Василь Сухомлинський: великий Кіровоградець, людина планетарного масштабу

Я вважаю, що великим кіровоградцем є Василь Олександрович Сухомлинський -педагог, який створив унікальну виховну систему, основою якої є розкриття індивідуальностей кожної дитини та виховання активного громадянина своєї держави. В. О. Сухомлинський — автор 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн. примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов та стала своєрідним підручником для педагогів.

     Такі погляди на виховання актуальні сьогодні в усьому світі, тому виховна система Сухомлинського активно запроваджується в багатьох країнах.

В. О. Сухомлинський – людина планетарного масштабу, але до останнього дня був патріотом своєї малої батьківщини, працював директором Павлиської середньої школи протягом 23-х років,  незважаючи на багаточисельні пропозиції щодо більш престижної роботи. Також належав до лав інтелігентів-шестидесятників, які намагались чинити опір радянській  системі виховання.

В. О. Сухомлинський  — великий Кіровоградець тому, що його виховна система широко запроваджується її  в кожній школі Кіровограда під час уроків та в позакласній роботі. Частинка педагогічної мудрості В.О. Сухомлинського,  вкладена в розвиток активної громадянської позиції, патріотизму і любові до свого рідного міста кожного школяра та вихованця дошкільного закладу м. Кіровограда,  а його казки є засобом   донесення до дітей основ людської моралі.

Олександр Гіталов — видатний кіровоградець

Якщо хтось і справді вартий називатися Видатним Кіровоградцем,то це людина від землі,славний хлібороб Олександр Васильович Гіталов. У 50-80 роки ХХ століття його знав увесь Радянський Союз та й не тільки… Чомусь у гонитві за «видатними» ми забуваємо тих,хто приніс славу області та Україні. Мистецтво обробляти землю зробило його кращим з кращих, а сьогодні це ім’я незаслужено забуте.  Так , існує обласна премія , яка вручається кращим хліборобам. Так , вже двічі обласна рада надсилала пропозиції встановити Державну премію імені Гіталова . Та сучасна молодь повинна знати хто і як вирощує хліб . Якими зусиллями дістаються врожаї . Відродимо хліборобську славу степового краю!

«МЫ» и лифты.

У ток – шоу «Ми» сьогодні говоритимуть про ліфти . які працюють чи не працюють у багатоквартирних будинках Кіровограда. Тема програми : «Ліфт — ознака цивілізації або потенційна машина смерті » За кілька днів Управління Держгірпромнагляду в області направить листа до ОДА . І стосується він саме роботи ліфтів. Ми вже сьогодні маємо приблизний текст документу і ось , про що інформують обласну владу. Кілька цитат: — На початок 2011 року у багатоповерхових будинках в області експлуатується 1909 ліфтів, з яких понад 480 відпрацювали нормовані 25 років — Державні інспектори протягом року тимчасово зупиняли експлуатацію близько вісімдесят чотирьох ліфтів. — Протягом 2008 — 2010 років в області замінено тільки один ліфт. — Органами місцевого самоврядування функції власників ліфтів повністю передали приватним структурам. Фахівці цих організацій , часто, не знають основних вимог безпеки під час експлуатації ліфтів. — В Кіровограді відсутній диспетчерський зв’язок з ліфтами. Ток – шоу «Ми» сьогодні на каналі «Кіровоград» о 19.45

Выдающийся Кировоградец

Хотя я и не являюсь участником проекта «Статский советник» всё таки не могу пройти мимо шоу «Выдающийся Кировоградец».

С моей точки зрения на эту номинацию должен претендовать не бизнес-проект, человек и параход, а человек сделавший что то существенное в первую очередь для области.

Кто знает Ищенко? Спросите на улицах, я думаю правильно ответят единицы.

Знакомтесь, незаслуженно забытый, первый председатель Кировоградского облисполкома Виталий Павлович Ищенко.

В 32 года орденоносец. Кавалер Ордена Трудового Красного Знамени. В январе 1939 года, в 35 лет возглавил организационный комитет Президиума Верховного Совета УССР по Кировоградской области.

