Історія з Голодомором!

Вчора на зустрічі  голови ОДА Сергія Ларіна із керівниками обласних осередків політичних партій серед низки різних питань було поставлено питання і про долю недобудованого на Набережній Кіровограда пам’ятника жертвам Голодомору 1932-33 років в Україні.

Коротка історія. Рішення про встановлення цього пам’ятника прийнято у 2008 році на виконання Указу Президента ( тоді – Ющенка) до 75-ї річниці тих трагічних подій. У Кіровограді проект лобіювали тодішній заступник голови ОДА Світлана Негода і архітектор Віталій Кривенко. Вони змогли без широкого громадського обговорення протягнути через міську раду рішення про встановлення саме на Набережній і рішення про виділення коштів обласною владою у сумі 400 тисяч гривень…

Сьогодні надворі – лютий 2012 року, а результат всі можуть спостерігати на власні очі.

Стара влада не добудувала, а новій воно якось байдуже було. Та крапля камінь точить. Неодноразові звертання політичних партій, громадських організацій і низка публікацій у пресі ( Ю. Матівос, А. Авдєєв), обурення простих громадян цим химерним довгобудом спонукали владу замислитися над долею пам’ятника.

Вчора я нагадав Сергію Миколайовичу, що, можливо, він поспішно зняв із контролю як виконане розпорядження голови ОДА від 2008 року про виділення коштів, бо кошти пішли, а результату немає. Значить, треба знайти того, хто ці кошти або розбазарив, або неефективно використав. У нагоді стала також відповідь першого заступника голови ОДА А. Ніколаєнка на депутатське звернення депутата Ленінської районної у м. Кіровограді ради Ігоря Бур’янова « Про спорудження меморіалу жертвам Голодомору та політичних репресій». У ній зокрема йшлося:

« Виконкомом Кіровоградської міської ради у попередні роки було вжито наступні заходи:

визначено місце розташування пам’ятного знаку,

розроблено та затверджено проектно-кошторисну документацію на об’єкт,

призначено замовника будівництва – управління капітального будівництва Кіровоградської міської ради.

Відповідно до рішення обласної ради від 6 червня 2008 року №458 міському бюджету м. Кіровограда була перерахована субвенція з обласного бюджету у сумі 400,0 тисяч гривень, на встановлення пам’ятного знаку жертвам Голодомору 1932-33 років в Україні на території м. Кіровограда.

Замовником будівництва, в межах коштів, виділених з обласного бюджету, у 2008 році виконано роботи по спорудженню пам’ятного знаку, який на даний час перебуває на балансі УКБ Кіровоградської міської ради.

З 2009 року будівництво тимчасово призупинено за відсутності коштів.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до статей 26, 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання виділення коштів на продовження будівельних робіт, вибір земельної ділянки для спорудження нового пам’ятника є виключною компетенцією Кіровоградської міської ради та власними повноваженнями її виконавчих органів.»

Звісно, така досить формальна відповідь нікого ні до чого не зобов’язувала, тому я знову порушив це питання перед С.М. Ларіним та ще й у присутності міського голови О.Д.Саінсуса.

Як результат дискусії:

Голова ОДА і міський голова погодилися із тим, що новий монумент ТРЕБА побудувати на Фортечних Валах на майданчику, де нині стоїть Хрест. Це спільна думка, інших пропозицій не висловлювалось. Сергій Миколайович Ларін пообіцяв, що обласна адміністрація вишукає можливість взяти участь у дольовому співфінансуванні у розмірі 50% від кошторисної вартості пам’ятника. Його умовою було те, що участь у цій важливій і благородній справі має взяти також міське керівництво, а ще – широкі маси громадян, адже мало яку сім’ю обійшло горе Голодомору, тому спільна участь у спільному проекті ще більше об’єднає мешканців Кіровограда і області.

Я, як один із ініціаторів завершення спорудження цього монумента, цілком поділяю таку пропозицію. Буде створена ініціативна група громадян, яка зареєструє відповідний фонд, відкриє рахунок і розпочне збір коштів.

