Не ту страну назвали Гондурасом. И не тот город назвали Ютикальпа. Есть там такой. Административный центр одного из самых центральных (простите за тавтологию) департаментов Гондураса Оланхо. Оланхо по праву считается одним из самых депрессивных регионов и так не шибко процветающей страны. Один из самых опасных в плане малярии — иностранным туристам туда рекомендуют вовсе не ездить. Может, нам стать городами-побратимами с Ютикальпой?
Я никак не пойму — за что Кировограду такое наказание? И люди ж ведь хорошие живут, и вообще интеллигентный город, и с историей, и самые центровые как бы в стране. А порядка нет. Есть многолетняя отвратительная возня кучки людишек вокруг руководящих постов. С избирательными, кассетными, судебными и прочими скандалами, которые давно подменили собой то, что у нормальных людей называется местной политикой. И возня эта не дает остальным людям жить нормально.
Ах, как любят у нас поплакаться — мол, низкий уровень экономического развития, Богом забытый город, в новостях просто нет такого города… А что вы хотите? Если уж который год сами себе старшОго нормально выбрать не можем, то какое там развитие? Если несколько человек или десятков человек вытворяют с Кировоградом что хотят, и нет на них ни управы, ни суда, ни людского осуждения?
Что делать? Взять да и отправить весь город сразу на покаяние в Иерусалим?
А может, и вправду в названии причина? Да, я опять о несвоевременном! Не о «покращеннi вашого життя вже сьогоднi» в виде счетов за коммуналку, не об очередных грядущих (сколько можно!) выборах мэра Кировограда, даже не о неумолимо приближающемся Новом годе. О другом. Вот случайно наткнулся на цитату: «Карать, не только карать, а карать по-настоящему, чтобы на том свете был заметен прирост населения благодаря деятельности нашего ОГПУ». Автор слов — Киров Сергей, первый секретарь Ленинградского обкома ВКП(б), 1923 год.
Это сказал человек, имя которого носит наш город. Я не поленился, с трудом нашел с десяток речей товарища Кострикова, почитал. Талантлив был Сергей Миронович по части слова, недаром начинал карьеру журналистом, много статей написал. Как ни странно, больше всего внимания секретарь Ленинградского обкома партии, куратор стройки Беломорканала и концлагеря Соловки уделял …сельскому хозяйству. И про картошку у него очень часто, и про лён, ну и про колхозы. А еще очень много про врагов. Которые всюду. И про то, что с ними надо делать. Рецепт процитирован выше. Про что-либо, относящееся к нашему городу, — тишина.
«Как вы яхту назовете…» Не раз слышал от разных людей причину, по которой Кировоград — город-неудачник, город-лузер, если по-современному. Поймите, я совсем не хочу умалять-прибавлять достоинств уроженцу Уржума Вятской губернии, который ни разу в наших краях не бывал. 67 лет город Елисаветы носит его имя, хотя ровно вдвое больше — 134 года — он был Елисаветградом.
Подумать только, Елисаветград давно уже был вполне успешным уездным городом в ту пору, когда, к примеру, нынешний Донецк был еще ничтожным поселком Юзовкой! И где оно все теперь? Где Донецк, а где мы?..
Хватило же в начале 90-х Луганску воли избавиться от названия Ворошиловград, Мариуполю — от Жданов, Алчевску — от Коммунарск (заметьте, далеко не «національно свідомі» города!). А тем, от кого у нас это зависело, не хватило, простите, клепки в голове…
Может, потому и расхлебываем? Давно известно и жизнью доказано, что имя, данное человеку при рождении, накладывает отпечаток на его судьбу. И к городам это еще как имеет отношение. Все успешные города благозвучны в названиях, да еще и на всех языках даже. Рио-де-Жанейро, Лос-Анджелес, Барселона, Милан, Канны — все услада для слуха, и, заметьте, я ни одной столицы не назвал. А Кировоград, как по мне, корявенько звучит. Елисаветград не в пример милозвучней и привлекательней. Кстати, Кировабад и Кировакан давно избавились от фамилии коммуниста в наименованиях, и стали себе вполне приличными городами — Гянджа и Ванадзор. В российском Кирове прямо сейчас идет мощный процесс по подготовке к переименованию города в историческую Вятку. Инициатива — с самых верхов, от губернатора, а он принадлежит к партии власти и назначен лично Путиным.
Не пора ли и нашему городскому совету вернуться снова к теме возврата городу исторического имени? Не такие уж это и затраты (выжил же Алчевск). А представьте только, какой могучий всплеск интереса к городу это вызовет в стране, и не только! 15 лет не было в Украине переименований. Кировоград бы по телевизору по всем каналам показывали, поток журналистов бы хлынул, а за ним и интересующихся, и туристов… Потомков Елисаветы пригласить — приехали бы, мир бы о нас заговорил.
