Мій товариш Олександр Ратушняк попросив виставити у блозі його статтю, яка стала наслідком обговорення теми памятників у ток-шоу «МИ» 16 грудня.
Роблю це із задоволенням, повністю поділяю висловлені Олександром думки.
Місту потрібен пам’ятник літературному герою!
Сьогодні в Кіровограді активно обговорюється тема встановлення нестандартного пам’ятника. Нестандартний не в значенні «оригінальний», „незвичайний”, „нешаблонний”.
Після падіння радянської імперії в мистецтві відбувся відхід від соцреалістичного шаблону, що не могло не позначитися і на пам’ятниках. Провідні тенденції в цьому виді мистецтва можна помітити такі:
- Пам’ятники зійшли з постаментів. Сьогодні вони прогулюються площами та бульварами наших міст, сидять на лавках у парках та скверах, за столиками кав’ярень. Їх можна легко сплутати з перехожими. Вони стали ближчими до народу і контактнішими — з ними можна сфотографуватися в обнімку, сісти їм на коліна, потримати за руку (вухо, носа та інше). Вони посеред нас.
- Цьому також сприяє друга тенденція — відхід від гігантоманії. Якщо в радянські часи будували за принципом чим вище, тим краще, то тепер — це пам’ятники з пропорціями, що, зазвичай, відповідають реальному людському зросту, тим параметрам, які за життя були притаманні увічненим людям. Пам’ятники швидше нагадують фігури з музею мадам Тюссо, але із бронзи, а не з воску. Це теж робить їх ближчими до нас.
- Змінилася не лише форма — змінився зміст пам’ятників. Замість вождів — постали образи відомих (актори, письменники, музиканти та ін.) і невідомих (збірні образи двірників, ліхтарників, сажотрусів, водопровідників та ін.) людей і не тільки людей – відомі пам’ятники галушкам, вареникам, молотку, салові тощо.
Кіровоград поки що в цьому пасе задніх. Не те, щоб зовсім — з’явилась бабка-прибулець біля салону художника О. Кадигроба, стріла Амура біля міськвиконкому, наробив шуму і зник двірник із заліза, але це події містечкового масштабу.
Який же пам’ятник потрібен, щоб він став водночас і окрасою міста, і заявив про нас далеко за межами області, ще й став брендовим?!
Надзвичайно популярними в усьому світі сьогодні є пам’ятники літературним та кіно або мультгероям.
Найперша вимога до такого пам’ятника — його впізнаваність за межами окремого міста (краю). Іншими словами — це читабельність (або глядацький рейтинг) того твору, з якого постав той чи інший герой, а також ім’я автора, який його створив (чи актора, що зіграв / озвучив роль і т.п.). Така впізнаваність забезпечить успіх пам’ятнику, коли гостям міста не доведеться нічого пояснювати, а достатньо буде просто підвести до нього і їм стане все зрозуміло!
Другою важливою вимогою до такого пам’ятника є презентація свого краю. Так, Полтавщина представлена пам’ятниками героям з творів Гоголя, Котляревського, Черкащина — героями із Шевченкового Кобзаря, прототипом яких є сам Тарас. Надзвичайно популярними у є пам’ятники героям із кіно екранізацій («За двома зайцями», «12 стільців» тощо).
Ще один критерій — такий пам’ятник повинен дарувати позитив. Адже це те, що ми повідомляємо про себе світові, те, що про нас пам’ятатимуть! Я до цих пір згадую Білого Біма з чорним вухом, що сидів прямо на тротуарі центральної вулиці Воронежа, або мультгероїв з „Кошеняти з вулиці Лізюкова” у цьому ж місті.
Пам’ятники Бременським музикам, Шерлоку Холмсу і доктору Ватсону, Дон Кіхоту і Санчо Пансі, Тому Сойєру і Гекльбері Фіну тощо. Ряд цих прикладів можна продовжувати нескінченно довго.
Федько-халамидник – Том Сойєр Української літератури
Але яких літературних героїв маємо ми, впізнаваних не лише в нашому місті чи області, але й за її межами?!
Їх може бути декілька, але лідером тут безперечно є образ Федька-халамидника, благородного вуличного хулігана, створеного нашим відомим земляком Володимиром Винниченком, який ось уже 20 років підкоряє серця юних читачів всієї України своєю сміливістю, чесністю, безкомпромісністю, тим, що ніколи не зраджував і не видавав друзів. Він трішки задиркуватий, але справедливий! До того ж в його образ автор заклав деякі автобіографічні мотиви.
