Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в половині грудня 1917 року, а з проголошенням Четвертим універсалом незалежності України Центральною Радою УНР, 22 січня 1918 року країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. 12 грудня 1917 року Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в половині грудня надходила військова й інша допомога більшовицьким силам в Україні. Під командуванням Антонова-Овсієнка 20-тисячний більшовицький загін прямував на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова. Наприкінці грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Загальне командування операцією захоплення столиці здійснював Михайло Муравйов; більшовицьке угрупування під його особистим керівництвом нараховувало до 6 тис. чоловік, мало кулемети і артилерію.
Тим часом із майже 300 тисяч війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще влітку 1917 до січня 1918 кількість військ вірних УНР зменшилася до близько 15 тисяч людей в усій країні. За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України.
Найкраще цю ситуацію описав Володимир Винниченко у своїй книзі «Відродження нації»:
«…Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків.
Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»…
У Четвертому Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами — а вже 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. Незабаром з’явилося у київських газетах звернення до українського студентства.
Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач із середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі чотирьох сотень 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького. 26 січня прийшло повідомлення від командира цього загону Аверкія Гончаренка з-під Бахмача, що негайно потрібно допомоги проти більшовицьких загонів, що нападають. А вже 27 січня прибуло підкріплення: перша сотня новоствореного Студентського куреня. Переважна більшість студентів була без жодної військової підготовки, дві швидкосформовані сотні мали недостатньо боєприпасів та були погано озброєні: мали лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. На додаток, уже під час самого бою, приєдналося ще й 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва.
Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону.
29 січня 1918 року, близько 9 години ранку розпочався наступ.
Утрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їхня гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь на українських позиціях. Бій тривав більше ніж 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат.
Тим часом, за свідченням очевидців у студентів та юнкерів закінчувалися набої і скінчилися снаряди для гармати. Загони більшовиків почали обходити позиції захисників з лівого флангу — настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід у напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який на них чекав.
Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, з’ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум’ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько 30 осіб).
Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що втрати становили не менше 300 осіб. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, з 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів.
Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання.
Вічна пам`ять і слава загиблим за волю України!
Слава Україні! Героям Слава!
…вот, это на всё, на что спромоглись политические банкроты Центральной Рады…вытавить студентов против регурярных частей большевиков Муравьёва
29 января 1918 года… Это все, кто поддерживал на тот момент Центральную Раду… :negative:
…к счастью, 29 апреля 1918 года агонию ЦР прекратил гетьман Павел Скоропадский…проведя переворот и получив власть…
Кстати, Скоропадский, вернее его режим, был самым стабильным периодом за 1917-1920 года на Украине…
Вот вам и пример, диктатор при власти в Украине — пользы цЕЛЬный вагон… :good:
Какие могут быть претензии к Prolisok? Да никаких! Парень скопипастил текст отсюда: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B9_%D0%BF%D1%96%D0%B4_%D0%9A%D1%80%D1%83%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%B8 .
А вот претензий к «вумникам», которые ТАК излагают историю, ТАК учат молодежь вагон и маленькая тележка. Тут приврали, там не досказали, сям искривили, — и готова туфта, которой людям загаживают мозги. 🙁
Борменталю, текст я дійсно скопіпастив. Але ж суть не в цьому, подвиг Крутянців, які стали на захист Української держави назавжди залишиться подвигом.
«Тут приврали, там не досказали, сям искривили, – и готова туфта, которой людям загаживают мозги.» — так найкраще вміли робити ті, перед ким так схиляється пан Кочин, агітатори країни рад.
Prolisok,
ніхто ж не заперечує, що юнаки герої. Але їх дуже шкода ще й тому, що своє молоде життя вони віддали за амбіції ні на що нездатних негідників.
А от ті людці, які сьогодні свідомо викривляють історію (а я переконаний, що свідомо), не просто ніякі не герої, а негідники. Спекулювати на подібних трагедіях низько! Це не тільки Крут стосується.
Костя, а нельзя было просто дать ссылку и написать пару собственных искренних слов? Ты же творческий человек.
Мне подобные мифы напоминают заключительную фразу диалога военкома с призывником в фильме «ДМБ» — «Мы твой позорный недуг в подвиг превратим. Пойдёш в ВДВ, ты там не только писятса, но и какатся начнёш».