Перша реакція на ідею – дуже позитивна. На сайті ВК, де ще вчора увечері з’явилася перша коротка інформація, більшість коментаторів висловила готовність перерахувати або здати власні кошти на цю справу. Особлива подяка Людмилі Володимирівні Шубіній, нашій колезі-блогеру, яка активно підтримала і висловила бажання надати як фінансову, так і організаційну допомогу. При зустрічі ( орієнтовно —  у понеділок) ми складемо план дій, розподілимо обов’язки.

Про всі кроки оперативно інформуватимемо товариство і запрошуємо до активної співпраці. Поки що пишіть на мій e-mail: zap@ukr.net

Пізніше надамо контактний телефон, номер рахунку тощо.

Важливо, щоб ця ініціатива не затухла, поки влада виявила до цього інтерес і готовність підставити плече.

Історія з Голодомором!: 90 комментариев

  1. Мой контактный телефон- 55-38-42 (приемная),со мной соединят. С ув.Л.Шубина

  2. Це дуже добра новина і, я думаю, всі небайдужі люди нададуть допомогу, в міру своїх можливостей.

  3. Уверен, очень многие и в редакции УЦ и среди блогеров помогут и поддержат это благое дело. Объявление о сборе средств будем публиковать столько, сколько потребуется.

  4. Голодомор-святое. Давайте сбросимся хоть по 100 гривен на спецфонд? Сергей, Вы как? (я , кстати, теряюсь то на «ты» на «Вы»). «Свобода» участвует финансово или нет? УНП? Другие? Давайте покажем, господа блоггеры, и провластным партиям и «оппозиции» — соберем деньги, хотя бы на часть работ. Кстати, какая смета? Хотелось бы увидеть.

  6. Странно. я ничего не имею против памятников, но живые люди дороже. Вы готовы отдать деньги на камень, но была полная тишина, когда попросили кровь для выживания человека.. Я чего-то не понимаю?

  7. Андрію, нема поки що ніякого кошторису.
    Алгоритм бачиться такий: створюємо у понеділок оргкомітет, розподіляємо обов’язки; один — працює із міською радою по рішенню по виділенню землі на Валах, інший — по відкриттю рахунку, виготовленню скриньок; третій — написання тексту-звернення до громади і зв’язок зі ЗМІ.
    Наступний крок — оголошення спільно із міською радою максимально відкритого конкурсу творчих проектів.
    Постійно — максимальна відкритість проекту ( чи сайт, чи сторінка на чиємусь сайті, може, «УЦ») і т.д.
    Найменше хотілося б при цьому взагалі говорити про партії. Я думаю, підтримають усі. На сайті вестимемо відкритий реєстр тих, хто жертвує ( тих, хто цього забажає, інші — анонімні пожертви).

    Відчуваю по загальному настрою і коментарям на тому ж ВК — цю справу ми потягнемо, є багато бажаючих.
    І робимо це як абсолютно позапартійний проект. Це — наш обов’язок!

  8. Ліліє, ну просили ж кров, а не гроші. У мене інша група і резус — що я маю робити?

  9. У меня тоже другая и резус. Сдала, поменяют. Меня волнует другое… Где та пресловутая «спонтанна доброзичлевість», которую сегодня празднуют? На что люди готовы, ради благополучия себя и других?

  11. Отвечу Вам, хотя и не уверен, что Ваш пост был обращен лично ко мне. Отвечу как редактор и как человек.

    Как редактор: УЦ — еженедельник, мы слишком инерционный ресурс, чтобы быть эффективным при печати подобных экстренных объявлений. Хотя мы печатаем их, когда к нам обращаются родственники больного, особенно накануне выхода газеты. Печатаем всегда бесплатно.

    Как человек: регулярно сдавал кровь с 1974 по 1989. Нерегулярно — до 1992. Значки, карточки донора, грамоты… сдавал по 270 и 420 грамм Главное достижение — прямое переливание сыну, ему было тогда 2 месяца. Сейчас — врачи не разрешат.

  12. Пам,ять це святе. Добре,що хтось про це турбується.
    Давайте рахунки,давайте зустрічатися, радий допомогти.

  13. Ліля, ну не повна тиша. Ти ж поїхала і здала кров, просто про це ніхто не знає, бо ти тоді скромно промовчала. Може, ще хтось вчинив так, як ти. А іншій людині при всьому бажанні, — за станом здоров’я не можна здавати кров.