Федька-халамидника справедливо можна назвати Томом Сойєром української літератури! До того ж новелу Володимира Винниченка введено до шкільної програми у 6 класі, тож вона є обов’язковою для читання усіма школярами України. Цей факт також має забезпечити впізнаваність Федьку-халамиднику!
Яким я бачу цей пам’ятник? Це може бути плита посеред річки Інгул, схожа на пливучу крижину, по якій Федько перебігає на інший берег (це кульмінаційний епізод твору), або фігура бешкетника-хлопчака, що над річкою запускає повітряного змія.
Пам’ятаймо про своє! Нам є чим пишатися!
Олександр Ратушняк,
кандидат педагогічних наук
Дуже добре.
Але якщо згадати як і з,яких причин в Кіровограді відродилася вулиця «Дворцова», то скоріш за все «кративне»,правляче міське собраніє впровадить кіровоградцям пам.ятник російської цариці Єлізавети,або когось з її фаворитів.
Ідея дуже класна. Особисто я, завжди бачив у Фдьку-халамиднику частинку себе. І ніколи цього не солромився. А тому, є пропозиція до адміністрації сайту «УЦ» та активних блогерів: протягом тижня пропонуємо своїваріанти літературного героя, який був би гідним увічнення у бронзі, після цього адміністрація виставляє на сайт голосування, за результатами голосування створюємо ініціативну групу, скульптори (а вони в Кіровограді є…) розробляють проекти, голосуємо, обираємо кращий і до наступного дня міста (а може й раніше) відкриваємо новий пам`ятник…. Осбисто я підтримую Федька-халамидника…
Авжеж. Дуже органічно пам’ятник кіровоградському гавріку виглядав би на убогій і покинутій набережній Інгулу, але з урахуванням того, що вся земля в місті, у тому числі набережна і тротуари здані в оренду на 49 років кіровоградським депутатам, і їх родичам за 10грівен сотка, то навряд чи ми побачимо цю ідею реалізованої. Але хіба що через 49 років.
Ignatov: Слушне зауваження 🙂 Але невже наші надактивні блогери, які вважають себе наближеними до влади, не зможуть вирішити таке просте питання, заради суспільної користі?
Ні!
Нажаль, вимушений з Вами погодитись… :_)
Если не смогли решить за пятачок тротуара,где недолго постоял образцовый кировоградский дворник,то за набережную тем более. Вот если бы вы там Камаз мусора высыпали,это другое дело,никто бы и не заметил и ходили бы годами переципались через него, а если памятник,то не в жисть. Они конечно предложать купить сотку земли под него, тыщ так за 50 баксов,не меньше, а по другому нет.
Вариант конечно еще поставить памятник Шаталину или Ларину в виде» хлопчіка-халамидника»,потом опосле пепеименуем,конечно,но а пока не вижу вариантов.
+100500
Со школы всегда нравился Федько! И памятник ему однозначно нужно делать! А насчет места — давно пора в городе обозначить земли в аренде (и арендаторов), чтобы было легче было определиться.
В детстве как-то катался на льдинах в горсаду и тоже провалился в воду с другом. Но и вылезти получилось, и не заболел даже. Повезло.
Кировоградец говорит: «давно пора в городе обозначить земли в аренде». Таємниця за сімома печатками. Інформацію отримати НЕМОЖЛИВО! Перевіряв особисто!
Якщо вже говорити про пам»ятник саме літературному герою (героям), то варіант з «Трьома товстунами», героями Юрія Олеші, який зайняв одне з чільних місць в нещодавному опитуванні, теж не можна відкидати.
Тим більше, що при всій повазі до В.К. Винниченка та його Федька, образ Товстунів є ( можливо поки що) набагато впізнаванішим.
Так, образ Товстунів можливо і є найбільш взнаваним, але, якщо чесно (ИМХО), Федько це, все ж таки знаковий образ. Він, напевно, уособлює збірний образ дитини, власне нашого степового краю…
Возрождение названий улиц произошло в соответствии с действующим законом Украины о географических названиях.В нем прямо сказано-переименование-значит возвращение исторического наименования населенному пункту,а не придумывание нового.