Господа патриот, до сих пор не могут понять одну простую вещь — нация строится на победах, а не страданиях и поражениях. Круты — это позорное пятно Центральной Рады, итог её бездарной деятельности.
Кстати бой был не 29 а 27 января, это в отчёте даже Гончаренко указал. Основные потери красные понесли в первые минуты боя, когда не ожидая сопротивления, выстроившись как на параде, попали под пулемётный огонь. Ну а потом, больших потерь не было с обоих сторон, так как за обе стороны воевали кадровые офицеры. Красные используя численность сразу растянули силы и охватили юнкеров с фланга, вынудив их из-за угрозы окружения быстро отступать. В силу чего один взвод и заблудился. Кстати геройского в этом ничего не вижу.
И давайте не будем своими крокодильими слезами порочить память погибших. Уж кем-кем, а они в своей массе воевать умели, почти все фронтовики. Например, по данным историка Ярослава Тынченко один из погибших гимназистов — Павел Кольченко — был произведен в прапорщики Российской армии за боевые отличия. Студент Наумович был полный Георгиевский кавалер за Первую мировую войну.
P.S. Дедушка Аверкий Гончаренко кстати успел повоевать и во второй мировой, вступив в ряды дивизии СС «Галичина». Идейный был товарищ.
Можна було. Мої щирі слова вмістилися наприкінці посту, в одному реченні. Просто далеко не кожен перейде за посиланням. Крім того я дещо зменшив статтю подану в Українській Вікіпедії. Для кращого сприйняття матеріалу. 🙂
Мне не хотелось бы влазить в эту дискуссию , но история речь такова , что ее излагают так , как кому выгодно
Судя по всему , правдивым есть свидетельство председателя генерального секретариата Центральной Рады УНР Дмитрия Дорошенко, который оставил труд «Война и революция на Украине», в котором и дана оценка бою при Крутах: «Когда со стороны Бахмача и Чернигова двинулись на Киев большевистские эшелоны, правительство не могло послать для отпора ни единой воинской части. Тогда собрали наскоро отряд из студентов и гимназистов старших классов и бросили их — буквально на убой — навстречу прекрасно вооруженным и многочисленным силам большевиков. Несчастную молодежь довезли до станции Круты и высадили здесь на «позиции». В то время, когда юноши (в большинстве никогда не державшие в руках ружья) бесстрашно выступили против надвигавшихся большевистских отрядов, начальство их, группа офицеров, осталась в поезде и устроила здесь попойку в вагонах; большевики без труда разбили отряд молодежи и погнали его к станции. Увидев опасность, находившиеся в поезде поспешили дать сигнал к отъезду, не оставшись ни минуты, чтобы захватить с собой бегущих… Путь на Киев был теперь совершенно открыт».
Короче говоря , кинули студентов , как ……
И последнее, как пишут историки , в частности по исследованиям Ярослава Тинченко, основанных на мемуарах и документах той поры, в бою с «украинской стороны» участвовали 420 человек: 250 офицеров и юнкеров 1-й Украинской военной школы, 118 студентов и гимназистов из 1-й сотни Студенческого куреня, около 50 местных вольных казаков — офицеров и добровольцев. 29 января 1918 года погибло лишь несколько человек, все остальные, унося тела товарищей, отступили к эшелонам и уехали в Киев. И лишь один взвод из студенческой сотни в составе 34 человек по собственной оплошности попал в плен. Шестеро из них были ранены, один оказался сыном машиниста, мобилизованного большевиками. Всех посадили в поезд и отправили в Харьков (впоследствии они будут освобождены из плена). 27 оставшихся на станции пленников большевики расстреляли — в отместку за почти 300 павших товарищей (многие из них были во время боя абсолютно пьяны и погибли в общем-то по собственной глупости). «
Да уж. Выше Jesuit правильно написал: нация строится на победах. А наши квасные патриоты во главе с супер-пупер украинцем Ющенком что на свет Божий вытащили? Конотопская битва (русских же разбили!), Мазепа (от России перебежал!), извращенная версия боев за гору Маковка (опять же от русских защищались и не беда, что тогда Россия с Австро-Венгрией воевала и в российской армии немало украинцев было), под Крутами (а как же, с Россией воевали!), Голодомор (Россия геноцидила!). Зато все квасные патриоты, говоря о Хмельницком, не преминут вспомнить Шевченка с его «Богдане п’яний». В общем, главное не победа, ибо все эти вышеперечисленные «победы» на самом деле поражения, а то, что против России. Вот на этом и пытаются «создать нацию» (идиотская, кстати, идея).
