)звільнив від гусіні 3 міста і 12пгт
    3)написав п’ять монографій про рослинництво
    4)перевів 39 бабусь через дорогу
    5)отримав 29 вимпелів «Переможець соціалістисних змагань»

  17. Шановний! Иснує тільки один критерій — думка та бажання мешканців.

  18. Поясните пожалуйста, что значит «незаконное » и «противоестественное»?

  19. Вам и остальним, кропивничайникам, все это пояснит суд в своем решении. Я же замечу, что голосование с нарушением регламента и пренебрежением мнения горожан суть незаконно и противоестественно. Как и истерические цепляния неузаконенного названия города.

  20. Кто будет пояснять, если вы даже в суд не подавали?

  21. Вы притворяетесь, или не читали в У.Ц. перечень граждан, подавших в суд на этот бред? Или суд должен каждому в отдельности все пояснять? И для этого каждый должен обратиться в суд? Вы ПК читали?

  22. Пане Олексо! Ви це питання мені вже задавали. Звісно, що немає.Це той випадок, коли усе пізнається у порівнянні. Ви будете заперечувати, що у даному випадку назва вибрана по політичним мотивам?

  23. Тогда действительно комедия с «перечнем граждан» получается. Суд им в отдельности будет пояснять?
    Если нет, зачем эти граждане подавали? Достаточно было бы заявы только одной гражданки Шкипидар.

  24. Якщо у вас немає конкретного мірила, то навіщо тоді нав’язувати свої суб’єктивні оцінки ситуації, вважаючи їх за єдині вірні?

    Чи ви вже перейшли у категорію «сам п’ю, сам гуляю, сам себе риторичними питаннями розважаю»?

  25. Все это,конечно,интересно,но дело не в характеристиках Кропивницкого(был ли он гениальным актером или нет),если мы вспоминаем о нем в контексте дискуссий о переименовании города.Проблема в другом.И здесь я повторюсь.
    Существует два варианта переименования.
    1.Реализуя норму закона о географических наименованиях вернуть исторически первое, официально зарегистрированное название. Такой путь-восстановление объективного факта, основанного на исторических источниках.В генеалогии города нет ни Ингульска,ни Златополя,а есть Елисаветград.
    2.Придумывание новых названий.Это не восстановление объективного факта истории,а фантазии на поле оценочных суждений,которые только субъективны,не общезначимы.Значит,наименование города, принятое на основе оценочных суждений ,не может быть стабильным,то есть не сможет выполнять функции топонима.Это избирательный подход к историческому прошлому,когда невыгодные из-за конъюнктурных соображений,периоды истории,как кто-то выразился,»ампутируются».Но как можно любить родину,город наполовину?
    Таким образом,первый подход-восстановление объективного факта на основе исторических источников и основа объективного,не мифологического восприятия истории города.Второй-субъективный,по логической форме не доказательство,а оценка на основе оценочных суждений. Следовательно, оно не претендует на научность и строгую доказательность,которые зависят от политической ситуации в данное время и данном месте. Принятое так наименование по своей природе не может быть стабильным и общезначимым. Оно только может обеспечит новый виток мифотворчества и политических спекуляций.

  26. Пане Олексо! Де Ви побачили, що я щось комусь нав`язую? Звісно, це моя думка. Яка за ознакою є суб`єктивною. Як і усі інші дописи усіх коментаторів. Ваші, до речі, також.

  27. * * *
    Нескладно розібратись до кінця
    В масштабі історичному митця:
    Талант є першим на коротких перегонах,
    А геній – на великих марафонах.
    Борис Ревчун.

  28. «Факт перший. В репертуарі Кіровоградського академічного музично-драматичного театру ім. М.Л. Кропивницького немає п’єс Марка Лукича. Більше того, якщо подивитися на театральну мапу України, то дуже мало п’єс Кропивницького виконується у наших українських театрах. »
    http://www.week.kr.ua/sotsium/9736-

  29. * * *
    Ми сперечаємось, де треба і не треба,
    Успішно, ні – яка у кого кеба.
    Та справжній арбітраж настане згодом,
    Як сперечальників покличе Бог до себе.
    Борис Ревчун.

  30. Вам, все же, стоит полистать ПК Украины. Граждане подавали иски, ибо это их право. И каждому будет ответ после рассмотрения дела по сути. Я лично иск не подавал. Меня вполне устроил иск, поданный Лариным. Когда (заметьте, я говорю не «если») он этот суд выиграет, я буду вполне удовлетворен.

  31. Серж, какие граждане подали иски? ларин,лукаш, какой-то врач из онкодиспансера, кто ещё? огласите список, что ж вам мешало переименовать Кировоград в Елисаветград в 2012 году когда при власти стояло Чавокуня с типа хозяйственником Лариным, что вам мешало? или сейчас нужно вонять что бы все унюхали? переименуй Кировоград в любое другое название всеравно, всякое дерьмо будет вызжать что мы все правильные, а вы идиоты, ничего не понимающие … как вы уже до тошноты за@бали со своими «правильными» решениями, реально ….

