Если спросить поляков, что для них сегодня важнее всего, большинство из них отдатут первенство не семье или карьере, а безопасности жизни. Здоровье у них, к примеру, находится только на третьем месте, а религия и вовсе перенеслась на десятое. Кажущаяся, на первый вгляд, странность в расстановке приоритетов нашими западными соседями вполне объяснима. И во многом обусловлена нынешней социально-экономической ситуацией в стране. Мы говорили об этом с 25-летним Михалом Пахоцьки, литературным критиком и журналистом, который к тому же отлично владеет украинским.
— Якщо йдеться про життя в Польщі, я думаю, що найбільш важливо для нас — це безпека життя. Це подібно тому, що відбувається зараз і в Україні. Людина хоче відчувати себе безпечно. З одного боку, звичайно, йдеться про патологічні ситуації, про якийсь там кримінал на вулицях міста чи десь там на вокзалах. З другого — про звичайне забезпечення життя. Тобто, коли людина знає, що буде з нею в майбутньому. Зараз ми вступили в Євросоюз, і багато поляків лякались майбутніх великих змін і того, що ситуація може стати важкою хоча б на один-два роки.
— З вашого досвіду, ці побоювання справдились?
— Це дуже важко сказати. З одного боку, наша зарплатня постійно підвищується, і рівень життя покращується. З другого — дуже багато людей виїхало за кордон: до Великобританії або Ірландії. І це стало великою проблемою для Польщі. Тому що ще два роки тому рівень безробіття в Варшаві був 18%. Зараз у нас взагалі не існує такої проблеми. Не працюють тільки ті люди, які не хочуть цього робити. Особлива напруга з представниками робочих професій, наприклад, будівельників. Зараз приїжджають люди з Пакістану, Казахстану, щоб працювати в Польщі. Ну і, звичайно, з України. Також з України до нас приїздить дуже багато лікарів. Тому що наші майже всі повиїжджали за кордон, в основному в Ірландію.
Закінчуючи вищий учбовий заклад, у нас рідко хто не має на руках підписаного контракту. А ще 2-3 роки тому вчорашньому студенту, та навіть досвідченому спеціалісту було практично неможливо знайти гарну роботу. Це була дуже страшна річ. Зараз також криза, але трошки іншого характеру. Багато хто вчиться років до 30, отримує не одну освіту.
— Де ви так добре навчилися розмовляти українською? Ви приїздили до нас в країну?
— Так, я був у багатьох українських містах і містечках, але до Кіровограду ще не доїхав. Я закінчив відділення української культури і філології Варшавського університету. Майже рік прожив у Києві. І якщо порівнювати Варшаву з Києвом, то життя і поведінка представників молоді загалом не дуже відрізняються одне від іншого. А вже якщо взяти інше українське місто, то, звичайно, різниця з польською столицею буде дуже великою. Вона полягає в тому, що в нас культивується зовсім інший вид розваг. Наприклад, у поляків немає звички зустрічатися на вулиці. Мабуть, ще тому, що у нас зовсім не можна сидіти з пивом на вулиці. Це забороняється законом. Ми більше проводимо часу в клубах, в кав’ярнях або ще десь. Йдеться про звичайні розваги, які не мають з культурою багато спільного, просто вони більш цивілізовані. У нас немає моди, як у вас, наприклад, проводити забагато часу біля ігрових автоматів.
— Як я помітила, в Польщі є модним говорити про Варшаву погано. З чим це пов’язано?
— Це завжди так було. Я коли жив у Києві, також з цим стикався. Мені здалось, що в Україні також не дуже добре відгукуються про Київ, говорячи про місце для життя. Так, це держава в державі, і там крутиться багато грошей. У нас також всі хочуть працювати в Варшаві. Є дуже багато людей, які потрапляють в столицю, а потім не можуть пристосуватися до ритму великого міста і починають заздрити тим, у кого це вийшло. Ви помітили, тут майже немає місць, де можна спокійно посидіти, немає парків. Місто само по собі не дуже гарне, але, з другого боку, тут дуже багато грошей і перспектив. Провінціали, пропрацювавши в Варшаві 3-4 роки, часто потім від’їжджають за кордон.
— На передостанньому місці у рейтингу найважливіших для звичайного поляка речей чомусь стоїть релігія…
— Можна сказати, що Бог дуже важливий, а не сама по собі релігія. Але не можна сказати, що релігія важливіша за сім’ю. В Україні зараз культ сім’ї, і ознакою цього є те, що молоді українці почали створювати сім’ї раніше, ніж це було років п’ять тому. А у нас навпаки — пізніше. Тридцять років — це саме той час, коли жінка хоче стати вагітною, народити дитину. Не раніше. Тому що тоді вже і гроші є, і робота. В цьому віці жінка, як правило, точно знає, з ким йде до шлюбу, дійсно кохає свого чоловіка. Так само думають і чоловіки. Все, що стосується сім’ї, ми робимо з більшою відповідальністю, ніж українці. Тому в Польщі за статистикою зараз в десятки разів менше розлучень, ніж в Україні.