Я міг би наводити багато прикладів перемоги українських військ над військами окупантів, які неодноразово приходили на НАШУ землю, і беззаперечно в майбутньому їх обов`язково наведу. Над польськими, російськими, турецькими військами. Але суть полягає не в цьому. Виховання нації має грунтуватися не тільки на перемогах а й на прикладах беззастережного героїзму, жертовності в ім`я величної ідеї. Ідеї Державності, Незалежності, Волі. Героїчний подвиг Крут для українців це, майже те ж саме що подвиг Матросова в радянській історіографії. Не мало сесну, але стало прапором самовідданої боротьби проти поневолювачів. Саме тому, як на мене, варто підносити не тільки перемоги, а й поразки які стали виявом гідності українського народу.
Костя! Тогда прошу примеры в студию…
В каких конкретно войнах Украина полностью САМА одерживала победы?
Да, а что делать, если у нас в истории до 1991года одни поразки?…
Отсюда следует только одно, что не нужно ковыряться в историческом грязном белье, выискивая несуществующее в природе чистое…
Ну не было никогда «українських військ» за исключением воинских частей непонятных гос.образований со столицей в Киеве , времен гражданской войны начала 20 века, которые вели те или иные боевые действия против всех и вся с заранее определенным результатом.
Не надо выдумавать сказочные победы и т.д.
2 Prolisok: 28.01.2012 в 10:29
Цитата: «Я міг би наводити багато прикладів перемоги українських військ над військами окупантів, які неодноразово приходили на НАШУ землю,…»
============================
Наведіть, будь ласка.
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0
«Виховання нації має грунтуватися не тільки на перемогах, а й на прикладах беззастережного героїзму, жертовності в ім`я величної ідеї. Ідеї Державності, Незалежності, Волі. Героїчний подвиг Крут для українців — це майже те ж саме, що подвиг Матросова в радянській історіографії. Не мало сенсу, але стало прапором самовідданої боротьби проти поневолювачів. Саме тому, як на мене, варто підносити не тільки перемоги, а й поразки які стали виявом гідності українського народу.»
Костя, по-моєму чітко сформулював мотив, чому потрібно пам’ятати подвиг студентів під Крутами. Не святкувати, а пам’ятати!
Що стосується прикладів звитяг української зброї, то чимало поганяв поляків Богдан Хмельницький, наприклад. Чи Жовтих Вод, Корсуня, Пилявців, Берестечка не було? Чи то була не Українська держава? Тоді чия?
Сергей! Это не примеры…это кусочек истории Польши, Турции и России…
Да, и как вы можете восхищаться Хмельницким, если он, по вашей терминологии, зрадил страну и пошёл в Московию на поклон… B-)
Как известно , в составе запорожского казачества кого только не было , и поляки и татары и литовцы ( кстати который называл себя «шляхтич руський») . Так что называть это «укарїнським військом» по крайней мере некоректно 🙂
На у если надо «выдумать» себе богатую историю , то в таком случае можно еще добавить и древнеславянских князей 🙂
Так, Олександре, Богдан Хмельницький не найбільш національний герой, який боровся за незалежність із патріотичних мотивів. Можливо, головну роль відіграла особиста помста.
Але Ви сумніваєтесь у тому, що сьогодні українці не готові захищати свою волю і державу до кінця, зі зброєю у руках? Ви помиляєтесь, я готовий!
Пишіть заяви у прокуратуру.
Приєднуюсь…
Граждане! Да ну что вы…мы же (настоящие патриоты страны) не изверги, не людоеды…
Вам дать автомат Калашникова…или, пардонте-с, предпочитаете национальное оружие — вила???… :yahoo:
sergio62 говорит: 29.01.2012 в 18:58
… захищати свою волю і державу…
=============================
Даруйте, що захищати? :scratch:
Звісно вили, на них колоритніше виглядають деякі особливі представники «русского мира» 🙂
Волю і державу, незалежно від того якою ця ДЕРЖАВА є.
А-а-а… O sancta simplicitas! :unsure:
Suum cuique…
Безусловно.
Только вот вспоминаются пара сентенций: «Если государство хочет, чтобы ты отдал за него свою жизнь, оно называет себя Родиной» и «Вперед, орлы, а мы за вами, мы грудью постоим за вашими спинами».
