Двічі довелось журналісту газети потрапити у Петрівський район протягом двох днів за різними нагодами. Цього разу причиною зустрічі з благодатними петрівськими землями стало болюче питання про взаємовідносини пайщиків землі з фермером, що обробляє їхні земельні паї. Ця проблема, так чи інакше, притаманна переважній більшості земель сільськогосподарського призначення в усіх куточках країни. Наприклад, нещодавно Геннадій Рибченков на шпальтах нашої газети висвітлював схожу проблему в Уляновському районі. Пайщик завжди хоче отримати якнайбільше, фермер завжди намагається заплатити якнайменше. Існуюче законодавство здебільшого підтримує виробника, тобто фермера, залишаючи велику кількість питань у їх взаємодії на сумління останнього. А ось із сумлінням не завжди складається.
Наприкінці березня у селі Солдатське, що поруч з Петрово, відбулася зустріч пайщиків землі з місцевим фермером, якому вони довірили обробляти свою землю, сподіваючись на пристойну винагороду. На диво, ці збори були чи не найпершими офіційно оформленими за весь час існування фермерського господарства. Як казали їх учасники: «Раніш теж збирались, слухали, аплодували та розходилися». А ось насправді вирішувати нагальні проблеми не намагалися. Збори з самого початку висвітлили велику проблему у стосунках обох сторін. Зустріч відбулася з ініціативи громади, але планувалися вони аж на 5 квітня, щоб було достатньо часу запросити всіх пайщиків, підлаштувати свій час під збори. Фермера така дата в останній момент чомусь не влаштувала. На свій розсуд вона призначила зустріч на зручний для себе час. Як казав один з присутніх – мабуть, щоб не всі прийшли. Але все одно людей було досить багато: з 240 пайщиків прийшло трошки менше сотні. На початку зборів керівник фермерського господарства «Богнер» Аліна Нерода пообіцяла з цього року зробити безкоштовною оранку городів та підвіз соломи для пайщиків, звітувалася про те, що зроблено для села: і освітлення по одній вулиці провели, і на інших готується (тільки забула, що не сама вона те освітлення робила: і влада районна допомогла, і фермерське господарство, яким керує Олександра Кравченко, осторонь не лишилося). Також Аліна Миколаївна спробувала визначити головну мету зборів:
— Я хочу, щоб ми держалися однієї громади, щоб ми були в кучі та допомагали один одному та підтримували один одного.
Ось ці слова й викликали обурення громади. Піднявся загальний шум та галас. Збори ледь не перетворилися на базар, але розум переміг: було обрано голову та секретаря зборів, яким доручили вести протокол та підтримувати порядок.
Почалися виступи пайовиків, які розповідали про допомогу та підтримку, наявність якої так турбує Аліну Миколаївну. А з цим, судячи з розповідей присутніх, є проблеми. Мешканці Богданівки та Солдатського погодились з тим, що оплата за паї відбувалася вчасно, але вони не задоволені рівнем цієї оплати. Справедливими здалися слова Аліни Нероди про те, що орендна плата за землю залежить від грошової оцінки землі, тобто, чим оцінка вища, тим вища й плата за неї. Однак чомусь на сусідньому фермерському господарстві, землі якого мають таку саму грошову вартість (адже навколишня земля майже однакова), орендна плата майже в півтора рази вища. Виправдання Аліни Миколаївни про те, що все залежить «від Кіровограда», учасників зборів не переконали. Головуючий на зборах Павло Мальований впевнений, що пайщиків Аліни Нероди ображають, недоплачуючи значні кошти.
— Якщо грошова оцінка нашої землі за минулий рік склала більш як сто тисяч гривень, то три відсотки – це як раз трохи більше трьох тисяч, мінус податки буде 2800. Але ж це і все! Так, це й прописано в договорі, його виконано, але пайовики інших господарств користуються допомогою своїх фермерів, на відміну від нас! Оранка та культивація в нас завжди були платні, транспорту не допросишся, допомоги теж. Інші орендарі землі хоч в договір не прописують, але ж допомагають своїм пайщикам. В нас же транспорт для дров, вугілля чи при нещасному випадку якщо і дається, то за гроші, серйозні для нас гроші. Мабуть, варто нам замислитись, а чи зможе Аліна Миколаївна господарювати далі? Чи ні? Вона сама нам повинна на це питання відповісти.
