Чим серце зекономиться?

Вибори в Україні закінчилися, можна подумати про інші справи, наприклад — економію коштів.

В період війни на території України, коли, втративши значну частку промислового потенціалу, ми напружуємо останні сили на забезпечення ведення бойових дій, особливого значення набувають не лише питання наповнення бюджету, але й тотальна економія бюджетних коштів. Якраз час подумати всім разом, на чому можна зекономити як в масштабах держави, так і на окремих підприємствах. Зрозуміло, що економити кошти потрібно всім і на всьому, в першу чергу за рахунок необов’язкових витрат, проте й у часи масштабної кризи залишається актуальною приказка — «кому війна, а кому мати рідна».

Як не дивно, але це стосується спеціалізованих і галузевих видань, зокрема й контролюючих органів. Не секрет, що більшість із них примушує підприємства передплачувати «свої» журнали, застосовуючи різноманітні методи впливу, але, чесно кажучи, доцільність існування цих видань викликає великі сумніви. А між тим передплати цих «глянців» обходяться підприємствам, установам та організаціям у чималеньку копієчку, хоча ними користуються одиниці фахівців.

Схоже, що редакції спеціалізованих видань роблять наголос не на інформаційній складовій, а на бізнесовій. Здебільшого такі видання необґрунтовано затратні та мають вигляд розкішних гламурних журналів, і за них правлять так, неначе там розміщена недоступна й ексклюзивна інформація, без якої фахівцям на місцях ніяк не обійтися. І раніше «примусово — добровільні» передплати були дорогими до непристойності, а з початком передплат на перше півріччя 2015 року ціна таких журналів збільшилася набагато, а якщо врахувати, що таке відбувається в масштабах держави, — можна зрозуміти, що мова йде не про забезпечення державних і приватних юридичних осіб інформацією, а про грабунок в особливо великих розмірах.

Скажімо, якщо в 2013 році піврічна передплата на «Баланс — комплект» коштувала 2106 гривень, то на 2015 рік це вже буде 2186 гривень; «Кодекси України» на тіж півроку в 2013 році коштував 1155 грн., то на 2015 рік — 1652 грн.; «Довідник кадровика» — було 627 грн., стало — 923 грн.; «Головбух без бланків» — було1439 грн., стало — 1809 грн.; «Заробітна плата» — було 555 грн., стало — 776 грн., так далі і так далі. Наголошую, що періодичність цих журналів — здебільшого один раз на місяць. А ще ж свої журнали видають пожежники, міліція, ДАЇ, податківці, Пенсійний фонд, різноманітні служби техконтролю й ім’я їм — легіон. І всі ці десятки мільйонів гривень просто вимиваються з напружених бюджетів промисловості, бюджетної сфери, малого та середнього бізнесу, тобто всіх, хто змушений передплачувати спеціалізовані видання.

Важко віриться в те, що редакції несуть такі виробничі затрати, щоб якось виправдовувало вартість видань. Скоріше за все, ми платимо за високі зарплати й роздуті штати редакцій. Відомо, що зарплати працівників у столичних виданнях складають двадцять-тридцять тисяч гривень на місяць. Можна сказати, що без цих видань не обійтися, там друкують закони, підзаконні й регуляторні акти та різноманітні інструкції. Нехай і так, але зауважу, що за обсягом матеріалів спеціалізовані журнали аж ніяк не перевищують кіровоградські обласні тижневики, такі, як «Україна — Центр» чи «Народне слово», але! Вартість «України — Центр» і «Народного слова» за піврічну передплату складає від 40 до 60 гривень і виходять вони щотижня! Відчуваєте різницю?

Чому б заради економії не зробити спеціалізовані видання газетним варіантом? Чому б не перевести розповсюдження законів та інструкцій в електрон­ний вигляд? І наостанок, чому б комусь не перевірити собівартість спеціалізованих видань, тим більше що в Україні створено Антикорупційне бюро, хоча що це я? Скоріше за все, воно теж заснує власний журнал, який будуть змушені передплачувати всі, хто не захоче поповнити ряди корупціонерів. Таким чином, перефразовуючи відомий жартівливий вираз, можна сказати: «Він же пам’ятник, хто його перевірить?»

Власне, це один із сотень тисяч засобів навести хоч якийсь лад у безконтрольному розтринькуванні коштів і матеріалів, і лише цей приклад дасть реальну економію, за якою повинне слідкувати й контролювати громадянське суспільство. Впевнений, що варто заснувати спеціальну рубрику, де кожний бажаючий міг би запропонувати свій варіант економії бюджетних, і не лише, коштів.

Сергій Полулях, м. Кіровоград.