Эту державу , которая не выполняет своей основной функции , как-то создание нормальных условий для жизни своих граждан , что-то желания нет защищать… Вот от нее , т.е. державы , самое время наверное защищаться надо .
Прежде , чем называться Родиной , у государства должна быть наверное , хоть какая-то идея . А если ее , нет , то это просто территория ..
…ой как «царь Петр Великий головы то стрельцам рубил…» B-)
Захищатись треба, від носіїв влади, яких ми самі обрали, а не від держави яка є уособленням прагнення українського народу до волі та незалежності.
Не хотілося би так думати, але це Ви, напевно, про себе?
Костя! Ведь и вправду…тебе только на передовую… :yahoo:
Заградотряд ставить? :mail:
Я маю на увазі другу цитату…
Ідея має бути тільки в головах людей… Тоді буде ідея і в держави…. Точніше, в людей, які цю державу уособлюють…
Звісно ставити, щоб такі як Ви, Олександре, з позором з поля бою не тікали…. 🙂
Мені здається нелогічним це. Якщо проводити аналогії, то в складі російської а потім радянської армії народностей було скільки? Мені здається, що набагато більше, ніж у війську Запоріжському… То що, казати, що ніякого війська російського чи радянського не було ніколи? І перемог також? Можливо, так можна сказати й про інші армії світу… Повторюся, аргументик, якось, не переконує…
Не про себе. І не про Вас. Я про реалії. Скажіть, Prolisok, Ви поважаєте людей, які послали юнаків під Крути?
Prolisok: 29.01.2012 в 21:46
… держави яка є уособленням прагнення українського народу до волі та незалежності.
===============================
От тільки не потрібно цих пафосних штампів! 20 років Україна незалежна самостійна держава. Український народ вільний?
Я вже відповідав на це питання. Я поважаю юнаків, які усвідомлюючи необхідність захисту ДЕРЖАВИ, не розбіглися побачивши на горизонті орди Муравйова, а стали на смерть захищаючу рідну землю… Щодо тих, хто їх на ту смерть послав….? Як на мене, це зовсім інша історія….
…да нет уж…это ты авангард…поэтому назад пути нет…только на передовую… А мы люди простые — и в тылу поработать можем… :mail:
Это не ответ…
Prolisok:29.01.2012 в 21:50
Я маю на увазі другу цитату…
==========================
А-а-а. Це продовження першої. Не державу Ви будете захищати, а власність олігархів.
До чого тут пафос, Борменталю? Суть держави є уособлення національної окремішності певною нацією…. І держава є юридичним результатом такого уособлення. Український народ має право вирішувати внутрішні питання за власним усвідомленням. Суть питання як він ці питання усвідомлює…
А де ж гнівний стьоб? Александр, мельчаете…. B-) Щодо цитат Борменталя. Різниця між Державою і Батьківщиною лежить в серці кожного з нас. І тільки усвідомлення ЛЮБОВІ ДО БАТЬКІВЩИНИ дає можливість на зивати її Батьківщиною а не територією проживання, себто державою. В контексті: «Не питай що Україна зробила для тебе, питай що ти зробив для України!».
Навіщо потрібне «уособлення національної окремішності певною нацією….»?
Борменталь говорит:
29.01.2012 в 21:20
«Вперед, орлы, а мы за вами, мы грудью постоим за вашими спинами».
++++++++++++++++++++++++++++
Ото вже точно Борменталь про Вас сказав! І як влучно! Олександре, з часів моєї служби в лавах ЗСУ згадується один не дуже чемний вислів про тилових ….
Тому, що відповідно до Статуту ООН, це один із основоположних чинників існування держави. Ну, це як мінімум. «Кожна нація має право на самовизначення».
Цей день для молодого свідомого українця( а для мене це та людина яка вчила історію з принципа запам’ятовуй, аналізуй та роби висновки) назавжди залишився в серці! Тому що славний подвиг молодих українськіх
офіцерів та студентів залишиться жити в пам’яті народа і як би діти рагулів не намагались його стерти (бо розуміють, що на питання ким був твій дід? їх внукам буде відповідати соромно) він буде надихати українську молодь на боротьбу за власну Українську державу, а так вже формується нова нація!
2 Prolisok: 29.01.2012 в 22:13
Тому, що відповідно до Статуту ООН, це один із основоположних чинників існування держави. Ну, це як мінімум. «Кожна нація має право на самовизначення».