Зможе! Адже договір складений на десять років, та так вдало, що розірвати його можна тільки у двох випадках: або за згодою ДВОХ сторін, або за рішенням суду. Звичайно, мешканці села навряд чи самостійно звернуться до суду, а згоду на розірвання договору від фермера не дочекається ніхто. Отак і потрапляють у юридично обґрунтоване «рабство» пересічні селяни України!
Ще одне справедливе питання задали своєму орендарю на зборах його учасники: «В якому законі прописано, що з нами повинні розраховуватися тільки грошима?» У попередньому договорі з селянами встановлювалася не тільки грошова виплата, а й певна кількість зерна, що безкоштовно передається орендодавцю для утримання власного господарства. В новому варіанті договору цього нема. Довелося спостерігати цікаву картину: коли збори закінчилися, а люди розходилися, до Аліни Миколаївни підійшов чоловік із запитанням: чи зможе він забрати частину оплати за пай, яку отримує у вигляді зерна. Тобто він до цього часу з невідомих причин не отримав зерно, яке зібрали в минулому році! От вам і виконання договору. Тай сам договір підписували нашвидкоруч. Забігає заклопотаний орендатор до дому та просить швидше поставити «закорлючку», бо поспішає. Так й шли люди назустріч, не вичитуючи умови, підписуючи важливий документ фактично «на коліні». А тепер, як влучно зауважив присутній на зборах голова районної державної адміністрації Юрій Самохвал, «у нас правова держава, і всі спори вирішуються у суді». Але оскаржити підписаний договір дуже складно: для судді не важливо, хто та як підписував документ. Потрібна допомога юристів, але де їх знайдеш у Богданівці? Та й у самому Петровому їх не багато. А гроші юристові заплатити теж треба! Тому фермер правий, адже виконує усі умови існуючого договору. А на людей можна уваги не звертати, бо то їх проблеми. Часто-густо саме так себе поводить Аліна Миколаївна, відповідаючи на прохання своїх пайщиків.
Дуже хвилює селян питання оранки своїх присадибних ділянок, хоч Аліна Миколаївна й пообіцяла зробити її безкоштовною, але не дуже вірять в це люди. По-перше, на березень ще не всі поля самого господарства оброблені! А тут ще й про людські городи треба турбуватися. По-друге, мало хто з селян хоче працювати у фермерському господарстві за мізерну плату. Не платять нормальну зарплату механізаторам навіть у період збору врожаю, а після нього вони взагалі не потрібні. От і маємо: коли прийде період сівби, складно буде знайти достатню кількість робітників. Адже негативний досвід співпраці з таким господарем вже є.
Ще однією проблемою для селян стала доля майна, яке отримало господарство після руйнації колгоспу. І ферми з коровами, і багатоквартирні будинки отримало господарство. А чого тільки варті зрошувальні системи?! Але останні труби з них було вирито з землі всього чотири роки тому, і їх подальша доля невідома, а ось поля залишилися без поливу. Аліна Миколаївна не готова відповісти на питання про майно. Судячи з усього, їй не вистачило двох років керування господарством для того, щоб дізнатися про наявність (чи вже історію?) власного майна.
Який вихід є з такої ситуації? Вирішувати самим селянам, або повірити знов Аліні Миколаївні та подивитися, як вона виконує свої обіцянки, або зібратися громадою, найняти справного юриста та подати позов до суду, щоб розірвати договір. Є велике побоювання, яке розділяє голова районної державної адміністрації, що розбредуться люди на одноосібні господарства, але ж на території тієї ж селищної ради є ще один великий фермер. До речі, її діяльністю пайовики задоволені, вона не тільки за пай оренду платить, а й допомагає, причому допомагає не тільки своїм пайовикам, але й усім, хто цього потребує. Так що можна зберегти велике господарство у Богданівській селищній раді. Тоді, будемо сподіватися, і життя налагодиться, і приводи для приїзду журналіста будуть святкові, а не проблемні.
Олексій Гора, фото Олени Карпенко, «УЦ».