Тяжело переезжать в новую квартиру, по новому всё расставлять. И новое дело тяжело с нуля организовать. Даже рыбок завести и то побегать надо. А человеку сразу досталась територия включающая в себя 30 районов и город Кировоград, на которой проживало 1176906 человек. Можно себе представить какой это титанический труд — наладить взаимодействие територий, стабильную связь, транспортное сообщение районов с обласным центром, которые до этого входили в состав 4-х других областей. Решать огромное количество оргвопросов. Заниматся организацией выборов в местные советы области.

В декабре 1939 года избран председателем облисполкома. Благодаря и его усилиям перед войной Кировоградщина стабильно развивалась.

В первый год войны ушёл на фронт. Был в действующей армии. После освобождения Кировоградщины, в 1944 году был отозван с фронта на работу в область и работал до 1949 года. За послевоенное востановление области был награждён орденом Ленина.

После учился в Москве и работал в Житомирской области.

А у нас даже не то что памятника, мемориальной доски нет человеку который фактически построил нашу область.

Поэтому предлагаю номинировать на это звание В.П.Ищенко и в его лице всех жителей Кировоградщины которые в первые годы создавали, отстраивали после войны и прославляли своим трудом нашу область. Благодаря которым, область в 1958 году наградили орденом Ленина.

Кстати, раньше, напротив гостиницы «Украина», висел макет ордена, так сказать потомкам в назидание.

P.S. Предложение к главному редактору. Ефим Леонидович, в январе область будет отмечать свою очередную годовщину. А что если к этой дате приурочить серию интервью с людьми которые строили область, тем же Николаем Алеексеевичем Сухомлиным, Желибой. Вон у губернатора целый совет старейшин. И серию статей о людях типа Ищенко, Турбая, Кириченко и прочих. Мне кажется это будет интересно. И патриотизм региональный поможет пробудить.

Коротков А.Є. — біографічна довідка

Народився 20 січня 1944 р. у с. Себякіно Орловської області, Росія.

Після закінчення ремісничого училища 1960 року (м. Орел) був направлений на роботу в Омськ, де працював на заводі ім. Куйбишева слюсарем-інструментальником.

1963-1966 р. — проходив службу в лавах Радянської Армії у військовому ансамблі пісні й танцю в м. Вінниця. 1967 року був запрошений на роботу до Кіровограда, де працював керівником дитячих хореографічних колективів.

Освіта вища, у 1974 р. закінчив Кіровоградський державний педагогічний інститут ім. О. С. Пушкіна, спеціальність „Російська мова і література”.

Кар’єру розпочав зі створення у 1970 р. хореографічного ансамблю „Пролісок” при будинку піонерів — лауреата багатьох міжнародних конкурсів та фестивалів. Досягнення ансамблю дали змогу відкрити кафедру хореографічних дисциплін при педінституті.

Під керуванням А. Коротковим ансамбль „Пролісок” став лауреатом обласної премії імені Ю. Яновського, республіканської премії ім. М. Островського та премії Ленінського комсомолу, володарем Гран-прі Міжнародного фестивалю „Слов’янський базар — 97” (Вітебськ). 2002 року ансамбль „Пролісок” став володарем Гран-прі Міжнародного фестивалю „Mondo in Musica” (Фівізанно, Італія), а в жовтні 2003 року колектив відзначено дипломом І ступеня І Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії імені Павла Вірського.

Колектив із великим успіхом демонстрував своє мистецтво в Росії, Прибалтійських країнах, Болгарії, Німеччині, Югославії, Франції, Японії, Нідерландах, Бельгії, Греції, Марокко, Італії тощо.

1 вересня 1980 року Анатолію Короткову присвоєно звання заслуженого працівника культури України.

1991 року він отримав вчене звання доцента.

У 1990 р. за ініціативою А. Є. Короткова була створена обласна школа мистецтв, де учні вивчають основи хореографії, фольклор, історію мистецтв. У 1996 р. школа була реорганізована в Кіровоградський обласний загальноосвітній навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат-школа мистецтв).