Церковь это дело поддерживает. У кого из знакомых ни спрошу — все за исконное имя.
Да, на референдуме 2000 года горожане идею переименования не поддержали. Но, может, уже пришло ее время?.. Созрел народ? Сменились поколения? Кстати, почему бы со следующими выборами городского головы не провести опять референдум по поводу названия? В гроши станет. Ау, партии и движения! Есть кто готовый заняться этим делом?
Я понимаю, конечно, лучше жить в Кировограде, чем в какой-нибудь деревне Лохово (Черемховский р-н, Иркутская обл.), Мусорке (Ставропольский р-н, Самарская обл.), или Хреновом (Бобровский р-н, Воронежская обл.). Но почему бы не жить в городе с благородным, историческим названием?
Покопайтесь в памяти — все города с именами достойных монархов и правителей прошлого процветают. Петербург и Джорджтаун, Екатеринбург и Карлсруэ, Альбервиль и Иоганнесбург. Да, черт побери, даже наша родная Александрия знай себе конвейерным способом производит кадры для Кировограда и Киева и живет себе, как минимум, спокойно и понятно.
Давайте попробуем вернуть городу имя Святой Елисаветы. А вдруг заживем?! Иначе очень скоро станем побратимами с одной из упомянутых выше деревень…
причем здесь название города? это надумано, что от ререименования изменится уровень жизни в …Х-граде.
Как по мне, то смысл статьи совсем не в переименовании! Процитирую автора:
"Я никак не пойму — за что Кировограду такое наказание? И люди ж ведь хорошие живут, и вообще интеллигентный город, и с историей, и самые центровые как бы в стране. А порядка нет. Есть многолетняя отвратительная возня кучки людишек вокруг руководящих постов. С избирательными, кассетными, судебными и прочими скандалами, которые давно подменили собой то, что у нормальных людей называется местной политикой. И возня эта не дает остальным людям жить нормально. "
Вот о чем бы говорить!!!!!!!!!!!!!
Если сильно хочется переименовать город нужно не бумагу марать а действовать. Предлагаю следующее:
1. Заплатите некоторой конторе сумму Х они Вам посчитают сколько будет стоить референдум по переименованию и сколько будет стоить переименование города (с учетом переделки фирменных бланков, печатей, штампов, лицензий, паспортов, карт …)
2. Оплатите городу проведение референдума и 10% стоимости переименования .
3. Проводится референдум если 50% +1 за то п.4. если нет п.5.
4. Доплачиваете 90% и люди (организации )изготавливают новую атрибутику. если денег не хватит, а их точно не хватит, то доплачиваете еще пока хватит. После того как всем хватило Ваших денег с 01.01.2*** г. можете переименовывать город хоть в имени себя любимого.
5. Вы отдыхаете и много думаете . 10% остаются городу (за беспокойство нужно платить и это должно остужать особо горячие головы).
Якщо Вам ще свербить див. 1.
Ничего против Елисаветграда не имею! Отличная идея! Кроме того — появится своя покровительница, а не какой-то сраный Киров.. Имя святой-бабушки Иисуса — приятно! а там, смотри и дела пойдут на лад!
ЩО Ж В ІМЕНІ ТВОЄМУ, РІДНЕ МІСТО?…
Кілька місцевих референдумів з топонімічного питання, як пам’ятаємо, так і не дали можливості повернути місту історичну назву. Серед полісів такого масштабу комуністичне забарвлення має нині ще мабуть лише балтійський Калінінград. Однак повернути місту Еммануїла Канта пруську назву Кенігсберга мабуть заважає побоювання російської влади щодо потенціальних зазіхань на ці землі майбутніх німецьких реваншистів, які раптом забудуть про Угоди щодо незмінності європейських кордонів. Але від «всесоюзного старости» повернемося до «нашого» Мироновича, вірніше — до Кіровограду. Річ не у консерватизмі жителів міста і тим паче не у комуністичній їхній заангажованості. Певною мірою люди стали заручниками розхожого міфу про правильного комуніста, який став жертвою комуніста-диктатора, що знайшло своє втілення у популярній частівці тих часів: «Ах, огуречки мои, помидорчики, Сталин Кирова убил в коридорчике!», а розпочатий згодом після пострілів Николаєва 1 грудня 1934 року так званий «кіровський набор» людей у політтабори мабуть асоціююється у багатьох з тим, нібито Сергій Миронович був ледве не борцем із системою… Другим міфом-бар’єром на шляху повернення місту історичної назви є ілюзія про надзатрати, які супроводжуватимуть цей процес. Тому варто декому з’їздити до Львова, щоб переконатися, що не така це вже й дорога справа. Щоправда, вимушений зізнатися, що у столиці Галичини занадто вже радикально підійшли до цієї справи і коли у центрі міста (немов не було для цього району