Минулого тижня до Кіровограда з концертною програмою завітав улюблений багатьма телеведучий, гуморист, шоу-мен Сергій Притула разом із «Вар’ятами». Притула «порвав» Кіровоград. Саме так, і не інакше. Кіровоградці, попри свою російськомовність, реготали над простими, україномовними, безперечно смішними жартами, на повну. Як зазначають сам винуватець яскравого гумористичного шоу «Вар’яти» та його команда, за п’ять років існування їм вдалося підкорити публіку в багатьох містах України. Фішками шоу є жодного російського слова і жодного мату.
Інтерв’ю, яке ми записали перед самим виступом гумористів, подаємо мовою оригіналу, бо перекладати на російську цікаві мовні оберти Притули було б якось нелогічно.
– Ви були перспективним науковцем, пройшли через Малу академію наук, але життя розставило все по-іншому. Чому ви не отримали якийсь науковий ступінь, адже така можливість у вас була?
– Коли у 2002 році я закінчував інститут фінансів тернопільського університету, то від декана мені надійшла пропозиція залишитися на кафедрі. Але я багато часу вже працював на радіо, і мені це страшенно подобалося, зв’язувати себе однією постійною роботою, яка потребує відвідин одного й того самого робочого, в мої плани не входило. Плюс я закінчував інститут у двадцять один рік, займатися викладацькою діяльністю мені не дуже хотілося. Ще навколо стільки молоденьких дівчат, та й був зовсім юним. Все це могло скінчитися відносинами викладач-студентка.
– Чому ви стали працювати на радіо, а не на телебаченні?
– На той час я не був фанатом обласного телебачення. Воно було в такому стані, що ніхто не був його шанувальником. Чому я пішов на «Радіо Тернопіль» на прослуховування, на співбесіду, тому що я був фанатом цього радіо. Тоді робота на радіо була трохи іншою, ніж зараз. Тоді, потрапивши на радіо, ти автоматично ставав мегазіркою, принаймі, обласного масштабу.
– А була на той час цензура на вашій FM-станції?
– Ми не були якимось ток-радіо чи радіо з політичним ухилом. Тоді я сидів в ефірі й говорив все, що хотів. Як такої цензури не існувало. Питання стояло в редактурі. З чим мені постійно доводилося перетинатися. У нас була прекрасний головний редактор пані Тетяна Тарасенко, людина, яка мене майже кожного дня викликала на килим і вставляла пістонів за те, що моя мова пересипана суржиком. З-під крила цієї редакторки вийшло зо два десятки дуже розумних радійників, медійників.
– А коли ви прийшли на Новий канал, жорстким був кастинг?
– Я не проходив на Новому каналі жодного кастингу. Разом з пачкою інших резидентів Камеді-Клаб з’явився на каналі як учасник шоу, яке купив Новий канал у Камеді-Клаб. (Вибачте за тавтологію.) Тому моя поява на каналі пройшла абсолютно безболісно, узгоджувати мою кандидатуру з керівництвом каналу не прийшлося. Наступна моя поява на Новому відбулася як ведучого проекту «Чи розумніший ти за п’ятикласника?». Та затверджував мою кандидатуру продакшн, який виробляв цей продукт і який очолював Льоша Гончаренко. Доволі видатна постать на теренах українського телебачення. А вже третій мій захід з «Файна Юкрайна» відбувся як співпродюсера проекту, в якому я був співавтором і актором. Ми запропонували каналу шикарний продукт, який його взяв. Четверта моя іпостась, яка йшла на паралельних курсах, ми разом з Педаном, Тошою Лірником, Андрюхою Молочним, Дімою Царенко переформатували програму «Підйом», і ось з 2008 року по сей день там.
– Ви як людина впізнавана, як ставитесь до того, що кажуть «Он Притула пішов?»
– По-різному. Залежно від того, за яких обставин, у якому місці це відбувається. Який у мене в цей момент настрій. Бували випадки різні. Як кожна нормальна людина, я не переварюю панібратства. Якось мені розказував на сьогодні нелюбимий в Україні Олег Газманов, коли він йшов, хтось йому в спину кричав: «Олєжка, привіт!» «Який я тобі нафіг Олєжка? Мені п’ятдесят років, і я народний артист Радянського Союзу». Мені, зрозуміло, не п’ятдесят, а тридцять чотири, і нічого спільного з радянщиною я не маю, але коли до мене підходить якийсь сімнадцятирічний пацан з пляшкою пива й каже: «Стоять! Притула, давай сфоткаємося», то в мене виникає дуже багато запитань до виховного процесу його батьків. Я не настільки старий, щоб бурчати про підростаюче покоління, але, здається, тотально батьки переклали виховання своїх дітей на телевізор і вулицю. Я намагаюсь не реагувати, більшість таких випадків я «розрулюю» питаннями дипломатії і цілком тверезо усвідомлюю, що подібна поведінка людей викликана моїм же медійним типажем. Я ж такий по тєлєку «Чуваки, я свій». Та частіше намагаюсь бути в кадрі таким самим, як у житті. Іноді ситуації закінчувалися не дуже гарно. Міг і в зуба дати. Просто деякі люди вже надто сильно перегинають палицю.
– Є якийсь телевізійний проект, який би ви хотіли випробувати?
– Є задум випробувати себе в такому форматі, в такому шоу, коли два ведучих сидять перед камерою й ведуть п’ятничну вечірню програму. Але в Україні робити нічний проект дуже тяжко. Обмежені фінансові та авторські ресурси для такого проекту. Та й керівництво каналів зажди знає краще, як робити подібні шоу, а це не завжди вірно. Хочеться залишитися в розважальному жанрі, але з таким політичним ухилом і аналітикою. Є багато людей у владі, які не проти пожартувати над колегами по цеху.
– Зараз багато медійників йдуть у політику. У вас не було думок балотуватися?
– Мене кличуть туди починаючи з 2006 року. Я завжди відповідаю, що ще не на часі. По-перше, треба однозначно мати не тільки впізнаваність, а ще й авторитет, а це не завжди співпадає. Грубо кажучи, є люди, які працюють в шоубізнесі, яких всі знають. Але поваги до них дуже мало. Треба показати людині, що ти заслуговуєш на те, що в один прекрасний момент вона кине за тебе бюлетень. Верховна Рада почала тільки зараз видозмінюватись, а я ще каденцію, другу почекаю. Коли там стане не тридцять адекватних людей, а триста, то в таку структуру можна йти та працювати. Зараз людей, які прийшли працювати в парламент або чиновниками, менше десяти відсотків. Всі інші, в тій чи іншій мірі, виконують роль кнопкодава чи лоббіста чиїхось інтересів. Одна людина, яким би ти не був, систему «в одиночку» не ламає. Як приклад наведу Славу Вакарчука, який написав заяву й склав мандат. І правильно зробив. Тому що в клоації чистим не залишишся. Зрештою скажу, я людина грішна, в мене є свої спокуси, як і в кожного. А ще не так багато заробив у своєму житі, щоб, сидячи у парламенті або в місцевій владі, в мене не виникло бажання вкрасти. Я хоч у цьому чесно зізнаюся. Коли я відчую, що дозрів до такої відповідальності і що зможу собі дозволити безбідно прожити п’ять років на ту нещасну парламентську зарплату, тоді гаразд.
Записав Руслан Худояров, «УЦ».
