Гетьманець Григорій Васильович 1931 року народження
народився в сім’ї колгоспника в селі Березівка Маловиськівського району, де прожив все життя до дня смерті.
Видатною людина визначається не по кількості нагород, титулів, звань і тому подібне, а по кількості видатних справ, які вона зробила на користь суспільству і саме люди це цінують, поважають і пам’ятають.
Унікальністю є те що люди не народжуються талановитими, вони такими стають. Звання, титули, відзнаки – це ні що порівняно зі справжньою оцінкою в серцях і відгуках людей.
Завдяки любові до техніки, майстрування та вдосконалення, наполегливої праці, душевної доброти, Григорій Васильович зробив дуже багато різноманітних корисних речей, ставши дійсно «золотим» майстром.
А все почалося з того, що в тяжкі повоєнні роки повної розрухи, особливо в селі, саме завдяки прихильності до техніки, вмінню її робити, ремонтувати, вдосконалювати і так би мовити відчувати, коли інші механіки були безсилі перед проблемами, колгоспна сільськогосподарська техніка була роботоздатною. В його руках металобрухт перетворювався на трактор, сівалку, культиватор, причеп та інші механічні пристрої для полегшення щоденної праці. В Березівці технічний прогрес розпочинався з подвір’я Гетьманців. Коли все село користувалося керосиновими лампами і чекало на електрифікацію, то в Гетьманцівській хаті була електрика від саморобного генератора і всі сусіди збиралися дивитися телевізор із саморобною телескопічною десятиметровою антеною з механічним регулюванням, який також появився один із перших в селі. Де б не працював і щоб не робив Григорій Васильович, на водокачці, на пилорамі в майстерні, в гаражі, завжди забезпечував виробничий процес необхідними інструментами, пристосуваннями виготовленим власноруч, що забезпечувало зручне і продуктивне виконання даних робіт. Коли в будь-кого із трактористів, механіків, інженерів траплялася складна технічна проблема, то зверталися саме до Григорія Васильовича за допомогою, через що калітка на подвір’я Гетьманців ніколи не зачинялась, на подвір’ї завжди було людно, його діяльність та невідмовність в допомозі була відома на всю округу і до нього приїздили звідусіль. В особі Гетьманця люди вбачали досвідченого фахівця з механіки, але цього рівня досягнув маючи лише 4 класи середньої освіти та завдяки самостійному отриманню знань із технічної літератури і невтомного бажання працювати, робити, творити і вдосконалювати. Доброта в серці, блиск в очах даної людини, успішне вирішення проблем будь-якої складності, ініціативність, безкорисність заслуговувала велику вдячність та пошану з боку не тільки людей, чим саме завоював авторитет та визнання серед односельців і всіх тих хто його знав, підтвердженням є те, що коли на 60-му році життя пішов із життя, то люди понад три кілометри від хати до кладовища несли домовину на руках, відмовляючись від транспортування на автомобілі як це буває зазвичай.
Визнання видатної людини полягає не в тому що вона зробила, чого досягла, а в тому як це вона робила і яке відношення в результаті вона отримала з боку інших людей.
Такий життєвий шлях може слугувати прикладом і вектором для виходу з складної ситуації — яка склалася на даному етапі в нашій державі, для кожного з нас. Потрібно жити і творити в тій сфері де ти сильніший.