Володимир Панченко про ціну свободи, майбутню Раду та відповідальність суспільства

Минулого тижня в бібліотеці Чижевського відбулася зустріч з професором Києво-Могилянської академії, народним депутатом України першого скликання Володимиром Панченком. Приводом для зустрічі став подарунок науковця — Володимир Євгенович передав до бібліотеки близько двох тисяч книг з власної колекції, серед яких є раритетні видання, екземпляри з автографами авторів і т.п. На зустрічі говорили переважно про книги та письменників, проте в Кіровограді Володимира Панченка пам’ятають не тільки як літературознавця та письменника, але й як політика, першого представника нашого міста у Верховній Раді України. Тож ми, скориставшись нагодою, поставили йому кілька питань про ситуацію в Україні та майбутні вибори.

— Коли я приїжджаю до Кіровограда, то постійно потрапляю на дні жалоби, — каже Володимир Панченко. — Сьогодні хоронили хлопця, вчора хоронили трьох. Цей момент — він, звичайно, трагічний. Але в історичному сенсі — це великий момент, це ціна за нашу свободу. Те, що зараз відбувається, — болісно, але цей біль пробуджує дуже здорові, дуже важливі процеси. Ми проходимо те, що проходили багато націй. Нікому воля не давалася легко, завжди національне становлення коштувало крові, жертв. І тоді з’являлися національні герої, консолідувалася нація.

Життя зараз контрастне. Я живу біля «Копілки», і кожної ночі чую, як народ гуляє до четвертої ранку в ресторані. Життя, звичайно, триває, але кожна людина, яка живе в Україні, повинна знати для себе, що йде війна, що щодня гинуть люди…

Мій син Ярослав вже п’ять місяців мобілізований, знаходиться під Луганськом, нещодавно він приїздив у відпустку, і я спілкувався з ним, з його товаришами. Я був вражений. Я рідко буваю вражений і рідко таке кажу. Але ці хлопці — вони інші. Їм за тридцять, вони спокійні, вони впевнені, вони патріотичні, вони критично налаштовані до того, що в нас є в політичному бутті. Маю сподівання, що, коли на сході все закінчиться, ці батальйони нам ще тут допоможуть. Я не маю на увазі, що тут мають бути якісь потрясіння, але їхня впевненість, їхня позиція допоможуть нам у тому, що стосується реформ і очищення України.

Тому що зараз в Україні насправді дві небезпеки. Перша — очевидна. Вона називається війна, Путін, Росія. Деякий час я вживав словосполучення «путінська Росія», а потім зрозумів, що це тавтологія. Я нещодавно читав, що Євген Маланюк у 1922 році у Польщі видавав журнал «Веселка». І одним із основних меседжів цього журналу був «Ми боремося з московською нацією». Тобто ще у 1922 році він зрозумів, що справа не тільки в більшовиках, що більшовизм і Росія — це вже синоніми. А сьогодні Путін і Росія — це синоніми. Якщо 83% росіян підтримують політику Путіна, то немає необхідності говорити «путінська Росія», бо непутінської Росії немає. Ті 17 %, які не підтримують, вони ж і не проти, більшості з них все одно. Є тільки окремі люди — один, може, два відсотки, на яких можна покладати сподівання.

І те, що зараз відбувається на сході, — це невипадково. Це повний дубль 1917 року. Ленін і Троцький робили те саме: дестабілізація обстановки в «неправильній» країні, створення маріонеткового уряду й нарешті військове вторгнення, начебто на допомогу цьому уряду. Змінилися тільки прізвища та географія.

Але є ще друга небезпека — внутрішня. Це нереформована Україна. За ці кілька місяців після Майдану змінилося надзвичайно мало, десь там персони помінялися, але говорити про реформи не можна.

— Депутати Верховної Ради першого скликання, яких обирали на хвилі патріотичного підйому, були іншими — і за «якістю», і за своїми цілями. Чи маємо ми шанс зараз, коли ми знову спостерігаємо величезний патріотичний підйом, згуртованість суспільства, створити таку Верховну Раду?