    Життя багатоманітне, і різні люди на різних етапах його визначають для себе якісь пріоритети. Не можуть всі однаково думати і однаково діяти. На кожен випадок знаходяться свої «герої».
    Згоден, що до живих людей треба особливо тактовно і уважно ставитись, але і про історію, пам’ять про предків забувати нам не личить…

  14. Ефим Леонидович, к Вам только мое почтение. Я просто никогда не могла понять, почему люди готовы откупиться от своих грехов деньгами публично, но не задумываются, что это можно сделать, спасая жизнь какому-то человеку. Просто так. С любовью к людям. Усыновить, удочерить, просто накормить, в конце концов…Не раз сталкивалась с людьми, которые могли бы помочь тем же детям, но им это не интересно!!! И я даже понимаю почему

  15. Лиля, дело не в том, что откупиться проще, а в том, что в стране дефицит крови, даже если у человека есть желание сдать кровь, по медицинским показателям большинство желающих не проходит. Ведь у человека на лице же не написано, что, к примеру, у него был вирусный гепатит, а заболеваний которые уже вылечены, но донором после перенесённых заболеваний быть нельзя, не мало. С деньгами проще их можна найти.

  16. Как хочется обнять весь мир жестокий,
    И подарить ему любовь,добро и веру,
    Но невозможно,этот мир такой широкий,
    Он все равно останется местами серый.

    Но если хоть до одного дойдет твой лучик,
    То в мире,может,станет чище…лучше…?
    Согреет сердце,обожженное обидой чьей-то,
    Получит нежный поцелуй надежды чей-то.

    И крылья вырастут,и вновь душа парит в полете,
    Как хорошо,когда хоть одному поможете,спасете,
    Ему Надежду,Веру и Любовь,уверенность вернете,
    Как Ангел для него,Вы его душу обовьете,
    И к жизни новой судьбу его Вы повернете!

    Написала эти стихи Инесса Голобородько.

    Лилия,посвящаю их вам.

  18. Игнатов, хороший Вы наш, не побуждайте женщин на слезы такими постами((( и так не весело

  19. Мне жаль, что я не знакома с творчеством И. Голобородько…Но теперь точно почитаю)

  20. У мужчин и у женщин разные приоритеты в жизни. Для первых важно устанавливать памятники тем, кто давно умер, а для вторых — помогать тем, кто еще жив. Наверное, это нормально, я не знаю…
    Возможно, памятник добавит памяти тем несчастным погибшим страшной смертью людям, но мне этого не понять.

  21. стих-мега… :good:
    хоть посвящен Лиле, но и мне понравился
    «Но если хоть до одного дойдет твой лучик,
    То в мире,может,станет чище…лучше…?»..может все же станет.. :heart:

  22. Сергей, я ни в коем случае не отрицаю важность памяти исторических событий! История должна быть! Но! Я устала пересказывать сыну, где правда, а где ложь…в итоге, на данном этапе, я не могу говорить о достоверной истории, но я вижу страдающего ребенка..сейчас и здесь…Какой выбор должно сделать?

  23. Алина, вот отец мой воевал в Афгане…там много погибло людей, я отцу сейчас про погибших читаю из Одноклассников, больше инфы нет нигде. Но ему, и его сослуживцам памятники и награды не нужны…Они хотят человеческого отношения со стороны власти, понимания и любви от семьи. Все

  25. Ти зробила вже свій вибір своїм серцем і своїм розумінням важливості ситуації, яку сприйняла, як свою власну. І це твій вибір! І він для тебе єдино вірний!
    І ніхто не має права тебе переконувати у протилежному, бо ти по-своєму права.

  28. Знаю, Алин…мне иногда хочется прикоснуться к тебе, как ухватиться за соломинку…Ты поймешь о чем я говорю

  29. Лиля, что пробовала, кровь сдавать — нет и небуду, у меня её не примут,я 1988 году Боткино перенесла. Тогда епидемия была, в моём классе только 5 челеовек переболело. Скажите, а чтоб Вы поверили что человек реально не может кровь сдать, Вам справку от врача нужно принести. А Вы знаете, что 2005 году была очень высокая заболеваемость на сифились — после «разгула на Майдане». И о своём диагнозе выличившийся рассказывать не будет, даже при желании сдать кровь, её не примут. А больные сахарным диабето тоже не могут быть донорами и больные лейкомией тоже. Вы смотрите на ту или иную ситуацию с точки зрения собственного мировозрения и той информации которая у Вас имеется.