Як директор А. Є. Коротков створює належні умови для здійснення усіх напрямків освітньо-виховної діяльності. Багато сил, досвіду він віддав створенню міцної матеріально-технічної бази комплексу, об’єднав однодумців у висококваліфікований педагогічний колектив. Це заклад нового типу, який забезпечує безперервну загальну середню хореографічну освіту в одному навчальному закладі (гімназія-інтернат — школа мистецтв) та вищу — у Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. В. Винниченка.

За особистий внесок у розвиток національного мистецтва в травні 1994 року йому було присвоєно звання народного артиста України.

1996 року отримав вчене звання професора.

У серпні 1996 року йому присуджено обласну премію імені Володимира Винниченка. 1999 року нагороджений відзнакою Президента України — орденом „За заслуги” III ступеня.

А. Є. Коротков — автор ряду публікацій, методичних розробок, рекомендацій для вчителів хореографії та викладачів хореографічних дисциплін педвузів.

Анатолій Коротков бере активну участь у громадському й культурному житті міста, області, держави.

2011 рік – Почесний громадянин Кіровограда.

Одружений.

Дружина — Короткова Валентина Миколаївна — заслужений діяч мистецтв України, викладач-хореограф.

Син Андрій закінчив педагогічний університет і також працює у комплексі викладачем хореографії, його дружина викладає у комплексі англійську мову.

Коротков Анатолій Єгорович

Унікальність вибраної особистості, на мою думку, — здатність займатися улюбленою справою на будь-якому рівні від самодіяльного колективу до великого професійного ансамблю.

Амбіційність у досягненні цілей спрямовується на добробут оточуючих.

Знакова людина, як в суспільному житті, так і в політичному, що спрямовує свою діяльність на розвиток області через призму «свого» навчального закладу.

Собака бывает кусачей

Бездомные собаки в городах Украины – это выброшенные домашние животные или их потомки. В стране нет «чистых линий бездомных собак», существующих на протяжении веков. Большое количество здесь бездомных собак – показатель падения ответственности владельцев и некомпетентности властей.

В большинстве случаев подвергнуть животных усыплению более гуманно, чем бросить на произвол судьбы на улицах города, усугубляя тем самым проблему бездомности, и обречь их на раннюю и обычно жестокую смерть. В настоящее время, усыпление (эвтаназия) рассматривается как необходимая мера, поскольку приютов, которые должны выполнять муниципальные программы, нет.

И БОЛЕЕ ТОГО – НИКОГДА НЕ БУДЕТ! Уж поверьте. А если и будут какие-то конкретные случаи внедрения мирового опыта решения этой проблемы, то они будут носить фрагментарный характер.

Например, основной формой работы с безнадзорными владельческими и бездомными животными, например, на Западе является безвозвратный отлов и помещение животных в приюты.

В Кировограде в бытность городским головой Пузакова В.Т. этот вопрос поднимался, была идея строить приют для собак, но в итоге, если я не ошибаюсь, это дальше разговоров так и не пошло.

А тем временем стаи бездомных и агрессивно настроенных собак косяками мигрируют по городу, создавая угрозу населению как многоэтажек, так и  частного сектора.

Единственно к чему приведёт нерешённость этой проблемы так это то, что встанет вопрос: «или люди или бездомные собаки». В итоге победят люди, это и понятно. Но шум поднимут «гуманисты», мол как так жестоко обошлись с собачками, которые покусали людей и их детей, а те взяли и устранили физически угрозу своей жизни и жизни своих семей и эти люди будут абсолютно правы. Ибо если государство не в состоянии защитить их от этой угрозы, то сами люди будут вынуждены принимать кардинальные меры. И никто не будет выполнять законы по защите животных, они будут преданы забвению.

Только вот «гуманисты» останутся  невостребованными со своими идеями и останутся их призывы «гласом вопиющего в пустыне»…

Чем «видатні кіровоградці»?

