Олена Класова: «Назва на честь Святої праведної Єлисавети – це якраз вічне…»

Чим ближче 21 листопада – день, коли назва Кіровоград зникне з мапи України, – тим запеклішими стають дискусії щодо вибору нового імені нашого міста. Багато хто вважає, що місту треба просто повернути його перше, справжнє ім’я й поставити на цьому крапку. Здаються дуже цікавими міркування з цього приводу музейних працівників – людей, заглиблених і закоханих в історію нашого міста. Їх мало хто чує, адже вони не вміють кричати на мітингах, проте можуть навести дуже цікаві аргументи.

– Моя бабуся народилася в Єлисаветграді, батько – в Зінов’євську, я – в Кіровограді, – каже головний зберігач фондів музичного музею ім.Шимановського Олена Класова. – Але я завжди буда впевнена, що рано чи пізно місто поверне собі своє первинне ім’я. Як не дивно, в усьому світі наше місто навіть сьогодні більше знають як Єлисаветград. Тому що Ігор Тамм, Володимир Винниченко, Кароль Шимановський, Генріх Нейгауз народилися й жили не в Кіровограді чи Зінов’євську, а в Єлисаветграді. Я спілкувалася з нащадками Нейгауза, Шимановського, коли вони їдуть сюди, вони їдуть в Єлисаветград – не в абстрактне місце, де жили їхні предки, а саме в Єлисаветград. На європейських мапах ця назва використовувалася аж до кінця 30-х років минулого століття…

«Если брюки и пиджак надеть наоборот,  это будет ново, но глупо»

– Колись я читала інтерв’ю литовського актора Донатаса Баніоніса, він сказав: «Надо искать не новое, а вечное. Если брюки и пиджак надеть наоборот, это будет ново, но глупо». І ті нові назви, які нам сьогодні пропонують, дуже нагадують оті вдягнуті навпаки брюки й піджак. Постійно перейменовувати міста в залежності від політичної моди вигадали саме більшовики, наше місто вже дуже постраждало від такого підходу у минулому столітті, коли за п’ятнадцять років тричі змінювало назву, і не хотілося б ще раз наступити на ті самі граблі. Мене взагалі дивує підхід «вигадати нову назву». Чому якийсь місцевий партійний функціонер вигадує назву для міста? Хто надав йому право це робити? А назва на честь Святої праведної Єлисавети – це якраз вічне.

Про першу  єлисаветградську церкву

– Свята праведна Єлисавета, мати Іоанна Хрестителя та тітка Ісу­са Христа, – біблійна постать, яка однаково шанується всіма християнськими церквами, і православними, і католиками. Перша єлисаветградська церква належала до Київського митрополиту. Маленьку дерев’яну церкву на фортечних валах почали будувати у 1754 році, у той час існувала окрема українська церква під проводом митрополита Тимофія. Митрополит направив до нашої фортеці священника Івана Орловського. А розписував першу єлисаветградську церкву видатний український художник Олімпій Галик за розпорядженням того самого митрополита. Тож перша церква в Єлисаветграді була українська.

Назва міста утворилася природним шляхом

– Зберігся указ імператриці Єлизавети про побудову Фортеці імені Святої Єлисавети. Це документ 1752 року, першоджерело, в якому чітко вказано, що фортеця названа на честь святої. А місто імператриця ніяк не називала, ця назва утворилася природним шляхом від фортеці, навколо якої воно виросло. Є думка, що навколо фортеці й до того були невеликі поселення. Але саме фортеця стала центром – тут були перша типографія з українським, французьким і німецьким шрифтами, перша школа для дітей, шпиталь, церква, про яку я вже говорила. Тобто саме фортеця зробила місто містом, а не купкою хуторів.

Так, імператриця назвала фортецю іменем власної святої покровительки. Так робили всі монархи. Але не заради марнославства, для них це мало інший сенс: Єлизавета Петрівна, вшановуючи таким чином свою святу, одночасно наче «ділилася» з фортецею її покровительством.

Та й, правду кажучи, хоч місто назване на честь святої, лякати українських дітей ім’ям імператриці Єлизавети теж не варто. Я не буду посилатися на сучасних істориків, які наче змагаються з радянськими колегами, хто більше перепише історію. Існують історики, яким довіряє весь світ: англієць Номан Девіс («Європа. Історія»), канадець українського походження Орест Субтельний («Україна. Історія»). І от Орест Субтельний пише: «Собственно говоря, судьба Украины в XVIII веке зависела не столько от российских императриц, сколько от их фаворитов. И если фаворит Анны Иоанновны Бирон принес Украине мало добра, этого нельзя сказать о супруге Елизаветы Петровны. Красивый казачок Алексей Разумовский до конца своих дней пронес самые пылкие чувства к Родине. Эти чувства он передал и супруге. Ее восторженно встретили в Киеве в 1744 году. Воспользовавшись приездом Елизаветы, казацкие старшины в который раз обратились с просьбой о новом гетмане, Елизавета дала согласие. Кандидатом стал младший брат Разумовского Кирилл. Но ему было всего 16 лет, и ему надо было научиться уму-разуму, чтобы стать украинским гетманом, его посылают учиться на Запад. В 22 года новый гетман получает булаву. Эпоха Разумовского и Елизаветы – “золотая осень” Украины». Що зробили вони для нашої країни? Провели реформи суда й армії, скасували смертну кару, побудували церкви, університет, а головне – відновили гетьманство, тобто на державному рівні затвердили самоуправління, незалежне від імперії. До цього протягом багатьох десятиліть козацтво було недержавним військовим формуванням, а за Єлизавети отримало офіційний статус! За ці двадцять років – з 1740 до 1760 Україна ожила. Інша справа, що Єлизавета правила недовго, і Катерина ІІ, прийшовши до влади, звела нанівець усі ці реформи. Але я б не хотіла заглиблюватися в історію.

Я б хотіла, щоб всі кіровоградці сьогодні зрозуміли, що треба обирати не нове, а вічне. Політична мода дуже швидкоплинна. Я розкажу особисту історію: мій батько народився у 1928 році, і його назвали Адольф на честь одного з латиських стрільців – це була певна данина політичній моді. Проте за п’ятнадцять років це ім’я стало ганебним! В школі мене ображали й дражнили через моє по-батькові, я соромилася його та не розуміла, чому батько не змінив ім’я. Але сьогодні всі називають мене Олена Адольфівна, і ні у кого моє по-батькові не викликає асоціацій ані з латиськими стрільцями, ані з Гітлером. Тому не треба шукати асоціацій з назвою Єлисаветград. Це просто ім’я нашого міста. Так, 90 років воно офіційно називалося різними прізвиськами, бо ж і у людини, і у міста насправді тільки одне ім’я – те, яке дали при народженні. І нам треба не вигадувати нові прізвиська, а просто повернути місту його ім’я.

Записала Ольга Степанова, «УЦ».