=============================
:wacko: Ну шо ти будеш робити!
Та нічого і не зробите… 🙂 :wacko:
«Тому що славний подвиг молодих українськіх
офіцерів та студентів залишиться жити в пам’яті народа і як би діти рагулів не намагались його стерти (бо розуміють, що на питання ким був твій дід? їх внукам буде відповідати соромно)»…
———————————————————
То есть мне должно быть стыдно за то что один мой прадед похоронен в Берлине а второй под Москвой? Я должен их стеснятся только за то что они не служили в дивизии СС «Галичина» как герой Крут Аверкий Гончаренко???
Ваш пост по моему и есть яркий пример ограничености так называемых «свидомых украинцев», которые и историю то толком не знают.
Я дозволю собі відповісти. Особисто я не в повній мірі погоджуюсь і даним постом Jesuit. Кожен з нас має усвідомлювати, що героїчні сторінки української історії це не тільки те що пов»язано виключно з російсько-українською дружбою. Мій дід закінчив війну у Празі і, слава Богу, зрастує й донині. І я щиро вдячний йому за ту перемогу. Як і кожному вояку Червоної Армії (саме Червоної армії, а не загонів НКВД). Так само для мене героями є вояки УПА, які боролися за волю української держави. Воюючи, між іншим, на два фронти. Чому для мене, українця, герої УПА мають бути менше героями ніж вояки ЧА? І одні й другі боролисяч проти поневолювачів. Мій прадід був розстріляний загонов НКВД на порозі власного будинку за відмову зрадити присягу яку від дав «Царю и Отечеству». І, як на мене це чесний вчинок чесної людини. І за це я маю любити червону наволоч, яка 70 років грабувала мою країну і мій народ? Панове, герої залишаються героями незалежно від того який правр майорить в них над головами. І так само наволоч залишається наволоччю. А героїчний подвиг крутянців має стати прикладом для молодших поколінь. Прикладом на якому треба вчитися любити свою землю і свою країну.
Почитайте комментарий вашего однодумца REMа. О том и пишу — классический пример.
Кстати, а Ваш дедушка как о УПА и иже с ними отзывался? Героями их считает?
Prolisok говорит:
30.01.2012 в 12:09
Мій дід закінчив війну у Празі і, слава Богу, зрастує й донині. І я щиро вдячний йому за ту перемогу. Як і кожному вояку Червоної Армії…
=======================
Единственно правильное направление поста…
Якщо чесно, на цю тему з ним ніколи не спілкувався. Але комуністів, як це не дивно, точно не любить.
Олександре, не виривайте речення з контексту. Ви процитували незавершену думку. «Мій дід закінчив війну у Празі і, слава Богу, зрастує й донині. І я щиро вдячний йому за ту перемогу. Як і кожному вояку Червоної Армії (саме Червоної армії, а не загонів НКВД). Так само для мене героями є вояки УПА, які боролися за волю української держави.»
…не может быть… :mail:
Prolisok,
категоричність притаманна молодим людям. Це нормально. З віком приходить порозуміння, що життя не таке просте і однобарвне. Ви що ж, вважаете, що у військах НКВД, які боролися з УПА, була тільки наволоч? Або «червона наволоч, яка 70 років грабувала мою країну і мій народ». Це Ви про кого?
Костя, я представляю тебя в будёновке… 😉
:yahoo:
…если бы не КПСС возможно и Костя на свет Божий не появился бы… :scratch:
Борменталю, нажаль, вік мого політичного романтизму, так само як і вік категоричності, вже далеко позаду. Перечитайте уважно пост, невже я такий категоричний?
«…за волю української держави»…
Ну от уже 20 років існує вільна, суверенна, незалежно українська держава. Чим не вдоволена більшість українського народу? Є держава, визнана світом, з усіма атрибутами держави. У чому проблема, чому невдоволення? «Может, что-то в консерватории подправить?»(М.Жванецкий)
Можете навіть не уявляти, а подивитися….
http://vk.com/album13386869_110222817.
Є держава. Але ця держава, нажаль, котиться у невідомому напрямку. Ця держава не має загальнонасіональної, державотворчої ідеї. Не має творчої державницької інтелегенції. Нажаль, керівництво цієї держави (не залежно від партійного стягу) не мислить категоріями державності. Ось у чому проблема. Можливо: «А вы, друзья, как ни садитесь Всё в музыканты не годитесь» :mail:
Якби не КПРС, був би живий мій прадід, і пожив би ще певний час. А щодо мене? Історыя не знає слова «якби». Все сталося тільки так як сталося, і змынити хід подій, які вже відбулися ні Ви ні я не в змозі.