Може, більш знаковим був би пам»ятник за мотивами «Вершників» Яновського. і з приписом — пам»ятати й не повторяти… або щось на зразок того.
Або памятник Калитці… на цей би може хтось із зажиточних погодився б, щоб стояв на орендованих сотках.
але проти федька нічого не маю
а ще краще — кілька пам»ятників! місто має бути цікавим.
А как насчет тематического памятника возле театра им. Кропивницкого? Можно героев знаковых пьес изобразить. Все таки более к Кировограду отношение имеет.
підтримую Олександра Михайловича!!! І саме картину де Федько з кригу на кригу перестрибує, так дивлячись на Інгул ми бачитимемо не лише труби і сміття, а й витвір мистецтва . І це чудова ідея для креативного міста. І, якщо вже так прийнято називати Кіровоград «Маленьким Парижем» то час вже давно зробити свою «Маленьку Ейфелеву вежу».
Идея хорошая, но считаю что это именно тот случай, когда можно и нужно ТРЕБОВАТЬ бюджетного финансирования. Причем не из местного, а из ГОСУДАРСТВЕННОГО бюджета. Имеем право!
«Після падіння радянської імперії в мистецтві-«…довольно примитивное представление о советском искусстве и истории.Оно было разным.Ему есть чем гордиться.
Примитивизм оценок кастрирует воображение автора,он ищет новые шаблоны-«Надзвичайно популярними в усьому світі сьогодні…»-это о зарубежном,а вот и отечественный
» Так, Полтавщина представлена пам’ятниками героям з творів Гоголя, Котляревського, Черкащина — героями із Шевченкового Кобзаря, прототипом яких є сам Тарас. Надзвичайно популярними у є пам’ятники героям із кіно екранізацій («За двома зайцями», .Кстати,упоминаются персонажи советского фильма,тем самым,автор сам себя высек как унтер-офицерская вдова.Поделом!
Критерий-позитив,также иллюстрируется примерами разных стран и городов,различных эпох и народов.В конце концов получаем героя -двойника-«Федько-халамидник – Том Сойєр Української літератури» .Странно,чем настойчивее идет самоидентификация наци за счет ближайшей истории,тем меньше украинского в нем остается.Подобие Эуропы под лозунгом -купуй свое!
А вообще , кто кроме учеников 6-го класса , которые типа изучают творение про него, а потом сразу забывают , помнят этого героя ? Да никто … И все больше мне приходит в голову такая шальная мысля , что всеми этими разговорами про памятники различным литераторам , различного рода «арсеналами» , пытаются отвлечь думающий народ от более приземленных вопросов. Ведь одним искусством сыт не будешь , каким бы оно высоким не было .
Фредд,Алекс, кукситься и изображать из себя лимон в этот день — плохая примета. Учтите.
Вы бы еще возразили празднование святого Николая. А как же,ведь празднование св.Николая «отвлекает думающий народ»,типа от приземленных вопросов и дат. Например 19 декабря 1918года — было постановление Совета народных комиссаров о создании Особых отделений (военной контрразведки) в частях Рабоче-крестьянской Красной Армии.
Алекс, может расскажите как празднует Россия сие событие? 🙂
Пропоную на хуторі Надія створити галерею героїв Карпенка-Карого. І місце непогане і туристів привабить. Там і Калитці і Пузиреві знайдеться куточок.
Тобишь подальше от города,все украинское.Ведь оно такое опасное, попахивает украинским национализмом. На хутор его. А Елисаветграду его колониальное значение с колониальными названиями и памятниками.
«Тобишь подальше от города,все украинское.»-Замечательно! Василь Стус понимал эту проблему так:раз современная культура-урбанистическая,в городах Украины много русских,то украинской культуре расцвета не видать.Поэтому в тюремных тетрадях он писал:для русских черта оседлости- село,а украинцев-в город ,Демократ предлагал сегрегацию.
Ну,а этот пред «вырубить» легко-Османская империя шантажировала Россию,требуя срыть крепость святой Елизаветы.Казалось,войны не избежать.Тем не менее,не испугавшись Порты,давления европейских дворов,правительство императрицы Елизаветы Петровны не испугалось ультиматума и проявила готовность защищать крепость,послужившей началом города Елисаветград.
Последнее дополнение к фразе:»А Елисаветграду его колониальное значение с колониальными названиями и памятниками.». У России не было колоний.Российская империя СТРОИЛАСЬ,в отличие от Австро-Венгерской,не по национальному принципу,а социальному и конфессиональному.
