Квiтка, що нiкому не потрiбна

ВЛАДА ЗРОБИЛА ВСЕ, ЩОБ ПЕРЕШКОДИТИ ГРОМАДЯНАМ РЕАЛІЗУВАТИ СВОЄ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО

В Україні тривають передвиборні перегони, і жителі усіх куточків нашої держави не тільки уважно спостерігають за ними, а й беруть у них активну участь. Кожен по-своєму – у міру своїх повноважень, можливостей та сумління. Байдужих немає. Осторонь не залишається ніхто – навіть мешканці найменших сіл та хуторів, бо кожен громадянин пов’язує їх зі змінами на краще як для себе особисто, так і для держави в цілому. Тому виборчий голос кожного дуже важливий і, без перебільшення, вирішальний.

Про існування в Новоукраїнському районі Кіровоградської області села з мальовничою назвою Квітка до цього часу багато з вас, шановні читачі, можливо навіть і не здогадувалися б. Таких сіл по Україні багато. В чомусь вони схожі одне на одне, але й кожне з них по-своєму унікальне. І, насамперед, завдяки людям, які там живуть, працюють, виховують дітей та онуків. Людям, які не байдужі ні одне до одного, ні до життя громади, ні до майбутнього держави. Але, на превеликий жаль, держава, зі свого боку, не виявляє належного зацікавлення, більше того – ігнорує людські життєві клопоти. І це дуже прикро. Бо у свій час діюча влада отримала від людей безмежний мандат довіри, але не виправдала його.

То що ж особливого у селі Квітка? У Квітці, де мешкає 200 людей, ліквідували виборчу дільницю, до якої входили також села Солдатське, Октябрське, Петрівське з кількістю виборців – 407. Дільниця існувала тут ще з часів Радянського Союзу. І завжди мешканці села голосували тут на виборах, які відбувалися в Україні у той чи інший час. І для того, щоб дільницю на вибори президента України, що відбудуться 17 січня 2010 року, відкрили, потрібно було клопотання виконкому Іванівської сільської ради про утворення на її території звичайної виборчої дільниці у селі Квітка Новоукраїнського району Кіровоградської області з межами дільниці: села Квітка, Солдатське, Октябрське і Петрівське. Але на підставі своїх рішень від 16.11.2009 року за № 213 та № 214 виконком Іванівської сільської ради вніс до окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 101 подання щодо утворення звичайних виборчих дільниць, згідно з яким рекомендувалося утворити на території сільської ради звичайні виборчі дільниці — Іванівську з межами дільниці: села Іванівка, Квітка, Октябрське, Солдатське, Петрівське, Степове — та Костянтинівську.

Таке рішення обурило мешканців сіл Квітка, Октябрське, Солдатське та Петрівське, і вони зібрали більш як сто підписів на захист своєї Квітчанської дільниці. Натомість голова Іванівської сільської ради Тамара Борисівна Дорошенко замість допомогти обладнати дільницю зібрала всі «докази» на те, що приміщення, в якому була колись дільниця, знаходиться в аварійному стані й проводити вибори там неможливо. Але! Є й інші приміщення, які можна обладнати під вибори – було б бажання влади. Однак влада його не має. Та навіть навпаки – є цілковите небажання, навіть можна сказати — опір волі і вимогам мешканців цих сіл. Чому ж потрапили вони в таку немилість? Справа в тім, що вже протягом декількох виборів за підсумками голосувань виборча дільниця у селі Квітка давала показники, які не задовольняли представників влади. Очевидно, саме через це с. Квітка протягом останніх років стає забутим і скривдженим селом. За свідченням мешканців, нікому з посадових осіб вони зі своїми клопотами не потрібні.

… Наше авто мчало нас по засніжених дорогах до с. Квітка на зустріч з його мешканцями. Село привітало нас заметами та тріскучим морозом – мінус 16 градусів. На вулиці – ні душі, хоча день був святковий — Святого Миколая Чудотворця. Зимовий холод позаганяв усіх до теплих домівок, до родин на святкування. Зупинилися ми біля колишньої сільської контори. Назустріч вийшло декілька сельчанок, і всі разом попрямували до фельдшерсько-акушерського пункту. У ФАПі холодно – неймовірно! Як тут хворій людині роздягнутися, уявити важко. Увімкнутий обігрівач – слабеньке джерело тепла в такі потужні морози. Згодом до нас приєдналися ще декілька жінок. Від жартів та поздоровлень перейшли до наболілого, до повсякденного і тому дуже важливого. Схвильовані, вони розповідали про нелегке життя свого села. Іноді розповідь нагадувала по-справжньому «крик душі».