— Дуже хотілося б сподіватися. Але говорити про іншу якість сьогодні складно. Перша умова якісного парламенту — це інше виборче законодавство. Але, бачите, новий закон поки що не набирає голосів. І якщо не набере, то є велика небезпека, що в жовтні ми законсервуємо той парламент, який маємо зараз. Ну, може, не на 100 відсотків, а на 90… Ви пам’ятаєте, як приймався діючий закон про вибори у 2012 році? Тодішня влада була зацікавлена в тому, щоб залишити мажоритарний компонент, бо тоді вони могли правдами й неправдами забрати все. Це був правильний розрахунок: 80% мажоритарників пішли до Януковича (може, я помиляюся на якісь проценти, але суть та сама). Я не розумію, чому сьогодні УДАР, «Батьківщина» — партії, які начебто виступають за пропорційну систему, за відкриті списки, — не звертаються по допомогу до суспільства? Вони ж повинні апелювати до виборців, до нас. А чи звертається до нас депутат від УДАРу Ревенко? Я особисто не чув.

Друга умова — це активне громадянське суспільство. Надавили на Верховну Раду — з’явився проект закону, з нього можуть там ріжки й ніжки залишитися після другого читання, але його могло й взагалі не бути. Як казали у нас у селі: «Що вб’єш, то в’їдеш». Ми повинні контролювати ці процеси, а з контролем є проблема: Майдан не може існувати вічно в тій формі, в якій він існував в кінці 2013 — на початку 2014 року. Ці функції має взяти на себе активне громадянське суспільство, яке зараз почало формуватися, але значного впливу поки що не має.

— Ви кажете про відкриті списки. А чи є в Україні політики, обличчя яких варто відкривати, адже побачимо тих самих?

— Події останніх місяців показали, що в нас є люди, у яких є колосальний потенціал, але вони ще не затребувані в політиці. Скажімо, цей комбат Семен Семенченко (ясно, що це не справжнє прізвище), він часто з’являється з коментарями на телебаченні й висловлюється далеко не завжди як військовий, дуже часто він дає по суті політичні коментарі. Чи, наприклад, Єгор Соболєв — колишній журналіст, а тепер він громадський і політичний діяч, людина з державною посадою. Події останніх трьох місяців проявили багатьох. В суспільстві сьогодні є запит навіть не на нові обличчя, а на нове покоління політиків. Покоління молодих — двадцяти п’яти — тридцяти п’ятирічних. А в нашому політикумі багато старої гвардії, причому я це кажу з негативною конотацією. Молоде покоління не має змоги говорити. Якби з’явився новий закон про вибори, він дав би механізми для того, щоб ці люди залучилися до політики. Які шанси у молодої небагатої людини пройти на мажоритарному окрузі? Нуль! На мажоритарних округах будуть знов-таки проходити тільки люди з великими грішми. А люди з великими грішми, як правило, політично аморфні — їх головний інтерес не національний, а бізнесовий.

— Але зараз, коли ми голосуємо за партії, то знов-таки обираємо серед людей з великими грішми, адже програми партій фактично не мають ідеології та мало чим відрізняються…

— На жаль, є така реальність, мабуть, навіть традиція в українській політиці. У нас дійсно партії ідеологічно безликі й персоніфіковані. І зараз це особливо небезпечно, тому що маленькі та слабо організовані партії можуть набрати велику кількість місць у парламенті. Ляшко, наприклад. Хто знає хоч одну людину з партії Ляшка, крім самого Ляшка? Я не знаю, при тому, що я цим цікавлюся. Або «Солідарність». Це ж партія однієї людини, вона була фактично номінальна. Але, коли Порошенко став Президентом, вона стала лідером соц­опитувань. І це проблема. Тому що партія потенційно прохідна, вільних місць повно, а часу замало. І туди можуть повалити усі підряд — за владою, за посадами. Це, звичайно, буде неякісний матеріал.

Але й тут дуже багато залежить від суспільства. Давайте казати правду: всі ці януковичи — вони ж не з неба до нас падають, а приходять в результаті демократичних виборів. Хай там якийсь процент фальсифікацій, але ж все одно: відбувається голосування, і хтось їх туди обирає. Проблема якості політикуму — це проблема якості суспільства. Зараз суспільство показало здорові начала, здорові тенденції, і цим необхідно скористатися. Ми не можемо втратити ще один шанс. У нас не так багато часу, треба швидко розвиватися, швидко реформуватися. Будемо сподіватися, що люди ще пам’ятають 2005 рік, коли ми все профукали. Можемо, звичайно, говорити, що профукали не ми, а Ющенко й команда, але ж ми дали їм профукати! І це не повинно повторитися, небезпека реваншу на майбутніх парламентських виборах дуже велика.

Записала Ольга Степанова, «УЦ».