После постов Ignatovа и говорить расхотелось. Святая ЕлиСавета и ЕлиЗавета — это совершенно разные люди. Читайте первоисточники.
О том что «Святая ЕлиСавета и ЕлиЗавета – это совершенно разные люди» никто и не пытается спорить. Тем более, что Ignatov этого и не утверждал. Вопрос только в том, что «правописательная» формы «ЕлиЗавета» в середине 18 века если и существовала, то, возможно, применительно к простолюдинкам. По крайней мере в указе об основании города (фотокопия имеется) императрица именует себя именно ЕлиСаветой, а не как то иначе.
Но смысл-то в название крепости вкладывался исходя из имени тетки Иисуса, а не императрицы, хотя ЕлиЗавета считала Св. Елисавету своей покровительницей.
В первоистоисточниках-Елисавета.Смотри Полное собрание законов Росссийской империи Вып.-1
http://kirovograd.comments.ua/article/2009/12/08/102425.html-к истории наименования города
Я только за исторические памятники.
Саныч,вы сами внимательнее читайте. Где вы нашли у меня подобное утверждение?
Просто по умничать?
Чого нормально було б замість Кірова поставити… За указом Єлизавети була заснована фортеця, яка переросла в місто 😉 Якщо не ця імператриця, можливо нашого міста і не було б….. 🙁
Названия сути не меняют. Европейские колонизаторы,так хоть называли все своими именами,московские же выдумывали различные сказки для себя и своих деток,хотя по сути это была жесточайшая колонизация.
Читайте більше української літератури і будете взнавати 🙂 А товстунам незабаром поставлять, коли влада візметься за боротьбу з ожирінням нації, підскоче долар та ціни стрибнуть вдвічі 🙂
А якже пам’ятник Жовтому князю на Набережній, автор Василь Барка… Як антипод трьом товстосумам 🙂 Але я за ХАЛАМИДНИКА 😉
Баловство це все.
Это уже даже школьники знают, и что?
Город-крепость по сути был колониальным,все основные названия в городе были так называемые великорусские, огромное количество русских переселенцев гнали со всей России осваивать эти края, а также противостоять украинскому этносу и заселять ростущий город. Одна афера Хорвата с его «Новой Сербией» чего стоит. Главное ,чтобы украинским духом здесь не пахло. Похоже,что нынешний губер и его прихлебатели считают так же как и столетия назад.
Не потрібно бути дрібязковими і меншовартісними…. Якщо Україна на момент заснування нашого міста не була незалежною…бо в цьому є велика вина і самих українців, то це потрібно визнавати… Історію потрібно вчити і поважати 😉 Да Єлизавета заснувала наше місто…. ну що з того…. потрібно віддати їй шану…. Не Кірову ж 🙁
Баловством я б назвав ввесь проект «Єлисаветград — креативне місто» та окозамилюванням 😉
Кировоградская власть скорее установят памятник пионеру 60-х Коле Громогласову,спасшего тонущего котенка в суровых водах Ингулу,чем украинскому бешкетнику, а вдруг из него вырастит украинский националист? Из «Коли Громогласова» вряд ли, а вот из «Федька Халамидника» может запросто. 🙂
Вообще-то это, тоже.:)
Ну, по-перше, читав. А, по-друге, поділяю літературу виключно за принципом цікаво-нецікаво. Мені особисто.
Якщо підвести риску, — то не все так погано. Більшість учасників обговорення, як на мене, позитивно сприйняли ідею встановлення пам’ятника літературному герою В.Винниченка — Федьку-халамиднику.
Інші пропозиції — Трьом товстунам, Калитці, Пузиреві, Вершникам (Яновського) та ін. теж мають повне право на існування, і, як вірно зазначив(-ла) Rainbow,
…а ще краще – кілька пам»ятників! місто має бути цікавим.
Справді, сам пам’ятник Федьку-халамиднику ( в оригінальному виконанні — посеред річки на крижині, із красивою підсвіткою у нічний час) спонукатиме і молодь, і старше покоління глибше познайомитися із літературною творчістю нашого земляка. Хоча б для того, щоб не соромно було перед гостями міста, відповідаючи на запитання:» А що це у вас за хлопчик по Інгулу бігає?»