Я думаю, що моє народження не залежало від волі єдиної і направляючої… 🙂
Перечитав. Безумовно категоричний. І вкрай суб»єктивний.
А от якби (гіпотетично, можемо ж пофантазувати) з осені 1939 по літо 1941 СРСР не почав би гнітити і ламати західноукраїнців, а створив умови для достойного життя, розвитку української культури, у т.ч. не чіпав би релігію, боровся хтось за українську державу?
Как знать, Костя, как знать… :mail:
А что история не терпит сослагательных наклонений — это правда… :scratch:
Війська НКВС винищували український народ. Масово і жорстоко. Так би мовити «протестний електорат». Як ви гадаєте чому УПА проіснувала на теренах України до 1963 року? Напевно томущо місцеві жителі не сприймали її ідеї? В оточенні ворога без постійного постачання, вести боротьбу протягом 20 років.
Червона наволоч, яка 70 років грабувала мою країну, це партійне керівництво в москві і їхні жалюгідні ставленики на місцях.
Історія не знає слова «якби»…
Вся трагедия нашей страны — в ее разделении, в постоянных войнах самих собой. То княжества друг другу морды били, то гетьманы правобережные и левобережные, то низовые с реестровыми козаками не поделят что-то. То красные, белые, сине-желтые, анархисты и просто бандиты по всей стране. Во вторую мировую те, кто на стороне Красной армии, те , кто на стороне вермахта и те, кто просто ни за кого, а за себя. И все бились за Украину. С украинцами. Никогда не были едины. Это всегда и губило.
В більшості, погоджуюсь.
Уф-ф-ф! А Ви казали: «Та нічого і не зробите…» Тобто Ви погоджуєтесь, що для людей головне не державність і національна ідея, а те, як вони реально живуть? І якщо буде якась держава, назвіть її хоч Тьмутаракань, яка гарантовано забезпечить людям будь-якої національності їхні права і свободи, то за національну державу боротися не потрібно?
У бандані, камуфляжній курточці і з автоматом-рушницею? 😉
:good: Об этом и речь! Это нужно признать и перестать мерятся, у кого, прошу прощения, пиписька длиннее. :yes:
…кстати, я увидел там, у тебя на странице, фото одного диктатора… Между прочим, сегодня своего рода годовщина — 30.01.1933 года президент Германии Гинденбург привёл к власти национал-социалистов, назначив Гитлера рейхсканцлером… Это мне напомнила твоя подборка фотографий…
Костя! ХоШ не хоШ, а ты на фото вылитый советский солдат… :yahoo:
Неплохо смотрелась бы форма мл.лейтенанта, но нужно быть партийным…
Извини, полковничью форму не предлагаю, подкормить тебя нужно, чтобы на полковника визуально был похож…а то худоват для полковника… 😉 :yahoo:
Единственное, что умилило…какой то деятель в форме, в массовке, в советской форме и с мобилкой в руках… жутковато выглядит… :mail:
А в целом, фото хорошие… :good:
Або, я Вас не правильно розумів, або Ви мене. Говорячи «Та нічого не зробите» я мав на увазі що Ви не зможете змінити моєї думки щодо певних переконань. Можливо ви ставлячі питання мали на увазі інше.
:yes:
Не знаю, яку саме фотографію Ви маєте на увазі….
І за старлея спасибі…. :bye:
Ну що Ви! Як можна змінити чиїсь переконання? Мені просто здається, що Ви або не до кінця свої думки викладаєте, або не додумали їх до кінця. Тому все ж хотілося б почути Вашу думку стосовно останнього речення мого попереднього посту.
Боротись за національну державу потрібно. Абсолютна більшість держав у світі створені за національною ознакою. безперечно в національній державі мають бути гарантовані права і свободи людини і громадянина незалежно від національності. Але розвиток корінної нації має стояти на першому місці. Як то захист державної мови і т. д. Безперечно, в національній державі має бути відповідний економічний рівень, але досягти всіх цих цілей можна лише за умови формування національної державницької ідеї в більшості жителів такої держави. Без ідеї, яку підтримуватиме більшість громадян будь-які спроби до побудови сильної держави будуть марними.