новобудов) вулицю Лермонтова перейменували на вулицю Джохара Дудаєва так і хотілося навести цитату Велюрова з чудової комедії Михайла Козакова «Покровские ворота»: «Ах, Вам уже Лермонтов не угодил! У Вас есть авторы получше?» Але головною перепоною на відновленні історичної справедливості є комплекси національної меншовартості, на які страждає більшість так званих національно свідомих українців, що очолюють обласний та міський управління культури, які, усвідомлюючи архаїзм «Кіровограду», не без допомоги деяких журналістів, намагаються у перспективі нав’язати місту абсолютно штучні і зовсім не мелодійні назви, на кшталт – Центральноукраїнськ, Ятранськ, Володимировинниченківськ (за всієї моєї поваги до творчості і постаті Володимира Винниченка, з такою назвою ми можемо претендувати хиба що на рядок у національній Книзі рекордів за кількістю літер!), Новокозачин, Тобілевичи, Перлинодар, Інгулоград, Хлібодар, Степоград, тощо. Із запропонованих раніше є варіант досить мелодійної назви — Златопіль, але такою була назва міста, що на початку 60-х була приєднана до Новомиргорода, брати ж назву другого міста, хоч вже і поглинутого іншим – це, погодьтесь, щось схоже на мародерство. Тоді візьмемо ще й назву затопленого водами Кременчузьського водосховища Новогеоргієвська! Для ура-патріотів місцевого розливу хочу нагадати, що, якщо не брати до уваги той факт, що місто було названо на честь святої Єлісавети, а повірити у версію, що місцеві підлабузники таким чином намагалися продемонструвати свою лояльність до правлячої на той час цариці Єлизавети, все одно давайте відверто зізнаємося, що Єлизавета Петрівна була не найгіршим монархом Росії, до того ж поблажливо ставилася до України, а громадянським чоловіком в неї був ніхто інший, як гетьман Розумовський. Так, насправді місто знаходиться у самому центрі України, але було засновано, як форпост Російської імперії, де українці були другою панівною нацією. Ми, дійсно, не мали своєї державності за часів Елизавети, але її відновлення у 1991-му році зовсім не дає підстав ставити хрест на всьому, що у нас в минулому було спільного з Росією. Вважаю, що українці, які були ближче до Європи і менше постраждали від татаро-монгольської навали, можуть пишатися тим фактом, що їхні середньовічні «остарбайтери» підняли у Москві з колін російську культуру, а чотири класики російської музики — Бортнянський, Березовський, Глинка й Чайковський походили з України. Шанований мною журналіст Юрій Матіос, виступає за присвоєння місту назви Новокозачин, стверджуючи що ще до військового містечка на цих землях було поселення козаків. Можливо це й так, однак в історії місто увійшло під іменем Єлисаветграду. До речі, Юрій Миколаєвич пишався тим, що першим серед журналістів зацитував у місцевій пресі уривок зі спогадів уродженця наших країв Льва Троїцького про дитинство, де він описує, як вперше з батьком приїхав до міста: «Я багато міст бачив, але жодне з них — ані Нью-Йорк, Париж, Лондон, Берлін не приголомшило мене потім так, як Єлісаветград у дев’ятирічному віці». Якщо ж у топоніміці панувати не культурологічний, а антропологичний примат, то давайте шукати назву з часів язицьких племен, або ще з епохи стоянок первинної людини… Переконаний, що рано чи пізно місту повернуть те, ім’я, яке його прославило. А поки що пропоную усім прихильникам назви Єлісаветград сміливо використовувати її так би мовити явочним порядком, включаючи поштові відправлення, аби швидше до неї звикли усі земляки, особливо – листоноші вказуючи, звичайно правильний поштовий індекс, щоб кореспонденція таки знайшла свого адресата. Між іншим, молодша сестра геніальної Марини Цвєтаєвої Анастасія, після «сибірських університетів», листуючись зі своїми друзями з Талліна, Тарту, Нарви, ніколи не писала на конвертах «Естонська РСР», а тільки «Естонія». Гарний приклад для наслідування.
Дійде, звичайно, черга і до пам’ятника Кірова. Проте, слід погодитися, що, на відміну тисяч стандартних Леніних, й досі розкиданих по райцентрам, його можна віднести до пам’яток скульптурного мистецтва. Тож слід вже зараз подумати куди його перенести з центральної площі міста…
Олександр Воронін, журналіст
В самый раз дело для БЮТовского большинства , лидирующего в городском дерибане.
Басню Крыладзе "Квартет" читали?
В том-то и дело. Пока город не раздеребанят согласия у товарищей не будет.
Вообще лично я поддеррживаю историческое название. Если каждая власть будет переименовывать в имена своих героев, то не долго и до Мухосранска дойти.