  31. Анна, Вы сейчас оправдываетесь…зачем? Все Ваши статистические показатели ни о чем не говорят. Потому что дело не в этом. Не в болезнях, здоровье и т.д., а в желании людей помочь!

  32. Одно время я работала с доктором, который воевал в Афганистане.
    Кроме того, что война оставила на нем свой отпечаток, так еще и государство ставит нас в такие условия.. это даже не условия, а позы, я бы сказала… Так вот, у него даже времени не было, чтобы пойти и почтить память своих друзей, отнести к памятнику цветы. Ему нужно было содержать семью, двоих детей, учить дочь-студентку, помогать жене по хозяйству, которое они вынуждены держать чтобы успевать оплачивать обучение дочери… А вы говорите о памятниках… Да не нужны им памятники. Память — она в душе, в отношении, в добрых словах, в воспоминании, а не в холодном граните.

  33. Ліля, мрачне життя. Ну, не настільки ж?
    Тих же афганців ніхто в шию не вигонить 15 лютого, а виходять, ідуть до пам’ятника, кладуть квіти, зустрічаються з побратимами, згадують…

    Не мертвим ці пам’ятники треба, а нам, живим. Ніхто ж не каже, що пам’ятники важать більше «человеческого отношения со стороны власти, понимания и любви от семьи.»

    Але це одна із немаловажливих граней нашого життя.

  35. Спасибо, Алина. Других слов и не надо. Я вижу это в семье. Не памятники, ни льготы, которыми им стыдно пользоваться. не нужны. Этим людям нужно только уважение. Простое, человеческое. Больше ничего. Это значит, что нам самим просто нужно оставаться людьми, во всем понимании этого слова, и уважать, помогать нашим родным

  36. Есть дети-инвалиды, прикованные к постели. И они рады бы повозмущаться тому, что снег не расчищен на остановках, да не могут… Почему бы кому-то из них не сделать ремонт в их «тюрьме», чтобы перед глазами была приятная комната. Не подарить компьютер и оплатить безлимитный интернет, чтобы они могли общаться с такими же детьми? Это пример навскидку, я уверена, что есть еще много проблем, которые можно помочь решить и дел, которые можно сделать.

  37. Сергей, прочитайте мой пост «Не памятники, ни льготы, которыми им стыдно пользоваться. не нужны. Этим людям нужно только уважение. Простое, человеческое. Больше ничего. Это значит, что нам самим просто нужно оставаться людьми, во всем понимании этого слова, и уважать, помогать нашим родным»

  39. Я не оправдываюсь, опять же это Ваша точка зрения такая, Вы же спрсили пробовала ли я сдавать кровь, вопрос был, как на меня -провакационный, и если бы я ответила однозначно, что нет, и у Вас, и у других блогеров сложилось бы мнение что я просто не хочу, -я Вам объяснила,почему я лично не могу помочь в ситуации с донорской кровью, а в ситуации когда нужно сбросится деньгами на памятник — для меня это действительно проще и не потому что я буду откупатся. Как можно помочь если нет возможности. Хотя я думаю в даном случае мы с Вами всё равно не прийдём к одному мнению.

  40. Алина, пожалуйста…это больно. Хочется помочь каждому ребенку, но как..

  41. Возможно. Просто потому, что у нас с Вами разные приоритеты, о которых спорить не имеет смысла

  42. Кстати.. Алина, я в той теме, где мы упоминали о людях с ограниченными возможностями, дописала телефон, о котором говорила.. уже давненько, ты видела?

  43. Аліно, а ти не задумувалась, чому ми не спалюємо своїх предків померлих і не розвіюємо їх прах за вітром, а все-таки хоронимо, як кажемо, по-людськи, а потім ходимо, обхожуємо могилку і пам’ятник, якщо він там є. Вони так само в нашій душі, у споминах, а могилка є і ми туди ходимо…

    Пам’ятник жертвам Голодомору — це той же спомин. Тільки не індивідуальний, особистий, а колективний. Це об’єднує індивідуумів у народ.