  32. серж вы обзываете людей которые не хотят имперского названия кропивничайниками? кто вам дал право? вы что судья верховный, или вы старый пердун, который онанирует на портрет проститутки путина, я не пойму, что вам всем не хватает??????? сколько нас всех должны кацапы убить, что бы у вас у всех проснулось то чем нужно любить Украину, сколько можно унижаться и прогибаться перед всем имперско-кацапским????????? не нравиться Кропивницький, є ще лугандон и даунбабе, хочете ми вам організуємо виїзд туди … там немає міста Кропивницький, там є Захерченко й жирна товта жаба Плотницький, буде вам там рай без хохлів й українських назв … Земля кругла, як писав, один з форумчан…

  33. Судя по изяществу выражений, Вы настоящий патриот! Интересно, кто сумел Вам вдолбить в то, чем Вы кушаете, что Елисаветград — имперское название? Видимо, один из тех «ученых», что ведут род украинцев от беглых троянцев. Да?

  34. Ох, как хорошо Вы о себе понимаете! «… какой-то врач из онкодиспансера». Во-первых он очень хороший врач. А во-вторых, народный депутат. То есть человек, вполне состоявшийся. А позвольте узнать, что Вы из себя представляете. Судя по Вашей манере вести беседу — Вы реализатор с рынка. Поправьте меня, если я ошибся.

  35. Решение о переименовании города должно быть законным и поддерживаемым большинством жителей города.
    Решение о переименовании Кировограда принято с нарушением закона, регламента ВРУ без обсуждения и включения в повестку дня.
    Переименование провели против воли 82% жителей города.
    Это незаконное решение будет отменено.

  36. нет, я не реализатор с рынка, но вас понять, если челоаек с рынка, то он никто? вы великая личность? а насчет врача с онкодиспансера, то я знаю что я говорю, кого этот великий врач вылечил от рака? сколько людей ушли на тот свет, после нашего онкодиспансера? главное что бы часовенька стояла….

  37. Я о Вашей манере выражаться. В нашей стране всякий труд в почете. Это если Вы не знали. Вопрос, кого вылечил «этот врач» просто неуместен. Вы хотите сказать, что у Ярыныча стопроцентная смертность пациентов? Не судите, голуба, да несудимы будете!

  38. я еще вам говорю не вам судить о моей манере выражаться … моя манера такая стала благодаря таким как вы, которые уже натворили делов с донбассом ….

  39. То есть три года назад Вы не матерились, как спившийся сапожник? Плохо верится! Впрочем, причина употребления столь безобразных выражений ясна. Вы инстинктивно чувствуете, что быть кропичайником Вам и прочим, типа, патриотам, осталось недолго. Вот Вы и беситесь.

  40. Серж вы больны, вам к доктору нужно … сходите пока болезнь не развинулась дальше … мне вас жаль …. вы не исправим …

  42. Шакали працюють по ночам … днем ссикотно правда серж))))))))))

  44. Чорти завжди бісяться коли йде їх конець)))))))) нічого скоро вам прийде кінець …. треба ьрохи почекати …

  46. А если и моих? Что, только вашим единомышленникам дозволено паскудить?

  47. А вообще, молодцы! Не все хотят быть кропичайниками.

  48. От кого-ж придет конец? От кучки неадекватных олухов? Откройте тайну, пожалуйста!

  49. Это не молодцы это дыбилы которые не хотят мирно жить, ну ничего вас в городе многие знают надеюсь скоро вы за свои деньги всё отреставрируете … особенно Фонд Стрижакава …. вам «русского» мира захотелось???????? Валите в ДНР или ЛНР вас там как раз ждут здесь нечего колотитьсЯ

  50. вы реально дыбил????????? от какой кучки? неужели вы думаете что те кто за украинское название города и их мало? вы что и впрям решили что вы решаете всё?

  51. Я ничего не решаю. Решит суд. А сколько за типа «украинское» название — не зазнавайтесь. Сто, от силы двести придурков — вот вся ваша кучка. А Вы, голуба, реально хамло!

  52. Суд ничего не решит машина уже работает назад дороги нет … так что уймитесь и оботритесь ….

  53. и счего вы взяли что это всего то 100 или 200 человек, а если это 10000 или 50000 человек, вы как считали? на калькуляторе?

  54. то есть получаеться, если за Кропивницкий, то это придурки, а если за Елисаветград, значить хорошие люди, так получаеться? супер у вас теория …

  55. Вот почитайте: » …результаты социологического опроса, проведенного Киевским международным институтом социологии (КМИС – Ред.) и группы «Рейтинг», по результатам которого, 54,9% опрошенных выступили за возвращение названия Елисаветграда, К слову, за принятый в итоге Верховной Радой вариант Кропивницкий тогда выступили всего 8% респондентов.
    РИА Новости Украина: http://rian.com.ua/story/20160725/1013725935.html «

  56. Не надо так брызгать слюнями и никому не придется обтираться. А машинка то не работает! Что-то я не видел ни на одном учреждении названия «Кропивчайник». Может Вы где видели?