В блогах «Украины-Центр» появилась уже и  думаю еще будет масса постов о конкурсе «Видатні кіровоградці». Участники «Радныка», я так понимаю, представляют своих кандидатов на победу. В списке, конечно, много достойных людей. Но, как по мне, победить должен тот, кто действительно этого достоин. Чье имя не только вызывает уважение в городе, области, стране, но может и сейчас принести максимум пользы для региона. Чье имя может помочь области заработать на туризме или стать брендом, благодаря которому Кировоградщина получит инвестиции. Может стоит рассматривать каждого из выдающихся, не только как историю, а как бизнес-проект? У Черкасс есть Шевченко, Чайковский и декабристы, у Полтавы — Гоголь, в Одессе — Пушкин и уйма других. Эти регионы ЗАРАБАТЫВАЮТ на них и сейчас. Подумайте, насколько выдающийся Пашутин для страны в целом? Приедет ли сюда иностранный турист, услышав, что именно в этих краях действовал Герасим Нестеренко?  Так что я в этом проекте  — за, если позволите, историческую меркантильность.

АвтоДебилы

Новое развлечение для любителей повыпендриваться на автомобилях. На скорости за 100 км  и без глушителя проехаться перед горисполкомом, на перекрестке ул. Гоголя и Большой Перспективной сделать 10-15 разворотов (это когда передние колеса остаются на месте, а зад машины описывает круг). Затем на неплохой скорости, зигзагообразно, по всему полотну, а не по своей стороне дороги проехаться в обратном направлении, свернуть на Дзержинского и поехать в сторону МВД. То же самое повторить через минут десять.

Если водитель читает мой пост, прошу повторять этот трюк каждый день, а то ГАИ и милиции на тебя наплевать. И за пацана тебя, реально, никто пока не считает. Потому что реакции  никакой у них не вызываешь.

 Единственный поклонник твоего автодебилизма, А.Б.

Кароль Шимановский. Музыка, эстетика, история.

Почему я считаю К.Шимановского выдающимся Кировоградцем? Да потому что он композитор с мировым именем (его произведения играют во многих концертных залах мира, ставят балетные постановки и оперы на его музыку), педагог, общественно культурный деятель. И этот человек до 1919г. жил и работал в Елисаветграде, где было написано много его произведений, как музыкальных, так и литературных. Покинул К. Шимановский Елисаветград лишь потому, что не нашёл общего языка с большевиками, как и многие другие представители интеллигенции и искусства того времени, уехавшие заграницу.

Да он, может быть, не известен широкому кругу кировоградцев, как например тот же Пашутин или Сухомлинский, но и этих людей «средний кировоградец» (случайно опрошенный на улице) тоже толком не знает. Почему мой выбор пал на Шимановского? ведь было бы проще взять кого-то более известного, но я считаю, что нужно популяризировать и рассказывать именно о таких личностях, о незаслуженно малоизвестных. Наша и моя в частности, задача достучаться до умов людей. Общий уровень культуры и эстетического воспитания наших граждан, к сожалению, очень низкий, а построить сильную державу с полноценным и цивилизованным обществом без духовно-культурной составляющей, на мой взгляд, не возможно. Наша культура за последнее время очень подешевела, примитивная «попса» и штампованные сериалы доносятся почти из каждого экрана и динамика, происходит подмена ценностей, зачастую в худшую сторону. Нужно продвигать и популяризировать именно носителей классического искусства, с целью поднятия культурного уровня молодёжи и общества в целом, а дешёвый кич «пролезет» и сам. Поэтому мой выбор и пал на К. Шимановского – личность не самую простую и удобную с точки зрения популяризации (как мне об этом говорили многие), но я пошёл по этому пути сознательно, дабы осветить этого талантливого и многогранного человека и привлечь к нему внимание. А то, что о нём мало знают, так это ни как не уменьшает его заслуги, а лишь обозначает пробел в уровне культуры и знаниях людей об истории своего города. К. Шимановский не создавал ракет, не был градостроителем и не командовал полками, но он своей музыкой сеял в умах и душах людей доброе, светлое, вечное, при этом ещё жил и творил в Елисаветграде.

.