Чому людина іде в депутати?

Не так давно, шугаючи просторами блогосфери на сайті «України Центр», надибав серед коментарів питання одного з користувачі, яке власне й наштовхнуло мене на написання цього посту. А звучало це питання наступним чином: «Чому люди йдуть в депутати?». Тож дозволю собі викласти власну суб»єктивну думку з цього приводу.

На скільки я зміг зрозуміти з попереднього обговорення, дане питання стосувалося в більшій мірі депутатів місцевих рад, як то районних, міських і т. д. і т. п. Оскільки мотивація людини бути депутатом Верховної Ради  України є очевидною, тож і зупинимось ми пердусім на мотивації людей обиратися депутатами місцевих рад.

Перш за все, хотілося би зупинитися на двох основних моментах, які, на мою думку, цю мотивацію визначають. По перше: жодний із депутатів місцевих рад заробітної плати за свою депутатську діяльність не отримую. А депутатська діяльність це не тільки участь у сесійних засіданнях відповідної ради. Це робота в постійних і тимичасових  комісіях це обробка документів, це підготовка депутатських запитів, запитань і звернень і ще багато чого іншого що забирає значну частину «вільного» депутатського часу. І за все це жодної копійки. Захоплююсь бажанням окремих особистостей служити на благо такої рідної територіальної громади, жертвуючи собою заради неї.

По друге: для того щоб стати депутатом місцевої ради треба витратити не одну тисячу гривень. Всі ми напевно пам»ятаємо останні вибори до органів місцевого самоврядування. Майже всі рекламні площі міста були забарвлені полятичною рекламою. Зауважу, що оренда одного «біг-борду», в період останньої виборчої кампанії обходилася кандидату на місяць в середньому в 1500 грн. Я думаю порахувати зможе кожен. А ще оплата роботи агітаторів, друк листівок, ремонт під»їздів і т. д. і т. п. І все це заради того аби віддано служити громаді. Посміхнуло! Панове, хто Вас готокий витрати кількадесять тисяч гривень заради того щоб віддано служити громаді? Особисто я не готовий. Та їх у мене й немає.

А тепер щодо тих у кого вони є, і хто готовий їх витрачати заради «вожделенного» мандата. Безперечно, не хотілося би гребти всіх депутатів місцевих рад під одну гребінку. Я впевнений в тому, що серед них також є професійні, віддані ідеї, громаді, суспільству, державі люди. Але, нажаль, на мою думку їх там меншість, яка досить швидко асимілюється більшістю, і починає жити за одним добре відомим правилом: «З вовками жити, по вовчи вити». Основна і беззаперечно вигідна причина такого неймовірного прагнення певних людей стати депутатами місцевих рад це можливість впливати на рішення. Саме так, адже будучи депутатом, навіть перебуваючи у складі «меншості», завжди можна домовитись, адже поняття «влада» і «опозиція» в українській політиці поняття досить суб»єктивні. Тож не будьмо наїми, мандат це такий собі бізнес, адже вклавши гроші під час виборів на здобуття цього мандату, згодом можна отримати набагато більше . Як за рахунок лобіювання рішень потрібних власне тобі , так і за рахунок «просування» проблемних питань оточення, яке завжди крутитться навколо «властьимущих».

От та проста мотивація.

Шануймося, бо ми того варті!

Щиро Ваш,

Костянтин Поляков.