  44. Всем невозможно помочь, как бы ни хотелось.
    В Америке я видела на улицах, в парках, в кафе много инвалидов. У них для этого есть все условия. И не выглядят они подавленными. Я радовалась за них, что они могут жить настолько полной жизнью, насколько это возможно. И в то же время мне горько даже представить наших соотечественников, и их условия существования.

  45. откуда такая информация… вот на западной украине сейчас разгуливает во всю корь… так это, что подготовка к Евро? будем врагов заражать?

  47. Аня,
    да дело не в дефиците крови! Огромное количество людей готово сдать кровь. Дело за малым — организовать. Ну и как-то простимулировать. А это должно делать государство!!!

  48. Сергію, я задумувалася над іншим: чому ми не спалюємо своїх предків і не розвіюємо їх прах за вітром?

    Принаймі я своїх рідних попросила, щоб так і зробили зі мною колись.

    Мій чоловік помер у 2001. Для мене його пам’ять дорога, безцінна, і болить, наче все це сталося сьогодні. У мене є спогади й фотографії. І той пам’ятник, що стоїть на цвинтарі — лише пам’ятник, не більше. Я можу поїхати за тисячі кілометрів звідси, і ця пам’ять буде завжди зі мною, а от пам’ятник залишиться там, де він є.

  49. Нет Лиля, дело не в приоритетах, приоритеты у нас с Вами кстати одни и те-же, просто там где я лично не могу помочь, донорская кровь в даном случае как пример, я воспринимаю это критично, я бы хотела помочь, но как? А там где я могу что-то сделать я просто делаю.

  50. Відсутність пам’ятника не гарантує наявність крові. Не гарантує ідеальне життя для всіх в країні. Навіть тільки для нужденних, також не гарантує. Тому, прошу вас, не протиставляйте одне іншому! Важливо й допомогти тому, кому можеш. І вшанувати пам’ять, забезпечити цю пам’ять на віка, на мій погляд, також важливо… І кожен допомагає так, як може. Якщо хоче. Але не варто у прагненні комусь допомогти, у прагненні зробити щось добре, — пересваритися та помірятися тим, хто що доброго робить. Мені здається, це зводить нанівець зроблене…

  51. Андрію, а хто міряється? Я висловлюю свою точку зору та намагаюся зрозуміти, що спонукає витрачати свій час та ресурси на встановлення пам’ятників.

  53. Аліно, на твоє запитання відповідати не хочу, ти мене, я думаю, зрозумієш. Моя справа не засуджувати, а просто також викласти свою думку.

    Це я про перше запитання. А по другому — своє бачення я виклав. Важливо і те, і те. Важливою є й культурна складова життя людини, якою в тому числі є пам’ятники. Колись товариству «БІМ» закидали те, що вони дурнею зайняті, бо допомагають тваринам, коли багато дітей, які потребують допомоги. А на мій погляд, не треба цькувати тих, хто щось намагається зробити. І кожен робить своє. Те, що може…

  55. ЄЛ, дякую, що ти з’явився! Я вже хотів волати про допомогу саме чоловіків, бо дружина каже: ти мислиш по-чоловічому, а дівчата по-жіночому! Ви не зрозумієте до кінця одне одного, хоча обидві сторони по-своєму праві.

  57. Мені важко погодитися, що сприйняття цієї теми залежить від статі. Якось я для себе не визнаю важливих відмінностей між чоловіками та жінками у світогляді. Згадуючи аналогію із пам’ятниками родичів — моя мама доглядає за могилами та пам’ятниками моїх бабусі та дідуся, тож не вважає це зайвим… А моя мама — не чоловік, вона жінка. І це для неї достатньо важливо…

  58. Я мав на увазі підвищену чутливість, емоційність жінок.

  60. Не в эмоциональности причина…Мужчины, ну, раз вы отличаетесь от нас, обоснуйте логично установление памятника…сбор денег на это от населения..

  61. Ще раз? :wacko: Логічніше, ніж я вже написав, я не напишу… Хоча, повторюся, не так ми відрізняємось «Ви», «Ми». Ви, жінки — дуже різні. Ми, чоловіки — також дуже різні. І спільного світогляду не існує. На мою думку. Хоча, в масі, більша емоційність дійсно вам більше властива… Але мова не про спільну відмінність…

  62. Збір коштів — діло суто добровільне, ніхто нікого не примушує і не принижує.
    Здає тільки той, хто хоче, хто вважає для себе це важливим.