  57. Вы опять ничего не поняли! Придурки те, кто мастурбируют на сорванное название города.

  58. Жителей города около 240 000 человек. 8% от этой цифры — 1920. А это явно не 10 000!

  59. Считаем дальше: 54,9% от 240 000 это 131760 человек. Чувствуете разницу?

  60. Но Елисатградом там тоже не пахнет, или может вы видели?

  62. да чувствую, особенно когда можно было по пять раз опрашиваться, до задницы этот ваш опрос … это не опрос, это фикция

  64. я не знаю кто на что мастурбирует, я рядом не стою, я вам говорю про одно, вы мне про другое …

  65. Ооооооооо, 54,9%, супер, а кто-то говорил что все 82% было, а потом окажеться как в Крыму все 120% … Бомба))))))))))

  66. Я про Елисаветград не ратую и попу не рву, как некоторые за кропипоцк. Я говорю — суд решит

  67. Вы или действительно не читаете, что Вам пишут, или притворяетесь. Повторю еще раз: » результаты социологического опроса, проведенного Киевским международным институтом социологии (КМИС – Ред.) и группы «Рейтинг», » А теперь найдите здесь про «пять раз на одном участке» и «82%».

  68. Я вам уже много раз говорю одно и то же: ликовать и портить городское имущество, да еще и приплясывать от счастья и чувства собственной безнаказанности рановато! А то, что Вы рядом не стоИте — зря! Такой шанс засветиться в качестве суперсверхультрапатриота пропадает.

  69. Такой шанс засветиться в качестве суперсверхультрапатриота пропадает — поверьте, я патриотично настроен и без таких вещей …. есть много других возможностей как можно себя проявить … но брать в руки краску, тупо ехать за город и зарисовывать надпись, это конечно же от собственной безнаказанности (или не так?)

  70. Тут я с Вами согласен. НО! Не они первые начали. Если уж ваши единомышленники такие законопослушные — не надо было своевольничать. А теперь терпите, пацаны! Дальше будет веселее.

  71. «А теперь терпите, пацаны! Дальше будет веселее» — Звучит угрожающе, взрывать будете, или партизанить по ночам? 🙂

  73. Сначала ваши припадочные опять что-нибудь учудят в очередной раз, а потом будет ответная реакция. И это не угроза, а констатация факта.

  74. Serg говорит:
    19.09.2016 в 11:49
    Сначала ваши припадочные опять что-нибудь учудят в очередной раз, а потом будет ответная реакция. И это не угроза, а констатация факта.
    ———————————————————
    Ответная реакция от кого?

  75. От тех, кто замазал краской незаконное и позорящее город название. А Вы до сих пор не поняли? Или Вам дать адреса и фамилии, чтобы, когда Вы организуете свое ЧК — сразу к ним слать воронок?

  76. Пожелание.
    Никогда не спорьте с дураками, они стащат вас на свой уровень и задавят опытом. (М. Твен)

  77. Серж не меряйте Украину и происходящее у нас совковыми мерками. Успокойтесь уже. Все бывшие ЧКисты за Елисаветград. Вы с ними в одном воронке катитесь…непонятно куда.

  78. Как хорошо Вы все знаете! Списочки уже готовы? На депортацию «без права переписки»?

  80. Значить Кропивницький это позорящее город название, а Кировоград, Елисаветград, Зиновьевск, это всё прославляющие были названия :wacko: Это вы так решили, а если есть другое мнение, или это мнение, как вы говорите — придурков, так вы считаете?

  81. У 18% жителей есть мнение что кровопивницкий это хорошо, у 82% есть мнение что это название не подходит городу.
    Если бы у нас была демократия то название определила бы громада города, а не кучка горлопанов. Но у нас нью-большевизм.

  82. «читател» вы говорите от имени 82% горожан? :yahoo:

  83. Я говорю от своего имени и мое мнение совпадает с мнением 82% жителей Кировограда (согласно соцопроса проведенного социологическими службами КМИС и Рейтинг 82% жителей областного центра Кировоградской области против кровопивницкого)

  84. Извините, тут Серж рассказывал про 54,9%, а вы про 82%, вы с ним хоть как-то договоритесь 🙂 , якщо брехати то хоча б разом 😉

  85. У 18% жителей есть мнение что кровопивницкий это хорошо, у 82% есть мнение что это название не подходит городу — а куда вы дели тех, кто был за другие названия? вы их куда вкинули в 82% или 18% :wacko: тут пожалуйста попобробнее :mail:

  86. Это результаты соцопроса проведенного КМИС и Рейтинг.
    У людей в рамках соцопроса спросили
    «Вы поддерживаете решение переименовать Кировоград на Кропивницкий?»
    82% ответили что не поддерживают,
    4% затрудняются с ответом,
    14% поддерживают.

  87. попробуйте внимательно читать.
    Серж пишет, что за Елисаветград 54,9%
    я пишу что против кропивницка 82%
    Это никак не противоречит одно другому.

Добавить комментарий