…Колись тут був клуб, де люди могли збиратися на свята і дивитися концерти самодіяльних колективів, зокрема хору, який неодноразово відстоював честь на оглядах самодіяльності не тільки с. Квітка, а й Іванівки та інших сіл. У клубі влаштовувалися ранки та новорічні святкування для дітей, вечори для молоді. Була і завідуюча клубом, яка й організовувала культурні програми та доглядала за клубним майном. І все це стало комусь на заваді. З посади людину усунули (цікаво, чи ставку теж ліквідували?). А наслідки не забарилися. Немає кому доглядати – значить, можна усіляким зайдам порозтягувати майно та довести споруду до руїни. Тепер ніде було б влаштовувати свят, якби не юначе завзяття молоді, яка самотужки облаштувала під клуб хатину край села.

У Квітці була й зупинка для автобусів, яка потребувала негайного ремонту. Однак коли мешканці звернулися до голови сільської ради Тамари Борисівни Дорошенко з проханням допомогти відремонтувати зупинку, то знову зіткнулися з байдужістю. От і довелося зруйнувати, щоб уникнути нещасного випадку. Тепер людям, а особливо діткам, які чекають на автобус, добираючись до школи, нема де сховатися від дощу і снігу.

А скільки років воюють квітчани з владою за пасовище, щоб було де свою худобу випасати! Та де там! У місцевої влади інші інтереси. А до потреб і болю людей вона нечуйна.

Є у селі й «знаменита дорога». Коли мешканці несуть по ній здавати молоко – сміх та й сльози: не один тут спіткнувся та й позбувся свого нехитрого заробітку. Не всі ж тут молоді і спритні! Багато й літніх та немічних людей. Мабуть, сподівалися на гідну старість. Але не з цією владою! Скільки прохань про допомогу проігноровано! Дорога з такими глибокими вибоїнами потребує негайного ремонту! Але відмовлено навіть в елементарному – до цього часу «добра влада» навіть не спромоглася бодай засипати ями. Тож коли везуть по цій дорозі покійника в останню путь, то добре закривають зі всіх боків машину, щоб домовина з неї не звалилася…

Всього декілька штрихів з життя сучасного українського села, а враження від почутого складається таке ж, як від щойно прочитаного оповідання класика української літератури Василя Стефаника, який писав «коротко, сильно і страшно».

А ще…моторошно від людської байдужості. Бо влада – це не якась абстракція. Це завжди конкретні обличчя.

Одна одну доповнюючи та перебиваючи, квітчанки продовжували:

— Нікому ми не потрібні!

— Що не попросиш — немає для нас нічого!

— Оце теперішній владі лише одне залишилося: вигорнути всіх нас бульдозером у прірву! От і клопоти припиняться з нами!

— Хоча б єдиний раз приїхала сюди голова сільської ради, хоча б раз зустрілася з нами і поговорила, бо ми хотіли б знати, навіщо вона забрала від нас дільницю?

— А я хвора, у мене болять ноги, і я не зможу поїхати голосувати в Іванівку, і коли я запитувала у сільського голови Тамари Борисівни Дорошенко про автобуси, щоб довезти усіх виборців у день голосування до виборчої дільниці, то вона відповіла, що дасть автобус лише на одну ходку, а щоб довезти решту людей, то треба збирати гроші!..

Перелік людських скарг можна було б продовжувати, але й так зрозуміло – цинізмові діючої влади немає меж! Та люди не втрачають надії хоча б на якісь, хоча б на маленькі поліпшення. І ця надія додає їм сили відстоювати свої громадянські права, свою людську гідність. Треба тільки позаздрити їхньому бойовому духові.

— Ви повинні, — звернулися до нас квітчанки, — заставити владу відкрити у нашому селі дільницю! Вона тут була, ми тут завжди голосували! Влада витратить більше коштів, якщо стане довозити нас до Іванівки, об’їжджаючи через замети по 90 км. І чи зможе привезти проголосувати усіх виборців? Скоріш за все — ні!

В цьому ж будинку, де розміщено ФАП, в колишній сільській конторі, ми оглядаємо приміщення, в якому, зробивши невеличкий ремонт, можна обладнати дільницю під вибори. Але сільському голові ні виборча дільниця у селі Квітка, ані виборці, які голосуватимуть не на користь діючій владі, мабуть, непотрібні. Непотрібні вони, мабуть, й голові окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 101 Ніни Костянтинівні Єфіменко (БЮТ), яка не розібравшись, винесла на розгляд питання «Про відхилення скарги жителів с. Квітка Новоукраїнського району щодо утворення виборчої дільниці на території їхнього села». Але це ж грубе порушення законодавства, порушення прав виборців, бо, відповідно до ч. 3 ст.20 Закону України від 05.03.1999 року № 474-XIV «Про вибори президента України», звичайні виборчі дільниці утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання. Адже навіть для ув’язнених створюються виборчі дільничі комісії, і там людей не позбавляють права волевиявлення.

На початку грудня під час зустрічі з головою Іванівської сільської ради Т.Б. Дорошенко піднімалося питання про те, чи потрібна якась допомога до виборів. У відповідь ми почули, що все гаразд і жодних проблем немає…