  63. Лилия, вот подумал и не стал «логично обосновывать установление памятника». Просто прочёл Ваши предыдущие посты и понял, не найду для Вас АРГУМЕНТОВ, которые смогут в ЧЁМ-ТО вас убедить (переубедить).
    Единственное, ЧТО считаю нелишним, так это процитировать ( не дословно,по памяти) высказывание нацистского министра пропаганды Розенберга (казнён в 1946г.) — » Если уничтожить все исторические памятки народа, то через два поколения он перестанет быть НАРОДОМ».

  64. горожанин, я сказала свою точку зрения.На которую имеет право каждый…Просто устала от показухи…….Если и хотят сейчас поставить памятник, то не верю, что от чистой души. Человек, который является потомком тех, кому ставится,- просто отказывается от такой «почести»

  66. Ліля, багато речей повторюєш і переконуєш у тому, з чим усі вже погодились. Я писав тобі, що кожен має право на свою думку, і я твою точку зору поважаю.

    Чому ти вважаєш показухою порушене питання? Яка мені особисто з цього користь? В чому чорнота моїх помислів?

    Думаю, сьогодні ви з Аліною зациклились більше на особистому…

  67. Сергей, вот честно, даже нет желания как-то оправдываться, не вижу смысла- это раз, второе- такие выпады давно не воспринимаю серьезно, извините

  68. Лилия, ни в коей мере не посягал на Ваше ПРАВО. Если заметили,даже ПРИЗНАЛ свою несостоятельность Вам ВОЗРАЖАТЬ.
    А вот уже в вашем ответе «зацеплюсь» за фразу — «.Если и хотят сейчас поставить памятник, то не верю, что от чистой души.»
    Ключевое слово — «СЕГОДНЯ». Мы восемьдесят (!) лет НЕ МОГЛИ (и не потому,что душа не была чиста) по христиански почтить ПАМЯТЬ миллионов своих соотечественников( иногда просто зарытых в огороде или в ближайшей балке).
    Посему,как мне кажется, называть ПОКАЗУХОЙ стремление восстановить справедливость в отношении них и памяти о НИХ , не что иное как … Впрочем, подберите слова сами.Если сможете.

  69. Думаю, мы здесь говорим на разных языках. Я до сих пор не могу понять, почему справедливость=память. Но, если честно, даже и не хочу этого понимать.

    Каждому свое — и это правильно.

    Всем доброй ночи!

  70. горожанин, я тоже человек…как еще я могу об этом думать? Почитать нужно каждого.. КАЖДОГО! И могилы достойные должны быть..

  72. Ліля, ти образилася? Вибач, не бачу причини. Про які випади ти говориш? Я старався бути максимально толерантним…

  74. горожанин, не имею права тут все обсуждать..Можем говорить через мейл

  75. » Лилия говорит:
    18.02.2012 в 00:09
    Ох, я сегодня агрессивно настроена…написала свое мнение на все интересные блоги…Заранее извиняюсь за излишнюю агрессию..»

    Ну і чьо оце в Триндьож писать, а не тут?

  76. У меня вопрос на счет места где будет памятник,
    На месте Креста раньше, кажись, была церковь, и вы на святом месте хотите поставить памятник умершим?(это же кощунство)
    За всю мою, не долгую жизнь, «Валы» ассоциируются с Героями ВОВ (и как приучили в школе в 8.30 каждое 9 мая, я с букетом тюльпанов на валах), а вы ставите напротив памятник Голодомору .
    Пускай будет памятник , но только в другом месте.

  77. Дуже вдячний усім дописувачам, які розуміють важливість і необхідність пам`ятати і шанувати мільйони наших з Вами дідів і прадідів, у яких тодішня влада, чи окупанти чи вороги (не важливо хто саме), але відібрали найдорожче людське життя та право на гідне і достойне життя для їх нащадків. Сьогоднішне розуміння більшості і наша готовність взяти у побудові пам`ятника безпосередню фінансову участь є свідченнням повернення нашого суспільства до загальнолюдських цінностей. Всеукраїнське обєднання «Свобода», я особисто як приватний підприємець, а також голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок візьмемо участь у фінансуванні спорудження пам`ятника. Хочу подякувати Анатолію Набоку, який під час зустрічі Ларіна з лідерами політичних партій висловив готовність перехувати на будівництво 30 тисяч гривен. Сподіваюсь його приклад візьмуть й інші підприємці та небайдужі українці.
    Олександр Ромащенко

  78. Андрей,согласен с тобой абсолютно!Каждый выбирает себе доброе дело по душе.
    Иначе все выльется в очередную назидательную кампанию и парад гордыни.Каждый будет уверен,что именно ЕГО дело «правое и нужное»,а остальные заняты «не тем»…

    И чем меньше разговоров о себе при этом,тем искреннее доброта.
    А уж назидание,так и вовсе,отбивает желание что-то делать.Вообще.
    (я тоже,никого конкретно не мав на увазі 🙂 )

  79. А кого это волнует? главное понты кинуть перед правополитически настроенным избирателем… :negative:

  80. Главное нужно следить, чтобы деньги налево не ушли…Чтобы всё пошло на строительство памятника..

  81. Думаю, что мне стоит извиниться. Вчера я все действительно видела в большей степени через призму своих личных переживаний. Как говорится,- Утро вечера мудренее. Как- то уж сильно близко к сердцу приняла.

  82. Не уйдут.За каждую гривну будет публичный отчет. Я почему-то думала,что среди блогеров эта тема вызовет полное взаимопонимание.Но,в том, наверное, и прелесть бытия,что мы-разные,и на мир смотрим по-разному.Иначе было бы неинтересно. Лично меня эта тема волнует еще с советских времен.Моя бабушка потеряла в 33 году двоих детей,младших моей мамы,которой тогда было 7 лет. И она и бабушка нам с братом рассказывали,как ели котов и собак,как ели лободу и клейстер с вишен(застывший на коре),как бабушка прятала в подвале мою маму и др.своих детей,что бы их не украли и НЕ СЪЕЛИ. Тогда ведь и людей ели,все было.Я очень боялась в детстве голода,помню,что у бабушки в углу кухни всегда стоял мешок с мукой и она до самой смерти говорила:это на случай голода. Ведь об этом тогда,в СССР, говорили только в семьях,архивы были засекречены и только из горьких воспоминаний родных мы узнавали ПРАВДУ.И молились за невинно убиенных голодом.Детское воображение ведь очень образное и,когда мы шли с бабушкой по Кущевке и она мне рассказывала в каком дворе сколько погибло людей,как умершие от голода лежали просто на улицах… я буд-то бы видела это все. Не знаю ,ребята,как ВЫ , но мне и моим детям и внукам( а я им тоже об этом рассказываю) будет легше на душе,когда будет место в городе,куда можно будет пойти,положить цветы и помолчать ,ведь не все могилы тех времен сохранились. И, заодно, каждый раз давать себе слово,что допустить ТАКОГО еще раз НЕЛЬЗЯ,НИКОГДА! Не дай БОГ дожить до той минуты,когда НЕ СМОЖЕШЬ накормить ребенка,это-страшно.

  83. Лиля, я промолчал потому что у меня был гепатит. В крови я не помощник.

  85. Я уже извинилась за свой вчерашний выпад…
    «Лилия говорит:
    18.02.2012 в 11:08

    Думаю, что мне стоит извиниться. Вчера я все действительно видела в большей степени через призму своих личных переживаний. Как говорится,- Утро вечера мудренее. Как- то уж сильно близко к сердцу приняла.»

  86. Все время стоял перед глазами мальчонка лет 8, который шарил на мусорке нашей…Он на сына был очень похож, и не могла я пройти мимо него..так все лето и кормила..Родители его- алкаши, которым плевать на мальчишку, а ему деваться некуда…А государству нашему плевать на этих деток

  89. Возможно, для кого-то это действительно важно. Для моей бабушки, которая пережила 33-й, ей тогда было 8 лет, памятники не важны.
    У каждого из нас свое мнение, и единственное, с чем я согласна — так это то, что мнение каждого нужно уважать. Ну или хотя бы принимать.

  90. Хорошо, что есть тема, которая объединяет все политсилы…

Добавить комментарий